Пастка - Сторінка 4

Як Грегорі згодом почув від місіс Скелтон, машина належала одному з чотирьох юних щасливчиків, що проводили літній час у сусідньому готелі, за милю на захід від "Тритона". Власник машини, якийсь Касл-мен, син і спадкоємець дуже багатих батьків, був приятелем місіс Скелтон, — у них були якісь спільні справи в місті. Молодики прибули, пояснила вона, слідом за" Імоджін, щоб допомогти розважати її, і вони завжди приїжджають цією машиною. Каслмен і його друзі, вилощені, одягнені за останньою модою, грали в теніс і бридж і були в курсі всіх естрадних, танцювальних та спиртних новинок. Усі вони, в усякому разі троє з них, вельми спритні й меткі, були не від того, щоб позалицятися до Імоджін, але місіс Скелтон незабаром довірчо повідомила Грегорі, що вона не має наміру підтримувати це. Батькам Імоджін це може не сподобатись. Інша річ Грегорі та Блаунт — такі солідні і зразково скромні люди І

З того часу місіс Скелтон почала робити майже щоденні прогулянки то в машині Каслмена, то в своїй власній і брала з собою Грегорі, коли він давав згоду, й Імо-джін. Однак Блаунт з самого початку категорично заявив, що він проти цього.

— Кажу тобі, не залишайся з нею сам на сам чи разом з її приятелями ніде, крім цієї веранди. Вони хочуть піймати тебе в пастку, але переконалися, що це не так просто, от і починають діяти щосили. Та вони незабаром так чи інакше виявлять себе, — це. цілком ясно. Вони хочуть мене здихатися, а ти не допускай цього або знайди кого-небудь замість мене. А то й незчуєшся, як ускочиш. Отак і ловлять людей. Бери мене з собою, або хай вони користуються моєю машиною, а ти захопи кого-небудь ще. Тоді хоча б до якоїсь міри ти будеш господарем становища.

Грегорі запевнив Блаунта, що не бажає, щоб замість нього був хто інший, і тому надалі приймав запрошення лише в тому разі, коли серед запрошених був Блаунт, хоч Грегорі й бачив, що іншим це не подобалось.

Не можна сказати, щоб Імоджін була проти, але місіс Скелтон завжди висловлювала незадоволення: "Що ж ми чекатимем на нього?" або "Невже без нього ніяк не можна обійтись?"

Тоді Грегорі пояснював, що Блаунт — йосо близький і давній друг. По суті, вони відпочивають разом. Блаун-тові зараз нічого робити... Вони, здавалось, розуміли все це в найкращому значенні, а Блаунт тільки й чекав нагоди, щоб запропонувати їм поїхати всім разом у його машині.

Але що частіше бували такі "нагоди", то частіше місіс Скелтон вдавалася до невинних хитрощів, пропонуючи несподівані прогулянки. Приємно пройтися сосновим лісом та піщаними горбами до сусіднього готелю, де є чарівна альтанка, і цю прогулянку їй хотілося зробити саме з Грегорі. Але досить було йому згодитися, як зараз же з'являлася Імоджін, і, певна річ, ЇЇ не можна було не запросити. Тоді місіс Скелтон раптом згадувала, що вона забула парасолю, сумку чи носову хустину, і негайно йшла собі геть, залишаючи Імоджін і Грегорі прогулюватися вдвох. Але Грегорі ніколи не вирушав на прогулянку, не дочекавшись повернення місіс Скелтон. Так просто його не заманиш у пастку.

На цей час Грегорі й Імоджін, незважаючи на атмосферу непевності та підозрінь, близько здружилися. Він бачив, що подобається їй. Вона дивилася на нього, трохи округлюючи очі, і часом ніздрі її ледь здригалися,— що б це могло означати? Сидячи з ним поруч у машині чи де інде, вона кокетливо й лагідно присувалась до нього. Останнім часом вона намагалася вчити його танцювати і лаяла, вдаючись до таких милих висловів, як: "От неслухняний хлопчисько", або "Ах, ви роззява!" (коли він одного разу щось упустив), або "Який ви великий і незграбний — і який дужий. Вас не повернеш".

А він дивився на неї і думав, що хоч вона й інтриганка, але дуже вродлива і така граційна та гожа! Який чудовий колір обличчя, не раз казав він сам до себе. Яке пишне і шовковисте волосся! І погляд її сіро-карих очей, такий строгий і разом з тим привітний, коли вона дивиться на нього. Ніс у неї такий маленький і рівний, рот різко окреслений, як у англійки, губи повні і верхня посередині трошечки нависає над нижньою. А як вона глянула на нього, коли вони залишились самі! Він аж збентежився.

Але що ж робив у ці критичні дні "блакитний гончак"? Якось увечері місіс Скелтон запропонувала Грегорі проїхатися до Бейсайда, миль за двадцять п'ять; Блаунт супроводжував їх. Не проїхали вони й десяти миль, — так здалося Грегорі, — як до його слуху долинуло гудіння незвичайно потужного мотора. Вонр нагадувало далеке дзижчання бджоли або шершня, закритого склом. Щось у ньому було люте, дике. Грегорі миттю згадав цей звук і впізнав величезну блакитну машину молодого Каслмена. "Що це означає?—питав він себе. — Досить нам куди-небудь поїхати, як цей звук починає переслідувати нас". І без будь-якої прихованої думки він звернувся до Імоджін.

— А це ж машина Каслмена, чуєте? '

— Справді, схоже! Цікаво, чи так це, — наче й не було нічого, промовила вона.

Того дня більше не було приводу задумуватись над цим, але іншим разом, коли вони далеко від'їхали від готелю, той самий звук мотора пролунав зовсім близько з сусіднього шляху і проминув їх. Якось раз незмінні пасажири блакитної машини з'явилися в тому самому готелі, в якому зупинилися він, Блаунт, Імоджін і місіс Скелтон.

Потім, якось зненацька, йому відкрився справжній зміст усього цього. Він раптом згадав, що кожного разу, коли він чув звучання мотора, це звучання супроводжувалось появою машини Каслмена біля придорожнього готелю або ресторану, де він був у одній компанії з Імо-джін та Блаунтом. І неодмінно вслід за тим з'являлася та ж сама компанія молодиків ("веселих гонщиків", як вони себе називали), які пояснювали такі зустрічі щасливою випадковістю. Він згадав (і цю обставину підтвердив пильний Блаунт), що коли мотора не було чути і звичайна компанія не з'являлася, то, тільки вони прибували до місця призначення, місіс Скелтон або Імо-джін відразу йшли до жіночої кімнати, і незабаром здаля доносилося скажене виття машини і з'являлися "веселі гонщики". Але з якою метою? Щоб знайти привід скомпрометувати його?

Якось увечері, в готелі, після того як місіс Скелтон за своїм звичаєм ненадовго залишила їх, Грегорі сидів біля поручнів балкона й дивився вниз на тихий сосновий гай, і рацтом йому здалося, що він чує машину, величезну люту тварину, яка, заливаючись гавканням, немов гончак, що натрапив на слід, наближається здалеку. В звучанні мотора в нічній тиші було щось невимовно чудне, моторошне, що й справляло таке враження. А через кілька хвилин з'явилася машина, і чотири приятелі ввалилися в готель з безтурботним і нахабним виглядом; побачивши Грегорі, вони вдали, ніби здивовані. Грегорі відчув холод і дрож в усьому тілі. Яка це підступність, який жах, коли отак переслідують людину! Як погрузли в багні політичних махінацій, як гарячково чіпляються за владу над збудораженими мільйонами міських мешканців ці люди, Тілні та його друзі, коли вони визнали за необхідне обплутувати такою сіткою інтриг якусь одну людину, що намагається викрити їх! їхні злочини! Грабування й шахрайство! Як добре він знає деякі їх злочинні справи — і який близький він до того, щоб довести це і прогнати їх геть з високих постів, далі від державної казни, від благ і шани!

Ось чому він становить для нй*х такий інтерес, він — незалежний журналіст, який на свій страх і риск провадить розслідування. Еге ж, скільки тут підлості, чорних таємниць і підступності. Що вони замишляють, ці дві усміхнені жінки і ці четверо випещених головорізів, рожевощоких, з чемними манерами? Чого їм від нього треба? Чим усе це скінчиться?

Коли місіс Скелтон, Імоджін, Блаунт і він збиралися їхати назад, а Каслмен і його друзі сідали в свою машину, з'явилася третя компанія, до того не відома ні Блаунтові, ні Грегорі; приїжджі зав'язали розмову з обома жінками і кінець кінцем умовили їх пересісти до них в авто. Місіс Скелтон попросила пробачення, стала пояснювати, що це її давні друзі, з якими вона давно не бачилась, і що згодом усі вони зустрінуться в готелі за бриджем. Блаунт і Грегорі, залишившись самі, вирішили до найближчого роздоріжжя їхати путівцем, щоб першими бути вдома. Новий хід заінтригував їх, однак вони в ту хвилину не могли розгадати його. Коли вони проїжджали ділянку шляху, дуже затінену деревами, їх раптом осліпили вогні машини, що мчала назустріч на повній швидкості; і хоч Блаунтові пощастило напрочуд швидко і спритно звернути вбік до краю дороги, все ж зустрічна машина проскочила на дивовижній швидкості так близько, що зачепила їх ліве заднє колесо.

— Машина Каслмена, — тихо промовив Блаунт, коли вона минула їх. — Я бачив його. Проскочили за дюйм від нас!

— Подумай тільки! — обурено вигукнув Грегорі. — Цікаво знати, чи повернуться вони подивитися на плоди своїх зусиль?

І в цю ж мить вони почули, що величезна машина повертається.

— А справа, виходить, серйозна. Не подобається

мені це діло, — прошепотів Блаунт. — Ця машина рознесла б нас на шматки, а на ній навіть знаку не залишилося б. Ось вони. Дивись, не лови гав. Ще добре, що ми озброєні. Револьвер при тобі?

Молодчики наближалися, ніби-нічого не трапилось.

— Хелло! Нічого не сталося? — ще здаля гукнули вони. — Просимо пробачити, — і далі, наче вони щойно пізнали, хто перед ними: — Дивись-но, та це ж Грегорі з Блаунтом! Ну, друз^, дуже жалкуємо! Нещасний випадок, запевняємо вас. Керування не в порядку.

Грегорі і Блаунт заздалегідь вирішили не відступати і в разі нового віроломства відповісти кулями. Напруження трохи розрядилося, коли прибула третя машина, в якій сиділо четверо чоловіків середніх років; побачивши в лісі групу людей і велику машину, що стояла поблизу, вони зупинилися, щоб довідатися, в чім річ. Грегорі, не втративши самовладання, затримав цих подорожніх.

— Чи не можете *ви зачекати, поки не поїде ця машина? — шепнув він до того з них, що помагав Блаун-тові витягати ' на дорогу його авто. — Мені здається, вони умисне намагалися розчавити нас, але напевно сказати не можу; в усякому разі, нам не хотілося б залишатися з ними на самоті.

Зміркувавши, що становище змінилося і що новоприбулі не збираються їхати, Каслмен та його приятелі просили вибачення і виявили готовність надати допомогу.