Пастка - Сторінка 6

Містер Тілні зв'язаний з мером і був нерозлучним другом вашого друга Джека Суейна. Даймондберг і місіс Скелтон тепер працюють на нього так само, як і ви. Ви думаєте, я не знаю, що Каслмен і його приятелі орудують разом з вами і з місіс Скелтон, з Даймондбергом і з вашими "маклерами", і що цими днями Каслмен намагався налетіти на нашу машину і вбити мене, і що весь час, поки я тут, за мною стежать і шпигують; адже це так, і я знаю це і дітрохи не помиляюсь, в тому числі й щодо вас, — і він злобно подивився на неї.

— Ні, стривайте, — знову поспішно заговорив він, коли вона відкрила рот і спробувала щось сказати.— Я не вважаю вас за таку підступну і страшну, як про вас можна подумати, а то я не розмовляв би з вами; вся ваша поведінка свідчить про інше. Ви виявляли стільки співчуття і дружньої уваги, що іноді мені здавалося, може, ви не знаєте до пуття, що відбувається. Та тепер я бачу, що ви все знаєте. Ваша поведінка за сніданком того ранку викликала в мене думку, що, можливо, ви не така лукава, як здаєтесь. Та тепер я бачу, що ви ввесь*час обманювали мене, як я й гадав, тільки повинен вам сказати, до цієї хвилини мені не хотілося цьому вірити. А втім, це не перший випадок,, коли в такий спосіб намагаїоться обплутати %‘юдину. Це старий політичний трюк, і ви можете проробити його ще раз, та тільки не зі мною, в усякому разі, я подбаю, щоб вам це не вдалося. Справа ясна, ви, панове люб'язні, ладні вбити мене так само спокійно, як Тілні три роки тому прикінчив Крозерса, як він ладен прикінчити мене і кожного, хто стоїть На його шляху, однаково, чоловіка чи жінку, але я ще не попався йому до лап і не попадусь. Можете переказати йому це від мого імені. Він шахрай. Він командує бандою шахраїв — мером і всіма його спільниками, — і якщо ви його спільниця, а я знаю, що це так, і знаю, що ви робите, значить, і ви шахрайка.

— Ой, замовкніть! — вигукнула вона. — Прошу вас! Це такий жах! Подумати тільки, як ви зі мною розмовляєте!

Проте вона не поривалася піти.

— Але це не все, міс Керл, якщо це ваше справжнє ім'я, — говорив далі Грегорі; вона стиснула скроні долонями, а при останніх його словах знову здригнулася.— Я вже вам сказав, що не вважаю вас за таку погану, як це можна про вас подумати, тому я з вами оце й розмовляю. Але подивіться, що виходить: ось я, молода людина, моє життя, по суті, тільки починається, а ви намагаєтесь мене погубити. Я жив тут тихо і спокійно з дружиною і дворічним синочком, але потім малюк захворів, і дружині довелося виїхати з ним у гори, і тоді ви й місіс Скелтон, Даймондберг і Каслмен, "маклери" і всі інші, хто тут висліджує мене й шпигує за мною, з'явилися в готелі й почали мене переслідувати. Та я тепер не безпорадний. І не думайте, що я не був поінформований про вашу появу, мене остерегли. Тепер на моєму боці не менше впливових людей, ніж на боці Тілні, чи буде не менше, — і йому не вдасться вийти сухим з води так легко, як він розраховує. Але подумайте,'яку роль граєте ви в усій цій справі! Чому ви хочете погубити мене або допомогти їм у цьому? Що я вам зробив? Я можу зрозуміти, чому цього хоче Тілні. Він думає, що я маю в своєму розпорядженні факти,' які можуть пошкодити йому, — а це так і є, — і, оскільки я не зробив ніякої публічної заяви, докази все ще перебувають у моїх руках; а отже, якщо мене прибрати з дороги або зганьбити, все піде прахоМ, і з ним нічого не трапиться, — але він дуже помиляється! Тепер так не вийде. Не може вийти. Зі мною чи. без мені; все піде своїм, звичаєм. Та річ тепер не в цьому. Два місяці тому мене повідомили, що тут ви з'явитеся, — повідомила не місіс Скелтон, а мої друзі, — і що буде зроблено замах на моє життя. (При цих словах Імоджін широко розкрила очі, явно вражена). І ось ви тур, наче за розкладом, і робите все те, що вам наказано, і, як видно, анітрошечки вас це не бентежить. А ви не задумувались над тим, що берете участь у дуже мерзенній грі?

Він втомлено подивився на неї, а Імоджін — на нього, але вона нічого не сказала і сиділа непорушно.

— Ця блакитна машина того вечора повинна була вбити мене, — говорив він далі, трохи виходячи за межі того, що йому було відомо, — все це було умовлено задовго до вашого приїзду. Я не розумію, чому ви працюєте на Тілні, але тепер я знаю, що саме цим ви займаєтесь, і ви остогидли мені, як і вся ця історія. Ви — всього-на-всього дрібний шахрай, ось ви хто, і я не хойу мати ніякого відношення ні до вас, ні до цієї історії, і не хочу більше слухати вас. Між іншим, до вашого відома, я не збираюся виїжджати звідси, і ви можете, коли хочете, повідомити про це Тілні, чи місіс Скелтон, чи хто там ще займається його справами. Я провадив повсякденний запис усіх подій, що відбулися за цей час, і в мене є свідки, і якщо зі мною тут що-небудь станеться, я звернусь до преси і розкажу все, як є. Якби у вас залишалася хоч крихта порядності, ви не займалися б такою справою, але ви просто-напросто жалюгідна дрібна дурисвітка, це вас і видало, і це все, що я хвтів вам сказати.

Він підвівся і вдав, наче йде від неї; міс Керл все ще сиділа, як видно, зовсім приголомшена; потім схопилася й закричала йому вслід:

— Містер Грегорі! Прошу вас, почекайте! Містер Грегорі, я хочу дещо сказати вам!

Він зупинився і обернувся. Вона квапливо підійшла до нього.

— Стривайте! — благально вигукнула вона. — Заждіть. Заждіть хвилину. Прошу, верніться. Я хочу поговорити з вами.

Він подивився на неї холодно і сердито, але все ж залишився.

— Ну? — спитав він.

— Ви нічого не знаєте, — виправдувалась вона, див-

лячись на нього щирим засмученим поглядом. — Я не можу вам цього сказати, тепер не можу, але коли-небудь скажу, якщо ви дозволите. Але ви мені подобаєтесь, і, повірте* я не бажаю вам лиха. Повірте! Я нічого не знаю про цю історію з автомобілем, про яку ви говорите, — запевняю вас, не знаю. Всі ці люди жахливі, огидні, і якщо вони намагаються щось отаке робити, то я цього не знаю і не хочу більш мати з ними нічого спільного, — повірте! Ой, який це жах! — і вона заломила руки. — Так, я знаю містера Даймондберга, це правда, але я не знала його до того, як приїхала сюди, знаю містера Суейна і містера Тілні. Я приїхала сюди, щоб спробувати зацікавити вас, але мені не сказали, для чого це потрібно. Мені місіс Скелтон сказала, що ви чи якісь люди, що стоять за вами, намагаються дістати компрометуючі відомості проти когось із їх друзів — проти друзів містера Тілні, мені здається, — а вони ні в чому не винні; і що ви не щасливі зі своєю дружиною, і якби яка-небудь дівчина, однаково яка, зуміла закохати вас чи просто здружитися з вами, то вона змогла б переконати вас не робити цього, розумієте? Наскільки я знаю, ніхто не збирався ні вбивати вас, ні ранити. Мені не казали, що вам хочуть завдати фізичної шкоди, — це правда, не казали. Це жах, і я про це вперше чую. Вони мені сказали тільки, що їм потрібний хто-небудь, хто міг би... стримати вас... запропонувати вам грошей.... якщо пощастить. Я не думала, що в цьому є щось погане, бо вони багато зробили для мене в минулому — містер Тілні, місіс Скелтон і ще дехто. Але невдовзі по тому, як я побачила вас...— вона замовкла й подивилась на нього, потім одвела очі, — я перекопалася, що ви не така людина, розумієте, і... ну, одне слово, тепер усе. по-іпшому. Я не хочу робити нічого, ЩО могло б пошкодити вам. Це правда, не хочу. Я тепер просто не можу...

— Таким чином, ви визнаєте, що знайомі з містером Тілні, — похмуро, але потай тріумфуючи, зауважив Гре-горі.

— Я ж сказала вам, — відповіла Імоджін.

Вона замовкла, і Грегорі підозріливо втупив у неї погляд. Ясно було, що він їй подобається і подобається не так, як це буває при скороминучому флірті; а він... почував до неї мимовільну симпатію. Він одверто признався собі в цьому: незважаючи на її хитрощі, вона чарівна і, як видно з усього, поки що не зробила йому нічого поганого. Навіть тепер вона здавалася йому такою юною, незважаючи на свою зіпсованість і чималий життєвий досвід; і щось у її обличчі — його ніжність, м'яка лінія волосся над лобом, припухла верхня губа — ще більш зацікавило його й викликало задуму.

— Ну що ж? — спитав він, помовчавши.

— Ой, тільки не сердьтеся й не залишайте мене. Адже я вам нічого поганого не зробила, правда? Досі, в усякому разі.

— Ото ж то — досі І В цьому вся суть.

— Так, але я урочисто обіцяю, що я й не зроблю нічого такого і не збираюсь робити. Запевняю вас. Ви не вірите мені, але це правда. Даю вам слово... Чому б нам не зостатися друзями? Тепер я нічого більш не можу сказати вам про себе... тепер — ні... але коли-небудь скажу, і я хочу, щоб ви зосталися моїм другом. Я обіцяю не робити нічого, що могло б завдати вам неприємності. Адже я нічого такого не зробила? Правда? Не зробила?

— Звідки мені знати? — сказав він різко, допитливо дивлячись на неї і разом з тим думаючи, що з її боку це просто обачлива спроба зацікавити його, наперекір його волі, і втримати біля себе. — Мені здається, ви вже чимало зробили хоча б тим, що зв'язалися з цією публікою. Почати з того, що заради вас я волочуся з ними скрізь. Якби не ви, хіба я їздив би на всі ці прогулянки? Чи цього мало? Чого ж вам іще? А чому ви не можете сказати мені зараз, хто такі ці люди і що ви про них знаєте? — зажадав він, почуваючи себе якоюсь мірою переможцем. — Мені хотілося б знати. Це могло б мені стати в пригоді, якби ви справді хотіли допомогти мені. Які в них плани, чого вони добиваються?

— Не знаю. Я не можу сказати вам більше за те, що вже сказала, запевняю вас. Якщо довідаюсь, може, коли-небудь скажу. Обіцяю вам. Тільки не зараз. Зараз не можу. Невже ви не можете мені повірити хоч настільки? Хіба ви не розумієте, що коли я так багато говорю вам, значить, ви подобаєтесь мені? Я зовсім не маю наміру шкодити вам, запевняю вас. Я багато чим завдячую цим людям, але не настільки, щоб зайти так далеко. Ви мені це вірите? — Немов від гіркої образи вона широко розкрила очі. У виразі її обличчя було щось нове, принадне, тепле. — В мене не залишилось жодної близької людини, — говорила вона далі, — нікого, хто б подобався мені. Мабуть, я сама винна в цьому, але... — голос її став солодшим від меду.

Незважаючи на всю свою обережність і глибоке переконання, що його дружина — найкраща і найбільш підхожа для нього супутниця в житті, і незважаючи на те, що, люблячи свою дитину і її дбайливу матір, він незмінно зберігав їй вірність, Грегорі, проте, був зворушений чимсь, властивим темпераментові цієї дівчини.