Печерний лев - Сторінка 20

Окрім того, син Тура відчував у своїй душі ніби подяку ворогам за те, що вони не порішили свого бранця.

Розділ третій

ВТЕЧА ВІД ВОГНЕВИКІВ

Ун, Зур і жінки-вовчиці тікали. Ось уже тиждень за ними гналася орда людожерів. Одна жінка помітила ворогів з високого скелястого пасма. Ун нарахував близько тридцяти душ. Втікачі рухалися повільно: ще не оклигав Зур. Але Ушр знала таємні проходи в чагарях і багнищах, а син Землі придумував усякі хитрощі, щоб заплутати і збити зі сліду ворогів. Щоразу, коли на шляху втікачів траплявся струмок або річечка, вони входили в воду й брели вгору або вниз за течією. Кілька разів Ушр і Ун підпалювали сухостій, яким вони щойно пройшли. Вогневики губили слід. Однак, численні й завзяті, вони щоразу віднаходили його.

На восьмий день загін перехопився через бурхливу річку, на березі якої Ун покинув лісовиків. Уламр хотів іти вгору, проти води, але Урш знала зручнішу дорогу, і скоро вони опинилися на південному сході плато.

Це було під час молодого місяця. Вогневики не показувалися. Втікачі отаборилися на лісовій галявині. Дорогою вони трохи збочили до рівнини і тепер наближалися до великої річки.

Галявину оточували величезні бамбуки. Було ще видно. Чоловіки й жінки готувалися до ночівлі: одні рубали гілля і збирали хмиз для багаття, інші споруджували схованку з колючих галузок і ліан.

Бурштинове світло пригаслого дня змінилося червонястим присмерком. Легіт, здавалося, летів навздогін рожевим хмаркам у небі. Монотонно шумів вечірній ліс.

Унове серце переповнювала ніжність до темноокої Джеї. Раніше він милував переможених ворогів, а тепер розчулювався біля тендітної, гнучкої Джеї. Він відчував дивну несміливість перед її важкими косами і чудовим сяйвом великих задуманих очей. Любов п'янила його більше, ніж перемога над ворогом.

Його огортали невиразні марення. Іноді на думку про те, що згода Ушр відпустити з ним Джею була необхідна, сувора і запальна уламрова душа обурювалася. Він аж нетямився, думаючи про можливу відмову. Але син Тура добре розумів, що слід шанувати звичаї чужого племені, надто коли поділяєш усі незгоди кочового життя.

Коли в прогалинах між бамбуками замигтіли зорі, Ун підійшов до Ушр, та саме довечерювала, і сказав:

— Ушр, ти даси мені Джею за дружину?

Ушр, зрозумівши, що він хоче, завагалася. Закони її племені були давні. Вони існували так довго, що набули непохитної сили для вовчиць. Жінки племені не мали права одружуватися ні з вогневиками, ні з лісовиками. Але лихо, що переслідувало в останній час вовчиць, заронило в душу Ушр невпевненість. Вона не знала, чи залишився живий бодай один чоловік з її племені. До того ж уламр був могутнім спільником і вірним другом.

— Моя думка така, — нарешті озвалася Ушр. — Спочатку треба спекатися ворогів. А вже тоді Ушр ударить Джею в груди і дівчина стане Уновою дружиною.

Син Тура збагнув відповідь лише наполовину, і бурхлива радість охопила його. А Ушр збентежено дивилася на У на: їй було невтямки, чому уламр обрав тоненьку гнучку Джею, а не жінку-вождя з м'язистими руками і великими щелепами.

Наступні два дні втеча тривала. Тепер велика річка була вже зовсім близько. Попереду бовваніло гірське пасмо, подібне до того, де мешкав печерний лев. Ніякого знаку людожерів не було видно. Навіть Ушр почала думати, що вороги відмовилися від погоні. Щоб переконатися в цьому, Ушр разом з Уном і Зуром видряпалися на високий стрімчак. З вершини їм відкрилася річка, вона зміїлася серед неозорої рівнини, а ще далі на узліссі — маленькі метушливі постаті людей.

— Люди-дхолі! — зітхнула Ушр.

Число ворогів не зменшилося. Придивившись пильніше, Ун заявив:

— Вони не йдуть нашим слідом!

— Вони знайдуть його! — запевнила Ушр.

Зур промовив задумливо:

— Ми повинні переправитися через річку!

Така спроба була не до снаги навіть найкращим плавцям, до того ж річка кишіла від крокодилів. Але люди племені ва володіли мистецтвом долати водні простори на плотах з конарів і стовбурів дерев, зв'язаних ліанами і гнучкими гілками.

Зур повів людей на берег річки, густо порослий чорними тополями. Два стовбури, звалені у воду маленької саги, прискорили роботу. Задовго до полудня пліт стояв на плаву. Але ворог був близько. Втікачі бачили вже авангард вогневиків — він вихопився з-за річкового коліна на відстані трьох-чотирьох тисяч ліктів.

Коли пліт відчалив від берега, вогневики зчинили скажений лемент. Ун відповів своїм бойовим кличем, а жінки кричали й завивали так, ніби вони й справді були вовчиці.

Утікачі пливли поволі, сильна течія зносила пліт. Поступово вони наближалися до того місця, де стояли вогневики, і обидва загони опинилися зрештою лице в лице. Між ними якщо й було двісті ліктів, то й добре. Людожери скупчилися на вузькому миску. Було їх двадцять дев'ять, усі кремезні, куцоногі, міцнорукі й зубасті. Круглі глибоко посаджені очі так і бликали. Кілька воїнів хотіли кинутися в воду, але завагались. У прибережних заростях лотоса дрімали гігантський пітон і два крокодили.

Орудуючи жердинами, Ун, Зур і жінки випливли на середину річки. Пліт проплив між двома острівцями, крутнувся кілька разів навколо себе, знов наблизився до берега, де зібралися вогневики, потім повернув на південний схід. Скоро втікачі висіли на протилежному березі, і жінки, ступивши на суходіл, затюкали вогневиків.

Загін заглибився в пущу. Йшли доти, доки дісталися до притоки великої річки. Притока була неглибока, можна її перейти вбрід. Одначе, перш ніж зайти в воду, Зур покраяв на клапті оленячу шкуру і звелів усім при виході-з річки обмотати собі ноги цими шкуратками. Невдовзі втікачі вибралися на скелястий берег, пройшли по ньому обернутими оленячою шкурою ногами і залили водою місце привалу.

— Зур — найхитріший з людей, — гукнув уламр. — Люди-дхолі подумають, що тут перехопилося через річку стадо оленів!

Одначе людожери стільки разів віднаходили втрачений слід, що втікачі поклали собі не спинятися й аж до ночі йшли без упину на північ.

____________

ЧАСТИНА П'ЯТА

Розділ перший

В УЩЕЛИНІ

Земля під ногами стала багниста. Доводилося або чалапати в твані, або брести грузьким берегом. Два дні втікачі сунули черепашачою ходою. Нарешті річку стиснули обабіч круті скелясті береги і дорогу заступила величезна сланцева стіна завдовжки три тисячі і заввишки шістсот ліктів, Західний її край обмивали річкові води. Східний губився у широких і непрохідних багнищах.

Пройти кряж можна було лише вузькою і глибокою ущелиною, прорізаною в скелі на висоті двісті ліктів. Доступ до неї вів по крутосхилу, всіяному брилами дикого каменю. Ун, а він ішов позаду, затримався при вході до ущелини, щоб оглянути місцевість згори. Ушр тим часом пішла вперед. Скоро вона вернулася і сказала:

— Багнище тягнеться і по той бік скель.

— Доведеться знов перевозитися через річку, — промовив Зур, який супроводжував жінку-вождя. — По той бік скель є дерева. Ми зможемо змайструвати плота.

Раптом Ун скрикнув, показуючи рукою на південь. Там, між двома мочарами, вигулькнуло семеро людських фігурок. Обриси їх були досить виразні, щоб залишилися сумніви.

Кількість ворогів зростала на очах. Вдихнувши на повні груди нездорові випари болотних вод, Ун зміряв очима, скільки залишилося йти вогневикам до ущелини, і заявив:

— Люди-дхолі доберуться сюди набагато раніше, ніж буде готовий пліт!

Довкола залягали важкі валуни. Ун заходився підкочувати каміння до вузького входу. Ушр, Зур та всі інші жінки допомагали йому. Видно було, як вогневики плентають між двома болітцями. Смерть підбиралася до втікачів разом з цими лиховісними постатями.

Ун наважився.

— Син Тура з трьома найдужчими жінками залишаться боронити вхід до ущелини, — звелів він. — Зур і всі інші тим часом спорудять плота.

Ва завагався. Стурбований погляд його зустрівся з очима товариша. Уламр збагнув його хвилювання.

— Тут чотири дротики і два списи! — заспокоїв він. — У мене є ще кий, у жінок рогатини. В разі чого гукну на підмогу. Іди! Пліт — наш порятунок!

Зур послухався. При ущелині Ун залишив з собою Ушр і ще одну плечисту жінку. Обернувшись, щоб обрати третю, він побачив Джею. Труснувши своїми пишними косами, вона хоробро вийшла вперед. Ун хотів відсунути її, але дівчина дивилася на уламра так палко, так ніжно, що серце його здригнулося і він на мить забув про небезпеку і смерть. З усіх уламрів тільки Нао спізнав таке саме почуття до Гамли.

Людіьдхолі наближалися. Перебрівши через драговину, вони розсипалися по кам'янистому берегу. Один з них, мабуть вождь, волохатий, ніби ведмідь, легко тримав у здоровенних ручиськах рогатину, ще важчу, ніж Унова довбня.

Підійшовши до масиву, вогневики розбрелися в пошуках проходу. В бескетті було кілька розколин, але всі еони кінчалися глухими кутами. Лише ущелина, яку захищали Ун та його супутниці, була наскрізною.

Ун, Ушр, Джея і третя жінка закінчували зміцнювати вхід. Вони збирали також каміння, щоб кидати в напасників. Дістатися входу до ущелини можна було двома шляхами: або прямо вгору по руслу, промитому весняними й осінніми водами, або стороною, крізь лабіринт скелястих брил. В першому випадку можна було атакувати трьома або чотирма лавами. У другому випадку напасники повинні були пробиватися до входу поодинці, але зате мали змогу атакувати обложених згори.

За сто ліктів від масиву людожери спинилися. Злорадно посміхаючись, вони стежили за роботою Уна та жінок. З-під товстих синястих губів блищали гострі білі зуби. Раптово вони зчинили дикий репет, схожий на завивання вовків або дхолів. Ун показав їм свого списа і кия.

— Уламри захоплять мисливські угіддя вогневиків! — гукнув він.

Хрипкий голос Ушр підпрягся до громового уламрового голосу:

— Люди-дхолі вирізали моїх сестер І братів! Наші спільники знищать людей-дхолів!

Запала довга мовчанка. З багнищ віяв вогкий гарячий вітер. Над гострими вершинами ширяли орли й шуліки. Видно було, як на острові залягли величезні гавіали. В безмежній тиші чувся лише монотонний, свіжий, одвічно живий гомін річки.

Вогневики розбилися на два загони. Волохатий вождь повів перший загін стороною серед скелястих брил. Решта намагалася дістатися до входу ущелини по руслу, ховаючись за каміння.

Ун ще раз перерахував очима ворогів.