Пастка - Сторінка 3

Він пильно стежив за дівчиною, коли вона весело гомоніла про те, як проводила минулу зиму в Цінціннаті й купалася нещодавно в Бічамптоні, розповідала про майбутню мандрівку на яхті, про теніс, гольф. Вона чудово грала в теніс, і в цьому .Грегорі згодом сам переконався: щоразу, граючи з ним, вона змушувала його добре пострибати, і піт як горох котився з нього. Він намагався зрозуміти, чи не робить вона^ йому авансів, але. нічого певного не помічав. Вона рівномірно розподіляла свою прихильність; і коли в східній вітальні починалися танці, обирала спочатку одного з маклерів, а потім Блаунта.

У Блаунта, так само як і в місіс Скелтон та маклерів, була своя машина, але, незважаючи на майже повсякчасну його присутність, коли після полудня або ввечері збиралися куди-небудь їхати, хто-небудь з них запрошував Грегорі пристати до компанії. Проте він не довіряв їм і не приймав їхніх запрошень, за винятком тих випадків, коли Блаунт бував у готелі і його також запрошували,— тоді Грегорі залюбки згоджувався. Час від часу в готелі грали в віст, безик або покер, і Грегорі, як і Блаунт, коли той був тут, після наполегливих запрошень звичайно.приєднувався до картярів. Грегорі не вмів танцювати, і Імоджін дражнила його. Чому він не вчиться? Адже це така втіхаї Вона б навчила його! Часом, коли вона пропливала повз нього, кружляючи серед інших пар, він мимоволі дивився на неї захоплено, думаючи про те, яка вона граційна й життєрадісна. Блаунт помічав це й глузував, з нього, хоч йому вона теж здавалася дуже приємною і цікавою. Грегорі не раз задумувався над тим, як дивно (коли тільки це правда), що такий темний суб'єкт, як цей Тілні, міг для здійснення свого підлого заміру знайти таку чарівну дівчину. Подумати тільки, їй лише двадцять один рік, вона вродлива і, без сумніву, могла б іншими способами добиватися кращого становища в житті, а ось він змушений її підозрювати, і цілком можливо, що вона негідниця. Що ж штовхає її до цього, заради чого вона це робить?

— Друже мій, ти не знаєш цих людёй, — запевняв його Блаунт. — Вони підуть на будь-яку підлість. У політиці людей можна примусити робити все, буквально все. Це не те, що звичайне життя або бізнес. Це політика — і в цьому все. Звучить цинічно, але так воно і є. Міркуй сам на підставі своїх розслідувань. Про що вони свідчать?

— Я розумію, але така дівчина і раптом... — патетично промовив Грегорі.

Адже кінець кінцем, наполягав він, вони не знають, приховується тут що-небудь чи це тільки здається. Може, вона сирена, а може, й ні. Можливо, обидва вони просто помилково судять про неї, як і про інших ні в чому не винних людей.

Що стосується місіс Скелтон, то їм поки що пощастило довідатись лише, що вона, як і сама казала, — володіє і з великим успіхом керує театральним агентством. Можливо, вона знала кращі часи й могла похвалитися кращими знайомствами. Іноді Грегорі почував, що зовсім розгублюється, як людина, що несподівано зіткнулася в темряві з ворогом; він відчував невпевненість і нерішучість, але вони з Блаунтом прийшли до висновку, що найкращий вихід — залишитися й почекати кінця, — що буде, те й буде. Гра була цікавою навіть і в такому вигляді, захоплюючою і новою. Вона, як казав Блаунт, розкривала глибину тієї політичної мерзоти, яку Грегорі намагався викрити і про яку раніш навіть не догадувався.

— Не відступай, — з азартом картяра повторював Блаунт. — Хто знає, що з цього вийде. Може, це дасть тобі якраз той козир, який потрібний. Спробуй привернути її на свій бік. А чому б і ні? Вона й насправді може закохатися в тебе. Тоді подивишся, що з цього вийде. З розплющеними очима ні в які сильця не потрапиш.

Згодом Грегорі погодився з цими міркуваннями. До того ж, сама ця чарівна дівчина якимсь невловимим чином почала притягати його до себе. Він не тільки ніколи не був знайомий з такою жінкою, йому навіть бачити такої не доводилося. Гра була своєрідна, незвичайна і захоплююча. Вій почав стежити за своєю зовнішністю і сам робив несміливі спроби залицятися. Проте запис його вчинків провадився щоранку. Щовечора він повертався з міста або з Блаунтом, в його машині, або раннім поїздом. Можливість риску була майже виключена, проте — хтозна?

Незабаром, за звичаєм приморського готелю, Грегорі й Імоджін познайомилися одне з одним ближче. Грегорі чув, як вона грає та співає, і зрозумів, що це палка і навіть пристрасна натура. Як він тепер бачив, вона була більш досвідчена, ніж здавалося спочатку; іноді вона якось чудно і клично надувала губки і манливо поглядала то на того, то на цього, не виключаючи і са'мого Грегорі. Оскільки припущення про таємну атаку втратило свою новизну, Блаунт і Грегорі почали жартувати з Імоджін з цього приводу, вірніше, невиразно натякали на роль, яку вона виконує.

— Ну, як сьогодні йде ваша гра? — спитав її одного разу Блаунт на другому чи третьому тижні її перебування в готелі, підходячи до неї та Грегорі, які сиділи серед юрми на великій веранді, і дивлячись на неї значущим, глузливо-цинічним поглядом.

—^Яка гра? — Вона подивилася на нього безневинними очима.

— Така, коли розставляють пастку й ловлять намічену жертву. Хіба не цим займаються всі гарненькі молоді жінки?

— Ви натякаєте на мене? — спитала вона гоноровито, з виглядом ображеної цнотливості. — Хай буде вам відомо, що мені нема чого ловити будь-кого в пастку, "а жонатого чоловіка тим більше.

її зуби блиснули в недобрій усмішці.

Грегорі і Блаунт пильно стежили за нею.

— Ну, певне. Вже кого-кого, тільки— не жонатого. Власне кажучи, я мав на увазі не вас особисто; взагалі... життя, знаєте, — гра.

— Авжеж, звичайно, — премило відповіла вона.— Адже я теж жартую.

Грегорі і Блаунт засміялися.

— Дивись-но, викрутилась і оком не змигнула, — зауважив згодом Блаунт, і Грегорі змушений був погодитися з ним.

Іншим разом з таким натяком спробував виступити Грегорі. Імоджін підійшла до них, виконавши кілька пасажів на піаніно, за яким вона сиділа, як йому здалося, з кокетливою і гордовитою грацією... на кого тільки розрахованою? Зі свого місця він міг бачити її і почував, що вона це знає.

— Скільки зусиль, і все марно, — ніби між іншим, натякнув він.

— Що таке"? Не зовсім розумію, — і вона запитливо подивилась на нього.

— Не розумієте? — посміхнувся він. — У мене звичка говорити криптограмами. Я завжди так розмовляю. Це всього-на-всього веселий натяк на темні обставини.

Не зважайте. Ви однаково не зрозумієте, раз ви не знаєте того, що знаю я.

— В такому разі, що ж ви знаєте таке, чого я не знаю? — спитала вона.

— Поки що нічого певного. Так, деякі міркування. Не звертайте уваги.

— Далебі, ви дуже чудні обидва — і ви, і містер Блаунт. Ви завждй говорите якісь незрозумілі речі, а потім заявляєте, що вони нічого не означають. А що таке криптограма?

Грегорі, все ще посміюючись з неї, пояснив.

— А знаєте, ви людина особливого типу. Я весь час з великим інтересом спостерігаю вас.

— Серйозно? — Вона трохи підняла брови і широко розкрила очі. — Це цікаво. Ну і як, на вашу думку, до якого типу я належу?

— Ще точно не знаю. Але якщо ви належите саме

до того типу, який я маю на увазі, то ви дуже вправні. В такому разі мені довелося б віддати вам пальму першості. 1

— Далебі, ви мене вражаєте, — серйозно сказала вона. — Ні, справді. Я зовсім не розумію вас. Про що ви кажете? Коли ви щось під цим розумієте, то я хотіла б, щоб ви висловились прямо, а коли ні, краще б зовсім не казали.

Грегорі здивувався. В її голосі прозвучав виклик.

— Прошу вас, не сердьтеся, добре?—сказав він, трохи збентежений. — Я просто жартую та й годі.

Вона підвелася й пішла, а він почав ходити туди й сюди по веранді, виглядаючи Блаунта. Знайшовши його, Грегорі поділився з ним своїми враженнями.

— Що ж, може, ми й помиляємось. Хтозна. Дай їй розійтися. Незабаром що*небудь та проясниться.

А далі Грегорі стало здаватися, що місіс Скелтон і ще дехто непомітно допомагають Імоджін, але чого вони всі добиваються і яка їх мета, йому було не зовсім ясно. Він аж ніяк не був схильний лестити собі і, проте, часом мимоволі думав, що став об'єктом якихось таємних інтриг. Незважаючи на те, що трапилось між ними, Імо-джін, як і раніш, трималася з ним по-дружньому і, як видно, не тільки не уникала його, але намагалася увесь час бути в полі його зору.

До готелю прибув і десь у ньому оселився самозадо-

волений, вифранченйй, верткий, невеликого зросту єврей; він снував туди й сюди і, здавалося, не мав ніякого відношення ні до місіс Скелтон, ні до її друзів. Та якось, гуляючи серед піщаних дюн, що обрамлювали затоку, Грегорі побачив Імоджін і верткого, як мураха, єврея, вони вдвох ішли берегом. Його це так вразило, що з подиву він зупинився. Першою його думкою було'підійти ближче і остаточно переконатися, але вони поволі йшли в його бік; він побачив, що помилки бути не могло, і поспішно пішов геть. Блаунту було негайно розказано цю таємницю, і за обідом, побачивши, як верткий чоловічок ввійшов і вмостився за далеким столиком, він, ніби нічого не трапилось, спитав:

— Здається, приїжджий?

Місіс Скелтон, Імоджін і один з маклерів, що був при цьому, оглянули незнайомого допитливим поглядом, а потім байдуже відвернулися.

— Не маю йі найменшого уявлення, — озвався маклер. — Не зустрічав раніше. Ставлю тисячу доларів, що він по галантерейній лінії.

— Хто б він не був, скидається на те, що він багатий, — просто зауважила Імоджін;

— Він приїхав, здається, в четвер. На мою думку, він нічого особливого собою не являє, — сухо додала місіс Скелтон, і до цієї теми більше не поверталися.

Грегорі так і поривало тут-таки викрити брехню Імо-джін та її друзів, але він вирішив зачекати й уважніше придивитись до дівчини. Все це, безперечно, ставало цікавим. Коли вони пішли на таку брехню, то вже певне, тут щось є. Виходить, усе ж таки, що вона дурисвітка, хоч така ось чарівна. Молода красуня, місіс Скелтон та їхні друзі ще більш заінтригували його.

А далі з'явилося таємниче блакитне гоночне авто, "гончак", як згодом почав називати його Грегорі, величезна, неповоротка і скажено швидка машина, багато і навіть розкішно обладнана, в якої було зовсім особливе звучання мотора. В його стукоті чулася металева нота, і вона далеко лунала в чистому повітрі над прибережними дюнами.