Одіссея - Сторінка 41
- Гомер -
Обведене дбало подвір'я
Муром з зубцями, й тримаються міцно двійчатої брами
Двері, — нікому ніякою зброєю їх не здолати.
В домі отім, як бачу я, гості численні справляють
270] уЧТу5] _ й печеного запах доноситься звідти, й формінги
Звуки бринять, що богове другинею учти зробили".
В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
"Легко впізнав ти, ні в чому-бо розум тебе твій не зводить.
Отже, подумаймо разом тепер, що нам далі робити —
275] Перший ввійдеш ти до дому, вигідного для проживання,
Втиснешся між женихів, я ж тут залишуся тим часом,
Чи, коли хочеш, піду я вперед, а ти залишайся.
Тільки не гайся, щоб хтось із дому тебе не побачив
Та не побив би, не вигнав. Отож і над цим ти подумай".
280] В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:
"Знаю я все й розумію. Й так само, як кажеш ти, думав.
Йди уже ти уперед, а я тут залишуся тим часом.
Не новина вже мені й оті стусани та побої.
Серце у мене терпляче, багато-бо горя зазнав я
285] І серед хвиль, і в бою. Хай станеться й це ще зі мною.
Тільки ніяк затаїть не вдається голодного шлунка,
Цього нещастя, що стільки страждань спричиняє людині.
Тож задля нього у нас і міцні кораблі споряджають,
Щоб в неспокійному морі противникам лиха завдати".
290] Так між собою вони провадили стиха розмову.
Голову й вуха до мови їх Аргос підняв, що лежав там,
Пес Одіссея, в біді витривалого, — сам того пса він
Виховав, користі ж з нього не знав, бо раніш у священний
Вирушив він Іліон. Юнаки його потім з собою
295] Брали на оленів, диких козуль та зайців полювати.
Нині ж, забутий всіма, без хазяйського ока, на купі
Гною лежав він, яку з-під волів та ослів біля брами
Понаскидали, — пізніше той гній Одіссеєва челядь
В поле возила угноювать всюди наділок просторий.
300] Аргос лежав там, і воші собачі на ньому кишіли.
Щойно почув Одіссея, свого він господаря, близько,
Зразу ж хвостом завиляв і вуха пригнув він обидва,
Та підійти до господаря ближче тепер вже не мав він
Сили. І той обернувсь, щоб утерти непрохані сльози
305] Та приховать від Евмея, і тут же спитав його швидко:
"Дивно, Евмею, який у гною он лежить тут собака,
Гарний на вигляд, та з певністю все ж я не міг би сказати,
Чи і на ноги такий же він бистрий, як виглядом гарний,
А чи із тих він собак, які близ хазяйського столу
310] Лащаться тільки й для хвастощів лиш їх тримає господар".
В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
"Пса цього давній господар, мабуть, в чужині десь загинув.
Був би цей пес у своїй поведінці й на вигляд такий же,
Як і лишив Одіссей його, йшовши походом на Трою,
315] То здивувався б ти, силу уздрівши його і моторність.
Жоден-бо звір, що його в лісовій гущині він угледить,
В нього не втік би. Чуйно умів і сліди він шукати.
Нині ж погано йому, — десь господар загинув далеко
На чужині, а жінки безтурботні про нього не дбають.
320] Челядь, яка над собою не чує хазяйської влади,
Зовсім не квапиться те, що належить їй, вчасно робити.
Тож половину від гідності Зевс одбира громовладний
У чоловіка, якому дні рабської долі прирік він".
З цими словами в вигідно збудований дім увійшовши,
325] До женихів достославних він прямо в покої подався.
Аргоса ж чорної смерті недоля спіткала відразу,
Тільки-но по двадцяти він роках Одіссея побачив.
Перший тоді Телемах боговидий узрів свинопаса,
Що увіходив у дім, і до себе його підізвав він,
330] Зразу ж кивнувши йому. А той, озирнувшись навколо,
Крісло узорчате взяв, — сидів на нім кравчий звичайно,
Що роздавав женихам покраяне м'ясо на учті.
Взявши те крісло, поставив він перед столом Телемаха
Й сів проти нього якраз. Окличник подав йому долю
335] М'яса печеного й хліба поклав йому з кошика вдосталь.
Вслід йому зразу ж тоді й Одіссей увійшов до господи
В вигляді старця з торбами, жебрущого, вбогого діда,
Що на ціпок опиравсь і тілом світив крізь лахміття.
Сів на порозі обтесанім він під самими дверима,
На кипарисний обпершись одвірок, — колись його тесля
Гладко увесь обтесав і вирівняв точно по шнуру.
Отже, підкликав до себе тоді Телемах свинопаса,
Вийняв з чудового кошика ще не почату хлібину
Й м'яса, що зміг обома охопити руками, і мовив:
345] "Гостеві це віднеси і, подавши, порадь йому нишком
Всіх обійти женихів, прохаючи в них жебранини, —
Вбогим-бо людям не личить соромитись свого убозтва".
Так він сказав; свинопас же, слова ті почувши, близенько
До жебрака підійшов і слово промовив крилате:
350] "Гостю мій, все це тобі Телемах посилає і радить
Всіх обійти женихів, прохаючи в них жебранини, —
Вбогим, сказав він, не личить соромитись свого убозтва".
Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
"Зевсе, владарю! Пошли Телемахові щастя між смертних!
355] Хай йому збудеться все, чого він душею жадає".
Мовивши так, обома охопив він той даток руками
І біля ніг своїх склав на полатану торбу нужденну.
їсти почав він; тим часом аед заспівав у покоях;
А як скінчив споживати, замовк і співець божественний.
360] Гамір зчинили в той час женихи у покоях. Афіна ж
До Одіссея, до сина Лаерта, наблизившись тихо,
Хліба тоді в женихів просити йому наказала,
Щоб розпізнать, хто із них справедливий, а хто нечестивий.
Та боронити від лиха вона не збиралась нікого.
365] З правого боку почавши, до кожного так він підходив,
Руку свою простягнувши, мов здавна ізвик жебрувати.
З жалю вони подавали йому, й дивувалися з нього,
І один в одного стали розпитувать — хто він і звідки.
Отже, Мелантій, козиний пастух, тоді слово промовив:
370] "Слухайте-бо, женихи володарки славетної, що я
Вам про чужинця скажу. Його й перед цим я вже бачив:
То свинопас його наш в цю господу привів. А яким би
Родом він міг похвалитись, того я докладно не знаю".
Так він сказав. Антіной тоді лаять почав свинопаса:
375] "Знаємо добре тебе, свинопасе! Навіщо його ти
В місто привів? Чи своїх волоцюг тут не досить блукає —
Цих жебраків надокучливих, цих блюдолизів на учтах?
Чи не замало тобі, що господаря твого надбання
Стільки тут люду з'їдає, то ще одного запросив ти?"
380] В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
"Ти хоч і знатного роду, та зле говорив, Антіною.
Хто б це чужинців шукав, щоб до себе запрошувать в гості,
Крім хіба тільки таких, що для діла бувають потрібні, —
Чи ворожбитів, чи теслів, а чи лікарів від хвороби,
385] Чи піснярів божественних, щоб радість приносили співом, —
Скрізь по безкраїй землі для смертних вони є жадані.
Вбогого ж старця ніхто не запросить собі на досаду.
З-поміж усіх женихів до слуг Одіссеєвих завжди
Ти найсуворіший був, особливо до мене. Проте я
390] Цим не журюсь, поки в домі своїм Пенелопа розважна
Ще проживає й при ній Телемах тут живе боговидий".
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
"Краще помовч, не марнуй з ним багато часу на розмову.
Звичний словами лихими облаяти кожного тяжко
Цей Антіной, та й інших уміє на сварку підбити".
Мовив це й до Антіноя із словом звернувся крилатим:
"Дбати про мене, як батько про сина, ти став, Антіною!
Силуєш ти мене вигнать словами лайливими гостя
Геть із домівки цієї. Хай бог нас від цього боронить!
Хочеш, візьми — і дай. Не перечу, а навіть прошу я.
Можеш і матінки з цим не соромитись ти, і нікого
З челяді, з тих, що живуть в Одіссея божистого домі.
Думка, проте, не така у грудях твоїх животіє:
Більше волієш ти сам наїдатись, ніж іншому дати".
405] Відповідаючи, так Антіной Телемахові мовив:
"Що ти сказав, розбуялий ти зух, Телемах пишномовний!
Тож якби всі женихи йому стільки, як я, надавали,
Місяців зо три далеко б од дому цього він тримався б".
Мовивши так, ухопив з-під стола він ослін, на якому
410] Ноги блискучі держав, учтуючи з друзями разом.
Інші ж усі подавали й наповнили вбогу торбину
Хлібом і м'ясом. Вже мав одійти Одіссей до порога
Підгодуватися тим, що ахеї йому надавали,
Та зупинився біля Антіноя і так йому мовив:
415] "Дай мені, друже! Не гірший-бо всім від ахеїв ти інших,
Ба навіть кращий, адже мовби той володар ти на вигляд.
Тим-то й повинен мені щедріше від інших подати
Хліба. Я ж скрізь по безкраїй землі тебе славити буду.
В домі своєму і я між людей колись жив собі тихо
420] В щасті й достатку й не раз подавав подорожній людині,
Хто б то не був і з якою потребою хто не зайшов би.
В мене й челядників досить було, і усього багато,
З чим у нас добре живеться і за що нас звуть багачами.
Все мені знищив Кроніон, — така вже була його воля!
425] Він напоумив мене, до розбійної зграї приставши,
їхать в Єгипет, в дорогу далеку, щоб там я загинув.
Став на Єгипті-ріці з крутобокими я кораблями.
Потім на берег звелів супутникам витягти вірним
Наші усі кораблі і самим біля них залишатись,
"о А спостерігачам вийти звелів на чатівні дозорні.
Та у зухвалій відвазі, на власні довірившись сили,
Кинулись раптом вони єгипетські ниви чудові
Скрізь грабувати, жінок з немовлятами всіх полонили
І повбивали мужів. Сягали до міста їх крики.
435] Гомін почувши, на поміч єгиптяни їм на світанку
Вибігли. Відблиском міді і брязкотом кінних і піших
Сповнилось поле. Зевс громовладний в лихе боягузтво
Ввергнув супутників наших, — ніхто проти вражої сили
З них не устояв. Страшне звідусюди грозило їм лихо.
440] Дуже багато тоді полягло нас від гострої міді,
Інших до праці гіркої примусили, взявши живими,
Тож і мене віддали на Кіпр чужоземцю, що стрівсь їм,
Дметору, синові Йаса, що силою в Кіпрі владарив.
Звідти діставсь я й сюди, всілякого лиха зазнавши".
445] Відповідаючи, так Антіной став до нього кричати:
"Хто це з богів оце лихо послав — колотити нам учту?
Геть від мойого стола! Посередині стань, як не хочеш
Зразу ж Єгипту гіркого і Кіпру тут знову зазнати.
Ну й безсоромний із тебе жебрак, ну й зухвалий нахаба!
450] Колом ти всіх обійшов, і вони подають, нерозумні,
Щедро. Кому ж із них міри дотримувать, бути ощадним
Серед чужого добра, — його ж бо для кожного хватить!"
Тож, відійшовши від нього, сказав Одіссей велемудрий:
"Горенько! Серцем ти зовсім не той, що на вигляд здавався!
Дрібочки солі із дому свого ти б не дав прохачеві,
Якщо, в чужому розсівшись, мені відламати шкодуєш
Хліба шматочок. А тут же усякого повно наїдку!"
Так він сказав. Антіной же всім серцем ще більш розлютився,
Глянув на нього спідлоба і вимовив слово крилате:
460] "Бачу я, цілому більше тобі вже не вийти сьогодні
З дому цього.
Муром з зубцями, й тримаються міцно двійчатої брами
Двері, — нікому ніякою зброєю їх не здолати.
В домі отім, як бачу я, гості численні справляють
270] уЧТу5] _ й печеного запах доноситься звідти, й формінги
Звуки бринять, що богове другинею учти зробили".
В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
"Легко впізнав ти, ні в чому-бо розум тебе твій не зводить.
Отже, подумаймо разом тепер, що нам далі робити —
275] Перший ввійдеш ти до дому, вигідного для проживання,
Втиснешся між женихів, я ж тут залишуся тим часом,
Чи, коли хочеш, піду я вперед, а ти залишайся.
Тільки не гайся, щоб хтось із дому тебе не побачив
Та не побив би, не вигнав. Отож і над цим ти подумай".
280] В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:
"Знаю я все й розумію. Й так само, як кажеш ти, думав.
Йди уже ти уперед, а я тут залишуся тим часом.
Не новина вже мені й оті стусани та побої.
Серце у мене терпляче, багато-бо горя зазнав я
285] І серед хвиль, і в бою. Хай станеться й це ще зі мною.
Тільки ніяк затаїть не вдається голодного шлунка,
Цього нещастя, що стільки страждань спричиняє людині.
Тож задля нього у нас і міцні кораблі споряджають,
Щоб в неспокійному морі противникам лиха завдати".
290] Так між собою вони провадили стиха розмову.
Голову й вуха до мови їх Аргос підняв, що лежав там,
Пес Одіссея, в біді витривалого, — сам того пса він
Виховав, користі ж з нього не знав, бо раніш у священний
Вирушив він Іліон. Юнаки його потім з собою
295] Брали на оленів, диких козуль та зайців полювати.
Нині ж, забутий всіма, без хазяйського ока, на купі
Гною лежав він, яку з-під волів та ослів біля брами
Понаскидали, — пізніше той гній Одіссеєва челядь
В поле возила угноювать всюди наділок просторий.
300] Аргос лежав там, і воші собачі на ньому кишіли.
Щойно почув Одіссея, свого він господаря, близько,
Зразу ж хвостом завиляв і вуха пригнув він обидва,
Та підійти до господаря ближче тепер вже не мав він
Сили. І той обернувсь, щоб утерти непрохані сльози
305] Та приховать від Евмея, і тут же спитав його швидко:
"Дивно, Евмею, який у гною он лежить тут собака,
Гарний на вигляд, та з певністю все ж я не міг би сказати,
Чи і на ноги такий же він бистрий, як виглядом гарний,
А чи із тих він собак, які близ хазяйського столу
310] Лащаться тільки й для хвастощів лиш їх тримає господар".
В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
"Пса цього давній господар, мабуть, в чужині десь загинув.
Був би цей пес у своїй поведінці й на вигляд такий же,
Як і лишив Одіссей його, йшовши походом на Трою,
315] То здивувався б ти, силу уздрівши його і моторність.
Жоден-бо звір, що його в лісовій гущині він угледить,
В нього не втік би. Чуйно умів і сліди він шукати.
Нині ж погано йому, — десь господар загинув далеко
На чужині, а жінки безтурботні про нього не дбають.
320] Челядь, яка над собою не чує хазяйської влади,
Зовсім не квапиться те, що належить їй, вчасно робити.
Тож половину від гідності Зевс одбира громовладний
У чоловіка, якому дні рабської долі прирік він".
З цими словами в вигідно збудований дім увійшовши,
325] До женихів достославних він прямо в покої подався.
Аргоса ж чорної смерті недоля спіткала відразу,
Тільки-но по двадцяти він роках Одіссея побачив.
Перший тоді Телемах боговидий узрів свинопаса,
Що увіходив у дім, і до себе його підізвав він,
330] Зразу ж кивнувши йому. А той, озирнувшись навколо,
Крісло узорчате взяв, — сидів на нім кравчий звичайно,
Що роздавав женихам покраяне м'ясо на учті.
Взявши те крісло, поставив він перед столом Телемаха
Й сів проти нього якраз. Окличник подав йому долю
335] М'яса печеного й хліба поклав йому з кошика вдосталь.
Вслід йому зразу ж тоді й Одіссей увійшов до господи
В вигляді старця з торбами, жебрущого, вбогого діда,
Що на ціпок опиравсь і тілом світив крізь лахміття.
Сів на порозі обтесанім він під самими дверима,
На кипарисний обпершись одвірок, — колись його тесля
Гладко увесь обтесав і вирівняв точно по шнуру.
Отже, підкликав до себе тоді Телемах свинопаса,
Вийняв з чудового кошика ще не почату хлібину
Й м'яса, що зміг обома охопити руками, і мовив:
345] "Гостеві це віднеси і, подавши, порадь йому нишком
Всіх обійти женихів, прохаючи в них жебранини, —
Вбогим-бо людям не личить соромитись свого убозтва".
Так він сказав; свинопас же, слова ті почувши, близенько
До жебрака підійшов і слово промовив крилате:
350] "Гостю мій, все це тобі Телемах посилає і радить
Всіх обійти женихів, прохаючи в них жебранини, —
Вбогим, сказав він, не личить соромитись свого убозтва".
Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
"Зевсе, владарю! Пошли Телемахові щастя між смертних!
355] Хай йому збудеться все, чого він душею жадає".
Мовивши так, обома охопив він той даток руками
І біля ніг своїх склав на полатану торбу нужденну.
їсти почав він; тим часом аед заспівав у покоях;
А як скінчив споживати, замовк і співець божественний.
360] Гамір зчинили в той час женихи у покоях. Афіна ж
До Одіссея, до сина Лаерта, наблизившись тихо,
Хліба тоді в женихів просити йому наказала,
Щоб розпізнать, хто із них справедливий, а хто нечестивий.
Та боронити від лиха вона не збиралась нікого.
365] З правого боку почавши, до кожного так він підходив,
Руку свою простягнувши, мов здавна ізвик жебрувати.
З жалю вони подавали йому, й дивувалися з нього,
І один в одного стали розпитувать — хто він і звідки.
Отже, Мелантій, козиний пастух, тоді слово промовив:
370] "Слухайте-бо, женихи володарки славетної, що я
Вам про чужинця скажу. Його й перед цим я вже бачив:
То свинопас його наш в цю господу привів. А яким би
Родом він міг похвалитись, того я докладно не знаю".
Так він сказав. Антіной тоді лаять почав свинопаса:
375] "Знаємо добре тебе, свинопасе! Навіщо його ти
В місто привів? Чи своїх волоцюг тут не досить блукає —
Цих жебраків надокучливих, цих блюдолизів на учтах?
Чи не замало тобі, що господаря твого надбання
Стільки тут люду з'їдає, то ще одного запросив ти?"
380] В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
"Ти хоч і знатного роду, та зле говорив, Антіною.
Хто б це чужинців шукав, щоб до себе запрошувать в гості,
Крім хіба тільки таких, що для діла бувають потрібні, —
Чи ворожбитів, чи теслів, а чи лікарів від хвороби,
385] Чи піснярів божественних, щоб радість приносили співом, —
Скрізь по безкраїй землі для смертних вони є жадані.
Вбогого ж старця ніхто не запросить собі на досаду.
З-поміж усіх женихів до слуг Одіссеєвих завжди
Ти найсуворіший був, особливо до мене. Проте я
390] Цим не журюсь, поки в домі своїм Пенелопа розважна
Ще проживає й при ній Телемах тут живе боговидий".
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
"Краще помовч, не марнуй з ним багато часу на розмову.
Звичний словами лихими облаяти кожного тяжко
Цей Антіной, та й інших уміє на сварку підбити".
Мовив це й до Антіноя із словом звернувся крилатим:
"Дбати про мене, як батько про сина, ти став, Антіною!
Силуєш ти мене вигнать словами лайливими гостя
Геть із домівки цієї. Хай бог нас від цього боронить!
Хочеш, візьми — і дай. Не перечу, а навіть прошу я.
Можеш і матінки з цим не соромитись ти, і нікого
З челяді, з тих, що живуть в Одіссея божистого домі.
Думка, проте, не така у грудях твоїх животіє:
Більше волієш ти сам наїдатись, ніж іншому дати".
405] Відповідаючи, так Антіной Телемахові мовив:
"Що ти сказав, розбуялий ти зух, Телемах пишномовний!
Тож якби всі женихи йому стільки, як я, надавали,
Місяців зо три далеко б од дому цього він тримався б".
Мовивши так, ухопив з-під стола він ослін, на якому
410] Ноги блискучі держав, учтуючи з друзями разом.
Інші ж усі подавали й наповнили вбогу торбину
Хлібом і м'ясом. Вже мав одійти Одіссей до порога
Підгодуватися тим, що ахеї йому надавали,
Та зупинився біля Антіноя і так йому мовив:
415] "Дай мені, друже! Не гірший-бо всім від ахеїв ти інших,
Ба навіть кращий, адже мовби той володар ти на вигляд.
Тим-то й повинен мені щедріше від інших подати
Хліба. Я ж скрізь по безкраїй землі тебе славити буду.
В домі своєму і я між людей колись жив собі тихо
420] В щасті й достатку й не раз подавав подорожній людині,
Хто б то не був і з якою потребою хто не зайшов би.
В мене й челядників досить було, і усього багато,
З чим у нас добре живеться і за що нас звуть багачами.
Все мені знищив Кроніон, — така вже була його воля!
425] Він напоумив мене, до розбійної зграї приставши,
їхать в Єгипет, в дорогу далеку, щоб там я загинув.
Став на Єгипті-ріці з крутобокими я кораблями.
Потім на берег звелів супутникам витягти вірним
Наші усі кораблі і самим біля них залишатись,
"о А спостерігачам вийти звелів на чатівні дозорні.
Та у зухвалій відвазі, на власні довірившись сили,
Кинулись раптом вони єгипетські ниви чудові
Скрізь грабувати, жінок з немовлятами всіх полонили
І повбивали мужів. Сягали до міста їх крики.
435] Гомін почувши, на поміч єгиптяни їм на світанку
Вибігли. Відблиском міді і брязкотом кінних і піших
Сповнилось поле. Зевс громовладний в лихе боягузтво
Ввергнув супутників наших, — ніхто проти вражої сили
З них не устояв. Страшне звідусюди грозило їм лихо.
440] Дуже багато тоді полягло нас від гострої міді,
Інших до праці гіркої примусили, взявши живими,
Тож і мене віддали на Кіпр чужоземцю, що стрівсь їм,
Дметору, синові Йаса, що силою в Кіпрі владарив.
Звідти діставсь я й сюди, всілякого лиха зазнавши".
445] Відповідаючи, так Антіной став до нього кричати:
"Хто це з богів оце лихо послав — колотити нам учту?
Геть від мойого стола! Посередині стань, як не хочеш
Зразу ж Єгипту гіркого і Кіпру тут знову зазнати.
Ну й безсоромний із тебе жебрак, ну й зухвалий нахаба!
450] Колом ти всіх обійшов, і вони подають, нерозумні,
Щедро. Кому ж із них міри дотримувать, бути ощадним
Серед чужого добра, — його ж бо для кожного хватить!"
Тож, відійшовши від нього, сказав Одіссей велемудрий:
"Горенько! Серцем ти зовсім не той, що на вигляд здавався!
Дрібочки солі із дому свого ти б не дав прохачеві,
Якщо, в чужому розсівшись, мені відламати шкодуєш
Хліба шматочок. А тут же усякого повно наїдку!"
Так він сказав. Антіной же всім серцем ще більш розлютився,
Глянув на нього спідлоба і вимовив слово крилате:
460] "Бачу я, цілому більше тобі вже не вийти сьогодні
З дому цього.