Плавучий острів - Сторінка 57

До них відразу приєдналася прислуга батарей Хвилеріза і Корми, а також всі, що залишилися в портах. Через поля і парк кинулися вони до Мільярд-Сіті, і завдяки їх атаці мерія не потрапила в руки нападників, які і так вже здригнулися через смерть капітана Сароля.

Ще через дві години банди новогебрідців, переслідувані з усіх сторін, шукали порятунку вже тільки в морі, куди вони кидалися, щоб дістатися вплав до острова Сандвіч. Велика частина при цьому гинула під кулями міліції.

Тепер Стандарт-Айленду нічого побоюватися: він врятувався від грабежу, вбивств, винищення.

Здавалося б, результат цього страшної справи повинен був викликати публічні прояви радості і подяки. Але ні! О, ці дивні американці!

Можна подумати, що кінцевий результат їх анітрохи не здивував... що вони його передбачали... Адже замах капітана Сароля ледь-ледь не призвів до страхітливої катастрофи!

Все ж, можна вважати, головні власники Стандарт-Айленда мовчазно вітали себе з тим, що зберегли свою власність вартістю в два мільярди, та ще тепер, коли шлюб Уолтера Танкердона з Ді Коверлі цілком усталював майбутнє цього володіння.

Відзначимо, що, коли наречений і наречена побачилися знову, вони впали друг одному в обійми. Втім, нікому не спало на думку побачити тут порушення пристойності: адже вони повинні були стати чоловіком і дружиною ще чотири години тому.

Але вже в тому, як зустрічаються наші паризькі музиканти і французькі колоністи з острова Сандвіч, не знайти нічого схожого на ультраамериканську стриманість. Які рукостискання! Які поздоровлення отримує Концертний квартет від своїх одноплемінників! Правда, кулі помилували артистів, але ці дві скрипки, альт і віолончель хоробро виконували свій обов’язок. Що стосується найдобрішого Атаназія Доремюса, який спокійно залишався в залі казино, то ж він чекав там учнів, які наполегливо не з’являються... І хто його за це дорікне?..

Єдиний виняток — пан директор. Хоч він і над —янкі, а радіє просто несамовито. Що ж тут дивного? У його жилах тече кров знаменитого Барнума, і, зрозуміло, нащадок такого предка не має холоднокровності своїх північноамериканських співгромадян!

Коли все скінчилося, король Малекарлії разом з королевою повернувся в свій будинок на Тридцять сьомій авеню, там рада іменитих громадян висловить йому свою вдячність, якої цілком заслуговує його мужність і відданість спільній справі.

Отже, Стандарт-Айленд цілий і неушкоджений. Порятунок коштувало йому дорого: Сайрес Бікерстаф впав в розпалі битви, серед моряків і солдатів — близько шістдесяти убитих або поранених кулями і стрілами, майже стільки ж жертв серед службовців, робітників і торговців, які хоробро билися. Все населення оплакує убитих, і на "перлині Тихого океану" збережуть про них довгу пам’ять...

Втім, з властивою їм швидкістю у виконанні раз прийнятого рішення, мільярдці швидко приведуть все до ладу. Доведеться затриматися на кілька днів у острова Сандвіч, і всі сліди цієї кривавої битви будуть стерті.

Поки ж встановлено повну згоду в питанні про військове керівництво, яке залишається за комодором Сімкоо. Тут не виникає жодних труднощів, не може бути ніякого суперництва. Ні містер Джем Танкердон, ні містер Нет Коверлі в даному випадку ні на що не претендують.

Пізніше пройдуть вибори, які й вирішать важливе питання про губернатора Стандарт —Айленда.

На наступний день до набережної Штирборт —Харбора зібралось все населення на урочисту церемонію.

Трупи малайців і тубільців просто кидають в море, але з останками громадян, які загинули при захисті плавучого острова, так вчинити не можна. Їх тіла розшукані, перенесені в католицький або протестантський храм, і там проведені належні церемонії. І губернатор Сайрес Бікерстаф і самі скромні з громадян вшановані тими ж молитвами і тій же скорботою.

Потім похоронний вантаж доручається одному з швидкісних суден Стандарт-Айленда, і корабель відпливає, везучи дорогоцінні останки в бухту Магдалени, де вони будуть поховані в християнській землі.

12. ШТИРБОРТ И БАКБОРТ НА НОЖАХ

Третього березня Стандарт-Айленд покинув острів Сандвіч. Перед відплиттям мільярдці говорили слова гарячої подяки французьким колоністам і їх тубільним союзникам: друзями вони зустрінуться знову, з братами прощаються Себастьєн Цорн і його товариші на цьому острові Ново-Гебрідскої групи, який відтепер увійде в число островів, щорічно відвідуваних Стандарт-Айлендом.

Під наглядом комодора Сімкоо швидко зроблені всі необхідні виправлення. Втім, пошкодження виявилися незначними. Машини енергетичних установок в повному порядку. Готівковий запас нафти забезпечує роботу динамо ще на багато тижнів. До того ж плавучий острів скоро потрапить в ту частину Тихого океану, звідки по підводним кабелям можна встановити зв’язок з бухтою Магдалени. Тому можна сказати з упевненістю, що плавання закінчиться благополучно. Не мине й чотирьох місяців, як Стандарт-Айленд прибуде до берегів Америки.

— Будемо сподіватися... — Вимовляє Себастьєн Цорн, слухаючи, як пан директор марнує своє звичайне красномовство щодо блискучого майбутнього, яке належить прославленій плавучій споруді.

— Але, — зауважує при цьому Калістус Менбар, — який ми отримали урок!..

Ці малайці, такі послужливі, і цей капітан Сароль— хто б їх запідозрив!.. Ні, Стандарт —Айленд надав притулок іноземцям в останній раз.

— А якщо зустрінуться ті, що зазнали аварії ?.. — запитує Пеншіна.

— Друг мій, я тепер не вірю ні в потерпілих аварію корабля, ні навіть в самі корабельні аварії!

Проте з того, що комодору Сімкоо, як і раніше, доручено керувати машинами плавучого острова, зовсім не випливає, що в його руках знаходиться і цивільне управління. Після смерті Сайреса Бікерстафа в Мільярд —Сіті немає більше мера, і, як відомо, колишні помічники не зберегли своїх повноважень. Отже, доведеться призначити нового губернатора.

Крім того, раз нікому здійснювати цивільні акти, то не можна укласти шлюб між Уолтером Танкердоном і міс Ді Коверлі. Ось ще одна трудність, яка виникла через махінації негідника Сароля! Але ж не тільки майбутні молодята, а й усі імениті громадяни Мільярд-Сіті і все населення зацікавлене у якнайшвидшому завершенні цієї справи. У ньому — одна з найважливіших гарантій майбутнього. Зволікати не можна, бо Уолтер Танкердон вже подейкує про те, щоб сісти на один з пароплавів Штирборт-Харбора і доплисти разом з членами обох родин до найближчого архіпелагу, де будь мер здійснить шлюбну церемонію!.. Чорт забирай! Та їх скільки завгодно і на Самоа, і на Тонга, і на Маркізьких островах, а плисти туди менше тижня, якщо йти на всіх парах...

Люди навчені намагаються напоумити нетерплячого молодого чоловіка.

Зараз йде підготовка до виборів... Через кілька днів Стандарт-Айлендом почне керувати новий губернатор... Першим його актом на посаді мера буде урочисте вчинення довгоочікуваного шлюбу... Оновляться святкування з колишньою програмою... Мера!.. Мера!.. Єдиний крик рветься з всіх уст!..

— Тільки б обрання мера не розбудило минулих чвар... вони, можливо, не зовсім затухли!.. — говорить Фрасколен.

Ні, цього не може бути, і Калістус Менбар готовий, як кажуть, "перерватися", щоб довести справу до благополучного закінчення.

— Та в кінці кінців, — вигукує він, — наші закохані-то на що?.. Сподіваюся, ви не сумніваєтеся, що любов виявиться сильніше боротьби самолюбства?

Стандарт-Айленд продовжує йти в північно-східному напрямку, до пункту, в якому перехрещуються дванадцята південна паралель і сто сімдесят п’ятий західний меридіан. До цього саме місця були викликані останніми каблограмами, відправленими ще до стоянки на Нових Гебридах, кораблі з бухти Магдалени з новим запасом пального і продовольства.

Втім, питання про запаси не дуже турбує комодора Сімкоо. Їх вистачить більше ніж на місяць, і на цей рахунок турбуватися нічого. Правда, давно вже не надходить звісток з-за кордону. Газетам нічим заповнювати відділ зовнішньої політики. "Старборд-кронікл" скаржиться, і "Нью —геральд" журиться... Нічого не поробиш! Хіба Стандарт-Айленд сам по собі не цілий світ, — яка йому справа до того, що відбувається в інших частинах земної кулі? Бути може, йому вселяють заздрість політичні пристрасті?.. Ну, скоро їх і тут буде достатньо... можливо навіть, понад усяку міру!

І правда, починається виборча кампанія. Посиленої обробці піддаються всі тридцять членів ради іменитих громадян, де лівобортники і правобортники налічують рівне число представників. Зараз вже абсолютно ясно, що вибори нового губернатора призведуть до великих розбіжностей, бо суперниками знову будуть Джем Танкердон і Нет Коверлі.

Протягом кількох днів відбуваються підготовчі наради. З самого початку з’ясовується, що самолюбство обох кандидатів не дасть можливості домовитися. Глухе хвилювання панує в Мільярд-Сіті і в портах. Агенти обох частин міста намагаються збурити населення, щоб воно почало чинити тиск на іменитих громадян. Час іде, але не схоже, щоб справа скінчилася миром. А раптом Джем Танкердон і найбільш впливові лівобортники спробують тепер нав’язати свої ідеї, відкинуті головними правобортниками і провести свій нещасливий проект —перетворити Стандарт —Айленд в промислове та торгівельне підприємство ?.. Інша частина острова з цим ніколи не погодиться! Коротше кажучи, — іноді здається, що долає партія Коверлі, іноді видається, що перевага на стороні партії Танкердона. Звідси лайка і взаємні докори, взаємне роздратування в обох таборах, помітне охолодження між двома сім’ями, — охолодження, якого Уолтер і міс Ді не бажають навіть помічати. Яке їм діло до всієї цієї політичної метушні?..

Є, однак, дуже простий спосіб влаштувати все до загального задоволення і принаймні вирішити питання про владу, треба оголосити, що обидва суперника будуть виконувати губернаторські функції по черзі — півроку один, півроку інший, і нехай навіть по цілому року, якщо так здасться краще.

Зате ніякого суперництва вже не буде, воно поступиться місцем домовленості, яка цілком задовольнить обидві партії. Але рішення, яке вселяється здоровим глуздом, ніколи не користуються успіхом у нашому грішному світі, і хоча Стандарт-Айленд незалежний від земних материків, він тим не менш підданий всім пристрастям, властивим людському роду.

— Ось, — сказав одного разу Фрасколен своїм товаришам, — ось вони, ті ускладнення, яких я побоювався.

— А яке нам діло до всіх цих суперечок! — відповів Пеншіна.