Піонери - Сторінка 55

На шкалі були позначені румби, так що будь-хто, кому траплялося стояти за стерном, не міг би помилитися щодо їх значення.

— О, — мовив шериф, улаштовуючись зручніше, — у вас тут, я бачу, цілу ніч віяв південно-східний вітер. Я думав, що він нажене дощ.

— Ані краплини, сер, — відповів Бенджамін. — Здається, бачок там, нагорі, зовсім спорожнів; за три тижні опадів було стільки, що води не вистачило б утримати пірогу індіанця Джона, хоч осадка у тої посудини всього лиш один дюйм.

— А хіба вітер не змінився вранці? Там, де я був, він змінився.

— Аякже, змінився, сквайре; але ж я зазначив цю зміну.

— Щось я не бачу де, Бенджаміне.

— Не бачите? — сказав управитель трохи буркотливо. — А це що — риска проти норд-норд-осту, і тут я домалював схід сонця? Значить, то було під час ранкової вахти.

— Так, так, цілком зрозуміло. Але де ж позначено зміну вітру?

— Як де? Хіба ви не бачите чайник, а від нього йде пряма — вона, правда, вийшла трохи кривою — на зюйд-зюйд-вест! Оце і є зміна напрямку вітру. Он, бачите, голова борвію — ви ж самі дали мені цю позначку…

— Борвію? Ага, ти хочеш сказати — Борея! А чому ти провів від його рота чотири лінії на всі сторони світу?

— Це не моя провина, сквайре Дік, — це ваш клятий клімат. Вітер спочатку віяв у всіх цих напрямках…

— Так, так, Бенджаміне, я, здається, зрозумів, — мовив шериф, записуючи в журнал. — Але тут я бачу хмару над сонцем, — це що, вранці було хмарно?

— Так точно, сер, — відповів Бенджамін.

— Ага! Ось неділя — позначки тривалості проповіді: одна, дві, три, чотири… Що таке? Невже містер Грант проповідував аж сорок хвилин?

— Атож, десь так: півгодини за моїм піщаним годинником. Ще додайте той час, який я витратив, щоб перевернути годинник, та ще накиньте кілька хвилин, бо я не дуже вправно це зробив…

— Слухай, Бенджаміне, за твоїми розрахунками Щось дуже довга виходить проповідь, як у пресвітеріанців. Невже ти перевертав годинник десять хвилин?

— Бачите, сквайре, священик. говорив дуже врочисто, і я заплющив очі, аби краще обміркувати його слова, — ну, як, приміром, запинають ілюмінатор, щоб було затишніше, — а коли розплющив, дивлюся — люди вже розходяться. То я зміркував: десять хвилин я перевертав годинника, ну… а заплющив я очі всього на якусь хвильку.

— Еге, Бенджаміне, та ти ж просто заснув! Але я не збираюся потурати твоїй безвідповідальності й зводити наклеп на благочестивого священика. — Річард записав у журналі, що проповідь тривала двадцять дев'ять хвилин, і розпитував далі: — А що це ти поставив тут проти десятої години ранку? Місяць уповні! Хіба було видно місяць удень? Я чув про такі явища, проте… А це що, поруч із місяцем? Піщаний годинник?

— А це, — мовив Бенджамін, заглядаючи через плече шерифа й незворушно жуючи тютюн, — це так, дрібні приватні справи. То не місяць уповні, сквайре, а обличчя місіс Бетті Голлістер. Бачите, сер, довідавшись, що вона одержала нову партію ямайського рому, я завітав до "Хороброго драгуна" о десятій годині ранку, — коли йшов до церкви, і хильнув чарочку, а тут позначив, щоб не забути розплатитися, як належить порядній людині.

— Он воно що! — сказав містер Джонс, трохи незадоволений цим нововведенням. — Можна було б намалювати чарку трохи пристойніше, а то вона скидається на череп з піщаним годинником.

— Бачите, сер, річ у тім, що мені припало до душі те питво, тож, повертаючись додому, я ще перехилив чарочку, яку поставив на першу, ось воно й вийшло, ніби піщаний годинник. А що ввечері я випив ще одну чарочку й за все розрахувався сповна, то можете все це витерти губкою.

— Я куплю тобі окрему дошку для твоїх приватних потреб, Бенджаміне, — зауважив шериф. — Мені таких позначок не потрібно в журналі.

— Не треба, сквайре, не треба. Мені, очевидно, доведеться частенько заходити до Бетті Голлістер, поки те барильце не спорожніє, то я і домовився, що вона робитиме зарубки на одвірку, а я — ось на цьому, — Бенджамін показав шерифові дрючка з п'ятьма глибокими, рівненькими зарубками.

Шериф глянув скоса на цей новий вид обліку й вернувся до розпитів:

— А тут що? Субота, друга година пополудні, — та це ж справжня пиятика! Дві перекинені чарки!

— Це не чарки, а наші панночки — ось це міс Ліззі, а то — священикова дочка.

— Кузина Бесс і міс Грант! — здивовано вигукнув шериф. — А чого вони потрапили у мій журнал?

— Як же їм туди не потрапити, коли вони ледь не потрапили в пащу пумі, — незворушно відповів управитель. — Ось ця звіринка, сквайре, — трохи, правда, схожа на пацюка, — то вона і є та пума, а ось лежить догори лапами наш сердешний Воїн, він загинув геройськи, наче адмірал, що бився за короля й вітчизну. А це…

— Опудало?

— Може, він і вийшов трохи схожий на опудало, але, як на мене, кращого портрета я ще не малював. Це Натті Бампо, він застрелив пуму, яка загризла собаку й хотіла з'їсти обох панночок.

— Що це все, з біса, означає? — нетерпляче вигукнув Річард.

— Як "що означає"? Тут усе занотовано точно, як у судновому журналі "Боадіцеї".

Тут шериф перейшов до прямих запитань і зрештою таки більш-менш з'ясував, що саме сталося. Коли Річард надивувався і — що робить йому честь — перехвилювався, він знов глянув на дошку, де побачив ще кілька незрозумілих ієрогліфів.

— А це що таке? — вигукнув він. — Бійка? Значить, було порушення громадського порядку? Ну, звісно, — досить лише на хвилину залишити вас, як…

— Це суддя і молодий містер Едвардс, — досить безцеремонно перепинив його управитель.

— Дюк бився з Олівером? Який у вас усіх біс вселився? За ці півтори доби, що мене не було, сталося більше подій, ніж за останні півроку!

— Правда, сквайре, — погодився Бенджамін. — Я пригадую одну славну битву, після якої в судновий журнал було записано менше, ніж на мою дошку. Але до кулаків у них не дійшло, вони лише добряче посварилися.

— Та говори ж, говори! — гукнув Річард. — Вони, звісно, сварилися за ті копальні… Так, так, розумію: ось людина з кайлом на плечі. Отже, ти все чув, Бенджаміне?

— Так, вони стояли біля відчиненого вікна… Але то не кайло, а якір, і він означає, що молодик знявся з якоря й відчалив.

— Едвардс полишив дім?

— Так точно.

Після тривалих і прискіпливих розпитів Річардові стало відомо не тільки про сутичку судді з Олівером, але й про невдалу спробу провести обшук у хатині Шкіряної Панчохи та про поразку Гайрама. Вислухавши факти, які йому виклав Бенджамін, що не приховував свого співчуття до старого мисливця, шериф схопив капелюх і, наказавши управителеві замкнути двері й лягати спати, вийшов з дому.

Ще добрих п'ять хвилин після того, як Річард пішов, Бенджамін стояв, узявшись руками в боки і втупившись у двері. Нарешті він оговтався й пішов виконувати шерифові розпорядження.

Вище було сказано, що окружний суд, який очолював суддя Темпл, мав засідати наступного ранку. Констеблі, які привели заарештованих фальшивомонетників, повинні були ще й виконувати свої звичайні обов'язки під час судової сесії. Шериф, добре знавши звички своїх підлеглих, був певен, що більшість їх, коли не всі, сидять саме у наглядача в'язниці, обговорюючи якість його вин. Отож він не вагаючись попрямував тихими нічними вулицями до невисокої і ненадійної на вигляд будівлі, де сиділи боржники й місцеві злочинці і де правосуддя розглядало скарги тих необачних позивачів, які ладні були змарнувати два долари на судові витрати, або лише відсудити один долар у сусіди. Поява у Темплтоні чотирьох злочинців під охороною десятка констеблів була за тих часів неабиякою подією, тож коли шериф підійшов до в'язниці, він переконався, що його люди надумали гідно відсвяткувати цю подію.

Шериф дав їм знак, і до дверей підійшли Двоє його помічників, які, в свою чергу, покликали шістьох чи сімох констеблів. На чолі цього загону Річард пройшов через селище до берега озера в цілковитій тиші, яку порушили своїм дзявкотом хіба дві чи три шавки, стривожені розміреною ходою загону й голосами констеблів, що стиха розпитували шерифа про мету цього походу. Перейшовши складеним з нетесаних колод мостом через Саскуеханну, вони звернули з дороги на поле, де навесні було отримано славну перемогу над голубами. Далі під проводом шерифа вони заглибилися в хащі молодих сосонок і каштанів, що росли понад озером там, де великі дерева були зрубані, але землю так і не зорали, і, нарешті, ввійшли в справжній ліс. Тут Річард зупинився й зібрав навколо себе своє військо.

— Я звернувся до вас по допомогу, друзі мої, — почав він напівголоса, — щоб заарештувати Натаніеля Бампо, на прізвисько Шкіряна Панчоха. Він образив представника закону при виконанні ним службових обов'язків і не дозволив констеблеві провести обшук у себе в хатині, погрожуючи йому вогнепальною зброєю. Одне слово, друзі мої, він повстав проти закону, і тому він ніби поза законом. Він також підозрюється в інших злочинах — зокрема, в порушенні закону про недоторканність приватної власності. Отож я, будучи шерифом, маю намір сьогодні вночі заарештувати вищезгаданого Бампо й приставити його у місцеву в'язницю, щоб завтра він став перед судом і відповів за всі свої тяжкі злочини. А для того, щоб виконати цей обов'язок, мої друзі й співгромадяни, потрібні відвага та обачність. Відвага — щоб не відступити перед протизаконним опором, який ця людина може нам учинити, загрожуючи зброєю або нацькувавши на нас собак, а обачність, яка у даному випадку означає обережність і розсудливість, — щоб не дати йому втекти, й через інші причини, про які, думаю, немає потреби вам нагадувати. Ви оточите його хатину, і коли я гукну: "Вперед!", кидайтеся в атаку. Поки злочинець отямиться, треба ввірватися в оселю й заарештувати його. Тепер розійдіться, щоб оточити хатину з усіх боків, а я з одним із своїх помічників спущусь на берег і займу там позицію. Про все, що відбуватиметься, доповідати мені туди — я стоятиму на березі перед хатиною.

Ця промова, яку Річард підготував, поки йшов сюди, справила те враження, яке звичайно справляють такі промови, тобто навіяла кожному з учасників походу відповідне уявлення про небезпеки, що на нього чигають. Загін розділився — одні заглиблювалися далі в ліс, щоб непомітно вийти на бойові рубежі; інші рухалися вперед, намагаючись триматися вкупі, але кожен думав, як би йому відбитися від собак та не потрапити під кулю, — момент був напружений і хвилюючий.

Коли, на думку шерифа, минуло досить часу, щоб його люди оточили хатину, він голосно крикнув пароль, порушивши лісову тишу.