Пастка - Сторінка 9

Чи знають вони, що він тут? Як вони могли дізнатися? Як і раніш, безперервно стежать за ним? Чи має вона до цього відношення? Він вирішив був підвестися й піти, але в цю ж мить подумав, що краще трохи почекати й подивитись, що буде. Він піде, а вона повернеться і не знайде його на місці... Невже готується якась нова каверза?

Поспішаючи обміркувати все це, він разом з тим до краю напружував слух. Сумнівів бути не могло — хтось тихо йшов з лівого боку по той бік огорожі, і не один, а двоє: як тільки кроки першого затихли десь зовсім близько, звідти ж почулися кроки другого, такі легкі й обережні, наче хтось скрадався на котячих лапах... Шпигун, провокатор, навіть убивця,-— міг з'явитися хто завгодно, він це розумів. Хтось ховався й підкрадався, і це так впливало на нерви, було так страшно й тяжко, що він став сам не свій. Еге ж, видно, не слід було відпускати

Блаунта й затримуватися тут. Він ладен був піти, його проймав дрож, але в цю мить йому здалося, що він чує кроки Імоджін, яка спускається сходами. Виходить, вона все-таки повертається. Вона тут ні при чому, даремно він цього боявся... чи, може... Хто скаже? Але йти звідси тепер було б безглуздо. Вона побачила б, що він знову їй ні в чому не довіряє, а ця стадія в їх стосунках, здавалося, вже минала. Вона не раз обіцяла не тільки не шкодити йому, але й оберігати, його від усієї цієї компанії. Ні, спочатку він скаже їй про цих, що ховаються за живоплотом, а потім піде. Він скаже їй, що вони, як і раніш, стежать за ним, ладні кожної хвилини зловжити його довірливістю.

Але ось її кроки досягли сходів і затихли, а вона не з'являлася. Спалахнула лампочка по той бік дверей, яка звичайно не світилася такої пізньої пори, і, озирнувшись, Грегорі побачив — чи йому видалося, що побачив, — тінь Імоджін на стіні з правого боку. Вона щось робила... але Що? Під лампочкою було дзеркало. Може, поправляла зачіску. Можливо, щоб показатися йому в новому вигляді, вона чепурилась. Він чекав. Вона не з'являлася. Тоді передчуття якоїсь зради миттю охопило його, жахливе відчуття, що він обдурений і близький до загибелі. Він відчув, як усе в нього всередині затрепетало від страху і щось ніби шепнуло йому: "Вперед! Живіш! Тікай!" Більше він не міг всидіти на місці ні секунди і, немов від могутнього поштовху, схопився на ноги й кинувся до дверей; в цю мить йому знову здалося, що він чує рух і навіть шепіт у темряві за огорожею. Що це таке? Хто це? Зар.аз він усе з'ясує!

Вбігши у двері, він роздивився й побачив Імоджін, але що з нею сталося! Коли вона пішла нагору, на ній була легка літня— сукня, дуже модна й пишна, а тепер вона була в м'якому домашньому платті, яке щільно облягало її і в якому ніхто не вийшов би з готелю. І воно не було надіте із звичною для неї охайністю, а, навпаки, було в цілковитому безладді, немов їй довелося витримати безуопішну для неї і важку боротьбу. Комір був надірваний і розхристаний, рукав порваний біля кисті й на плечі, спідниця з'їхала набік і теж була порвана вище коліна. Обличчя було мертвотно-бліде, може, від пудри, може, від переляку й відчаю, а зачіска в такому безладді, наче хтось шарпав її і збив набік. Одне слово, в Імоджін був вигляд людини, на яку було вчинено злочинницький замах і яка вийшла з бійки пошарпана й перелякана.

Хоч Грегорі кинув на неї лише побіжний погляд, ця зміна в її зовнішності вразила його. Він до такої міри був захоплений зненацька, що не міг вимовити ні слова, але в голові в нього ніби сяйнув раптовий здогад, і він враз зрозумів, що сталося, його єдиною думкою було — втікати, забратися якнайдалі, щоб його не побачили й не застали тут. Одним стрибком він відскочив до сходів і помчав нагору, стрибаючи через три східці зразу. Біжачи, він оглянувся з подивом, злобою і страхом і зустрів розгублений і зляканий погляд її витріщених очей. Але й це не стримало його. Він не перевів духу, поки не досяг своєї кімнати, вбіг до неї і замкнув за собою двері. Опинившись у себе, він зупинився, тремтячий і пополотнілий, прислухаючись, чи не пролунає який звук, чи нема погоні, але, не почувши нічого, підійшов до дзеркала і почав глумитися над собою, над тим, що він такий дурень, так легко дав себе перехитрити, поліз у пастку після всіх вжитих заходів і розумних промов. "О господи!" — зітхав він.

А клялася ж і обіцяла, навіть сьогодні увечері. Ось вона, нестала й підступна людська природа! Виходить, увесь цей час вона брехала йому, обдурювала, незважаючи на всю його самовпевненість, обережність і підозріння, а тепер, наприкінці сезону, мало, не впіймала в пастку. Виходить, Тілні нелегко обманути. Він добився від своїх підлеглих т&кої спритності й покірності, про які у Грегорі й гадки не було. Але що ж він їй скаже тепер, коли дізнався, що вона являє собою, якщо тільки він коли-небудь знову побачить її? Вона просто посміється з нього, вона вважає його за дурня, хоч йому й пощастило втекти. Чи захоче він знову побачити її? Ніколи, вирішив він. Але подумати тільки, що така юна, така ніжна і, здавалось, закохана дівчина може бути така безжальна, по-диявольському хитра й жорстока! Вона багато винахідливіша, ніж думали вони з Блаунтом.

Підсунувши до дверей стола і стільці, він подзвонив Блаунту, сів і став його очікувати.

Тепер йому було цілком ясно, що вона хотіла розіграти жертву нападу, а він опинився б у ролі злочинця, і, якби його вороги зібрали доволі свідків, йому нелегко

було б довести, що це не так. Адже і він, і Блаунт часто бували з нею, хоч він і дав собі слово не робити цього.

її свідки ховалися зовсім близько, в темряві, і чека* ли тільки слушної хвилини. Навіть якби йому вдалося довести свою пристойну поведінку в минулому, однаково, зважаючи на ту підозрілу обставину, що він загравав з нею, і цю підступну ситуацію, — хіба присяжні й публіка повірили б йому? Ще секунда-дві — і вона закричала б, що він до н.еї чіпляється, і підняла б на ноги весь готель. її таємні спільники кинулися б до нього й побили б його. А може, й забили б. Хтозна? Потім сказали б, що захищались від нападу. Безперечно, вона і її приятелі знайшли б безліч свідків. Але вона не закричала... оце дивно — хоч часу в неї було цілком достатньо (це безперечно), і від неї цього чекали, і вона повинна була закричати! Чому ж вона мовчала? Що стримало її? Чудна, тривожна думка, яка виправдовувала* її, здавалася все більш імовірною, але в цю ж мить він зробив усе, що міг, щоб заглушити її.

"Ні, ні! З мене досить, — сказав він собі. — Вона хотіла скомпрометувати мене — ось і вся розгадка. І яким чином! Жах! Ні, всьому кінець. Завтра ж їду звідси. Це остаточно. Поїду в гори до дружини або привезу її додому".

Тим часом він сидів, тремтячи всім тілом, витираючи з лоба піт, з револьвером у руках, бо не був певен навіть того, що вони не прийдуть за ним сюди і не спробують усе-таки обвинуватити його в нападі. Чи спробують... чи зможуть? У цю хвилину /тось постукав у двері, і Грегорі, вияснивши, що це Блаунт, відчинив йому. Він квапливо розповів Блаунтові про свою пригоду.

— Еге, — похмуро і разом з тим не без задоволення промовив Блаунт. — Ця на все піде. Хитрий викрут, що не кажи, підстроєно напрочуд гарно. А яка в неї витримка! Адже жартувала з нами на цю тему! Я вважав, що ти ризикуєш, але не думав, що так сильно. Я вже почав був думати, що за нею нічого такого нема, і ось, прошу вас! Згоден, тобі час їхати звідси. Навряд чи пощастить тобі перетягти її на свій бік. Вона занадто хитра.

Наступного дня Грегорі встав рано, вийшов на веранду й почав курити, обдумуючи своє становище. Так, тепер він виїде і, можливо, ніколи більше не побачить цього дівчиська з диявольським серцем. Яке відкриття!

Подумати тільки, що на світі поруч з такими жінками, як його дружина, існують такі підступні, безжальні, красиві сирени. Порівняйте їх: його дружина — вірна, самовіддана, терпляча; єдина її турбота — щастя тих, кого вона віддано любить; і покладіть на другу шальку терезів це дівчисько — брехливу, нахабну актрису, позбавлену сорому й совісті, для якої, очевидно, єдина мета життя — пробитися всілякими способами за рахунок усіх і вся.

Він хотів виїхати, не побачивши її, але мимоволі все сидів і міркував, що нічого поганого не станеться, коли він востаннє поговорить з нею, щоб вияснити, чи справді вона збиралася кричати... чи справді вона така порочна, як він думає, — поставити її перед лицем її дивовижної зради і заявити на повний голос про її лиходійство. Цікаво, яка нова брехня готова в неї на язику? Чи зможе вона дивитися йому в вічі? Чи намагатиметься все пояснити? Чи зможе? Йому хотілося ще раз глянути на неї, але, може, вона волітиме уникнути зустрічі з ним. Тепер, мабуть, вона думає про те, яка невдача спіткала її, як вона промахнулася, а тільки ж учора ввечері вона тримала його руку, гладила її і шепотіла йому, що вона не така вже погана, мерзенна, як він думає, і що коли-небудь він і сам у цьому переконається. І раптом, на тобі!

Він чекав досить довго, а потому послав сказати їй, що хоче бачити її. Він не хотів, щоб усе так і закінчилось, — спочатку він хоча б вилає її і подивиться, як вона буде викручуватись. Трохи згодом вона з'явилася, бліда і, як видно, страшенно знесилена; в очах у неї була така втома, наче вона не слала цілу ніч. На його подив, вона зовсім невимушено підійшла до нього, і коли він, при її наближенні, підвівся, щоб дати їй відсіч, вона зупинилася перед ним з виразом такої кволості й безпорадності, якого в неї ще не було. "Як грає!" — подумав Грегорі. Він ніколи ще не бачив її такою пригніченою, знесиленою і зів'ялою.

— Отже, — почав він, коли вона зупинилася перед ним, — яку нову брехню ви приготували для мене?

— Ніякої, — лагідно відповіла вона.

— Що таке?! Зовсім це збираєтесь брехати? Але принаймні почнете з удаваного каяття? Власне кажучи, ви вже з цього почали. Певна річ, вас примусили ваші друзі! Правда ж? Там був Тілні... і місіс Скелтон. Усі вони очікували на вас і, коли ви піднялися'нагору, точно загадали вам, що і як робити, хіба не так? І вам довелося послухатись, правда ж? — він уїдливо посміхнувся.

— Я вже сказала вам, що мені нема потреби щось говорити,— відповіла вона.— Я нічого не зробила...