Піонери - Сторінка 57

Ми чекаємо обвинувального акту.

Містер Дірк Ван дер Скол, що виконував обов'язки прокурора, начепив окуляри, підозріливо зиркнув на своїх братів по ремеслу, схилив голову, ще раз глянув поверх окулярів і зачитав обвинувальний акт у справі про образу "словом і дією". Акт цей був складений старосвітською мовою відповідно до всіх юридичних тонкощів і правил, і його автор постарався не пропустити в ньому жодного відомого законові виду зброї. Закінчивши читати, містер Ван дер Скол зняв окуляри, поклав їх у футляр і сунув до кишені, — ця процедура, мабуть, давала йому неабияку втіху, бо він одразу ж вийняв їх і знов начепив на ніс. Повторивши ту маніпуляцію ще раз чи два, він вельми ґречно вручив документ містерові Ліппету, ніби говорячи: "Ану спробуйте, підкопайтеся!"

Натті слухав з величезною увагою, він навіть схилився всім тулубом наперед, щоб почути кожне слово. По закінченні, читання він випростався і глибоко зітхнув. Всі присутні дивилися на Шкіряну Панчоху, марно чекаючи, що він заговорить.

— Ви чули обвинувальний акт, Натаніелю Бампо, — мовив суддя. — Що ви можете сказати відносно обвинувачення?

Старий похнюпився, ніби щось обмірковуючи, тоді підвів голову, засміявся і відповів:

— Не заперечую, що трохи нечемно повівся з тією людиною, це правда. Але у всьому іншому, що тут читав той чоловік, — він кивнув на прокурора, — немає і крихти істини. Куди мені до бійки, старий уже… А колись… був я колись у шотландському поселенні… мабуть, у перший рік ще тієї війни…

— Містере Ліппет, — втрутився суддя, — якщо ви є офіційний адвокат підсудного, поясніть йому, як він повинен відповідати. Якщо ж ні, то суд сам призначить йому адвоката.

Адвокат, що саме вивчав обвинувальний акт, підвівся, про щось пошепотівся з мисливцем і доповів судові, що той готовий відповідати.

— Визнаєте ви себе винним чи ні? — запитав суддя.

— З чистим сумлінням кажу — ні, — відповів Натті. — Яка ж провина в тому, що чиниш по правді? Та я б скорше вмер на порозі, аніж пустив би його до своєї оселі.

Почувши ці слова, Річард стрепенувся й значущо подивився на Гайрама Дулітла, а той тільки бровами повів.

— Пане прокурор, вам слово. Пане секретар, запишіть до протоколу, що підсудний не визнає себе винним.

Містер Ван дер Скол сказав коротке вступне слово, після чого суд викликав Гайрама. Свідчення його суттєво не відрізнялися від тексту обвинувачення, він тільки надав їм особливого забарвлення, пересипаючи виразами на кшталт: "не зичив ніякого лиха", "вважаючи своїм обов'язком урядовця", "з огляду на нерішучість констебля" тощо. Прокурор не мав до нього запитань, і тоді підвівся містер Ліппет.

— Ви констебль цієї округи, сер? — запитав він з виглядом неабиякої проникливості.

— Ні, сер, — відповів Гайрам, — я лише мировий суддя.

— Я питаю вас, містере Дулітл, перед лицем цього суду, я звертаюся до вашого сумління і знання законів, — чи мали ви право насильно входити в житло цієї особи?

— Гм! Я гадаю… — промимрив Гайрам, у душі якого точилася відчайдушна боротьба між бажанням помститись і прагненням зберегти репутацію знавця законів. — Я думаю… якщо брати до уваги… тобто, якщо йдеться про закон у власному розумінні цього слова… то, мабуть… я не мав законного права… але з огляду на обставини… Біллі так зволікав… Я подумав, що я повинен сам…

— Я питаю вас, сер, — вів далі адвокат, намагаючись закріпити свій успіх, — чи цей самотній беззахисний старий не попереджав вас кілька разів, щоб ви не входили в його дім?

— Та, мушу сказати, він чогось був сердитий на мене, і то зовсім даремно, бо що ж тут поганого, коли сусіда завітає до сусіди?

— О, значить, ви самі визнаєте, що це був дружній візит, без санкції закону. Запам'ятайте, панове, ці слова: "Коли сусіда завітає до сусіди…". Тепер я знов питаю вас, сер: чи не забороняв вам Натаніель Бампо, до того ж неодноразово, входити до його оселі?

— Ну, була така мова, — відповів Гайрам, — але я зачитав йому вголос ордер на обшук.

— Я повторюю запитання: він забороняв вам входити в його дім?

— Ми таки довго сперечалися… Але я маю при собі той ордер, — може, суд воліє ознайомитися з ним?

— Свідку, — мовив суддя Темпл, — відповідайте на запитання: забороняв чи не забороняв вам підсудний входити до його оселі?

— Я думаю…

— Відповідайте без вивертів, — суворо наказав суддя.

— Так, забороняв.

— Чи намагалися ви ввійти після заборони?

— Так, але я мав ордер…

— Містере Ліппет, продовжуйте допит.

Але адвокат, зрозумівши, що враження на суді складається на користь його клієнта, тільки махнув рукою, мовляв, присяжні й самі все зрозуміли, і відповів:

— Ні, ваша честь, більше я запитань не маю.

— Пане прокурор, — сказав суддя, — чи маєте ви щось сказати?

Ван дер Скол зняв окуляри, поклав їх у футляр, знову витяг і начепив на ніс, тоді зазирнув у другий обвинувальний акт, що лежав перед ним, і відповів, дивлячись понад окулярами:

— З дозволу суду, я вважаю це питання вичерпаним.

Суддя Темпл підвівся.

— Панове присяжні засідателі, ви вислухали свідка, і я не зловживатиму вашою увагою. Якщо службова особа зустрічає опір при виконанні своїх обов'язків, вона має право покликати на допомогу будь-якого громадянина, і дії такого помічника захищає закон. Я полишаю на" вас, панове, вирішити на основі свідчень, якою мірою вищесказане стосується містера Дулітла. Я дозволяю собі підійти до цієї справи не надто формально, бо у нас є ще одне, набагато тяжче обвинувачення проти нещасного підсудного.

Мармедюк промовляв лагідно й переконливо, і його видима безсторонність справила належне враження на присяжних. Статечні фермери, з яких складалося велике жюрі, навіть не виходили із зали засідань, а пошепталися кілька хвилин, і тоді голова підвівся й оголосив:

— Не винен.

— Натаніелю Бампо, суд знімає з вас обвинувачення, — мовив суддя.

— Не розумію, — сказав Натті.

— Суд виправдав вас, з вас знято обвинувачення в тому, що ви образили і вдарили містера Дулітла.

— Ні, ні, я не заперечую, я трохи труснув його за плечі, — простодушно зізнався Натті, — і я…

— Суд виправдав вас, — перепинив його суддя, — і ніякі роз'яснення в цій справі більш не потрібні.

Обличчя старого засвітилося радістю, коли він зрозумів нарешті, в чім річ. Він надяг шапку й щиро сказав, збираючись вийти із своєї тимчасової в'язниці:

— Ну, судде Темпл, мушу сказати, що суд повівся зі мною не так уже й суворо, як я сподівався. Хай благословить вас небо за вашу добрість.

Але констебль загородив йому вихід жезлом, а Ліппет щось прошепотів старому на вухо, і той повернувся на місце, знову зняв шапку й безпорадно провів рукою по сивому волоссю.

— Пане прокурор, — мовив суддя Темпл, удаючи, ніби переглядає якісь папери, — зачитайте наступне обвинувачення.

Ван дер Скол доклав усіх зусиль, щоб жодне слово обвинувачення не пропало для слухачів. Підсудного обвинувачували у збройному опорі офіційній особі, що прийшла до нього робити обшук, причому у двозначних виразах згадувалося про застосування зброї взагалі й рушниці зокрема. Ця провина була набагато серйознішою, ніж звичайна образа дією, і всі слухали дуже уважно. Знов запитали Натті, чи він визнає себе винним. Ліппет пошепки підказував старому, як відповідати, але Шкіряна Панчоха цього разу так обурився деякими виразами обвинувального акту, що забув про всяку обережність і вигукнув:

— Усе це безсовісна брехня! Я не хотів проливати нічиєї крові. Навіть негідники-ірокези можуть підтвердити, що я зроду не був кровожерним. Я бився, як солдат, що боїться бога й підкоряється наказам командирів, і стріляв тільки в озброєного ворога. Ніколи не вбивав я* беззбройного, хоч би то був і мінг. Мабуть, дехто думає, що ми тут у лісі зовсім безбожники і що совісті в нас немає!

— Відповідайте на обвинувачення, Бампо, — нагадав суддя. — Вас обвинувачують у застосуванні вогнепальної зброї проти представника влади. Чи визнаєте ви себе винним?

Гнів Натті трохи вщух. Старий мисливець сперся на поруччя, ніби замислившись, а тоді підвів голову, засміявся своїм безгучним сміхом і, вказуючи пальцем на лісоруба, вигукнув:

— А хіба стояв би тут Біллі Кербі, якби я "застосував" рушницю, як ви кажете?

— Значить, — підхопив Ліппет, — ви не визнаєте себе винним?

— Звісно, ні, — відповів Натті. — Біллі знає, що я не стріляв. Біллі, пам'ятаєш індичку? Непоганий був постріл, еге ж? Хоч я стріляю вже не так влучно, як колись…

— Запишіть, що підсудний не визнає себе винним, — мовив суддя, вражений простодушністю старого.

Гайрама знов привели до присяги, й він дав свідчення по другому обвинуваченню, Зрозумівши, якої помилки припустився під час першого допиту, він тепер діяв значно обережніше. Гайрам чітко і навіть небагатослівно розповів про свої підозри щодо Натаніеля Бампо, про те, як виписано ордер на обшук та як Біллі Кербі привели до присяги й доручили зробити обшук; усе це, стверджував свідок, було зроблено згідно з вимогами закону. Потім розповів, як Натті зустрів Біллі Кербі, і заявив, що мисливець наставив на констебля рушницю й недвозначно погрожував убити його, якщо він спробує виконати свій обов'язок. Це свідчення підтвердив Джотем Рідл. Ліппет виявив неабияку вправність у перехресному допиті, та лише змарнував час, і змушений був відмовитися від наміру витиснути з них щось на користь свого підзахисного.

Нарешті викликали лісоруба. Свідчення Біллі були дуже плутані, хоч він, очевидно, прагнув розповісти все якнайточніше, і Ван дер Скол вирішив прийти йому на допомогу.

— З тих даних, які має суд, випливає, що ви на законній підставі вимагали, щоб вас пропустили в хатину. Але, побачивши рушницю й почувши погрози, ви злякалися, так?

— Зовсім ні, чоловіче, — відповів Біллі, клацнувши пальцями. — Гріш мені ціна, якби я злякався старого Натті.

— Але, якщо я правильно зрозумів вас (я маю на увазі ті ваші слова, що були сказані тут, у суді, коли ви почали давати свідчення), ви думали, що він збирається вистрелити у вас?

— Певно, що подумав, і ви б, сквайре, так подумали, коли б на вас наставили рушницю, що ніколи не хибить. Ну, я й подумав, що справа кепська, й злість мене взяла, та коли Шкіряна Панчоха погодився віддати шкуру, то все воно й залагодилося.

— Так, Біллі, — мовив Натті, похитуючи головою, — хвалити бога, я здогадався це зробити, а то, мабуть, пролилася б кров.