Плавучий острів - Сторінка 56

В боєприпасах у них не буде недоліку. Залишивши міс Ді з місіс Танкердон і місіс Коверлі, Уолтер приєднався до групи, в якій знаходяться Джем Танкердон, Нет Коверлі, Калістус Менбар, Пеншіна, Івернес, Фрасколен і Себастьєн Цорн.

— Ну от, я ж казав, що все це скінчиться таким чином!.. — бурмоче віолончеліст.

— Але ж ще нічого не скінчилося! — вигукує пан директор. — Ні, не скінчилося, і наш дорогий Стандарт-Айленд не потрапить в руки зграї піратів!

Добре сказано, Калістус Менбар! Цілком зрозуміло, що ти палаєш гнівом, —адже ці негідники новогебрідці перервали настільки чудове свято!

Так, треба сподіватися, що вони отримають відсіч: вони мають чисельну перевагу і в той же час мають всі переваги нападаючої сторони.

Постріли, як і раніше лунають далеко в районі портів. Капітан Сароль почав з того, що зупинив обертання гвинтів, щоб Стандарт-Айленд не міг далеко відійти від острова Ероманги, де знаходиться операційна база тубільців.

Губернатор, король Малекарлії, комодор Сімкоо, полковник Стьюарт, утворили комітет оборони, спершу пропонували зробити вилазку. Але тоді довелося б пожертвувати дуже великою кількістю захисників, а зараз кожна людина на рахунку. Чекати пощади від цих дикунів не можна, — так само як не можна було чекати її від хижаків, що заполонили Стандарт-Айленд два тижні тому. До того ж, щоб легше було розграбувати плавучий острів, тубільці можуть спробувати посадити його на скелі Ероманга...

Через годину нападники перебувають вже у решітки Мільярд-Сіті. Вони пробують проломити її, але вона не піддається. Вони намагаються перелізти через неї, але їх відганяють постріли захисників.

Оскільки не вдалося застигнути Мільярд-Сіті зненацька, в нічному мороці виявляється не так-то просто прорвати лінію оборони. Тому капітан Сароль відкликає тубільців на поля і в парк, де вони будуть чекати світанку.

Між чотирма і п’ятьма ранку горизонт на сході починає світлішати.

Солдати і моряки під начальством комодора Сімкоо і полковника Стьюарта розділилися на дві половини — одна залишається в мерії, інша зосереджується в сквері обсерваторії, бо можна припускати, що капітан Сароль спробує в цьому місці прорватися через огорожу. А так як ні на яку допомогу ззовні розраховувати не доводиться, треба будь —якою ціною перешкодити тубільцям проникнути в місто.

Члени квартету приєдналися до захисників, які йдуть за своїми офіцерами до самого кінця П’ятої авеню.

— Врятуватися від фіджійських канібалів, — вигукує Пеншіна, — і бути вимушеним захищатися від канібалів новогебрідських!..

— Ні чорта, цілком-то вони нас не з’їдять! — заперечує Івернес.

— О, я буду захищати себе до останнього шматочка! — вторить йому Фрасколен.

Себастьян Цорн мовчить. Відомо, що він думає про всю цю історію, однак ніщо

не завадить йому виконати свій обов’язок.

Ледве розвиднилось, як через грати скверу починається обмін пострілами.

Хоробро відбиваються і захисники обсерваторії. З обох сторін вже є жертви. З мільярдців поранений в плече Джем Танкердон, — рана легка, і він не хоче залишати своєї посади. Нет Коверлі і Уолтер б’ються в перших рядах, король Малекарлії, не звертаючи уваги на кулі снайдерсів, намагається взяти на мушку Сароля, який весь час у перших рядах тубільців.

По правді кажучи, нападників занадто багато! Всі бійці, які були на Ероманга, Танна і сусідніх островах, вторглися в Мільярд-Сіті.

Втім, комодору Сімкоо вдалося помітити одну сприятливу обставина: Стандарт-Айленд не стоїть на місці біля Ероманга, але під впливом слабкої течії рухається до північної групі островів; було б ще краще, якщо б його відносило у відкрите море.

Але час йде, тубільці подвоюють зусилля, і захисникам, незважаючи на героїчний опір, вже не вдається стримувати їх. До десятої години решітка зірвана. Комодор Сімкоо змушений відступити перед виючою натовпом, що увірвалася в сквер, і відійти до мерії, де доведеться оборонятися, як в фортеці.

Відступаючи, солдати і моряки захищають кожну п’ядь. Може бути, тепер, прорвавшись за огорожу, новогебрідці, захоплені, своїми грабіжницькими інстинктами, розсіються по кварталах, що дозволило б мільярдцям отримати хоч яке-небудь перевагу...

Марна надія! Капітан Сароль не дозволяє тубільцям кидатися в сторони. Просуваючись по Першій авеню, вони досягнуть мерії, і опір обложених буде остаточно зламано. Коли капітан Сароль захопить мерію, перемога буде повна. Настане час грабежу і вбивств.

— Так... їх дуже багато! — повторює Фрасколен, плече якого зачепили ассегаєм.

Стріли сиплються дощем, кулі теж, відступ все триває.

До другої години дня захисники відкинуті до муніципального скверу. З обох сторін налічується до п’ятдесяти вбитих, поранених вдвічі або втричі більше.

Будівля муніципалітету поки ще не захоплене тубільцями, захисники встигли забарикадуватися, відправивши жінок, і дітей у внутрішні приміщення, де вони будуть у безпеці від стріл і куль. Потім Сайрес Бікерстаф, король Малекарлії, комодор Сімкоо, полковник Стьюарт, Джем Танкердон, Нет Коверлі, їхні друзі, солдати і моряки стають біля вікон і з новою силою відкривають вогонь.

— Тут треба триматися до кінця, — говорить губернатор. — Це наш останній шанс... Тепер нас може врятувати лише диво!

Капітан Сароль віддає наказ іти на приступ, вважаючи, що успіх забезпечений, хоча завдання чекає нелегке. Дійсно, двері дуже міцні і без допомоги артилерії пробити їх важко. Тубільці кидаються на них з сокирами, але вогонь з вікон не припиняється і завдає нападаючим великі втрати. Це не зупиняє їх ватажка. Якби він був убитий... Можливо, його смерть змінила б положення...

Проходить дві години. Мерія продовжує чинити опір. Рушничний вогонь спустошує ряди обложників, але на місці убитих з’являються все нові й нові. Марно найуміліші стрільці — Джем Танкердон і полковник Стьюарт — намагаються влучити в капітана Сароля. Навколо нього падають люди, а він як ніби невразливий.

І не його наздоганяє куля снайдерса в розпал запеклої перестрілки, а Сайреса Бікерстафа. Убитий пострілом в саме серце, він впав, встигнувши вимовити лише кілька невиразних слів. Його віднесли в задню вітальню, де він незабаром віддав останній подих. Так помер той, хто був першим губернатором Стандарт-Айленда, вмілим адміністратором, людиною великого і благородного серця.

Приступ триває з подвоєною люттю. Під ударами сокир двері ось-ось піддадуться. Як запобігти захопленню цього останнього оплоту? Як врятувати від жахливого побиття жінок, дітей і всіх інших, що сховалися там?

Король Малекарлії, Етель Сімкоо, полковник Стьюарт радяться, Чи не має сенсу бігти через задні виходи. Але де шукати притулку ?.. На батареї Корми? Чи вдасться до неї дістатися?.. В одному з портів ?.. Але ж їх захопили тубільці... А поранені, яких вже багато, як залишити їх?

У цей момент відбувається щасливий випадок, який може змінити положення.

Король Малекарлії вийшов на балкон, не звертаючи уваги на кулі і стріли, які дощем падають навколо. Він підкидає рушницю і цілиться в капітана Сароля якраз в ту мить, коли одна з дверей починає піддаватися...

Капітан Сароль падає, убитий наповал.

Малайці раптово зупиняються, потім задкують назад, несучи з собою труп ватажка, і вся маса тубільців відкочується до ґрат скверу.

Майже в той же самий час на іншому кінці Першої авеню лунають гучні крики, і стрілянина поновлюється там з подвоєною силою.

Що ж трапилося?.. Може бути, піратів здолали захисники портів і батарей?.. Може бути, вони кинулися до міста і намагаються, незважаючи на свою нечисленність, атакувати тубільців з тилу?..

— Здається, стрілянина у обсерваторії посилилася!.. — зауважує полковник Стьюарт.

— Ці негідники отримали якесь підкріплення!.. — говорить комодор Сімкоо.

— Не думаю, — висловлює свою думку король Малекарлії. — Хто ж це стріляє?

— Так, там щось нове! — вигукує Пеншіна. — І при тому нове в нашу користь!..

— Дивіться, дивіться! — Підхоплює Калістус Менбар. — Вони починають тікати...

— Ну, друзі мої, — вигукує король Малекарлії, — виженемо цих негідників з міста... Вперед!..

Офіцери, солдати, моряки спускаються на перший поверх і вибігають з парадних двер ей...

Натовп дикунів вже очистив сквер, і вони тікають, одні уздовж Першої авеню, інші по сусідніх вулицях.

У чому ж справжня причина такого швидкого і несподіваного повороту подій ?.. Приписати чи її загибелі капітана Сароля?.. Чи втраті керівництва, що сталася через його загибель?.. Невже нападники, що мали таку кількісну перевагу, могли настільки розгубитися після смерті свого ватажка, як раз в той момент, коли, здавалося, вони вже захопили мерію?

Майже двісті моряків і солдатів, очолюваних комодором Сімкоо і полковником Стьюартом, а також Джемом і Уолтером Танкердонами, Нетом Коверлі, Фрасколеном і його товаришами ведуть наступ по Першій авеню, переслідуючи втікачів, які навіть не обертаються, щоб випустити останню стрілу, останню кулю, і кидають свої снайдерси, луки, ассегаї.

— Вперед!.. Вперед!.. — Громовим голосом кричить комодор Сімкоо.

На підступах до обсерваторії постріли частішають... Ясно, що там б’ються з жахливим жорстокістю.

Невже Стандарт —Айленд отримав допомогу ?.. Але яку?.. І звідки вона могла прийти?..

Як би там не було, але нападники, охоплені незрозумілою панікою, всюди почали тікати. Можливо, їх атакували підкріплення з Бакборт-Харбора ?..

Так... близько тисячі новогебрідців з острова Сандвіч проникли на Стандарт-Айленд разом з французькими колоністами.

Годі дивуватися тому, що членів квартету вітали на їх рідній мовою, коли вони зустрілися зі своїми мужніми одноплемінниками!

Ось за яких обставин сталося це несподіване і, можна сказати, майже чудове втручання.

Протягом всієї попередньої ночі і ранку Стандарт —Айленд продовжував дрейфувати до острова Сандвіч, де, як пам’ятає читач, знаходиться процвітаюча французька колонія. І ось, почувши про напад капітана Сароля на Стандарт —Айленд, колоністи відразу ж вирішили за допомогою тисячі тубільців, які перебували під їхнім впливом, підтримати захисників плавучого острова. Але переправитися на Стандарт-Айленд було неможливо через нестачі транспортних засобів.

Можна уявити собі радість чесних колоністів, коли вранці Стандарт— Айленд, що плив за течією, опинився на виду острова Сандвіч!

Колоністи негайно ж кинулися до рибальських човнів і переправилися в Бакборт-Харбор, слідом за ними — тубільці, багато хто просто вплав.