Немезида - Сторінка 18

Вона не мала відчуття, що цей ранок був для неї дуже успішним. Поки що Старий Маєток не дав відомостей, які допомогли б їй значно просунутися дорогою свого пошуку. Вона почула від Дженет лише розповідь про ту давню трагедію, але домашні слуги завжди зберігали у своїй пам'яті відомості про давні трагедії й могли розповісти про них із не меншими подробицями, аніж про такі щасливі події, як пишні весілля, веселі розваги, успішні операції або катастрофи, з яких людям дивом щастило вийти живими та неушкодженими.

Коли вона наблизилася до воріт, то побачила там дві жіночі постаті. Одна з них рушила їй назустріч. То була місіс Ґлін.

— А, от і ви, — сказала вона. — А ми вже не знали, де вас і шукати. Я, звісно, зрозуміла, що ви пішли прогулятися, але боялася, щоб ця прогулянка не перевтомила вас. Якби я знала, що ви спустилися сходами й вийшли з дому, я пішла б із вами, щоб показати вам наші прикметні місця. Хоч їх у нас небагато.

— О, я просто трохи тут поблукала, — сказала міс Марпл. — Оглянула цвинтар і зайшла до церкви. Церкви та цвинтарі мене завжди цікавлять. Іноді знаходиш такі цікаві епітафії. І всяке таке інше. Я вже зібрала цілу колекцію з написів на цвинтарях. Вашу церкву, схоже, реставрували у вікторіанські часи?

— Атож, і поставили там кілька бридких і незручних лав. Вони виготовлені з якісного й міцного дерева, але з погляду їхньої художньої вартості досить-таки негарні.

— Я сподіваюся, що при цьому вони не зруйнували нічого цінного.

— Ні, не думаю. Наша церква не така вже й давня.

— І справді, я не побачила там багато пам'ятних таблиць або чогось такого, — погодилася з нею міс Марпл.

— Вас цікавить церковна архітектура?

— О, ні, я не вивчала чогось подібного, але в моєму селі, у Сент-Мері-Мід, життя здебільшого обертається навколо церкви. Завжди оберталося, я хотіла сказати. У мої часи, принаймні. Тепер, звичайно, усе дуже змінилося. Ви виросли в цій місцевості?

— Та ні, власне кажучи. Щоправда, ми жили не так далеко звідси, десь миль за тридцять. У Літл-Гердслі. Мій батько був відставним військовим — колишнім майором артилерії. Іноді ми приїздили сюди побачитися з дядьком, — або, якщо точніше, з моїм двоюрідним дідом, який жив тут раніше. Навіть в останні роки я жила тут не так довго. Двоє моїх сестер переселилися сюди відразу по смерті дядька, але я тоді ще жила за кордоном зі своїм чоловіком. Він помер лише чотири чи п'ять років тому.

— О, розумію.

— Сестри дуже хотіли, щоб я приїхала сюди, і я подумала, що так буде найліпше. Ми прожили кілька років в Індії. Мій чоловік там, власне, і помер. Сьогодні дуже важко зрозуміти, де тобі найкраще пустити коріння.

— Так, справді. Я вас цілком розумію. Але ви, звичайно, відчували, що ваше коріння тут, адже ваша родина жила тут досить довго.

— Атож. Звичайно, я це відчувала. Безперечно, я завжди підтримувала стосунки із сестрами, приїздила сюди їх навідувати. Але життя ніколи не складається в тебе так, як ти плануєш. Я купила собі невеликий будиночок в околицях Лондона, неподалік від Гемптон Корта[3], і мешкаю здебільшого там, беручи участь у роботі кількох доброчинних організацій у Лондоні.

— Отже, ваше життя заповнене цікавою й корисною діяльністю. Це дуже розумно з вашого боку.

— Але віднедавна я відчуваю, що повинна частіше бувати тут. Я трохи стурбована станом своїх сестер.

— Вас турбує їхнє здоров'я? — запитала міс Марпл. — Воно сьогодні турбує багатьох, а надто тому, що дуже важко знайти людину, якій можна було б доручити опікуватися хворим. Навіть такі хвороби, як ревматизм або артрит, можуть завдати чимало клопоту. Людина може впасти у ванній або спускаючись по сходах. Щось у такому дусі.

— Клотільда завжди була дуже сильною, — сказала місіс Ґлін. — Міцною, сказала б я. Але Антея мене турбує. Вона якась неуважна, знаєте, дуже неуважна. А іноді її просто заносить — і, схоже, у таких випадках вона перестає розуміти, де перебуває.

— Атож, дуже прикро, коли людину щось турбує. Стільки існує причин для того, щоб бути стурбованою.

— Я не думаю, що Антею має щось турбувати.

— Можливо, її турбують податки, можливо, якісь фінансові проблеми, — припустила міс Марпл.

— Ні, ні, навряд, щоб це дуже її турбувало — а от сад її справді непокоїть, і дуже непокоїть. Вона добре пам'ятає, яким він був, і їй, знаєте, дуже хочеться знову привести його до ладу. Клотільда мусила розтлумачити їй, що зараз ми не можемо дозволити собі таких витрат. Але вона не перестає говорити про теплицю, про персики, які там колись росли. Про виноград — і все таке.

— І про квіти геліотропу під стінами? — докинула міс Марпл, пригадавши свою розмову з Антеєю.

— Атож, бачу ви добре запам'ятали її слова. Це одна з її найулюбленіших тем. Запашні квіти геліотропу з його дивною місцевою назвою — вишневий пиріг. Для неї то незабутній спогад. А ще виноград. Дрібненький ранній солодкий виноград. О, людині не варто зберігати в пам'яті такі подробиці зі свого минулого.

— А обабіч алей тут були клумби, я думаю, — припустила міс Марпл.

— Атож, Антея дуже хотіла мати великі й добре доглянуті клумби обабіч алей. Але про це нам немає сенсу навіть балакати. Єдине, що ми тепер можемо собі дозволити — це раз на два тижні наймати когось із місцевих людей, щоб викосив нам моріжок. Майже щороку тут ці роботи виконує інша фірма. І Антея ще хотіла б знову посіяти в нашому саду траву з пампасів. І білі гвоздики, які тут вирощує місіс Симпкін. Понад усім бордюром, який тягнеться вздовж алеї. І знову посадити смоковницю, яка росла біля оранжереї. Вона пам'ятає всі ці рослини, не перестаючи говорити про них.

— Вам, певно, важко терпіти такі розмови.

— Атож, важко. Жодних аргументів вона не хоче слухати. А Клотільда звикла говорити про все прямо. Вона просто категорично уриває балаканину сестри й заявляє, що не хоче більше чути про це жодного слова.

— Нелегко буває в таких випадках обрати правильну лінію поведінки, — сказала міс Марпл. — Іноді буває ліпше виявити твердість, іноді авторитетну несхитність або навіть сердите неприйняття, а іноді — вдати, ніби щиро співчуваєш такій людині. Можливо, іноді навіть варто вислухати її й підтримати надії, хоча ти знаєш, що вони нездійсненні. Атож, у таких випадках буває дуже й дуже нелегко.

— Але для мене це легше, бо я часто від'їжджаю звідси й живу тут, як правило, протягом коротких відрізків часу. Тому мені легше вдати, ніби все скоро зможе налагодитися і щось можна буде зробити. Проте і я була приголомшена, коли одного дня повернулася сюди й виявила, що Антея вже, по суті, домовилася з дуже дорогою фірмою ландшафтного садівництва, що вони оновлять нам сад і збудують теплицю — а це повний абсурд, бо навіть якби вони посадили нам виноградну лозу, то вона почала б родити не раніш, як через два або три роки. Клотільда про це нічого не знала й була вкрай розлючена, коли знайшла на столі Антеї кошторис оплати за всю цю роботу. І вона не стала стримувати себе.

— Атож, у житті нам часто доводиться вельми нелегко, — промовила міс Марпл.

Це була фраза, якою вона користувалася дуже часто.

— Завтра мені, думаю, доведеться підвестися з ліжка рано, — сказала міс Марпл. — Я наводила довідки в "Золотому кабані", де, як розумію, завтра вранці збирається наша група. Вони поїдуть на чергову екскурсію о дев'ятій ранку, якщо мої відомості правильні.

— Сподіваюся, це буде для вас не так стомливо.

— Думаю, що ні. Здається, ми виїжджаємо до містечка — стривайте, як же воно називається? — ага, згадала, Стерлінґ-Сент-Мері. Щось у такому дусі. І, схоже, воно розташоване не так далеко звідси. Дорогою ми оглянемо цікаву церкву й замок. Пополудні на нас чекає досить приємний сад, там не так багато акрів площі, зате в ньому вирощують надзвичайно цікаві різновиди квітів. Сподіваюся, що після приємного відпочинку, який я тут мала, зі мною буде все гаразд. Тепер я розумію, що дуже стомилася б, якби всі ці дні мені довелося лазити по скелях та витримувати важкі переходи.

— Вам треба добре відпочити сьогодні, щоб завтра ви почувалися цілком свіжою, — сказала місіс Ґлін, коли вони увійшли в будинок. — Міс Марпл ходила оглянути церкву, — повідомила вона, звертаючись до Клотільди.

— Боюся, там не було на що особливо дивитися, — промовила Клотільда. — Вікторіанські вітражі досить бридкого зразка, як на мене. Хоч грошей на них витратили чимало. Либонь, наш дядько почасти був у цьому винен. Йому дуже подобалися оті огидні поєднання червоних і синіх кольорів.

— Грубо й вульгарно, я завжди так вважала, — сказала Лавінія Ґлін.

По обіді міс Марпл пішла подрімати й знову приєдналася до своїх господинь лише незадовго до вечері. Після вечері вони довго гомоніли, перш ніж піти спати. Міс Марпл задавала тон у розмові, насиченій спогадами… Вона згадувала свою молодість, дитинство, місця, які вона тоді відвідувала, згадувала також свої подорожі та екскурсії й випадкових людей, з якими їй доводилося зустрічатися.

Вона заснула пізно з відчуттям невдачі. Вона не довідалася більше нічого, а може, більше нічого й було довідуватися. Рибалка, на якій не було зловлено жодної рибини — можливо, тому, що в тій річці риби просто не було. Чи, може, вона використала не ту наживку?

РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ

НЕЩАСЛИВИЙ ВИПАДОК

I

Чай міс Марпл принесли о сьомій тридцять, щоб їй вистачило часу підвестися з ліжка й спакуватися в дорогу. Вона вже закривала свою невеличку валізу, коли у двері якось поквапно постукали й увійшла Клотільда зі схвильованим обличчям.

— Міс Марпл, унизу на вас чекає молодик, який прийшов сюди, щоб зустріти вас. Емлін Прайс. Він бере участь в одній екскурсії з вами, і вони прислали його сюди.

— Атож, я його пам'ятаю. Такий зовсім юний?

— Так. Дуже сучасний на вигляд, із копицею розкуйовдженого волосся й усім таким, але, на жаль, він сюди прийшов, щоб повідомити вам погану новину. Мені прикро про це вам казати, але в них стався нещасливий випадок.

— Нещасливий випадок? — Міс Марпл подивилася на неї з приголомшеним подивом. — Ви хочете сказати, нещасливий випадок із автобусом? Дорожня катастрофа? Хтось постраждав?

— Ні, не з автобусом. З автобусом усе гаразд. Це сталося під час учорашньої пообідньої прогулянки. Тоді знявся великий вітер, ви, певно, пам'ятаєте, хоч вітер, я думаю, був ні до чого.