Острови в океані - Сторінка 2

У нього була потреба бачити поруч жінок, і він радо приймав їх на якийсь час. Йому подобалось, коли вони були поруч, іноді й досить довго. Але зрештою завжди радів, коли вони від'їжджали, навіть і ті, що були йому дуже любі. Він давно позбувся звички сваритися з жінками й навчився уникати одруження. Навчитися цих двох речей було майже так само важко, як осісти на місці й звикнути до постійної, розміреної праці. Але він навчився їх і гадав, що навчився уже на все життя. Малювати картини він умів віддавна і вважав, що робить це з кожним роком краще. А от привчати себе жити на одному місці й систематично працювати було важко, бо свого часу він вів досить-таки безладне життя По-справжньому легковажним він ніколи не був, але був безладним, себелюбним і безжальним. Тепер він знав це, і не тільки зі слів багатьох жінок, а зрештою сам дійшов такого висновку. Тоді й постановив собі, що буде себелюбний лише задля своїх картин, безжальний лише в роботі й що подолає в собі оту безладність і надасть своєму життю суворого ладу.

Він мав намір тішитися життям у межах встановленого ладу й наполегливо працювати. А сьогодні почував себе просто щасливим, бо наступного ранку мали приїхати діти.

— Містере Томе, вам нічого не треба? — спитав його Джозеф, хатній служник.— Ви ж сьогодні своє вже відробили, еге?

Джозеф був високий на зріст, мав дуже довге й дуже чорне обличчя і великі руки й ноги. Він носив білу куртку та білі штани, а ноги були босі.

— Дякую, Джозефе. Здається, не треба.

— Може, трохи джину з тоніком?

— Ні. Я думаю піти до містера Боббі, вип'ю там.

— Випийте скляночку вдома. Дешевше вийде. Коли я йшов сюди, містер Боббі був страшенно сердитий. Каже, зовсім замучився з тими коктейлями. Одна пані з яхти замовила якусь там "Білу даму", а він подав їй пляшку тієї американської мінеральної води, де намальована жінка біля джерела в такій ото білій сукні, наче москітна сітка.

— Піду я все-таки туди.

— А перед тим давайте я вам змішаю скляночку. Лоцманський катер привіз пошту. То, може, почитаєте і вип'єте скляночку, а тоді вже підете до містера Боббі?

— Ну гаразд.

— От і добре,— сказав Джозеф.— Бо я вже змішав. Щоправда, містере Томе, нічого особливого в тій пошті нема.

— Де вона?

— Внизу, у кухні. Я принесу. На двох конвертах жіноча рука. Один лист з Нью-Йорка. Один з Палм-Біча. Дуже гарно надписаний. Один від того пана, що продає ваші картини в Нью-Йорку. Два не знаю від кого.

— Хочеш відповісти на них замість мене?

— Так, сер. Якщо ви цього хочете. Я ж таки письменний, дарма що бідний.

— Ну то неси їх сюди.

— Слухаюсь, містере Томе, сер. Там ще газета. Газету, Джозефе, будь ласка, залиш до сніданку.

Томас Хадсон сів читати листи, посьорбуючи холодний коктейль. Один лист він перечитав ще раз, а тоді сховав усі в шухляду стола.

— Джозефе! — гукнув він.— Ти все приготував до приїзду хлопців?

— Так, містере Томе, сер. І ще два зайвих ящики кока-коли. А що, мабуть, Том-молодший тепер більший за мене, га?

— Та ще ні.

— Як гадаєте — поборе він мене?

— Навряд.

— Ми ж із ним частенько боролися, коли я був поза службою,— сказав Джозеф.— Аж дивно, їй-богу, що треба тепер називати його містером. Містер Том, містер Девід і містер Ендрю. То три найкращих у світі хлопці, хай їм чорт. А найбільший хитрюга з них Енді.

— Він і змалку був хитрюга,— сказав Томас Хадсон. А що далі росте, то хитріший,— захоплено промовив Джозеф.

— Будь їм цього літа добрим прикладом.

— Містере Томе, не можу я бути цим хлопцям добрим прикладом. От років три-чотири тому, коли був простодушніший, то ще міг би. А тепер сам збираюся наслідувати Тома. Він же вчиться в дорогій школі, тож і манери в нього дорогі. Таким, як він, на вигляд стати я не можу, а от поводитись, як він, навчуся. Вільно й незмушено, але чемно. А ще хочу стати таким спритним, як Дев. Це буде найважче. А тоді ще випитати в Енді секрет, звідки він бере оті свої хитрощі.

— Тільки щоб ти мені сам не почав хитрувати.

— Ні, містере Томе, ви не так мене зрозуміли. Ті хитрощі не для вашого дому. Вони потрібні мені на той час, коли я поза службою.

— Добре, що вони приїздять, правда?

— Містере Томе, та ще ж не було такого свята від самої великої пожежі. Як на мене, це все одно що друге пришестя. Чи добре, ви питаєте? Так, сер, дуже добре.

— Треба нам придумати для них якісь розваги.

— Ні, містере Томе,— відказав Джозеф.— Краще подумати, як уберегти їх від їхніх власних небезпечних вигадок. У цьому нам може допомогти Едді. Він знає їх краще, ніж я. А я їхній приятель, то мені це важко.

— А як там Едді?

— Трохи випив, наперед відзначив день народження королеви. А загалом, молодець на всі сто.

— Мабуть, піду я таки до містера Боббі, поки він не пересердився.

— Він питав про вас, містере Томе. Містер Боббі—справжній джентльмен, і його часом стомлює вся ота потолоч, що наїжджає сюди яхтами. От і коли я йшов од нього, він був страшенно стомлений.

— А ти що там робив?

— Ходив по кока-колу, а тоді трохи повправлявся на більярді.

— Як стіл?

— Ще гірший став.

— Піду вниз,— сказав Томас Хадсон.— Треба прийняти душ і перевдягтися.

— Я там поклав вам на ліжку все, що треба,— сказав Джозеф.— Ще скляночку джину з тоніком?

— Ні, дякую.

— Містер Роджер приїхав.

— Добре. Я притягну його сюди.

— Він у вас поживе?

— Можливо.

— Так чи так, а постіль я йому приготую.

— Добре.

III

Томас Хадсон прийняв душ, старанно намилив голову й підставив її під колючі, гострі й пружні цівки води. Він був дебелий чоловік, а роздягнений здавався ще дебелішим, ніж в одязі. Тіло його вкривала густа засмага, а волосся вицвіло від сонця і взялося смугами. Він пильно стежив, щоб не набирати зайвої ваги, і, ставши на вагівницю, побачив: сто дев'яносто два фунти.

"Треба було поплавати перед тим, як приймати душ,— подумав він.— Але ж я довго плавав уранці перед роботою і тепер стомлений. Ось приїдуть хлопці, будемо багато плавати. І Роджер знову тут. Це добре".

Надягнувши чисті шорти, стару баскську сорочку і взувши мокасини, він вийшов з дому, спустився до хвіртки в штахетнику і опинився на лискучій, вибіленій сонцем кораловій стрічці Королівського шосе.

З дощаної хатини, що стояла в затінку двох високих кокосових пальм обіч дороги, вийшов дуже прямий старий негр у чорному альпаковому піджаку та відпрасованих темних штанах і повернув на шосе поперед нього. Коли негр обернувся, мас Хадсон побачив його гарне темношкіре обличчя.

Звідкись із-за хатини долинув дитячий голос, глузливо виспівуючи на старовинний англійський мотив:

Дядечко Едвард приїхав з Нассау,

Цукерок я в нього купив.

Тільки цукерку до рота узяв,

У мене живіт заболів.

Дядечко Едвард обернувся; його гарне обличчя в яскравому полуденному світлі було сумне й сердите.

— Я знаю тебе,— сказав він.— Я тебе не бачу, але знаю, хто ти. І розкажу про тебе констеблю.

Дитячий голос провадив далі, ще дзвінкіш і веселіш:

Ой Едвард,

Ой Едвард,

Сякий-такий Едвард,

Нікудишні цукерки твої!

Про все скажу констеблю,— мовив дядечко Едвард.— Констебль знайде на тебе управу.

І сьогодні в тебе нікудишні цукерки, дядечку Едвард? — гукнув невидимий хлопчисько. Він добре пильнував, щоб не казатись на очі.

— Цькують людину,— голосно промовив дядечко Едвард, простуючи далі.— Здирають з неї шати гідності й топчуть під ноги. Милий боже, даруй їм, бо не відають, що чинять.

Попереду на Королівському шосе почулися ще якісь співи. Вони линули з вікон кімнат над "Понсе де Леоном". Кораловою дорогою туди чимдуж поспішав хлопчина-негр.

— Колотнеча там, містере Томе,— мовив він, наздогнавши Хадсона.— Чи як його ще сказати. Пан з яхти викидає за вікно речі.

— Які речі, Луїсе?

— Будь-які, містере Томе. Пан викидає все, що трапить під руку. Пані пробувала спинити його, то він сказав, що викине й пані.

— Звідки він, той пан?

— Якийсь багатій з Півночі. Нахваляється, що може купити й продати весь острів, Та, мабуть, і недорого той острів коштуватиме, якщо він і далі все отак розкидатиме.

— І констебль нічого не вдіяв, Луїсе?

— Ні, містере Томе, сер. Констебля ще не викликали. Але всі гадають, що час уже викликати.

— То ти при них, Луїсе? А я хотів, щоб ти наготував мені наживки на завтра.

— Не турбуйтеся, містере Томе, сер. Наживки я вам наготую. Я при них, воно-то так. Вони найняли мене, щоб їхати зранку на риболовлю, отож я й при них. Тільки ніякої риболовлі немає. Де там, сер! Хіба що вважати за риболовлю те, як цей пан шпурляє на всі боки посуд та стільці і щоразу, коли містер Боббі приносить рахунок, дере його на клапті й узиває містера Боббі мерзенним грабіжником і клятим шахраєм.

— Здається, Луїсе, то таки норовистий пан.

— Ой, містере Томе, такого затятого ви ще зроду не бачили. Звелів він мені співати для них. Ви знаєте, я не вмію співати так добре, як Джозі, але співаю як можу, а часом навіть і краще. Одне слово, так добре, як тільки можу. Ви ж самі знаєте, бо чули, як я співаю. Та він тільки єдину пісню хоче слухати — оту, де не треба мені, мамо, ні бобів, ні рису, ні кокосових горіхів. Знов і знов ту саму. Це стара пісня, вона мені набридла, то я й кажу йому: "Сер, я знаю нові пісні. Добрі пісні. Гарні пісні. І старих знаю ще чимало, от хоч би й про загибель Джона Джейкоба Астора на "Титанику", коли той вдарився об айсберг і потонув, і, як зволите, я радо заспіваю їх вам, аніж оцю, де ні бобів, ні рису". Чемно так кажу, як годиться. Ви ж знаєте, я вмію. А він мені: "Слухай ти, чорнопикий недоумок, та я маю більше магазинів, фабрик і газет, ніж той твій Джон Джейкоб Астор мав горшків, щоб туди... ну, ви знаєте що. То ось я візьму, каже, та й тицьну тебе головою в ті горшки, щоб ти не смів учити мене, які пісні я маю слухати". Тоді його пані каже: "Любий, навіщо так лаяти хлопця? Він гарно співає, і я радо послухала б і нових пісень". А пан їй відказує: "То ось тобі моє слово. Ти їх не почуєш, а він їх не співатиме". Дивний він чоловік, містере Томе. А пані тільки й сказала: "Ой любий, як важко з тобою". Слово честі, містере Томе, то такий, що людині важче його умовити, ніж новонародженому мавпеняті запустити дизельний мотор. Ви вже даруйте, що я так розбазікався. Усе це дуже мене рознервувало. Та й пані він геть засмутив.

— Як же ти будеш з ними далі, Луїсе?

— Та ось несу для пані черепашкових перлів,— відказав хлопець.

Вони спинилися в затінку пальми.