Одіссея - Сторінка 42
- Гомер -
То ти уже й лаятись тут починаєш!"
Так він сказав і, схопивши ослінчик, у праве рамено,
Прямо-таки біля карка, потрапив йому. Наче скеля,
Твердо стояв Одіссей, під тим не хитнувшись ударом.
465] Мовчки лише головою повів, замишляючи лихо.
Швидко пішов до порога він, сів там, поклав біля себе
Торбу, наповнену вщерть, і став женихам говорити:
"Слухайте-бо, женихи володарки славетної, — маю
Те вам сказати, до чого у грудях мій дух спонукає.
470] Болю на серці й гризоти в душі не вчуває людина,
Хоч би й зазнавши побоїв, добро захищаючи власне,
Чи за корівок потерпить своїх, за овець білорунних.
А Антіной мене б'є за нещасний мій шлунок голодний,
Кляту утробу, що стільки страждання від неї людині.
475] Та як богове й Еріннії є й для жебрущих та бідних,
Хай Антіноя смертельний кінець замість шлюбу спіткає!"
Саме тоді Антіной, син Евпейта, озвався до нього:
"їж і спокійно, чужинче, сиди або геть забирайся!
Бо за розмову таку юнаки ці за руки і ноги
480] Геть тебе викинуть з дому, всю шкіру тобі обідравши".
Так він сказав, і гнівом усі женихи запалали.
Хтось тоді мовив з-поміж юнаків отих високодумних:
"Зле ти вчинив, Ангіною, що старця нужденного вдарив!
Горе тобі, як хто-небудь то був із богів наднебесних!
485] Часто боги, мандрівного чужинця подобу прибравши
Чи в якій постаті іншій, по наших містах походжають,
Спостерігаючи гордість людей та їх справедливість".
Так женихи говорили, та він не зважав на їх мову.
Біль в Телемаховім серці великий роївся за батька
490] Битого, та ні сльозини, проте, із повік не зронив він,
Мовчки лише головою повів, замишляючи лихо.
Чула й сама Пенелопа розумна, що гостя якогось
Бито в покоях, і так між служебниць своїх говорила:
"Хай би самого тебе так побив Аполлон славнолукий!"
495] Ключниця тут Еврінома за нею також говорила:
"О, якби наші здійснились оці молитви і прокльони,
То не діждати Еос ясношатної з них вже нікому!"
В відповідь їй розумна сказала тоді Пенелопа:
"Всі вони, неню, мені вороги, всі лихе замишляють,
500] А Антіной — найбільше до чорної Кери подібний.
Ходить по наших покоях якийсь там чужинець нещасний,
Просить подати йому — до всього нужда приневолить.
Кожен подав йому дещо, й наповнили вбогу торбину,
Лиш Антіной ослоном у праве плече його вдарив".
505] Так, до служебних жінок звернувшись, вона говорила,
Сидячи в спальні. В той час підкріплявсь Одіссей богосвітлий.
Кличе тоді свинопаса вона богосвітлого й мовить:
"Йди, богосвітлий Евмею, й чужинцеві мов, хай до мене
Зайде, — хотіла б його попросить я гарненько й спитати,
Про Одіссея, в біді витривалого, чи не чував він,
Чи не видав його де, чоловік він на вигляд бувалий".
Відповідаючи їй, свинопасе Евмею, ти мовив:
"Хоч би замовкли як-небудь ахеї оті, володарко,
Й розповідь він би почав, і твоє утішалося б серце.
515] В себе його я три ночі тримав, він три дні в моїй хаті
Жив, з корабля-бо утікши, до першого мене дістався,
Та про недолю свою до кінця він не встиг розказати.
Як не спускає людина очей із співця, що, богами
Навчений, смертних чудовим своїм очаровує співом,
320] І без кінця, як співає, готові вони його слухать, —
Так чарував мене гість цей, в моїй пробуваючи хаті.
Був з Одіссеєм він, каже, по батькові приятель давній,
Жив-бо на острові Криті, де Міноса рід проживає.
Звідти й сюди він прибув, недолі і злиднів зазнавши
525] В поневіряннях численних. Чував же, розказує, ніби
Близько уже Одіссей: у родючій країні феспротів,
Цілий, здоровий, і скарб везе він додому великий".
В відповідь знов розумна сказала йому Пенелопа:
"Йди-но поклич його, хай він усе мені в вічі розкаже.
530] Ті ж всі чи, сидячи там, за дверима, нехай веселяться,
Чи забавляються в домі, як весело так їм на серці.
Власні-бо їхні запаси лежать недоторкані дома —
Хліб і солодке питво, — лиш домашні їх там споживають.
Внадившись в дім наш, вони день у день учащають до ньої
535] Ріжуть нещадно воли нам, і вівці, й годовані кози,
П'ють наші вина іскристі, без міри й без краю справляють
Учти свої — витрат не злічити! Немає-бо в домі
Мужа, як був Одіссей, щоб нещастя оте відвернути.
В разі б вернувсь Одіссей і прийшов на свою батьківщину*
540] Швидко б із сином своїм він помстивсь на мужах за насильство"
Так вона мовила. Голосно чхнув Телемах, аж по домі
Всюди луна розляглась. Засміялась тоді Пенелопа
Й до свинопаса Евмея із словом звернулась крилатим:
"Йди-но та швидше поклич-бо того чужоземця до мене.
545] чув ти? як син міи чхнув, ледь устигла я мову скінчити?
Отже, так само несхибно і смерть женихів напостигне
Всіх до єдиного — смерті і Кер не уникне ніхто з них.
Слово ще інше скажу — поклади його в серці своєму:
Тільки-но впевнюсь, що він усю мені правду говорить,
550] В плащ і хітон одягну та в інше одіння красиве".
Так вона мовила. Вчувши цю річ, свинопас тут же зразу,
До Одіссея наблизившись, слово промовив крилате:
"Батечку гостю! Це кличе розумна тебе Пенелопа,
Зве Телемахова мати. Хоч горем засмучена тяжко,
555] Прагне душею вона про мужа свого розпитати.
А як упевнена буде, що всю ти їй правду говориш,
В плащ і хітон одягнути звелить, у яких ти найбільшу
Маєш потребу. А хліба по людях соф назбираєш,
Щоб прохарчити свій шлунок, — подасть тобі кожен, хто схоче".
В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:
"Радо, Евмею, готов я хоч зараз одверто всю правду
Розповісти Пенелопі розумній, Ікарія доньці.
Знаю про нього я все — з ним однаке терпіли ми лихо.
Дуже боюсь я, проте, юрби женихів знахабнілих, —
Буйство-бо їх і зухвалість залізного неба сягають!
От і сьогодні: коли я проходив по дому й нікому
Зла не чинив, чоловік цей мене дуже боляче вдарив, —
Ні Телемах, ні хто інший не вийшов мене боронити.
Отже, скажи Пенелопі, нехай нагорі у покоях,
570] Хоч і не терпиться їй, посидить до заходу сонця.
Потім узнає й про день повороту її чоловіка,
Ближче мене до вогню посадивши, погана-бо в мене
Одіж, ти знаєш і сам, — я ж до першого тебе звернувся".
Так він промовив. Пішов свинопас, ту розмову почувши..
575] Щойно ступив на поріг, як сказала йому Пенелопа:
"Чом не привів ти, Евмею, його? Що на думці в приблуди?
Може, занадто боїться когось? Чи соромиться, може,
В дім показатись? Та скрутно старцям соромливим у світі".
Ти їй у відповідь так, свинопасе Евмею, промовив:
580] "Все він до речі говорить, і кожен би мислив так само, —
Хоче уникнуть лише зухвальства мужів знахабнілих.
Просить тебе почекати в покоях до заходу сонця.
Буде й тобі набагато приємніш самій, володарко,
З гостем тоді розмовляти й одній його відповідь чути".
585] В відповідь мовила так розумна йому Пенелопа:
"Він не дурний, цей чужинець, збагнув-бо, що статися може:
Більше ніде-бо між смертних людей отакої немає
Зграї зухвалих мужів, щоб безчинства такі витворяли".
Так говорила вона. їй усе розповівши докладно,
590] З натовпом тих женихів свинопас богосвітлий змішався.
До Телемаха тоді він слово промовив крилате,
Голову близько схиливши, щоб інші його не почули:
"Любий, до себе я свині піду стерегти і все інше
Наше з тобою добро. А ти доглядай тут усього.
595] Передусім ти подумай про себе й подбай, щоб з тобою
Лиха не сталось. Є досить ахеїв, що зло замишляють.
Зевс хай раніш їх погубить, ніж станеться з нами нещастя".
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
"Так воно й буде, татуню! Ти підеш собі по вечері,
600] Вдосвіта сам приженеш найкращі тварини для жертви.
А про останнє усе подбаємо я і безсмертні".
Так він сказав. Свинопас тоді сів на ослоні точенім.
А як їдою й питтям свою душу цілком вдовольнив він,
То до свиней відійшов, залишивши подвір'я й господу,
605] Повну гостей за столами, що з танців і співу на учті
Мали утіху, аж поки й до ночі вже день похилився.
ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА
ЗМІСТ ВІСІМНАДЦЯТОЇ ПІСНІ
ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ
Бій Одіссея з Іром. Він безуспішно радить Амфіномові рохтучитися з женихами. Пенелопа подає їм надію на шлюб у найближчому майбутньому; вони приносять їй подарунки. Меланта ображає Одіссея. Еврімах кидає в нього ослоном. Женихи розходяться по домівках.
БІЙ ОДІССЕЯ З ІРОМ НАВКУЛАЧКИ
В двері ввійшов жебрак всім відомий. Ітакою-містом
Скрізь він по жебрах блукав, а черево мав ненаситне,
їсти і пити був завжди готовий. Сили і моці
В ньому, проте, не було, хоч на вигляд він був величезний"
5] Звався Арнеєм. Його від народження мати поважна
Так називала. Та молодь уся його кликала Іром,
Кожному вісті розносив-бо він, що йому доручали.
Він Одіссея почав виганяти із власного дому,
Лаяти став його й слово до нього промовив крилате:
10] "Геть від порога, старий, бо викину звідси за ноги!
Може, не бачиш, до мене підморгують всі, щоб тебе я
Викинув звідси? А я ще соромлюся так учинити.
Ну-бо, вставай! Щоб рук не прийшлось нам до сварки докласти".
Глянув на нього спідлоба й сказав Одіссей велемудрий:
15] "Дивний ти! Злого тобі не вчинив я й не мовив нічого,
Навіть не заздрю, коли подають і збираєш багато.
Досить обом нам порога цього. І чого б то ми мали
Заздрити іншому? Ти ж, видається мені, такий самий
Бідний жебрак, як і я. Багатство боги лиш дають нам.
20] Ти ж не занадто вимахуй руками, щоб я не розсердивсь.
Хоч і старий, а кров'ю тобі розмалюю я груди
Й губи. Тоді набагато було б спокійніше й для мене
Завтра. Бо певен того я, тепер уже ти не захочеш
Вдруге заходити в дім Одіссея, сина Лаерта".
25] В відповідь мовив йому цим розлючений Ір-волоцюга:
"Лишенько! Як цокотить задрипаний цей ненажера,
Наче та баба стара біля печі. Ну й дам йому чосу,
Як у обидва візьму кулаки, — полетять усі зуби
З щелеп на землю, немов кабанові, що засіви риє.
Підпережись, як належить, хай всі тут навколо побачать
Бій наш, як із молодшим од себе ти битися будеш".
Так на порозі, обтесанім з каменю, в дверях високих
Сварку вони одчайдушну нараз завели між собою.
Та зауважила це Антіноєва сила священна,
Весело той засміявся і так женихам він промовив:
"Друзі мої! Такого ніколи ще тут не траплялось, —
Нам несподівану бог у цей дім посилає розвагу!
В сварці страшній завелись між собою наш Ір і чужинець!
Ще й навкулачки поб'ються, — нацькуймо одне їх на одне"
40] Так він сказав. І з реготом всі з своїх крісел схопились
І обступили юрбою обох прошаків-голодранців.
Саме тоді Антіной, син Евпейта, до них обізвався:
"Слухайте, що я скажу, женихи невгамовні й відважні!
Козячі кендюхи там он шкварчать на вогні, на вечерю
45] Приготували ми їх, начинивши і жиром, і кров'ю.
Хто з них здолає в борні і покажеться дужчим на силі,
Хай підійде і, який до вподоби, собі вибирає.
В учтах із нами й надалі він братиме участь, а інших
Ми жебраків із торбами сюди не допустимо більше".
50] Так говорив Антіной, і подобалась їм його мова.
Та, замишляючи хитрість, сказав Одіссей велемудрий:
"Друзі, ніяк неможливо із мужем молодшим боротись
Літній людині, нуждою знесиленій, та спонукає
Шлунок злощасний мене на побої себе наражати.
55] Тож покляніться усі і велику складіть мені клятву,
Що, догоджаючи Ірові, жоден на мене зрадливо
Рук не підніме важких і не дасть мене цим подолати".
Так говорив Одіссей, і всі клятву дали, як просив він.
А як вони поклялись і скінчили велику ту клятву,
60] Мовила знову тоді Телемахова сила священна:
"Гостю, якщо тебе серце і дух спонукає відважний
Сили поміряти з ним, то із інших ахеїв нікого
Ти вже не бійся, — хто вдарить тебе, з багатьма буде битись!
Я тут господар, зі мною ж напевно погодяться легко
65] І Антіной з Еврімахом — розумні-бо й знатні обоє".
Так говорив він, і всі це схвалили.
Так він сказав і, схопивши ослінчик, у праве рамено,
Прямо-таки біля карка, потрапив йому. Наче скеля,
Твердо стояв Одіссей, під тим не хитнувшись ударом.
465] Мовчки лише головою повів, замишляючи лихо.
Швидко пішов до порога він, сів там, поклав біля себе
Торбу, наповнену вщерть, і став женихам говорити:
"Слухайте-бо, женихи володарки славетної, — маю
Те вам сказати, до чого у грудях мій дух спонукає.
470] Болю на серці й гризоти в душі не вчуває людина,
Хоч би й зазнавши побоїв, добро захищаючи власне,
Чи за корівок потерпить своїх, за овець білорунних.
А Антіной мене б'є за нещасний мій шлунок голодний,
Кляту утробу, що стільки страждання від неї людині.
475] Та як богове й Еріннії є й для жебрущих та бідних,
Хай Антіноя смертельний кінець замість шлюбу спіткає!"
Саме тоді Антіной, син Евпейта, озвався до нього:
"їж і спокійно, чужинче, сиди або геть забирайся!
Бо за розмову таку юнаки ці за руки і ноги
480] Геть тебе викинуть з дому, всю шкіру тобі обідравши".
Так він сказав, і гнівом усі женихи запалали.
Хтось тоді мовив з-поміж юнаків отих високодумних:
"Зле ти вчинив, Ангіною, що старця нужденного вдарив!
Горе тобі, як хто-небудь то був із богів наднебесних!
485] Часто боги, мандрівного чужинця подобу прибравши
Чи в якій постаті іншій, по наших містах походжають,
Спостерігаючи гордість людей та їх справедливість".
Так женихи говорили, та він не зважав на їх мову.
Біль в Телемаховім серці великий роївся за батька
490] Битого, та ні сльозини, проте, із повік не зронив він,
Мовчки лише головою повів, замишляючи лихо.
Чула й сама Пенелопа розумна, що гостя якогось
Бито в покоях, і так між служебниць своїх говорила:
"Хай би самого тебе так побив Аполлон славнолукий!"
495] Ключниця тут Еврінома за нею також говорила:
"О, якби наші здійснились оці молитви і прокльони,
То не діждати Еос ясношатної з них вже нікому!"
В відповідь їй розумна сказала тоді Пенелопа:
"Всі вони, неню, мені вороги, всі лихе замишляють,
500] А Антіной — найбільше до чорної Кери подібний.
Ходить по наших покоях якийсь там чужинець нещасний,
Просить подати йому — до всього нужда приневолить.
Кожен подав йому дещо, й наповнили вбогу торбину,
Лиш Антіной ослоном у праве плече його вдарив".
505] Так, до служебних жінок звернувшись, вона говорила,
Сидячи в спальні. В той час підкріплявсь Одіссей богосвітлий.
Кличе тоді свинопаса вона богосвітлого й мовить:
"Йди, богосвітлий Евмею, й чужинцеві мов, хай до мене
Зайде, — хотіла б його попросить я гарненько й спитати,
Про Одіссея, в біді витривалого, чи не чував він,
Чи не видав його де, чоловік він на вигляд бувалий".
Відповідаючи їй, свинопасе Евмею, ти мовив:
"Хоч би замовкли як-небудь ахеї оті, володарко,
Й розповідь він би почав, і твоє утішалося б серце.
515] В себе його я три ночі тримав, він три дні в моїй хаті
Жив, з корабля-бо утікши, до першого мене дістався,
Та про недолю свою до кінця він не встиг розказати.
Як не спускає людина очей із співця, що, богами
Навчений, смертних чудовим своїм очаровує співом,
320] І без кінця, як співає, готові вони його слухать, —
Так чарував мене гість цей, в моїй пробуваючи хаті.
Був з Одіссеєм він, каже, по батькові приятель давній,
Жив-бо на острові Криті, де Міноса рід проживає.
Звідти й сюди він прибув, недолі і злиднів зазнавши
525] В поневіряннях численних. Чував же, розказує, ніби
Близько уже Одіссей: у родючій країні феспротів,
Цілий, здоровий, і скарб везе він додому великий".
В відповідь знов розумна сказала йому Пенелопа:
"Йди-но поклич його, хай він усе мені в вічі розкаже.
530] Ті ж всі чи, сидячи там, за дверима, нехай веселяться,
Чи забавляються в домі, як весело так їм на серці.
Власні-бо їхні запаси лежать недоторкані дома —
Хліб і солодке питво, — лиш домашні їх там споживають.
Внадившись в дім наш, вони день у день учащають до ньої
535] Ріжуть нещадно воли нам, і вівці, й годовані кози,
П'ють наші вина іскристі, без міри й без краю справляють
Учти свої — витрат не злічити! Немає-бо в домі
Мужа, як був Одіссей, щоб нещастя оте відвернути.
В разі б вернувсь Одіссей і прийшов на свою батьківщину*
540] Швидко б із сином своїм він помстивсь на мужах за насильство"
Так вона мовила. Голосно чхнув Телемах, аж по домі
Всюди луна розляглась. Засміялась тоді Пенелопа
Й до свинопаса Евмея із словом звернулась крилатим:
"Йди-но та швидше поклич-бо того чужоземця до мене.
545] чув ти? як син міи чхнув, ледь устигла я мову скінчити?
Отже, так само несхибно і смерть женихів напостигне
Всіх до єдиного — смерті і Кер не уникне ніхто з них.
Слово ще інше скажу — поклади його в серці своєму:
Тільки-но впевнюсь, що він усю мені правду говорить,
550] В плащ і хітон одягну та в інше одіння красиве".
Так вона мовила. Вчувши цю річ, свинопас тут же зразу,
До Одіссея наблизившись, слово промовив крилате:
"Батечку гостю! Це кличе розумна тебе Пенелопа,
Зве Телемахова мати. Хоч горем засмучена тяжко,
555] Прагне душею вона про мужа свого розпитати.
А як упевнена буде, що всю ти їй правду говориш,
В плащ і хітон одягнути звелить, у яких ти найбільшу
Маєш потребу. А хліба по людях соф назбираєш,
Щоб прохарчити свій шлунок, — подасть тобі кожен, хто схоче".
В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:
"Радо, Евмею, готов я хоч зараз одверто всю правду
Розповісти Пенелопі розумній, Ікарія доньці.
Знаю про нього я все — з ним однаке терпіли ми лихо.
Дуже боюсь я, проте, юрби женихів знахабнілих, —
Буйство-бо їх і зухвалість залізного неба сягають!
От і сьогодні: коли я проходив по дому й нікому
Зла не чинив, чоловік цей мене дуже боляче вдарив, —
Ні Телемах, ні хто інший не вийшов мене боронити.
Отже, скажи Пенелопі, нехай нагорі у покоях,
570] Хоч і не терпиться їй, посидить до заходу сонця.
Потім узнає й про день повороту її чоловіка,
Ближче мене до вогню посадивши, погана-бо в мене
Одіж, ти знаєш і сам, — я ж до першого тебе звернувся".
Так він промовив. Пішов свинопас, ту розмову почувши..
575] Щойно ступив на поріг, як сказала йому Пенелопа:
"Чом не привів ти, Евмею, його? Що на думці в приблуди?
Може, занадто боїться когось? Чи соромиться, може,
В дім показатись? Та скрутно старцям соромливим у світі".
Ти їй у відповідь так, свинопасе Евмею, промовив:
580] "Все він до речі говорить, і кожен би мислив так само, —
Хоче уникнуть лише зухвальства мужів знахабнілих.
Просить тебе почекати в покоях до заходу сонця.
Буде й тобі набагато приємніш самій, володарко,
З гостем тоді розмовляти й одній його відповідь чути".
585] В відповідь мовила так розумна йому Пенелопа:
"Він не дурний, цей чужинець, збагнув-бо, що статися може:
Більше ніде-бо між смертних людей отакої немає
Зграї зухвалих мужів, щоб безчинства такі витворяли".
Так говорила вона. їй усе розповівши докладно,
590] З натовпом тих женихів свинопас богосвітлий змішався.
До Телемаха тоді він слово промовив крилате,
Голову близько схиливши, щоб інші його не почули:
"Любий, до себе я свині піду стерегти і все інше
Наше з тобою добро. А ти доглядай тут усього.
595] Передусім ти подумай про себе й подбай, щоб з тобою
Лиха не сталось. Є досить ахеїв, що зло замишляють.
Зевс хай раніш їх погубить, ніж станеться з нами нещастя".
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
"Так воно й буде, татуню! Ти підеш собі по вечері,
600] Вдосвіта сам приженеш найкращі тварини для жертви.
А про останнє усе подбаємо я і безсмертні".
Так він сказав. Свинопас тоді сів на ослоні точенім.
А як їдою й питтям свою душу цілком вдовольнив він,
То до свиней відійшов, залишивши подвір'я й господу,
605] Повну гостей за столами, що з танців і співу на учті
Мали утіху, аж поки й до ночі вже день похилився.
ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА
ЗМІСТ ВІСІМНАДЦЯТОЇ ПІСНІ
ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ
Бій Одіссея з Іром. Він безуспішно радить Амфіномові рохтучитися з женихами. Пенелопа подає їм надію на шлюб у найближчому майбутньому; вони приносять їй подарунки. Меланта ображає Одіссея. Еврімах кидає в нього ослоном. Женихи розходяться по домівках.
БІЙ ОДІССЕЯ З ІРОМ НАВКУЛАЧКИ
В двері ввійшов жебрак всім відомий. Ітакою-містом
Скрізь він по жебрах блукав, а черево мав ненаситне,
їсти і пити був завжди готовий. Сили і моці
В ньому, проте, не було, хоч на вигляд він був величезний"
5] Звався Арнеєм. Його від народження мати поважна
Так називала. Та молодь уся його кликала Іром,
Кожному вісті розносив-бо він, що йому доручали.
Він Одіссея почав виганяти із власного дому,
Лаяти став його й слово до нього промовив крилате:
10] "Геть від порога, старий, бо викину звідси за ноги!
Може, не бачиш, до мене підморгують всі, щоб тебе я
Викинув звідси? А я ще соромлюся так учинити.
Ну-бо, вставай! Щоб рук не прийшлось нам до сварки докласти".
Глянув на нього спідлоба й сказав Одіссей велемудрий:
15] "Дивний ти! Злого тобі не вчинив я й не мовив нічого,
Навіть не заздрю, коли подають і збираєш багато.
Досить обом нам порога цього. І чого б то ми мали
Заздрити іншому? Ти ж, видається мені, такий самий
Бідний жебрак, як і я. Багатство боги лиш дають нам.
20] Ти ж не занадто вимахуй руками, щоб я не розсердивсь.
Хоч і старий, а кров'ю тобі розмалюю я груди
Й губи. Тоді набагато було б спокійніше й для мене
Завтра. Бо певен того я, тепер уже ти не захочеш
Вдруге заходити в дім Одіссея, сина Лаерта".
25] В відповідь мовив йому цим розлючений Ір-волоцюга:
"Лишенько! Як цокотить задрипаний цей ненажера,
Наче та баба стара біля печі. Ну й дам йому чосу,
Як у обидва візьму кулаки, — полетять усі зуби
З щелеп на землю, немов кабанові, що засіви риє.
Підпережись, як належить, хай всі тут навколо побачать
Бій наш, як із молодшим од себе ти битися будеш".
Так на порозі, обтесанім з каменю, в дверях високих
Сварку вони одчайдушну нараз завели між собою.
Та зауважила це Антіноєва сила священна,
Весело той засміявся і так женихам він промовив:
"Друзі мої! Такого ніколи ще тут не траплялось, —
Нам несподівану бог у цей дім посилає розвагу!
В сварці страшній завелись між собою наш Ір і чужинець!
Ще й навкулачки поб'ються, — нацькуймо одне їх на одне"
40] Так він сказав. І з реготом всі з своїх крісел схопились
І обступили юрбою обох прошаків-голодранців.
Саме тоді Антіной, син Евпейта, до них обізвався:
"Слухайте, що я скажу, женихи невгамовні й відважні!
Козячі кендюхи там он шкварчать на вогні, на вечерю
45] Приготували ми їх, начинивши і жиром, і кров'ю.
Хто з них здолає в борні і покажеться дужчим на силі,
Хай підійде і, який до вподоби, собі вибирає.
В учтах із нами й надалі він братиме участь, а інших
Ми жебраків із торбами сюди не допустимо більше".
50] Так говорив Антіной, і подобалась їм його мова.
Та, замишляючи хитрість, сказав Одіссей велемудрий:
"Друзі, ніяк неможливо із мужем молодшим боротись
Літній людині, нуждою знесиленій, та спонукає
Шлунок злощасний мене на побої себе наражати.
55] Тож покляніться усі і велику складіть мені клятву,
Що, догоджаючи Ірові, жоден на мене зрадливо
Рук не підніме важких і не дасть мене цим подолати".
Так говорив Одіссей, і всі клятву дали, як просив він.
А як вони поклялись і скінчили велику ту клятву,
60] Мовила знову тоді Телемахова сила священна:
"Гостю, якщо тебе серце і дух спонукає відважний
Сили поміряти з ним, то із інших ахеїв нікого
Ти вже не бійся, — хто вдарить тебе, з багатьма буде битись!
Я тут господар, зі мною ж напевно погодяться легко
65] І Антіной з Еврімахом — розумні-бо й знатні обоє".
Так говорив він, і всі це схвалили.