Начхати нам на огіркового короля! - Сторінка 3

як...— Мені не спало на думку, як.

Дідусь відповів запитанням:

— Може, як закохана пара?

Я кивнув головою, а дідусь зітхнув.

Я налив собі в кухлик молока, а дідусь поділився зі мною крихтами. Собі взяв коричневі, а мені дав жовті. Ми обидва втупилися в деко й жували крихти, а дідусь раз у раз мурмотів:

— Ну й добре, ну й добре!

Коли дідусь так каже, то це означає, що він не вважає щось добрим, а зовсім навпаки.

— Ти його витримуєш? — запитав я в дідуся.

— Кого? — перепитав дідусь, хоч добре знав, про кого йдеться.

— Звісно, його величність Гарбуза Огіркового,— відповів я. Дідусь сказав "ні".

На кухню ввійшла мама. її волосся було накручене на бігуді, а на щоці червонів товстий рубець. Однак це не був справжній рубець, а слід від бігудів. Очевидно, вона всю ніч пролежала щокою на бігу-дях. Однією рукою мама розтирала рубець, а другою проціджувала каву крізь ситечко.

А що ми не привіталися з мамою, а вона з нами, то це звичне діло. До мами можна було заговорити після того, як вона вип'є кави. Доти вона й сама не зронить слова.

Мама приготувала собі каву й відсьорбнула кілька ковтків.

— Доброго Великоднього ранку! — промовила вона, не перестаючи розтирати рубець. Потім мовби до себе промурмотіла:

— Якийсь безглуздий сон я бачила! Я сказав:

— Якщо тобі снився пан огірок у короні, тоді це був ніякий не сон!

— Шкода,— сказала мама і заходилась розмішувати ложечкою каву. А що вона завжди пила каву без молока й цукру, то робити це їй не було потреби. Ми просиділи так довгенько. Мама все мішала каву, а дідусь і я доїдали крихти.

З'явився Нік. Оскільки мама вранці на все реагує сповільна, то вона надто пізно помітила, що Нік дістав з морозильниці полуничне морозиво й заходився наминати. Мама грізно нагримала на Ніка, а той почав рюмсати й скиглити, що сьогодні Великдень і навіщо взагалі Великдень, коли не можна наїстися досхочу морозива.

Саме тоді увійшла Мартіна й поскаржилась, що через гармидер на кухні весь її ранковий сон зійшов нанівець. Вона взяла в Ніка вазочку з морозивом, поклала морозиво у пивний кухлик, увілляла в нього содової води й сказала, що це морозивно-содовий напій, кращого сніданку для дітей не вигадаєш і нехай Нік нарешті перестане скиглити.

Але мама вилила той морозивно-содовий напій у раковину й сердито закричала: якщо ми гадаємо, ніби можемо робити, що заманеться, то ми дуже помиляємося. Невдовзі мама опанувала себе і Нік отримав какао, а Мартіна заварила собі лікувального чаю для очищення крові.

Я дивився у вікно. Небо було голубе, з самотньою білою хмариною. У провулку, проти наших воріт, стояв пан Гавліца і свистів. Він щоранку о восьмій стоїть проти нашого будинку й свистом викликає свого пса. За чверть на дев'яту з'являється пес, і Гавліца перестає свистіти.

Коли пес прибіг, я подумав: зараз чверть на дев'яту, небо голубе, нам час одягатись. Щороку в понеділок о дев'ятій ми вирушаємо на Великодню автопрогулянку. Це наша традиція, твердить тато. їхати мусить кожен, навіть з нежиттю; ми, чесно кажучи, вже й забули про відмовки, бо вони в жодному разі не допомогли б. Тато стає сам не свій, коли котрийсь із нас опирається, — не можна ламати традицію! На Великодню мандрівку мама з Мартіною виряджаються у вишиті народні сукні, а ми з Ніком натягаємо шкіряні штани.

Саме коли я про це розмірковував, до кухні зайшов тато. Він сказав "доброго ранку!" й поліз у шаховку під мийкою, де ми тримали картоплю й цибулю. Він виставив кошіль з картоплею й заходився орудувати в ньому обома руками.

— Що ти шукаєш? — запитала мама.

— Пророщену картоплю! — відповів тато.

— Пророщену? — перепитала мама й злякано подивилася на нього.

Тато сказав, що шукає картоплину з паростками, тобто пророщену.

Мама зауважила, що в нас картопля першосортна, свіжа. Але тато й далі копирсався в кошелі. Мамі кортіло знати, нащо йому пророщена картопля, і тато пояснив: вона потрібна на сніданок.

— Ти їстимеш на сніданок картоплину з паростками?! — захоплено вигукнув Нік.

— Не я,— сказав тато,— картоплину з паростками бажають король Кумі-Орі.

Нікі кинувся до кухонної шаховки, ліг долічерева й витяг з-під неї шість картоплин з довжелезними паростками.

— Вони тут з Різдва! Ці йому будуть до смаку? — запитав він.

Тато відповів, що вони саме такі, як треба, але це просто неподобство, якщо з Різдва під шаховкою валяється картопля: це свідчить, що в нас мало дбають про чистоту. І звелів нам швидше збиратися й не забути плащі. І ще загадав мамі спакувати стару ковдру, дідусеві наповнити термоса, Мартіні покласти до багажника ракетки з воланчиками, мені помити заднє скло в машині, Нікові начистити до блиску дверні ручки. Насамкінець сказав, щоб мама, заради усіх святих, знову не забула гострого ножа й паперові серветки теж.

— На кого ж огіркового короля лишимо? — запитав Нік.

Тато пояснив, що огіркового короля візьмемо з собою і він сидітиме в мене на колінах. Я щосили закричав "ні!" і ще раз "ні!".

— Тоді він сидітиме в Ніка на колінах! — сказав тато.

Нік не протестував. Але мама заявила, що Нік сидітиме в неї на колінах і що їй зовсім не до снаги, аби ще зверху сиділа коронована особа. Й надто ж — бути ніби підставкою для бременських музикантів.

Тато запитливо подивився на Мартіну. Мартіна захитала головою. Водночас і дідусь захитав головою. Тато скипів. "Хтось із вас мусить узяти Кумі-Орі!" — кричав він. Сам він не може його взяти, бо сидить за кермом.

— Він мені, як сіль в оці,— промурмотів дідусь.

— Липкий, як сире тісто,— сказав я.

— У мене Нік на колінах! З мене досить! — відрізала мама. —Від нього в мене мурашки по спині бігають! — вигукнула

Мартіна.

Тато зовсім розходився, все гримав на нас, що ми невдячні, зухвалі й нахабні. Він гасав між кухнею і ванною, мився, голився, одягався. А коли цілком зібрався, то постав перед нами з загрозливим виглядом:

— То хто ж візьме короля на коліна?

Дідусь, мама, Мартіна і я захитали головами. Це був перший випадок, коли тата не послухалися. Ми самі цьому подивувалися, але ще більше здивувався тато. Він спантеличено перепитав. Але так і не домігся свого.

Побілівши від злості, тато побіг до кімнати, взяв на руки Кумі-Орі, відніс його в гараж і посадив у машину на заднє сидіння. Тоді сказав до Ніка:

— Ходи, Ніку, ми поїдемо самі! — І навіть не глянув у наш бік.

Він рвонув з гаража так швидко, що наїхав переднім колесом на трояндовий кущ і, перекинувши гіпсового гнома з тачкою, вихором вилетів із воріт у провулок, ніби хотів виграти Гран-прі Монако.

Пророщені картоплини самотньо лежали на кухонному столі. Мама повикидала їх у помийне відро, водночас дорікаючи нам, що ми її зовсім не підтримуємо, що власні діти завдають їй удару в спину і дістають картоплини з-під шаховки. Потім мама заявила, що вона влаштує собі пречудовий вихідний. І пішла досипати.

Дідусь зателефонував своєму давньому другові Берґерові. Вони домовилися погомоніти зранку за кухлем пива, а потім зіграти партію-дві в кеглі.

Розділ четвертий,

АБО № 4 ПЕРІОДИЗАЦІЇ, ЗАПРОПОНОВАНОЇ ВЧИТЕЛЕМ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ

Нетрадиційний Великодній понеділок. Фронти ощиряються. Від бурхливої сварки до тихого компромісу.

Я пішов на тренування. Мама дала мені гроші, щоб я міг купити собі на обід сосисок з гірчицею. Але до буфету я не пішов. Еріх Губер, хлопець із нашої секції, покликав мене пообідати в нього. Він лишився вдома сам. Батьки з молодшою сестричкою вирушили у великодню подорож. Еріх не захотів їхати з ними. Його батько, не те що наш, не надає традиціям такого великого значення.

Взагалі в Еріховій сім'ї багато чого зовсім не так, як у нас. Еріх не питається дозволу, коли хоче йти на плавання, або в кіно, чи відвідати друга. Еріх каже, що може робити майже все, що хоче. Але, додає він, це має й свої вади, принаймні в його сім'ї. Його мама, наприклад, теж робить усе, що заманеться. То їй раптом не захочеться варити, а то — прасувати білизну. Вона вважає, що Еріх не змарніє, якщо хоч раз випрасує собі сорочку.

Не можу запевнити, чи змарнів би Еріх, якби випрасував собі сорочку. Сам я ще жодної не випрасував, навіть праски в руках не тримав.

Що не кажи, а в Еріха з біса весело. У його кімнаті як у казковій країні Бедлам. На підлозі валяються книжки, карти, труси, а впереміш із цим усим шкільне приладдя. На одній стіні він намалював фломастером фреску. А над дверима великими літерами вивів: "Вхід для дорослих заборонено!".

Ми зготували собі яєчню з шинкою. Потім пішли в кіно дивитися "Заграй мені пісню смерті". А потім завітали до кафе " І-га-га" на пляшечку кока-коли.

В "І-га-га" сиділи Мартіна з Алексом Берґером і чимало дітей з нашої школи. В "І-га-га" найбільше завсідників з нашої школи. Дорослі й носа не показують сюди, бо дуже тут гамірно. Тато не дозволяв нам відвідувати "І-га-га". Він твердить, що дітям до харчівень нічого ходити. Хто-хто, але Мартіна вже давно не дитина. А "І-га-га" не харчівня. Там усі тільки колу п'ють. Однак тато й проти коли. Він каже, що вона руйнує шлунок. Як він це собі уявляє, я точно не знаю. У всякому разі, він хоче, щоб ми пили саморобний сливовий сік. Але наш сливовий сік — чиста гидота, і від нього теж живіт корчить.

Ми з Мартіною пішли додому, як стало темніти. Мартіна розповіла мені, що Анні Вестерман заздрить їй через Алекса Берґера, а я розповів, що поліпшив свій результат у плаванні кролем на одну десяту секунди. Також порадив їй неодмінно подивитися "Заграй мені пісню смерті". Ми так добре розуміли одне одне, що я пообіцяв їй позичити гроші на кінофільм.

Коли ми прийшли додому, татова машина вже стояла в гаражі. Мама поралась на кухні. Саме відбивала биточки. Вона так гамселила сікачем по м'ясу, що кухонний стіл ходив ходором.

— Мама сердиться, що ми дуже пізно повернулись,— прошепотів я Мартіні.

Але я помилявся: вона розмовляла з нами цілком лагідно. Мама, напевно, сердилась на когось іншого.

Нік був на веранді, а дідусь ще не прийшов. Тато був у своїй кімнаті, а Кумі-Орі лежав на канапі у вітальні й дивився лялькову те-левиставу.

Я пройшов повз нього. Він сказав:

— Пацан, лакуй наша ніготь! —1 показав на пальці своєї ноги. Червоний лак на нігті його великого пальця облупився.

Я відказав:

— Ми не ваші камердинери! —1 пішов собі далі.

На веранді я запитав Ніка, як минула прогулянка.