Павутинка (збірка) - Сторінка 41

Смерть

Радий, що спить сам-один, він надумав був повіситися на поясі на віконних ґратах. Але, торкнувшись підборіддям пояса, він раптом злякався смерті. Ні, він не боявся страждання у мить смерті. Він двічі виймав кишенькового годинника й спробував прослідкувати, як настає непритомність. Помучившись трохи, він збайдужів до всього і дивився на світ невидющими очима. Якби він ще раз спробував затягти зашморг, то напевне б умер. Він поглянув на годинника й виявив, що мучився одну хвилину й двадцять з чимось секунд. За віконними ґратами було темно, хоч в око стрель. Десь хрипко заспівав півень.

45. "Диван"

"Диван" ще раз наснажив його душу. То був Ґетевський "Західно-Східний диван". Поглядаючи на Ґете, що стояв на межі добра й зла, він до відчаю заздрив йому. В його очах Ґете-поет був величніший за Христа. У серці того поета знайшли собі місце не тільки Акрополь і Голгофа, але й розквітала аравійська троянда… Якби він годен був вступити у слід Ґете… Дочитавши "Диван" і заспокоївши страшно схвильовану душу, він мимоволі відчув до себе зневагу зате, що вродився непридатним до життя євнухом.

46. Омана

Самогубство швагра зненацька перевернуло його життя. Тепер він мусив клопотатися про сестрину родину. Його майбутнє – принаймні так йому здавалось – потьмарилося, примеркло. Почуваючи на собі насмішку за своє духовне банкрутство (свої вади він знав геть усі), він і далі читав розмаїті книжки. Та навіть "Сповідь" Руссо була повна-повнісінька героїчної облуди. Що ж до "Нового життя"[150], то такого лицеміра, як головний герой роману, йому ніде не доводилося зустрічати. А от Франсуа Війон припав йому до серця. Серед кількох віршів у збірці він натрапив на "Прекрасного бика".

У сні йому ввижалася постать присудженого до повішення Франсуа Війона. Кілька разів він намагався, як Війон, спуститися на саме дно людського життя. Але на перешкоді йому стало оточення і власна фізична кволість. Поступово він підупав, як обсохле на вершку дерево, що його колись бачив Свіфт…

47. Гра з вогнем

її обличчя світилося прекрасним блиском, наче тонкий лід, осяяний вранішнім сонцем. Він був до неї прихильний, але любові не почував. А її тіла він і пальцем не торкнувся.

– Це правда, що ви хочете вмерти?

– Власне, не смерті я хочу. Просто життя над усе остогидло.

По такій розмові вони постановили собі разом умерти.

– Platonic suicide[151].

– Double platonic suicide[152].

Він мимоволі зауважив, що, хоч як дивно, а на душі йому відлягло.

48. Смерть

Він не вмер з нею. Тільки ще й досі чомусь шкодує, що не торкнувся і пальцем її тіла. Вона деколи розмовляла з ним так, буцімто й нічого не сталося, а передаючи йому пляшечку ціаністого калію, ще й промовила:

– А цього, мабуть, вистачить, щоб нас обох покріпити.

І справді, після того його душа зміцніла. Сидячи у плетеному кріслі, він споглядав молоді листочки дуба і все думав про мир і супокій, що йому подарує смерть.

49. Лебедине опудало

Безсилий, він узявся писати автобіографію. Та писати було навдивовижу важко. Бо ще лишилася у нього і власна гордість, і скептицизм, і тверезий розрахунок. Такого себе він не міг зневажати. Однак мимоволі приходила в голову думка, що кожна людина в душі така, як він. Серед різноманітних автобіографій йому часто пригадувалась "Поезія і правда"[153]. Він ясно збагнув, що художній твір не кожного може зворушити. З голови йому ніяк не виходило, що його твори звернуті лише до близьких душею людей, які прожили життя, подібне до його власного. Атому він вирішив негайно написати свою "Поезію і правду".

Закінчивши писати "Життя ідіота", він якось випадково у крамниці старих речей натрапив на лебедине опудало. Хоч лебідь ще стояв, гордовито піднявши дзьоба, та його зжовклі крила вже міль точила. Пригадуючи своє життя, він відчув на очах сльози, а на губах гірку посмішку. Попереду його чекало тільки божевілля або ж самогубство. Ідучи самотньо крізь вечірній натовп, він змирився з тим, що нещадна доля поволі доведе його до загибелі.

50. Бранець

Збожеволів його товариш. До нього він відчував завжди щиру прихильність. Бо він душею збагнув товаришеву самотність, заховану під машкарою веселості. Він кілька разів заходив до товариша, коли той уже був божевільний.

– У тебе і в мене вселилася нечиста сила, "злий дух кінця століття", – пошепки казав йому товариш.

Через кілька днів по дорозі до санаторію його товариш, кажуть, навіть їв виноградні пуп'янки. Коли товариша забрали до лікарні, він раптом згадав про подароване товаришеві погруддя письменника, автора "Ревізора", якого той дуже любив. Згадавши, що Гоголь умер божевільним, він мимоволі відчув злу силу, що грається їхньою долею.

Цілком знемігши, він прочитав передсмертні слова Радіґе[154]: "Господні воїни вже йдуть по мене" – й почув регіт богів.

Він намагався збороти свою забобонну сентиментальність. Але тіло його вже не було здатне на таку боротьбу. Безперечно, "злий дух кінця століття" мучив його нещадно. Він заздрив середньовічним людям, що здавалися на Божу ласку. Однак він уже не міг вірити навіть у того бога, в якого вірив Кокто!

51. Поразка

Рука з пером затремтіла, з рота потекла слина. В голові йому прояснялося лише після дози 0,8 вероналу і то на пів-години-годину. Він жив у сутінках, день у день без надії на майбутнє, спершись на тонкий пощереблений меч.

[1]

Расьомон – найбільша брама в місті Хейан (сучасне Кіото), побудована в 789 році.

[2]

Ітімеґаса – популярний в епоху Хейан (794-1192), плетений з осоки, лакований жіночий капелюх з широкими спадистими крисами; моміебосі – стародавня м'яка чоловіча шапка з нахиленим уперед верхом.

[3]

Сібі – архітектурна оздоба на дахах храмів і палаців у вигляді двох симетрично розміщених риб'ячих хвостів.

[4]

Четверта година пополудні.

[5]

Дзорі – сандалі з соломи або бамбукової кори.

[6]

Кебіісі – стародавня посада, що поєднувала в собі функції поліції та суду.

[7]

Один сун – Зсм.

[8]

Один сяку – 30см.

[9]

Каннон – богиня милосердя у буддійській релігії.

[10]

Суйкан – верхній чоловічий одяг з вибіленого на сонці, некрохмаленого шовку, поширений в епоху Хейан.

[11]

Катабіра – літній одяг з полотна.

[12]

Мокурен і Сяріхоцу – учні Будди.

[13]

Родзю і Мемьо – проповідники буддизму в Індії в ІІ-ІІІ ст.

[14]

Шуханське царство на півдні Китаю існувало в 221 —262 рр.

[15]

Юган Авґуст Стріндберґ (1849-1912) – відомий шведський критик, прозаїк і драматург.

[16]

Ґіфу – головне місто префектури Ґіфу.

[17]

Бусідо – моральний кодекс феодальної Японії, що вимагав безперечної вірності васалів своєму сюзеренові.

[18]

Хітое – літнє кімоно

[19]

Хаорі – верхнє коротке кімоно.

[20]

Табі – полотняні шкарпетки з окремим великим пальцем.

[21]

У буддійській релігії ріка, через яку переправляються на той світ душі померлих.

[22]

Один рі – міра довжини, 3,9 км.

[23]

Дайітокумьоо – буддійське божество, що своїм грізним виглядом оберігає людей від злих духів.

[24]

Ші Хуаньді – китайський імператор з династії Цінь (246-207 рр. до н. є.), "уславився" спаленням книг і винищенням конфуціанців. Янді – китайський імператор з династії Суй (589-619 рр. н. є.).

[25]

Садайдзін – "Лівий міністр", одне з трьох найвищих урядових і придворних звань у VIII-XII ст.

[26]

Ідеться про стародавній звичай віддавати в жертву богам людину при побудові палаців, мостів тощо.

[27]

Каріґіну – буденна одежа придворних.

[28]

Сару – мавпа (япон.).

[29]

За стародавнім японським етикетом листа подавали з гілкою сливи або сакури – японської декоративної вишні.

[30]

Хакама – шаровари.

[31]

Акоме – стародавнє ошатне жіноче вбрання.

[32]

Фудо – одне з божеств Мьоо, найпопулярніше в японському буддизмі (по-санскритському злий демон Акаланатха), захищає людей від злих духів, визволяє від земних пристрастей

[33]

Сюжет розпису в буддійському храмі, мета якого відвернути людину від життя й допомогти їй осягнути найвище блаженство – нірвану.

[34]

Мондзю – бог мудрості.

[35]

Мандзі – буддійський символ вічності й блаженства у вигляді свастики із загнутими наліво кінцями.

[36]

Асіда – дерев'яне взуття на високих підставках.

[37]

В японському фольклорі лисиця володіє чарами: може обертатися в упиря, вовкулаку, зачаровувати людей тощо.

[38]

В середньовічній Японії ніч ділилася на п'ять рівних частин.

[39]

Наосі – стародавнє придворне вбрання, що його одягали підчас урочистостей особи найвищих рангів.

[40]

П'ять принципів Конфуція – п'ять основних типів взаємин між людьми у феодальному Китаї та Японії: між володарем і підданим, батьком і дітьми, чоловіком і жінкою, старшим і молодшим і між товаришами.

[41]

Мейдзі – період новітньої історії Японії (1868-1911).

[42]

1603-1867 рр.

[43]

1878 р.

[44]

Хаорі— накидка.

[45]

1879 р.

[46]

Ґета – дерев'яне взуття.

[47]

Ітьоґаесі – зачіска дівчат з простолюду

[48]

Фуросікі – барвиста хустина.

[49]

Рокумейкан – палац в Токіо, в якому міністр закордонних справ щороку влаштовував бал на честь імператора для японських політичних діячів і закордонних гостей.

[50]

Ні, дякую (франц.).

[51]

Ж. А. Ватто (1684-1721) – французький художник, змальовував життя королівського двору.

[52]

Тайсьо – період японської історії (1912-1925). 2Камакура – курортне містечко недалеко від Токіо.

[53]

Жюльєн Віо – літературний псевдонім французького письменника П'єра Лоті (1850-1923), який багато подорожував, бував у Японії і присвятив їй роман "Панна Окіку" і щоденник вражень "Осіння Японія".

[54]

Один тьо – приблизно 109м.

[55]

Ебосі – висока м'яка шапка

[56]

Xаґі – леспедеца двоколірна, улюблена квітка в японській поезії.

[57]

Сусукі – колюча трава на японських луках і пустирях.

[58]

Бодісатва – друге за вагомістю після Будди божество буддійського пантеону.

[59]

…наше життя куплено. (Тут і далі замість викресленого цензурою подано ймовірний варіант тексту).

[60]

…його імператорської величності.

[61]

…його імператорської величності, заради держави.

[62]

…навіть заради імператора.

[63]

… слугування імператорові

[64]

…справу імператора.

[65]

…можна купити ?

[66]

…купили.

[67]

…розбійник

[68]

… благородну смерть ?

[69]

Кани – система опалення, застосовувана в Китаї: огрівається підлога й лежанки.

[70]

Ні – ти (кит.).

[71]

Секіканто – камені з двома-трьома ієрогліфами, поставлені на роздоріжжі, мали відганяти від людей нечисту силу.

[72]

Фундосі – пов'язка на стегна.

[73]

Князь Міто (Токуґава Міцукуні) – феодал-політик XIX ст.; Като Кійомаса – феодал XVI ст.