Начхати нам на огіркового короля! - Сторінка 2

Двоє Доукоупілів мешкали в Зіммерінгу, і тато сказав, що це не ті, кого він шукає, бо в Зіммерінгу мешкають самі пролетарі. Інші чотири номери тато набирав. Двічі ніхто не брав слухавку. Раз відповіла жінка. Вона сказала, що Йозеф Доукоупіл її син, і що він поїхав на риболовлю, і що вона нічого б не мала проти, якби він став головним редактором, та він, на жаль, бренькає на роялі в нічному барі "Чорний кіт". Останній Йозеф Доукоупіл був саме той і був удома. Тато розказав йому все про Кумі-Орі і попросив негайно прислати до нас репортера й фотографа: читачам гарантована сенсація. Але головний редактор повірив йому не більше, ніж його вахтер. Тато від гніву страшенно зблід і поклав слухавку.

— Що ж він тобі сказав? — запитав дідусь, лукаво всміхаючись.

Тато відповів, що він перед нами, дітьми, не може цього повторити, бо це нечувана брутальність. Проте ми й так усе чули, бо головний редактор репетував у слухавку.

Дідусь удав, що обурився: йому, каже, важко повірити, що такий дуже поважний пан з такої дуже поважної газети може верзякати щось дуже непристойне. Насправді ж йому так хотілося розсердити тата. У них завжди виникали сварки через газети. Тато читає ту, що не подобається дідусеві, а дідусь — ту, що ненависна татові.

Мама вже була зібралася дзвонити в дідусеву газету, але тоді вже вони обидва запротестували. Дідусь сказав, що в його газети справи серйозніші, ніж писати про огірків-вигнанців. Мама так перехвилювалась, що забула про смаженину. Вона не запалила в духовці, й до обіду м'ясо простояло сире й холодне. Обідали ми бутербродами з ковбасою та вчорашнім картопляним салатом.

У тата п'ять фотоапаратів. Це його хобі. Найостанніший із них через хвилину після знімання видає готове кольорове фото. Тато зарядив цей апарат, тихенько, навшпиньках пішов на веранду й сфотографував кумі-орського короля. Він вирішив послати знімок головному редакторові. Проте на готовому знімку не видно було ніякого Кумі-Орі — тільки порожній візочок і ніжка стола. Тато зробив іде кілька знімків — і на кожному з них був порожній візочок. Тоді тато почергово брав "Лейку", "Ролей-флекс"1, японську камеру й запов

1 Марки фотоапаратів.

зято фотографував сонного Кумі-Орі зусібіч. І з фотоспалахом, і без нього. На чорно-білій плівці й на кольоровій. На дев'ятимілімет-ровій і на двадцятитрьохміліметровій. Потім він проявляв плівки у пральній машині, надрукував кілька знімків, скориставшись збільшувачем. Та хоч скільки збільшував він фотознімки, Кумі-Орі на них видно не було.

Надвечір кошик для брудної білизни був повен татових фотознімків — самі порожні візочки й ніжки стола.

Дідусь сказав, що Кумі-Орі, очевидно, не піддається фотографуванню, а мама це розтлумачила так:

— У такому разі нам нема потреби далі телефонувати в газету або на телебачення. Якщо сенсація не зафіксована на фотознімку, то вона не зацікавить читачів.

Розділ другий,

АБО № 2 ПЕРІОДИЗАЦІЇ, ЗАПРОПОНОВАНОЇ ВЧИТЕЛЕМ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ

Навіщо потрібні королівські корони. Підвал годиться не тільки для зберігання картоплі. А ще дізнаємося, що в нашій сім "і знову немає одностайності.

Під час вечері Кумі-Орі ще спав. Потім ми дивилися по телевізору детектив. Наш гість-сонько так розхвилював тата, що він забув нам цей фільм заборонити.

Саме тоді, коли інспектор карного розшуку підняв решітку на водостічній трубі, щоб спуститися туди й далі переслідувати гангстерів, ляльковий візочок на веранді почав погойдуватись. Огірковий король прокинувся. Нікі привіз його до кімнати. Дідусь вимкнув теледетектив на дуже цікавому моменті.

Кумі-Орі зарепетував:

— Де наші корона? Ми вимагай корона! — Зі страху він обхопив руками голову.

Спочатку ми ніяк не могли пригадати, де корона. Згадав Нікі: вкрай спантеличена мама засунула її в морозильницю. Він і дістав корону. Вона була холодна як лід. Кумі-Орі закричав мов недоріза-ний, коли Мартіна надягла на нього корону. Тато заходився підігрівати її своєю запальничкою. Але перестарався.

Тим часом огірковий король скиглив, що йому потрібна корона негайно, без неї він наче голий, не може ані мислити, ані навіть жити. Нарешті корона стала достатньо теплою для огіркової голови короля. Кумі-Орі надів корону й виліз на стілець, на якому зазвичай умощувався перед телевізором тато. Заклавши ногу на ногу й переплівши ручки на черевці, король звернувся до тата:

— Він сдивовані душе? Ми росповідай, хто ми і що ми тута хотіли? Тато кивнув головою.

Мартіна запитала:

— Чому він весь час каже "ми"? Адже він один!

Тато сказав, що це так звана королівська множина, але Мартіна цього не зрозуміла. Мама їй пояснила:

— Король щось більше, ніж прості люди. Тому він каже "ми" замість "я". А йому кажуть "ви" замість "ти", а до простої людини король каже "він" замість "ви"!

Мартіна ніяк не могла цього второпати, і я теж. Тут дідусь прошепотів нам:

— Йому бракує однієї клепки, тому він так говорить. Мартіна нарешті зрозуміла. І я теж.

Кумі-Орі відкашлявся й почав розповідь. Тривала вона дуже довго. Адже Кумі-Орі мав якусь дивну манеру висловлюватися — відразу й не второпаєш, про що він говорить. Тому ми, звичайно, засипали його питаннями. Але тільки близько півночі усе для нас прояснилось.

Отже, король-Кумі-Орі Другий з'явився з нашого підвалу, точніше з нижнього. У нас два підвали. У верхньому ми зберігаємо картоплю, зимові груші, слоїки з варенням, Ніків старий триколісний велосипед теж там. А ще там є полиці з дідусевим інструментом і, звичайно ж, двері до нижнього підвалу. За ними починається крутий спуск до нижнього підвалу. Тато якнайсуворіше заборонив нам користуватися цими сходами, хоча вони цілком безпечні. Хіба трохи вологі й слизькі. Тато, коли оглядав будинок, щоб купити його, послизнувся на них і вивихнув ногу в кісточці. А якщо він вивихнув ногу в кісточці, то нам до нижнього підвалу зась. А то б ми, напевно, вже давним-давно помітили, що там мешкають куміорці.

Отож у нашому нижньому підвалі мешкав король Кумі-Орі зі своїм оточенням — підвалазнями й підвализами. І підваланцями —своїми підданими, які віднині не бажають бути його підданими. Огірковий король розповів нам, що він, і його підвалазні, й підвали-зи до своїх підданих ставилися уважно, приязно, ба навіть із любов'ю. Але ті відповіли їм чорною невдячністю й збунтувались. Підвалазні й підвализи накивали п'ятами. Вони так переполошились, що, тікаючи, забули прихопити свого короля Кумі-Орі Другого. А призвідцею бунту був один поганий підвалазень, котрий частенько викидав якогось коника. Він і підбурив підваланців. Залишений напризволяще, Кумі-Орі тепер шукав політичного притулку на нашій кухні.

Перегодя Кумі-Орі впевнено сказав, що вже цього тижня його попросять повернутися назад, оскільки піддані без нього не дадуть собі ради.

— Чому це піддані не дадуть собі раду без вашої величності? —запитав дідусь.

— Тому що він темні й дурні, він чекають, хто може касати, що він мають робити! — пояснив огірковий король.

— Так, так,— мовив дідусь — вони темні й дурні! Але чому, власне, вони такі?

Кумі-Орі здвигнув огірковими плечима.

— У такому разі я, ваша овочева величносте, поясню вам, чому ваші піддані темні й дурні! — закричав дідусь і подався уперед всім корпусом на кріслі.

— Батьку, я тебе прошу,— закричав тато,— це анітрохи нецікаво! Ти знову за своє!

А мама сказала дідусеві, щоб не розпалював себе тою політикою, бо це його серцю шкодить. Потім Кумі-Орі розповів, що в усіх старих будинках з підвалами проживають огірково-гарбузові люди і всі вони мають огірково-гарбузових королів. У великих старих замках живуть навіть огіркові кайзери. Щоправда, останнім часом, зітхнув він, піддані дедалі частіше бунтують і зчиняють заколоти.

Дідусь зауважив, що це називається не заколотом, а революцією.

— Ні,— рішуче заперечив Кумі-Орі,— ні! Вони счиняють саколот! Саколот! Саколот!

— Революцію! — вигукнув дідусь.

— Саколот! Саколот! Саколот! — лютував Кумі-Орі.

— Один біс! — вигукнув тато.— Заколот чи революція! Мартіна сказала:

— Коли хтось приходить із солдатами й розганяє парламент, непокірних йому людей запроторює до в'язниць, а газетам забороняє писати все, що вони хочуть, то це — заколот. Але коли піддані виганяють короля і відкривають парламент, оголошують нові вибори й випускають газети, в яких кожен може писати, що він думає, це — революція!

Тато запитав, де вона набралася цієї єресі. Мартіна відповіла, що це не єресь. Якби вона знала це перед останнім іспитом з історії, то отримала б одиницю, а не двійку. Тато пообіцяв поговорити при нагоді з учителем історії й висловити йому все, що він про нього думає. Кумі-Орі за татове рішення був обома руками.

Близько півночі Кумі-Орі сказав, що втома знову його здолала, проте спати йому самому в кімнаті не можна, бо піддані, напевно, розшукують його, щоб схопити й убити. Але й у візочку він також не спатиме, бо візочок дрижить і скрипить. Король може прокинутись і злякатися. І він вирішив:

— Ми спати на лішку с котрий іс вас!

— Тільки не зі мною! — вигукнув я, пригадавши, що огірковий король відразливий на дотик. Не зможу я спати в ліжку поруч із тістом.

Раптом тато сказав, що Кумі-Орі спатиме в нього. Це здивувало нас усіх. Та ще більш здивувало, як він це сказав:

— Ваша величність можуть спокійно спочивати в моєму ліжку. Я оберігатиму сон вашої величності!

При цьому він нітрішки не всміхнувся. Я зрозумів, що тато не на жарт захопився огірковою людиною.

Розділ третій,

АБО №3 ПЕРІОДИЗАЦІЇ, ЗАПРОПОНОВАНОЇ ВЧИТЕЛЕМ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ

Я розкажу, що побачив у татовій кімнаті. Тато забажав на сніданок того, чого жодна людина не їстиме. І чому раптом ламається традиція.

Великоднього понеділка я прокинувся рано. Нік ще спав. Я приклав вухо до дверей маминої, потім Мартіниної кімнати: і там, і там було тихо. Але з татової кімнати долинало розкотисте двоголосе хропіння. Я обережно прохилив двері. В ліжку, щока до щоки, спали тато і огірковий король. Зубчаста корона лежала на ковдрі, і тато міцно тримав її правою рукою, а огірковий король — лівою. Я тихенько зачинив двері й пішов на кухню.

На кухні був лише дідусь. Він пив молоко з кухлика й заїдав крихтами від пирога, що лишилися в деці.

Я сказав дідусеві:

-Тато й огірковий король разом лежать у ліжку, як...