Морський орел - Сторінка 35

Промовчав, як і всі. А Ніс усе думав про моторки.

Потім Ніс став дослухатися до того, що говорилося по-англійськи. Лейтенант питав:

— То нам тепер дадуть човна?

— Дадуть,— відповів Стоун.

— Слава богу. А коли попливемо?

— Зараз,— відповів Енгес Берк.

— Вранці,— сказав Стоун.— Треба ще поспати.

— Котра година? — спитав Берк.

— Година нічна,— в'їдливо відповів майор. Нісові було дивно чути його голос. Потім майор сказав: — Чим швидше ми виберемося звідси, тим краще. Ті моторні човни там стоять не просто так.

— То це чортеня сказало вам, що бачило моторні човни? — спитав Берк у Ніса.

— Так.

— Тоді треба негайно вибиратися звідси,— сказав Берк.

— Зачекаємо до ранку,— сказав Стоун.

— А ви якої думки? — Це спитав у Ніса Енгес Берк. Ніс усвідомив усю відповідальність цієї хвилини. І знову відчув, що саме тепер, коли настав час вирішувати, він знову завагався. Спокуса зостатися з Хаджі Міхалі була більша, ніж будь-коли досі. Ці четверо метаксистів примусили його задуматися над тим, чи багато він допоможе у тій великій війні проти за-лізноголових, що йде в Єгипті. Але того, що можна зробити тут, йому мало. Усе це пролітало в його голові. А вирішувати треба. І то негайно. Зараз же. І він наважився зразу, щоб уже не було часу передумувати.

— Краще від'їжджати зараз,— сказав він.

— Ми тільки їздимо туди й сюди,— запротестував Стоун.— Я хочу поспати.

— Виспишся в німецькому Stalag, якщо ми тут затримаємося,— сказав лейтенант.

— Все одно ми зараз не станемо будити людей, щоб дали нам хліба й води,— сказав Стоун.

— Люди вже встають,— сказав Ніс.— Краще не зволікати.

— Добре. Добре,— сказав Стоун, засміявся і сів. Почувши цей сміх у темряві, Ніс відразу уявив собі кучеряву руду чуприну, нерівні зуби й круглі усміхнені очі. Велетень Стоун. І Стоун підвівся.

— Ну, то ходімо,— сказав він.

— Піду по провізію до Хаджі Міхалі,— мовив Ніс.— Я б хотів, щоб хтось із вас пішов зі мною.

— Коли по провізію, то піду я,— сказав Стоун.

— А ви б тим часом зійшли на берег і вичерпали воду з човна Хаджі Міхалі,— мовив Ніс до Берка,—> З того, в якому ми приїхали, він тепер наш.

— Зразу й поїдемо? — спитав лейтенант.

— Години через дві, під ранок. Поки приготуємось, мине якийсь час.

Ніс чекав, поки Стоун зав'яже напівзогнилі шнурки в черевиках. Талое спитав у нього по-гредьки:

— Що там таке?

— Ми їдемо,— сказав Ніс.

— Зараз?

— Еге. Ось тільки перебалакаю з Хаджі Міхалі.

— Він у літтосців, що прибули після вас. Він на них чекав. Коли ми підійшли, вони вже були на березі. А ви від'їжджаєте через моторки?

— Так,— нетерпляче відповів Ніс.— То де ті літ-тосці?

— Я тебе проведу,— сказав Талое.

— Коли закінчите,— приходьте сюди,— сказав Ніс Беркові й іншим.

— А чого б вам не прийти просто до човна? Навіщо нам знов сюди вертатися?

— Не треба показувати Хаджі Міхалі, що ми поспішаємо. Я не хочу образити його. Він прийде сюди попрощатися з вами.

Берк зітхнув у пітьмі й сказав:

— Гаразд.

Тоді Стоун і Ніс пішли за Талосом до Хаджі Міхалі.

Розділ тридцять четвертий

Хаджі Міхалі з одним літтосцем саме виходили з маленької хатини, куди їх привів Талос. Хаджі Міхалі ніс меншого п'ятдесятиміліметрового міномета. Босоногий рибалка тримав в оберемку солотерн, автомат і люгер.

—і Ви готові? — одразу спитав Хаджі Міхалі у Ніса,

— Ми знов звертаємось до тебе: нам потрібні харчі й питна вода на дорогу.

— Я тільки віднесу цього міномета до мерії і тоді все влаштую.

Стоун у пітьмі взяв у Хаджі Міхалі міномета й поніс. Для маленького Хаджі Міхалі це була ноша велетня. Але для велетня Стоуна вона була зовсім маленька.

— Це я вперше зустрічаю такого, як Сарандакі,— лагідно сказав Хаджі Міхалі, коли вони пішли вулицею.

— Якщо ти не заперечуєш, то ми попливемо негайно.

— Тобі юний Талое із Сірноса, мабуть, уже розповів про моторки?

— Так. Тож що раніше ми відпливемо до Єгипту, то краще.

— Я б хотів, щоб рудий велетень показав мені, як користуватися цією зброєю.— Хаджі Міхалі на ходу підтримував рукою опорну плиту міномета на знак чемності й водночас виявляючи свою готовність допомогти.

— Він просить вас показати йому, як стріляти з міномета,— сказав Стоунові Ніс.

— Це дуже просто,— сказав Стоун.— Гаразд, я покажу.

— Він покаже тобі. Але нащо ти несеш його до мерії?

— Складу всю зброю там, бо завтра ми збираємося залишити Літтос: сюди попід берегом ідуть на моторках залізноголові. Хоч зброю заберемо з собою в гори.

— Мені жаль розлучатися з тобою, Хаджі Міхалі.

— Ти мені виявив честь. Я тебе добре взнав, Нісе Галланос. Будеш там, постарайся дізнатися, що сталося з Екса. І допоможи мені зв'язатися з інглезі, розкажи їм про нас. І про наші зв'язки в Дікте і Сфакії. Але головне — з'ясуй усе про Екса.

Вони підійшли до широких чорних дверей мерії. Це був єдиний двоповерховий будинок на все село. До того ж найновіший і найміцніший. І в одній з його кімнат сиділи метаксисти й збирачі податків, що їх літтосці замкнули там, бо в Літтосі не було тюрми.

Хаджі Міхалі навпомацки понишпорив у першій порожній кімнаті, знайшов довгі італійські сірники й запалив ліхтар.

— Я тобі докладно розповім, що казати інглезі.

— А все-таки, що, на твою думку, могло статися з твоїм Екса? — спитав Ніс.

— Не знаю.

— Може, він не добрався до Єгипту? — тихо сказав юний Талос.

— Не міг не добратися. Він, напевне, заговорив з інглезі, або з метаксистами, не знаючи, що вони ме-таксисти. Комусь та він розповів про все. Оці четверо знають про Літтос, про мене, про метаксистів, яких ми тримаємо тут, у мерії. Про все це так могли довідатися тільки від Екса. Але метаксистам він не став би розповідати. Чому ж тоді він не вернувся? Це вірна, надійна людина.

— Куди його? — спитав Стоун, киваючи на міномет.

Ніс махнув рукою: мовляв, на підлогу, куди-небудь.

— Які настанови ти дав Екса? — спитав Ніс у Хаджі Міхалі.

— А це Екса мав вирішувати сам, на місці. Треба було просто переказати інглезі, що ми можемо надати їм тут деяку військову допомогу. Що ми можемо чинити опір залізноголовим, бо зброю ми наготували ще раніше — проти метаксистів. І тому ми, і тільки ми зможемо зробити все, що їм потрібно.

— Може, самі інглезі випадково послали його до метаксистів.

— Не знаю,— сказав Хаджі Міхалі.— Але мені не подобається, що метаксистам так докладно все відомо. Тільки Екса міг сказати їм. А він їм не сказав би, якби знав, що вони метаксисти.

— Ти ще мені повинен розповісти, які в тебе зв'язки з Дікте й сфакіотами. Мені вони можуть знадобитися.

— Гаразд,— сказав Хаджі Міхалі й неквапно додав: — Але тільки тобі одному. Навіть інглезі не повинні цього знати. Потім я розповім тобі про все докладно, а тепер попроси рудого велетня, хай розкаже мені про міномет.

— Покажіть йому, як користуватися мінометом,— сказав Ніс Стоунові.

— Та там усе те саме, що й у великому. Ви ж його знаєте.

— Усе ж поясніть іще раз мені, а я вже йому,— сказав Ніс.

І Стоун знов показав йому, як працюють гвинти повороту і підйомний пристрій. І додав, що прицілом користуватися не можна, бо для цього треба знати правила дистанцій і німецькі міри, за якими зроблено поділки. Потім він показав йому міну з одним зарядом, коротшу й товщу, ніж у вісімдесятиміліметрового. Оце і все, що потрібно було знати. Потім усі троє схилилися над мінометом,— Талое і літтосець стояли трохи позаду,— і Ніс почав повторювати Хаджі Міхалі всі пояснення грецькою мовою.

Раптом у хатину зайшли ті четверо, з Єгипту. На них були короткі селянські куртки, а зверху бурки, хоча було тепло.

Ніхто не озвався й словом.

— Де ті, кого ви тримаєте під замком? — спитав вродливець. Він ступив наперед.

— У надійному місці,— сказав Хаджі Міхалі.— В надійному й добре замкненому місці.

— Ми прийшли по них,— сказав вродливець.

— З таким же успіхом ви могли б прийти по привид самого Метаксаса.

— Ми вимагаємо, щоб нам видали цих ув'язнених.

— Вони метаксисти. Роками вони пили кров із літ-тосців. Ти сам не розумієш, чого вимагаєш. Забирайся геть, чуєш? І всі забирайтеся звідси.

— Пізно вже нам домовлятися з тобою, Хаджі Міхалі,— сказав гладкий.— Ми тебе просили по-доброму, а ти відмовився. Я кажу це при всіх, щоб усі чули.

— Скоріше я з'їм своє лайно й вип'ю свою сечу, ніж дам згоду.

Вони стояли і не ворушились. Гладкий і вродливець попереду, обличчями до Хаджі Міхалі й Ніса; Стоун на одному коліні перед мінометом, як і тоді, коли пояснював його Нісові. А позаду Талое і літтосець. Отак вони й стояли, немов завмерли в перерві між діями.

— Звільніть їх,— закричав вродливець.

— Сам себе звільни. Звільни себе від клятого Іоанна Метаксаса.

— Ну? — сказав вродливець ї виставив з-під бурки томпсонівський ручний кулемет.— Ну? — закричав він.— Ну?

—< Зачекай,— сказав йому гладкий.

— Що там чекати,— сказав вродливець.— Ну?— знову мовив він до Хаджі Міхалі.

Стоуна, що стояв на коліні, здивувала поява кулемета. Він пильно дивився на нього знизу догори. Жовте мастило поблискувало при світлі. Невже ці греки не знають, як його витирати? Він був страшенно здивований, побачивши кулемет. Він не розумів, про що йде мова. Дивився тільки на кулемет. Він не бачив, як на обличчі вродливця вималювався переляк. Переляк — після того як сам зчинив цю бучу. А очі Хаджі Міхалі налилися чорною кров'ю, і в них ніби танцювали п'яні змії.

— Метаксист,— холодно сказав Хаджі Міхалі вродливцеві.— Сучий виплодок.

— Ну? — знову гримнув вродливець, але вже не так різко.

Хаджі Міхалі пильно втупився в нього. Хаджі Міхалі не здавався на його погрози, й вродливець не знав, що робити далі. Він почував себе ніяково, майже розгублено — цей зухвалий гарний грек. Ніс бачив, що він знітився, й чекав, що хтось із його супутників втрутиться.

Може, нічого й не сталося б, якби Стоун не скочив на ноги й не наважився, мов опалий парашут, на вродливця.

Може, нічого й не було б.

Може, гладкий не став би сперечатися далі й повів вродливця з мерії. Але Стоун не знав цього так, як це знав Ніс. Стоун не знав про те, що вродливець уже знітився.

У ньому спрацював його давній рефлекс: побачивши зброю, зачувши крик, відразу, не чекаючи, кидатися на того, хто її на тебе наставив.

Тому Стоун і кинувся на вродливця з "томпсоном". Але у "томпсона" легкий спуск, він відразу зіскочив, і кулемет оглушливо бухикнув три, чотири, п'ять разів.