Перша світова війна - Сторінка 15

Коли 16 квітня Нівель пустився свого широко–провіщеного наступу через річку Ену (Aisne) проти лісових пагорбів Шмен–де–Дам, все йому сприяло якнайгірше. Німці заздалегідь і вчасно отримали попередження про французькі пляни та розбурили їх, відступивши за Гіндебургову межу; до того ж погода була жахлива. Замість обіцяного прориву, був болючий наступ на кілька миль, який змушено відкликали після десяти днів, на той час французи зазнали більше 130 тисяч загиблими. Нівеля змінив Петен, герой Вердену, але на той час французька армія наїлася донесхочу. Вона розвалилася не стільки в бунт, як у подобу громадського страйку, коли цілі підрозділи відмовилися коритися наказам і повертатися до фронту. Петен поступово виняньчив армію та відживив її до нормального стану мінімально суворими засобами, головним чином покращивши умови існування та втримуючись од будь–яких великих наступів, але французька армія на Західному фронті була надалі ні на що не здатна до кінця того року.

Британцям велося краще — принаймні на початку. За тиждень до французької офензиви через Ену вони атакували далі на схід, в Аррасі. Перша частка операції була блискуче успішна, як канадські загони захопили висоту Вімі. Хейг знову сподівався на злам, але нова германська оборона його розчарувала. Англійський напад знову поступово вповільнився поки не зламався в кінці травня з додатковими втратами в 130 тисяч чоловік. Але Хейг вгамуватися ніяк не міг не зважаючи ні на що. На цей час не тільки французи, але й росіяни були hors de combat; дійсної допомоги з США не мало набути ще з рік; а найгірше німецька кампанія з підвоними човнами, здавалося, мала успіх. Як то велося на тей час, "чи британська армія здатна виграти війну до того, як фльота її програє".

Війна на морі та в повітрі

Попервах необмежена підводна війна, здавалося, досягала результатів, яких обіцяла германська фльота. Їхня ціль була — топити 600 000 тон перевезень на місяць, подвоївши попередню норму. Вони досягли її в березні. У квітні вони потопили 869 000 тон. На тому стало їх вище досягнення. Усе літо потоплення трималися коло 600 000 тон, впали до 500 000 тон у серпні, а на кінець року пірнули до 300 000 тон. Чому так?

Найочевидніше — введення конвоїв, системи, яку Адміралтейство оголосило було непрактичною бо, між іншими причинами, вважало, що кораблів–винищувачів бракує на ескорт усіх вантажних суден, про які ведеться. Оскільки в розрахунки включали всі надбережні рейси, числа виходили зі стелі взяті, тож коли за наполяганням Ллойд Джорджа конвої було введено на початку квітня, їх успіх був негайним. Як тільки американці набули змогу докласти відчутної ваги, вони спромоглися не тільки покріпити охорону конвоїв, але й почали будувати торгові суда швидше, ніж чубмарини їх топили. Німці також прорахувалися щодо вантажних об'ємів, досяжних для Союзників, щодо міри британської залежности від імпорту зерна та, над усе, про здатність Англії протизаходи у вигляді торгівельного контролю та паювання товарів. Британський уряд справді керував осадною економікою так успішно , що на кінець 1917 року зернові резерви подвоїлися.

Ніщо це, втім, не було помітним улітку 1917 р., коли населення Лондона зазнало ще одного випробування: денних бомбардувань згори.

Усі воюючі складали справжнє значення повітряним силам ще й до 1914 р. Десять попередніх літ художня література змальовувала жахіття повітряного бомбардування міст з–під крила летючих машин, які ще не було винайдено й накреслено, але самі військовики більше клопоталися впливом аеропланів на війну наземну — особливо здатністю провадити розвідку, на яку кавалерія вже була не здатна. Але ж, оскільки така розвідка була можлива твльки якщо не перешкоджають ворожі аероплани, головним завданням повітряного роду військ швидко стало — запанувати в повітрі над бойовищем, чи прямим повітряним боєм, чи знищенням ворожих летовищ. У двобої повітряних асів у високості над багном окопів традиційна романтика війни спізнала луже нетривке відродження.

"Стратегічне бомбардування", напад на цивільні ресурси ворога, розвивалося повільніше. Німецькі дирижаблі, охрещені за ім'ям їхнього головного спонсора графа фон Цепеліна, атакували Антверпен у серпні 1914 року (у жовтні англійські аероплани відповіли ударом по цепелінових ангарах Дюсельдорфа) та почали нічні рейди на Сполучене королівство в наступному січні. Але їхня навігація була занеточною, а руйнівна сила заслабкою, аби нальоти стали чимсь більшим за докучливу мороку, яка, втім, настачила пропагандистам зайвий доказ німецького "бузувірства". До 1917–го було розроблено більш надійні далекосяжні аероплани і того літа германські бомбардувальники "Гота" (Gotha) у денний час провадили нальоти на Лондон. Руйнування та жертви були незначними, але моральний ефект — велетенський. Всупереч порадам воєнних, які потребували для війни у Франції геть усіх наявних ресурсів, Незалежні повітряні сили було зформовано та базовано у східній Франції, аби наносити протиудари по німецьких землях. Оскільки в межах досяжности лежали хіба що тільки містечка верхнього Рейну, прямий вплив цих операцій був мізерний, але ширше дивлячись їх наслідки виявилися далекосяжними. На дуже непевних реляціх про успіхи новостворені Королівські повітряні сили побудували доктрину стратегічного бомбардування, яка у британському а пізніше в американському стратегічному плануванні запанувала до самого кінця XX століття.

Обвал Східного фронту

Тим часом Східний фронт розпадався. У січні все ще жила надія, що Російська армія, тепер добре настачена зброєю та набоями, все ще може зіграти роль у спільному наступі навесні; ба вже в лютому російські командири зізнавалися, що дух так занепав, а дезертирство стало таким масовим, що вони більше не могли покладатися на своїх солдат. Настрій в армії лише відображав дух у країні в цілому. Революційна агітація, досить поширена до війни але занепала з початком бойових дій, нині буяла майде зовсім безборонно. У березні хлібні бунти в Петрограді переросли на революцію, коли поліція з армією стали на бік заколотників. Царя переконали зректися. Поміркований буржуазний режим перебрав на себе державні важелі, але ще й другий владний центр утворився у столиці у вигляді ради (Совіт) солдатів і робітників, що на встановив противажну владну сітку по країні та закликав до негайного миру.

Попервах ці події вітали на Заході, не в останню чергу в Сполучених Штатах. Царська Росія булаяким–не–яким союзником у війні, хай би й веденій, аби зробити світ безпечним для демократії, а новий уряд під орудою Олександра Керенського об'явив про намір провадити війну далі на захист вітчизни–матінки. У липні Брусилов спробував повторити свій торішній тріумф у великому наступі на Галіційському фронті та попервах дечого добився. Але тоді німці контатакували на півночі. Російська оборона розкрошилася. З відступу зробилася втеча, і німці ледве встигали за російськими загонами, що "голосували ногами", розтікаючись додому. У вересні балтійська твердиня Рига впала після урананного бомбардування, яке замислив один хитромудрий полковник Брухмюллер. У Петрограді тим часом революційний ватажок, Володимир Ілліч Ульянов Ленін, чиї погляди здавалися надто крайніми для всіх, за вийнятком найближчих колег, і поверненню якого з виггнання у Швейцарії тямовито посприяло германське Верховне командування, трьома простими словами оголосив вимоги чи не кожного свого співвітчизника: хліб, земля та мир. У листопаді він зчинив другий coup d'etat (переворот, заколот — фр.). Це призвело не до безвладдя, як попередньо в березні, але до безжальної диктатури, чиї перші цілі росіяни підтримували, хай навіть вони не зважали на її програму та ідеологію. Ленін негайно запросив німецьке командування про перемир'я, а в грудні вони зустрілися в Брест–Литовську на обговорення умов миру.

Пасхендале

Хоча біди такого катастрофічного обсягу західні союзники й не передбачали влітку 1917–го, в них не було ілюзій щодо стану російської армії. Насправді її слабкість служила одним із найміцніших аргументів на користь того, що тиск на Західному фронті має тривати, та проти (дедалі привабливішої для французького верховного командування) політики лишатися в обороні, чекаючи появи американців у 1918 р. На тоді, росіяни могли би випасти з війни, а німці спромоглися би зосередити всі сили, щоби розбити західних союзників. Французи, втім, більше не вели першу скрипку, та через їх занепад британське верховне командування уперше отримало змогу визначати власну оперативну стратегію.

Сер Дуглас Хейг, небезпідставно, бачив тепер, що результат війни лягає на плечі йому та арміям Британської імперії під його орудою. Він не дуже сподівався, що американці надійдуть учасно та достатнім числом, аби запобігти згубі. На його погляд, єдина надія на перемогу була — давити далі на німців, перемелюючи їх армію. Це нині малося зробити у Фландрії на старих бойовищах під Іпром, де англійська армія могла стинатися, не обтяжена своїми союзниками, а значне просування дозволяло захопити бельгійські порти, що були субмаринам передніми базами — задум викоханий, зілком природно, у Королівській фльоті. Тих цілей, вважав Хейг, можна було досягти серією обмежених атак, що сипались одна за одною так швидко, що німці не мали би часу оговтатись. Ллойд Джордж, страхаючися повторення бойні на Соммі, відкрито сумнівся щодо планів, але після свого прорахунку з Нівелем, не наважувався їх одмести. І дійсно, попередня атака проти Месінського гребеня на південь од Іпра наприкінці липня, з обмеженими цілями, геть несподівана та з масованою артилерійською підтримкою (було вистрілено 3,5 млн снарядів, і 0,5 млн кілограмів високовибухових мін знищили німецький передній край) стала однією з найбільших перемог у війні. Але ж коли наприкінці липня розпочався головний напад, він наразився на всі ті ж таки завади, що дошкуляли й кампанії на Соммі. Попередній артобстріл (4,3 млн снарядів) знищив будь–яку несподіванку; мішанка війни як завжди розбурила ретельні графіки; ворожий опір був глибший та впертіший, ніж передбачалось; а сильна злива задопомогла гарматам з обох боків збовтати поле бою на непроходиме багновище.