Морський орел - Сторінка 37

Зібрався майже весь Літтос. Перше, що вони хотіли, як і Енгес Берк,— це повбивати чотирьох метаксистів. Ніс і тепер перешкодив цьому. Він залишив у кімнаті, де лежали ті двоє, запалену лампу, щоб усі могли заходити й дивитися.

Коли розвиднилося, всі пішли до сушильної площі. Спершу повиймали посеред площі великі кам'яні плити. Потім, за допомогою двоголових крітських кайл, видовбали яму в м'якій породі. І стали чекати.

Невдовзі з мерії принесли Стоуна й Хаджі Міхалі. Вони заклякли в позах, у яких лежали на підлозі, поробилися геть жовті, й кров більше не текла. Ніс також звелів привести на площу чотирьох метаксистів. Ніхто їх не чіпав, їм навіть рук не зв'язали. Натовп обступив їх з усіх боків — рибалки, жінки, діти, ловці губок.

Усі мовчки дивилися, як четверо з тих, що були на Гавдосі, обдерті, босоногі, незграбно поклали Стоуна й Хаджі Міхалі в круглу мілку яму. Потім усі почали закидати яму грудками землі та м'якою породою, й нарешті жінка, що жила в домі Хаджі Міхалі (жінка його брата, вже зовсім стара на вигляд), спробувала посунути кам'яну плиту, щоб закрити могилу, їй стали допомагати, але вона відійшла вбік, а рибалки, виноградарі та ловці губок самі втоптали м'яку породу, поклали плити на місце, і скоро не залишилось ніяких слідів, крім розсипаної кругом червоної землі та нерівної поверхні на цьому місці.

Але мешканці Літтоса чекали ще чогось, адже Ніс недаремно звелів привести чотирьох метаксистів.

А Ще у цей час неуважно слухав розмову англійців. Лейтенант і майор говорили з Берком про моторки. Обидва вони, разом із старим солдатом, прийшли до мерії слідом за Берком і дізналися про Стоуна. Англійці були тільки дуже здивовані. Але сказали незначущі порожні слова. Майор сказав:

— Треба було нам раніше вибиратися звідси.

— Вибратися б хоч тепер,— сказав лейтенант.

Тепер вони казали про це й Берку. Вони стояли за Нісом, серед ловців губок. Ніс неуважно слухав їх.

— Ходімо,— говорив майор.— Треба їхати. Тут стає небезпечно.

—— Ідіть до човна,— сказав Берк.— Я ще зачекаю.

— Чого? — спитав лейтенант.— Бідолаха Стоун уже в землі.

— Я хочу подивитися, як загойдаються оці четверо.

— А навіщо це вам?

— Ідіть на берег. Я хочу побути до кінця.

— Послухайте,— сказав йому майор. Він зробився балакучим, бо було про що поговорити, справа була для нього важлива, і його брав страх.— Ці моторки от-от пристануть тут. Я чув від цих греків, що вони нишпорять від села до села. Це село на черзі. Треба нам поквапитись.

— Все одно без Ніса ми їхати не зможемо,— роздратовано сказав Берк.— Зачекайте ще трохи. Я хочу подивитися, як поквитаються з цією четвіркою.

— Не турбуйся,— сказав старий солдат.— Греки їх неодмінно повісять.

— Я хочу бачити сам,— сердито сказав Берк.

Кругом усі затихли.

І тоді Ціс заговорив. Він звертався до чотирьох метаксистів, що стояли посеред площі, щільно оточені літтосцями й визволеними з Гавдоса в'язнями. У всіх чотирьох були розгублені блукаючі очі, незграбно обвислі руки, й видимий страх перед тим, що має статися.

і— Послухайте мене,— сказав він їм.— Ви четверо прийшли в мерію з кулеметом і вбили рудого велетня австралос і Хаджі Міхалі. Навмисно чи випадково,—' це знає тільки той, хто вчинив це.— Ніс вказав на вродливця.4— А він не скаже. Але я все бачив, і, можу сказати, що це сталося випадково.

— Можливо, цього й не сталося б, якби рудий велетень був зачекав, хоч він тільки зробив те, що зробив би всякий, на кого наставлено зброю. І ми не можемо звинувачувати метаксиста в тому, що він учинив це навмисне. Ми звинувачуємо його в тому, що він погрожував смертю, тримаючи в руках зброю. Він не мав права вимагати звільнення заарештованих, погрожуючи зброєю, хіба що він був би представником влади, а ми злочинцями. Він каже, що його прислав сюди грецький уряд, який перебуває в Єгипті. Але я цьому не вірю. Його прислали метаксисти. Він — ме-таксист. Виходить, коли його й прислав уряд, то це метаксистський уряд. Ми такого уряду не визнаємо. Тому він не мав права погрожувати смертю зі зброєю в руках. Він діяв від імені незаконного метаксистсько-го уряду. Ми його не визнаємо. Тож він винен у тому, що вчинив незаконно, а інші винні в тому, що були з ним у спілці.

— Але ж він убив Хаджі Міхалі,— сказав один з літтосців.— У цьому він напевно винен.

— У смерті — так,— відказав Ніс.— Але не в убивстві. А це не те саме. Для нас важливо дізнатися, хто їх сюди прислав.

— Чого зволікати? Подивись лишень на них. Ти ж сам усе бачив,— почулося з юрби.

— Вони б не стали зволікати.

— Кінчати з ними — та й усе. Ти не маєш рації, молодий орле,— казали йому.

Ніс помовчав, пильно дивлячись на чотирьох ме-таксистів, і в його очах з'явилося несамовите завзяття. Те саме завзяття.

— Я маю рацію ось у чому,— сказав Ніс до всіх.—> Що смерть Хаджі Міхалі й червоного велетня австралос — не проста випадковість.

— Де в дідька випадковість!

— Випадковість чи ні — це не так важливо. Важливо інше. Усі четверо — метаксисти. Вони прийшли до Хаджі Міхалі схилити його до співробітництва з ними, метаксистами, щоб він допоміг їм зміцнити ме-таксистський вплив у Греції й на островах. Для нас важливо дізнатися, хто послав їх. Це, може, навіть варте смерті Хаджі Міхалі.

— Твої слова справедливі.— Це сказала дружина Сарандакі, котра враз усвідомила велике й життєво важливе політичне значення того, що сталося.

— Вони кажуть, що їх прислав грецький уряд, який перебуває в Єгипті,— провадив далі Ніс.— Уряд має бути виборним. Після Венізелоса у нас не було виборного уряду. Диктатура метаксйстів — ось усе, що ми мали відтоді. Але вони твердять, що їх прислав уряд. Тож спитаймо їх про нього.

Літтосці чекали мовчки. Заговорив гладкий ме-таксист.

— Нас прислав уряд. І доручив організувати вас для боротьби проти залізноголових.

— І це все? Тільки проти залізноголових?

— Ні,— сказав раптом наймолодший. Він був страшенно переляканий і думав, що каже саме те, Що треба.— Я вам усе скажу. Ми мали організувати групи прибічників уряду по всій країні. Це потрібно для того, щоб чинити опір залізноголовим. А також для того, щоб після війни не виник хаос.

— Після війни,— повторив Ніс його слова.— А хто вам надав таке право? Хто створив цей уряд?

Гладкий розумів, що суперечка йде про їхнє життя і смерть або навіть і про більше. І боявся, що хтось із його супутників вибовкає те, чого не слід, і зіпсує справу. Тим-то він швиденько втрутився знову.

— Хтось має діяти й за кордоном,— сказав він.— Для Греції важливо мати якусь організацію, яка б функціонувала за межами країни. Провести вибори було неможливо, бо Грецію захопили залізноголові. Тож довелося призначити уряд.

— То це, виходить, знову метаксистський уряд.

— Не зовсім: бо не всі стоять за програму Метак-саса. Багато хто не згоден з Іоанном Метаксасом.

— Але метаксисти мають достатню силу в цьому уряді, якщо змогли прислати сюди таких людей, як ви, щоб зміцнювати тут свій вплив. Видно, перевага на їхньому боці.

— Але ж Метаксас помер,— роздратовано сказав хирлявий.

— А сам метаксизм — ні. Від метаксизму недалеко до політики залізноголових. Це одне й те саме. Людина вмирає, а політика живе.

— Для нас інтереси Греції — понад усе. Адже ми пропонували співробітництво бунтареві Хаджі Міха-лі.— Слово "бунтар" вихопилося випадково, і гладкий на хвилю злякано замовк, але Ніс був мов той водоспад, що неспинно перекочує свої холодні води через каміння.

— Ви шукали його підтримки,— сказав Ніс,— бо знаєте, що вся Греція проти метаксизму. Що існує широка антиметаксистська організація, яка готова чинити опір метаксистам. І що ми не визнаємо метаксист-ського уряду. Та й ніякого іншого уряду, нав'язаного нам іззовні. Байдуже, тепер чи тоді, коли залізноголо-ві програють війну.

— Але ж якщо виграють війну інглезі,— сказав молодий,— то вони матимуть право чинити, як захочуть.

.. — Хіба це інглезі призначили метаксистський уряд? Хіба вони його призначили, метаксисти?

Ті не відповідали.

— Невже вони вам довіряють? Після того, як половина з вас залишилася тут, щоб допомагати заліз-ноголовим. А друга половина втекла від страху перед старшим братом. І вони вам тепер довіряють? Вони, запеклі вороги залізноголових?

— Так,— сказав хирлявий.— Довіряють. І ви також повинні довіряти.

— Не вірю цьому,— крикнув Ніс.— Не вірю, і все. І так само не вірю у ваш уряд в Єгипті. Бо інглезі не дозволили б метаксистам отак гуляти на волі. Ви такі самі фашисти, які і залізноголові.

— Час уже всім грекам бути греками,— сказав гладкий.

— Саме це говорив Метаксас. І душив греків за те, що вони греки. Але більше цього не буде, метак-систе. То як ви дізналися про Хаджі Міхалі й про ув'язнених в літтоській мерії?

— Нам про це сказали ті, що нас послали.

— Хто ж вас послав?

— Нам дали офіційні повноваження.

— Хто саме? Назвіть.

— Полковник Спатіс.

— Це він сказав вам про Хаджі Міхалі?

— Так.

— А він не згадував імені Екса? Нічого не казав про чоловіка, якого послали звідси в Єгипет?

— Ні.

— Хто такий полковник Спатіс?

— Він командує полком в армії.

— Він командував полком і при Метаксасі?

— Так.

— Хто дав йому завдання послати вас?

— Не знаю. Знаю тільки, що він полковник, військовий, от і все.

— Тоді він, мабуть, просто метаксист.

— Яка різниця? ■— сказав вродливець, кривлячись від болю. Досі він мовчав. Його підбите око геть запухло. На щоці запеклася кров, а краплі свіжої крові все ще сочилися з-під ока.

— А хіба в Єгипті тепер є грецька армія? — спитав його Ніс.

— Організовується,— швидко відповів гладкий.

— А хто офіцери? Колишні військові?

— Здебільшого так. Ті, що прибули звідси разом з інглезі.

— Метаксистські офіцери?

Гладкий промовчав. Він починав лютувати, і вже потерпав за себе. Він думав, що Ніс навмисне дратує його. Він розумів, що все це вирок їм чотирьом.

Сходило сонце. Воно вже було над вершиною Іди. Червонуватий пил крітської землі висів у повітрі, й небо від нього лагідно рожевіло.

Англійці та Енгес Берк стояли збоку. Вони прислухалися до розмови. Англійський майор перекладав їм усе, що йому вдавалося зрозуміти. А розумів він багато чого, бо розмова велася повільно й спокійно. Однак Берк був нетерплячий і все перепитував, хто що сказав.

— Розкажіть нам про цей уряд,— казав далі Ніс, звертаючись до гладкого.

— Що розказати?

— Чи можна висловлюватись вільно за або проти нього?

— Навіть у інглезі немає такої свободи,— відповів гладкий.— Під час війни її бути не може.

— Так.