Пастка - Сторінка 7

Звідки в Тілні така влада над нею, що він може примусити її брати участь у цій ганебній справі? Подумати тільки... а яка вродлива дівчина!..

— Що ви знаєте про місіс Скелтон?—спитав він.— Хто вона принаймні? І тутешні садівники? Чого їм треба? (В готелі було три садівники, і щоразу, як Грегорі та Імоджін були вдвох, вони якось примудрялися знаходити роботу поблизу,— обставина, яка змушувала його негайно йти геть). І Даймондберг?

Щодо садівників, запевняла вона, то їй про них нічого невідомо. Чи виконують вони доручення місіс Скелтон, чи чиєсь інше—вони роблять це без її відома. З Даймонд-бергом вона познайомилася тільки в готелі і терпіти його не може. З якихось міркувань місіс Скелтон просила її вдати, ніби вона з ним не знайома. Імоджін запевняла, що місіс Скелтон з давніх часів знає її по Цінціннаті, як та й казала, а останнім часом вони зустрічалися тут, у місті. Місіс Скелтон допомагала їй знайти службу, двічі влаштовувала її на сцену. Так, один час, близько року, вона справді працювала в містера Суейна, але тільки як проста конторниця. Вона ніколи нічого не знала ні про нього самого, ні про його плани й замисли, ніколи. Грегорі спитав, як же так вийшло, що саме вона мала заманити його в пастку, якщо є такий замисел, але вона стала запевняти, нібито й поняття не мала про те, що його намагаються піймати в пастку. Вона знає лише те, що розповіла йому.

Грегорі так і не міг розібратися до кінця, чи говорить вона правду, але все це мало досить правдоподібний вигляд, та й не може ж вона ввесь час тільки брехати. Здавалося, вона для цього занадто відверта й доброзичлива. В тому, як вона міркувала-і як поводилась, прозирало ніжне й палке почуття. В майбутньому, запевняла вона, він дізнається про все, якщо забажає, але не зараз — тільки не зараз.. Потім вона спитала його про дружину, де вона й коли повернеться.

— Ви дуже її кохаєте? — наївно поцікавилась вона на закінчення.

— Звичайно, кохаю. Чому ви питаєте? В мене є синок, йому два роки, і я його просто-таки дуже люблю.

Вона подивилась на нього замислено, трохи збентежено чи з недовірою, як йому здалося.

Вони закінчили на тому, що зостануться такими ж друзями, якими були до цього. Він признався їй, що вона йому подобається, та все ж він не довіряє їй,— в усякому разі, поки що. Все повинно йти, як і раніш, але з однією умовою: віднині, хоч би що з ним сталося, вона не буде до того причетна. Вона одверто сказала йому, що неспроможна контролювати дії решти компанії. Вони самі собі хазяї, і до деякої міри вона повинна їм підкорятися, але по змозі буде його оберігати. Ні, вона не думає, що вони розраховують ще довго переслідувати його. Що ж до неї, то хай він виїжджає, якщо вважає за потрібне. Вона може зустрічатися з ним і в іншому місті, якщо він захоче. Вона не впевнена, що його від'їзд як-небудь вплине на замисли його ворогів. Так чи інакше, якщо він виїде, вона не вирушить услід за ним, хіба' що він сам цього забажає,— і тоді вона буде дуже рада. Але можливо, що й тут більш нічого не трапиться. Якщо вона що-небудь почує, то його повідомить або спробує повідомити своєчасно. Але тепер вона нічого не може сказати йому. Можливо, що трохи згодом, як тільки їй пощастить вибратися звідси... Є речі, які від неї не залежать... Вона висловлювалась вельми загадково й таємниче, і він лише зрозумів, що вона потрапила в скрутне становище, з якого не так уже й легко виплутатись.

— Кінець кінцем я не дуже на неї розраховував би,— розміркував Блаунт, коли Грегорі про все розповів йому.— Дивись пильно, ось моя порада. Ні в якому разі не ризикуй заради неї своєю репутацією. Хтозна, може, вона знову бреше. Хто зшахраював раз, той шахраєм і залишиться.—Така була його філософія.

Місіс Скелтон повернулася на третій день після його тривалої розмови з Імоджін, і, незважаючи нате, що вони, здавалось би, зблизилися, як ніколи раніш, уклавши дружній напівоборонний пакт, .він усе ж відчував зраду.* Він

сам не розумів чому. Вона поводилась з ним по-дружньому; трималася просто, безпосередньо, була весела й навіть запобіглива... і проте... в чім тут річ? То він .думав, що вона, можливо, мимовільна жертва, яка потрапила під вплив місіс Скелтон чи кого іншого, то що вона цілком безпринципна політична авантюристка. Хоч вона й намагалася, як він казав, "бути на висоті", але він натрапляв на неї за таких чудних обставин, що, незважаючи на все сказане йому в минулому й говорене тепер, починав відчувати сумнів, чи не намагається вона, як і раніш, скомпрометувати його. Хоч який він був далекий від того, щоб стати на слизький шлях, усе ж їхні взаємини починали набувати чарівливості гри, в основі якої лежав непереможний потяг статей.

Так, одного разу пізно вночі, після гри в карти, він вийшов на маленьку веранду, що прикрашала куток зали і прилягала до його кімнати,— з веранди відкривався розкішний краєвид на море,— і тут побачив Імоджін, вона була сама, в прозорій сукні, весела, привітна. Тепер, коли вони стали друзями і між ними відбулася та розмова, щось у її поведінці немов запрошувало його встановити з нею ближчі взаємини, без риску для себе. Вона ладна убезпечити його від усього, все взяти на себе. Разом з тим він буде далекий, дуже далекий від того, щоб здатися. Не раз він запевняв її, що не хоче мати з нею ніяких романтичних стосунків, і, проте, ось вона біля його дверей. І хоч у цьому, може, і не було нічого особливо тривожного, як він казав собі згодом, все ж, оскільки він попереджав її, скидалося на те, що вона намагалася переконати його, приспати його пильність. Звичайно, кожен мешканець готелю міг зробити те саме (її кімната була десь поблизу), але правило номер перший, яке встановив Блаунт і яке досі виконував Грегорі, говорило: ніколи, пі за яких обставин, що можуть бути неправильно витлумачені, не залишатися з нею віч-на-віч. До того ж, ідучи від неї,— а Грегорі зараз лее пішов, невимушено й жартівливо попросивши в неї пробачення,— він помітив двох чоловіків, які з'явилися з-за рогу сусіднього коридора, і один з них, побачивши його, сказав другому: "Мабуть, нам в інший бік, Джім". Цілком молеливо, що й у цьому не було нічого особливого. Всякі двоє людей могли випадково зайти до зали, на наріжній веранді якої сиділа дівчина в вельми прозорому вбранні, але все ж...

• Те ж саме траплялося щоразу, коли Він вечорами прогулювався за огорожею або вздовж дамби, слухаючи, як морська хвиля гучно б'є в її стіну, і думаючи про чари ночі, про красу готелю і про мерзоту політики.

Він помічав, що, коли поблизу були сторонні, Імоджін завжди опинялася біля нього, а коли, як думалось, вони й справді могли бути вдвох і самі, її не було. Якось увечері Буллен, один з маклерів і, як видно, не з гірших серед своєї братії, вийшовши з місіс Скелтон та Імоджін на прогулянку й побачивши Грегорі, завів з ним розмову, а потім пішов, залишивши Імоджін на його опікування. Не бажаючи здатися безглуздо підозріливим, Грегорі разом з тим був серйозно заклопотаний, як поводитись у такому становищі. Його тепер увесь час нестерпно тягло до неї, і все ж... Він не раз казав їй, що не бажає залишатися з нею сам на сам при отаких обставинах, та ось маєш; сама завжди торочить, що не хоче, щоб він був з нею проти свого бажання, а ось помилуйтеся! Всі її пояснення зводилися до того, що вона тут ні при чому, що все це чиста випадковість або підстроєно без її відома. Вона неспроможна передбачити всі обставини. А коли він наполегливо питав, бажаючи вияснити, чому вона не виїжджає, чому рішуче не порве з усім цим, вона пояснювала, що не може так зробити, не завдавши серйозної шкоди собі й місіс Скелтон, а, крім того, для нього безпечніше, коли вона тут.

— Що це означає? — спитав він її цього разу.— Новий викрут? — Помітивши, як вона замовкла й відсахнулася, він засоромився.— Ну, ви ж знаєте, що я маю на увазі,— сердито додав він.

— Прошу вас, Ед, не будьте таким підозріливим. Ну, чому ви так поводитесь? Що ж, па вашу думку, мені навіть і гуляти тут не можна? Сьогодні ввечері я не могла уникнути цього, запевняю вас, не могла. Хіба ви не розумієте, що й мені доводиться грати роль,— в усякому разі, тимчасово. Що ж, ви хочете, щоб я зібралася й поїхала? Я пояснюю вам, що не можу. Ви не вірите? Невже ви зовсім не довіряєте мені?

— Ну, гаразд, гаразд,— пробурмотів він, дуже незадо-волений з себе.— Дайте мені вашу руку. Не будемо сваритись, — і він чемно, але рішуче повів її на головну веранду, намагаючись разом з тим бути до неї уважним.

— Зрозумійте, Імоджін, я не можу допустити цього і

не допущу. Ви повинні уникати таких речей. Інакше я припиню всяке знайомство з вами. Ви кажете, що хотіли б бачити мене своїм другом, щонайменше. Дуже добре. Але як це зробити?..

Посперечавшись у такому дусі ще якийсь час, вони розсталися не зовсім* ворогами, хоч і дуже незадоволені одне одним.

На свою велику прикрість, Грегорі кінець кінцем переконався, що він майже такою ж мірою обмежений у виборі місць для своїх прогулянок та відпочинку, як був би обмежений у в'язниці. Коли він вперше приїхав до готелю, йому сподобалася невелика алея за лужком, з лавами та розквітлими виноградними лозами. Вона стала для нього улюбленим місцем, де можна було чудово прогулятися й покурити, але тепер йому довелось від неї відмовитись. Він був певний, що там застане Імоджін або вона прийде туди з місіс Скелтон і потім залишиться з ним віч-на-віч, а три садівники або маклери, напевне, будуть поблизу, ладні виконати роль свідків. Він не міг не думати, що потрапив у дурне і смішне становище.

Грегорі часом їздив з Імоджін та Блаунтом Блаунто-вою машиною, іноді вони запрошува'ли і місіс Скелтон або їздили без неї, в залежності від обставин,— оскільки Блаунт був поруч, це не мало значення; вони ніколи не їздили далеко, і до того ж, Грегорі та Блаунт завжди брали з собою зброю і були готові до всякої несподіванки чи сутички. Справа ця, очевидно, була рискована, але приятелі трохи підбадьорилися, бо досі їм щастило і до того ж, обом Імоджін дуже подобалась. Тепер, признавшись у своєму коханні до Грегорі, вона була з ним незвичайно привітна, а з Блаунтом весела й люб'язна, лагідно піддраз-нювала* його й 'називала сторожовим собакою.