Одіссея - Сторінка 39
- Гомер -
А вже як заходило сонце,
Ми не на суші спокійно проводили ніч, а на морі
В бистрім своїм кораблі дожидали ясного світанку,
На Телемаха чигаючи, щоб захопить його й тут же
370] Вбити. А бог тим часом додому його допровадив.
Отже, подумаймо, як Телемахові тут учинити
Злую загибель, щоб він її вже не уникнув. Я певен,
Поки живий він, не вдасться нам діло своє довершити.
Сам-бо розумний уже і в думках він своїх, і в порадах,
375] Люди ж тугешні до нас прихильності не виявляють.
Діймо ж раніше, ніж сам він ахеїв до площі міської
Всіх позбирає. Бо гаятись довго не буде, я певен,
Гніву свого не гамуючи, перед всіма він розкаже,
Як готували ми смерть йому наглу, але не устигли.
380] Люди ж ті нас не похвалять, про намір лихий наш почувши.
Як би нам лиха вони не вчинили та нас не прогнали
З нашого краю, — тоді в чужину нам іти доведеться.
Упередить його треба й за містом схопити у полі
Чи у дорозі. Скарби всі й запаси його заберемо
385] І між собою по згоді поділимо ми, а домівку
Неньці його віддамо і тому, хто одружиться з нею.
А як моя ця порада вам не до вподоби й ви хтіли б,
Щоб залишивсь він живий і добром володів би отецьким,
То перестаньмо збиратись і серцю приємні достатки
390] Тур проїдати. Нехай її кожен із власного дому
Сватає, віном її добиваючись. Вийде за того
Заміж вона, хто більш принесе і хто їй судився".
Так говорив він, і всі у глибокім сиділи мовчанні.
Врешті тоді Амфіном озвався до них і промовив,
"з Нісів син ясносвітлий, Арета владущого парость.
Він із Дуліхію був, на пшеницю багатого й трави,
Був водієм женихів і найбільше із них Пенелопі
Мовою був до вподоби, та й серце він мав непогане.
Отже, розсудливо він озвався до них і промовив:
400] "Друзі мої! Ніколи не зважився б я Телемаха
Вбити. Страшна-бо то річ — убивати людину із роду
Володарів. Спитаймо раніше в богів ми поради.
Буде на це нам ухвальний від Зевса великого вирок —
Сам тоді вб'ю я його, ще й усіх вас до того закличу,
405] А заперечать боги — до стримання й я закликаю".
Так говорив Амфіном, і вподобалась їм його мова.
З місць повставали усі й подалися у дім Одіссеїв,
Та, увійшовши, у кріслах вони посідали різьблених.
Спало тим часом на думку тоді Пенелопі розумній
410] До женихів, проте, вийти, надмірно уже знахабнілих.
Знала вона, що для сина її тут загибель готують,
Все розповів їй окличник Медонт, що їх змову підслухав.
Входить владарка в кімнату з жінками служебними разом.
До женихів увійшовши із ними, в жінках богосвітла,
415] Стала вона під одвірком, що дах підпирає надійно,
Й, лиця закривши собі світлистим, ясним покривалом,
До Антіноя з докором звернулася й так говорила:
"Гей, Антіною, підступний зухвальцю! Кажуть про тебе
Люди ітакські, що ти між ровесників — найвидатніший
420] Радою й словом розумним. Та зовсім не так воно справді!
Як, божевільний, посмів Телемахові ти готувати
Смерть і загибель? Чи зважив на тих, що моляться, в кого
Свідком є Зевс? Це ж нечестя — для іншого коїти лихо!
Мабуть, забув, як батько до нас утікав твій од страху
425] Перед своїми ж людьми? Страшний він на себе накликав
Гнів їх за те, що, до зграї тафійських піратів приставши,
Лиха накоїв феспротам, що з нами були у союзі.
Хтіли убить його й любе з грудей його вирвати серце.
Ще й всю поїсти у нього завидну худобу численну.
430] Та Одіссей не пустив їх і стримав, хоч як намагались.
Ти ж його дім об'їдаєш безчесно, шлюбну дружину
Сватаєш, сина шукаєш убити й смутиш мене тяжко.
Тож перестань, вимагаю, та й іншим звели схаменутись".
В відповідь так Еврімах, син Поліба, до неї промовив:
435] "Мудра Ікарія донько, славетна умом Пенелопо!
Будь спокійна, нехай твоє тим не тривожиться серце.
В світі такого нема і не буде, такий не родився,
Хто б на сина твого Телемаха смів руку підняти,
Поки живу на землі і поки ще світ я цей бачу!
440] От що скажу я тобі, і справді це так воно й буде:
Кров його чорна відразу ж на списі моїм заструмує!
Городоборець мене Одіссей ще дитям на коліна
Часто до себе садив і шматками печені смачної
З рук годував, ще й червоним давав запивати напоєм.
445] Тим-то мені й Телемах від інших усіх найдорожчий
Приятелів. Запевняю, не варт йому смерті боятись
Від женихів. А від бога, звичайно, її не уникнеш".
Так заспокоював він, а сам готував йому згубу.
Вийшла тоді Пенелопа наверх, у світлисті покої,
4>0] Й за Одіссеєм, за мужем коханим, там плакала, доки
Сон їй солодкий на вії звела ясноока Афіна.
До Одіссея й до сина прийшов свинопас богосвітлий
Ввечері, в час, як вони, заколовши свиню однорічну,
Вже готували вечерю. Тим часом Афіна, близенько
455] До Одіссея, сина Лаерта, тоді підійшовши,
Вдарила злегка жезлом і знов обернула у старця
В рванім лахмітті, на те, щоб не міг свинопас упізнати
І не побіг би у дім до розважної він Пенелопи
З вістю, якої б у серці своїм не здолав затаїти.
460] Перший тоді Телемах озвався до нього й промовив:
"Ти вже прийшов, богосвітлий Евмею? Що чути у місті?
Чи повернулись додому оті женихи гордовиті
З засідки вже, чи й досі чатують, хоч я уже дома?"
В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
465] "Якось не спало на думку питати про це й дізнаватись,
Містом ішовши, — серце мене якмерщій спонукало
Переказати сповіщення й швидше додому вернутись.
Товаришів твоїх бистрий посол на путі мені стрівся,
Вісник, — про все він раніше від мене звістив твою матір.
470] Знаю я й інше також, бо власними бачив очима:
Як повертався й над містом вже був я, де пагорб Гермесів,
Раптом побачив швидкий відтіля корабель я, що входив
В нашу затоку. Багато людей метушилось на ньому, —
Аж угинавсь од щитів він увесь і списів двоєсічних.
475] Мабуть, вони це й були, я гадаю, — напевне ж не знаю".
Мовив він це, й Телемахова сила всміхнулась священна,
Глянув він нишком на батька, щоб лиш свинопас не
помітив.
Всю закінчивши роботу, вечерю вони зготували
Й сіли вечеряти, й кожен в вечері тій рівну мав долю.
480] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
Всі про постелю згадали і сну спожили подарунки.
ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА
ЗМІСТ СІМНАДЦЯТОЇ ПІСНІ
ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ
Телемах іде до міста, наказавши Евмеєві провести туди і свого гостя. Зустрінутий радісно матір'ю і домашніми, він потім іде на площу й приводить звідти з собою Теоклімена. Пенелопа розпитує його про те, шо з ним було під час подорожі; Теоклімен пророкує їй повернення Одіссея. Тим часом Евмей вирушає з Одіссеєм до міста; по дорозі вони зустрічають Мелантія, який обох їх ображає. Прийшовши до свого дому, Одіссей бачить у подвір'ї свого старого собаку, який, упізнавши його, вмирає. Він входить у бенкетну господу і просить милостині в женихів; Антіной, лаючися з ним, кидає в нього ослоном. Пенелопа кличе його до себе, щоб розпитати про Одіссея; він обіцяє прийти до неї ввечері.
ПОВЕРНЕННЯ ТЕЛЕМАХА НА ІТАКУ
Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,
Встав Телемах, дорогий божественного син Одіссея,
Пару сандалій до ніг своїх швидко тоді підв'язав він,
Списа міцного узяв, що якраз до долоні приходивсь,
5] І, виряджаючись в місто, він так свинопасові мовив:
"Йду я, татуню, до міста побачитись там із моєю
Матір'ю. Тож не раніше, гадаю, вона перестане
Гірко ридати за мною і сльози рясні проливати,
Аніж побачить мене. Тобі ж доручаю я ось що:
10] В місто нещасного гостя цього відведи, — на прожиток
Хай собі жебрає там. Подадуть йому й хліба, хто схоче,
Й келих вина. А мені тут людей всіх самому приймати
Вже не доводиться, й так від клопоту гірко на серці.
А як образиться гість наш на це, то тим гірше самому
15] Буде йому. А я тільки правду люблю говорити".
Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
"Друже мій, тут залишатися й сам я не дуже хотів би.
Краще у місті, аніж у полях, жебракові прожиток
Десь собі жебрати. Кожен подасть мені там, хто захоче.
20] Не у таких-бо літах я, щоб тут, у кошарі, лишатись
І пастухів вожаєві коритись у всьому слухняно.
Йди вже собі, а мене оцей муж проведе, як звелів ти,
Лиш при вогні я погріюсь, бо одіж у мене погана.
Може, й потепліє трохи тим часом, — щоб холод ранковий
25] Не прохопив мене. Місто ж, ви кажете, звідси далеко".
Так він сказав. Телемах же, з подвір'я прямуючи, бистрим
Кроком пішов, женихам лиховісну замисливши згубу.
Став біля дому свого він, вигідного для проживання,
Списа поставив свого, об високу обперши колону,
30] Й, переступивши поріг кам'яний, увійшов до господи.
Перша зустріла його годувальниця там, Евріклея, —
Руна на кріслах різьблених вона розстилала й до нього
Кинулась вся у сльозах, і інші навколо зібрались
Вже Одіссея, в біді витривалого, вірні служниці
35] Й радісно в голову всі і в плечі його цілували.
Вийшла тоді із покою свого й Пенелопа розумна,
Мов Артеміда на вигляд або золота Афродіта,
Вся у сльозах обнімала вона свого любого сина,
Голову ніжно йому і очі ясні цілувала,
40] Врешті до нього крізь сльози промовила слово крилате:
"Світло ясне моє, ти вже вернувсь, Телемаху! Не ждала
Я тебе бачити з дня, як відплив з кораблем ти на Пілос
Потай від мене вістей питати про любого батька.
Тож розкажи-бо докладно, що бачить тобі довелося".
45] Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
"Матінко люба, не плач і слізьми не хвилюй мені серце
В грудях, коли ось я наглої згуби щасливо уникнув.
Краще омийся і, чисте вбрання одягнувши на тіло,
В верхні покої ввійди із своїми служницями разом,
50] Перед богами всіма в молитвах обіцяй гекатомби
їм принести, може, Зевс допоможе здійснити відомсту.
Я ж тим часом на площу піду, щоб до нас запросити
Гостя, який приєднався до мене в путі поворотній.
З товаришами божистими я наперед його вислав,
55] В дім свій Піреєві гостя привітно прийнять доручивши,
І шанувати, й любити, аж поки додому вернуся".
Так він промовив, у неї ж безкрилим лишилося слово.
Потім омилась і, чисте вбрання одягнувши на тіло,
Перед богами всіма обіцяла вона гекатомби
60] їм принести, може, Зевс допоможе здійснити відомсту.
А Телемах тим часом з своїх уже вийшов покоїв
З списом в руках. Услід йому бігли два пси прудконогі.
Чаром божистим його опромінила з неба Афіна —
Всі зачудовано люди дивились, коли він проходив.
65] А вколо нього уже женихи позбирались зухвалі
Й приязно з ним розмовляли, хоч серцем лихе готували.
Та велелюдного їх товариства він все ж уникає
Й прямо туди, де батькові друзі з часів найдавніших —
Ментор пресвітлий та ще Антіфат з Аліферсом — сиділи,
70] Йде і сідає.
Ми не на суші спокійно проводили ніч, а на морі
В бистрім своїм кораблі дожидали ясного світанку,
На Телемаха чигаючи, щоб захопить його й тут же
370] Вбити. А бог тим часом додому його допровадив.
Отже, подумаймо, як Телемахові тут учинити
Злую загибель, щоб він її вже не уникнув. Я певен,
Поки живий він, не вдасться нам діло своє довершити.
Сам-бо розумний уже і в думках він своїх, і в порадах,
375] Люди ж тугешні до нас прихильності не виявляють.
Діймо ж раніше, ніж сам він ахеїв до площі міської
Всіх позбирає. Бо гаятись довго не буде, я певен,
Гніву свого не гамуючи, перед всіма він розкаже,
Як готували ми смерть йому наглу, але не устигли.
380] Люди ж ті нас не похвалять, про намір лихий наш почувши.
Як би нам лиха вони не вчинили та нас не прогнали
З нашого краю, — тоді в чужину нам іти доведеться.
Упередить його треба й за містом схопити у полі
Чи у дорозі. Скарби всі й запаси його заберемо
385] І між собою по згоді поділимо ми, а домівку
Неньці його віддамо і тому, хто одружиться з нею.
А як моя ця порада вам не до вподоби й ви хтіли б,
Щоб залишивсь він живий і добром володів би отецьким,
То перестаньмо збиратись і серцю приємні достатки
390] Тур проїдати. Нехай її кожен із власного дому
Сватає, віном її добиваючись. Вийде за того
Заміж вона, хто більш принесе і хто їй судився".
Так говорив він, і всі у глибокім сиділи мовчанні.
Врешті тоді Амфіном озвався до них і промовив,
"з Нісів син ясносвітлий, Арета владущого парость.
Він із Дуліхію був, на пшеницю багатого й трави,
Був водієм женихів і найбільше із них Пенелопі
Мовою був до вподоби, та й серце він мав непогане.
Отже, розсудливо він озвався до них і промовив:
400] "Друзі мої! Ніколи не зважився б я Телемаха
Вбити. Страшна-бо то річ — убивати людину із роду
Володарів. Спитаймо раніше в богів ми поради.
Буде на це нам ухвальний від Зевса великого вирок —
Сам тоді вб'ю я його, ще й усіх вас до того закличу,
405] А заперечать боги — до стримання й я закликаю".
Так говорив Амфіном, і вподобалась їм його мова.
З місць повставали усі й подалися у дім Одіссеїв,
Та, увійшовши, у кріслах вони посідали різьблених.
Спало тим часом на думку тоді Пенелопі розумній
410] До женихів, проте, вийти, надмірно уже знахабнілих.
Знала вона, що для сина її тут загибель готують,
Все розповів їй окличник Медонт, що їх змову підслухав.
Входить владарка в кімнату з жінками служебними разом.
До женихів увійшовши із ними, в жінках богосвітла,
415] Стала вона під одвірком, що дах підпирає надійно,
Й, лиця закривши собі світлистим, ясним покривалом,
До Антіноя з докором звернулася й так говорила:
"Гей, Антіною, підступний зухвальцю! Кажуть про тебе
Люди ітакські, що ти між ровесників — найвидатніший
420] Радою й словом розумним. Та зовсім не так воно справді!
Як, божевільний, посмів Телемахові ти готувати
Смерть і загибель? Чи зважив на тих, що моляться, в кого
Свідком є Зевс? Це ж нечестя — для іншого коїти лихо!
Мабуть, забув, як батько до нас утікав твій од страху
425] Перед своїми ж людьми? Страшний він на себе накликав
Гнів їх за те, що, до зграї тафійських піратів приставши,
Лиха накоїв феспротам, що з нами були у союзі.
Хтіли убить його й любе з грудей його вирвати серце.
Ще й всю поїсти у нього завидну худобу численну.
430] Та Одіссей не пустив їх і стримав, хоч як намагались.
Ти ж його дім об'їдаєш безчесно, шлюбну дружину
Сватаєш, сина шукаєш убити й смутиш мене тяжко.
Тож перестань, вимагаю, та й іншим звели схаменутись".
В відповідь так Еврімах, син Поліба, до неї промовив:
435] "Мудра Ікарія донько, славетна умом Пенелопо!
Будь спокійна, нехай твоє тим не тривожиться серце.
В світі такого нема і не буде, такий не родився,
Хто б на сина твого Телемаха смів руку підняти,
Поки живу на землі і поки ще світ я цей бачу!
440] От що скажу я тобі, і справді це так воно й буде:
Кров його чорна відразу ж на списі моїм заструмує!
Городоборець мене Одіссей ще дитям на коліна
Часто до себе садив і шматками печені смачної
З рук годував, ще й червоним давав запивати напоєм.
445] Тим-то мені й Телемах від інших усіх найдорожчий
Приятелів. Запевняю, не варт йому смерті боятись
Від женихів. А від бога, звичайно, її не уникнеш".
Так заспокоював він, а сам готував йому згубу.
Вийшла тоді Пенелопа наверх, у світлисті покої,
4>0] Й за Одіссеєм, за мужем коханим, там плакала, доки
Сон їй солодкий на вії звела ясноока Афіна.
До Одіссея й до сина прийшов свинопас богосвітлий
Ввечері, в час, як вони, заколовши свиню однорічну,
Вже готували вечерю. Тим часом Афіна, близенько
455] До Одіссея, сина Лаерта, тоді підійшовши,
Вдарила злегка жезлом і знов обернула у старця
В рванім лахмітті, на те, щоб не міг свинопас упізнати
І не побіг би у дім до розважної він Пенелопи
З вістю, якої б у серці своїм не здолав затаїти.
460] Перший тоді Телемах озвався до нього й промовив:
"Ти вже прийшов, богосвітлий Евмею? Що чути у місті?
Чи повернулись додому оті женихи гордовиті
З засідки вже, чи й досі чатують, хоч я уже дома?"
В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
465] "Якось не спало на думку питати про це й дізнаватись,
Містом ішовши, — серце мене якмерщій спонукало
Переказати сповіщення й швидше додому вернутись.
Товаришів твоїх бистрий посол на путі мені стрівся,
Вісник, — про все він раніше від мене звістив твою матір.
470] Знаю я й інше також, бо власними бачив очима:
Як повертався й над містом вже був я, де пагорб Гермесів,
Раптом побачив швидкий відтіля корабель я, що входив
В нашу затоку. Багато людей метушилось на ньому, —
Аж угинавсь од щитів він увесь і списів двоєсічних.
475] Мабуть, вони це й були, я гадаю, — напевне ж не знаю".
Мовив він це, й Телемахова сила всміхнулась священна,
Глянув він нишком на батька, щоб лиш свинопас не
помітив.
Всю закінчивши роботу, вечерю вони зготували
Й сіли вечеряти, й кожен в вечері тій рівну мав долю.
480] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
Всі про постелю згадали і сну спожили подарунки.
ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА
ЗМІСТ СІМНАДЦЯТОЇ ПІСНІ
ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ
Телемах іде до міста, наказавши Евмеєві провести туди і свого гостя. Зустрінутий радісно матір'ю і домашніми, він потім іде на площу й приводить звідти з собою Теоклімена. Пенелопа розпитує його про те, шо з ним було під час подорожі; Теоклімен пророкує їй повернення Одіссея. Тим часом Евмей вирушає з Одіссеєм до міста; по дорозі вони зустрічають Мелантія, який обох їх ображає. Прийшовши до свого дому, Одіссей бачить у подвір'ї свого старого собаку, який, упізнавши його, вмирає. Він входить у бенкетну господу і просить милостині в женихів; Антіной, лаючися з ним, кидає в нього ослоном. Пенелопа кличе його до себе, щоб розпитати про Одіссея; він обіцяє прийти до неї ввечері.
ПОВЕРНЕННЯ ТЕЛЕМАХА НА ІТАКУ
Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,
Встав Телемах, дорогий божественного син Одіссея,
Пару сандалій до ніг своїх швидко тоді підв'язав він,
Списа міцного узяв, що якраз до долоні приходивсь,
5] І, виряджаючись в місто, він так свинопасові мовив:
"Йду я, татуню, до міста побачитись там із моєю
Матір'ю. Тож не раніше, гадаю, вона перестане
Гірко ридати за мною і сльози рясні проливати,
Аніж побачить мене. Тобі ж доручаю я ось що:
10] В місто нещасного гостя цього відведи, — на прожиток
Хай собі жебрає там. Подадуть йому й хліба, хто схоче,
Й келих вина. А мені тут людей всіх самому приймати
Вже не доводиться, й так від клопоту гірко на серці.
А як образиться гість наш на це, то тим гірше самому
15] Буде йому. А я тільки правду люблю говорити".
Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
"Друже мій, тут залишатися й сам я не дуже хотів би.
Краще у місті, аніж у полях, жебракові прожиток
Десь собі жебрати. Кожен подасть мені там, хто захоче.
20] Не у таких-бо літах я, щоб тут, у кошарі, лишатись
І пастухів вожаєві коритись у всьому слухняно.
Йди вже собі, а мене оцей муж проведе, як звелів ти,
Лиш при вогні я погріюсь, бо одіж у мене погана.
Може, й потепліє трохи тим часом, — щоб холод ранковий
25] Не прохопив мене. Місто ж, ви кажете, звідси далеко".
Так він сказав. Телемах же, з подвір'я прямуючи, бистрим
Кроком пішов, женихам лиховісну замисливши згубу.
Став біля дому свого він, вигідного для проживання,
Списа поставив свого, об високу обперши колону,
30] Й, переступивши поріг кам'яний, увійшов до господи.
Перша зустріла його годувальниця там, Евріклея, —
Руна на кріслах різьблених вона розстилала й до нього
Кинулась вся у сльозах, і інші навколо зібрались
Вже Одіссея, в біді витривалого, вірні служниці
35] Й радісно в голову всі і в плечі його цілували.
Вийшла тоді із покою свого й Пенелопа розумна,
Мов Артеміда на вигляд або золота Афродіта,
Вся у сльозах обнімала вона свого любого сина,
Голову ніжно йому і очі ясні цілувала,
40] Врешті до нього крізь сльози промовила слово крилате:
"Світло ясне моє, ти вже вернувсь, Телемаху! Не ждала
Я тебе бачити з дня, як відплив з кораблем ти на Пілос
Потай від мене вістей питати про любого батька.
Тож розкажи-бо докладно, що бачить тобі довелося".
45] Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
"Матінко люба, не плач і слізьми не хвилюй мені серце
В грудях, коли ось я наглої згуби щасливо уникнув.
Краще омийся і, чисте вбрання одягнувши на тіло,
В верхні покої ввійди із своїми служницями разом,
50] Перед богами всіма в молитвах обіцяй гекатомби
їм принести, може, Зевс допоможе здійснити відомсту.
Я ж тим часом на площу піду, щоб до нас запросити
Гостя, який приєднався до мене в путі поворотній.
З товаришами божистими я наперед його вислав,
55] В дім свій Піреєві гостя привітно прийнять доручивши,
І шанувати, й любити, аж поки додому вернуся".
Так він промовив, у неї ж безкрилим лишилося слово.
Потім омилась і, чисте вбрання одягнувши на тіло,
Перед богами всіма обіцяла вона гекатомби
60] їм принести, може, Зевс допоможе здійснити відомсту.
А Телемах тим часом з своїх уже вийшов покоїв
З списом в руках. Услід йому бігли два пси прудконогі.
Чаром божистим його опромінила з неба Афіна —
Всі зачудовано люди дивились, коли він проходив.
65] А вколо нього уже женихи позбирались зухвалі
Й приязно з ним розмовляли, хоч серцем лихе готували.
Та велелюдного їх товариства він все ж уникає
Й прямо туди, де батькові друзі з часів найдавніших —
Ментор пресвітлий та ще Антіфат з Аліферсом — сиділи,
70] Йде і сідає.