Поцілунок прокаженому - Сторінка 3

Пан Жером, який спізнився, сів боязко, але з блиском в очах, він наважився признатися, що його затримав священик. Увібравши голови в плечі, Пелуейри чекали бурі, але вона вибухнула аж тоді, коли подали баранячу печеню. Фернан Казнав пригостився перший, з виделкою в повітрі запитливо глянув на матір. Фелісіте принюхалася до м'яса, перевернула на другий бік і вирекла присуд: "Пересмажене!" І обоє дружно відсунули тарілки. Прибігла Кадетта і, поводячи очима наполоханої курки, почала жалібно захищати баранину — зовсім надаремно, бо радник і так ум'яв пересмажене м'ясо. Усмак попоївши, він перепросив дядька Пелуейра, що не привітався з ним раніше — через попівський капелюх, який він побачив у передпокої. Пелуейрам відома його фізична огида до попів. Пан Жером, не підводячи очей, безбарвним своїм голосом заявив:

— Панотець приходив побалакати зі мною про тебе, Жане. Повіриш, що він хоче одружити тебе?

Фернан пирхнув сміхом і сказав, що це затія несерйозна.

— Чому? Ж а нові йде двадцять третій рік.

Тут Фернан Казнав спалахнув: куди цей довгополий лізе? Яким правом пхає свого носа в наші родинні справи? І втративши почуття всякої міри, осмілився впівголоса запитати, чи взагалі Жан "здатний до шлюбного життя". Мати моргнула нечемі, щоб угамувався.

— Це було б чудово, аби Жан оженився,— сказала вона.— Цьому домові так бракує господині. Але, звичайно, молоді жінки такі свавільниці, і денний розпорядок Жерома дещо порушиться.

Фернан заспокоївся і притакував: Жан ще може завести сім'ю. Але чи не буде вона через нього нещасна? В нашого голубчика завелися вже звички і манії, як у старого парубка. Тітка Фелісіте зауважила, що в такому разі її братові краще жити окремо від молодих. Для нього це було надто важким випробуванням. І нагадала, що Жан Пелуейр кілька разів збирався їхати в колеж, місце вже було за ним, речі приготовлені, екіпаж перед ґанком, а батько його в останню мить не пустив.

Жан трохи стривожився, але він не сумнівався в тому, що вся ця історія з одруженням не що інше, як підступна витівка пана Жерома; заглибившись у спомини, він згадав той дощовий вечір другого жовтня, коли біля порога на нього чекало старовинне ландо, яке мало одвезти його до монастирського інтернату, де діти з ланд, нидіючи над словниками, марять про полювання. Скриня, що належала колись двоюрідному дідові, була ще й досі обліплена клаптями квітчастого паперу. Пан Жером хлипав, удавав, що в нього починається серцевий напад: він страшенно боявся фатальної хвилини розлучення! Звичайно, бідолаха уже в ті часи потребував тиші, але згоден був поступитися заради того, щоб Жан залишився вдома, з умовою, що він не дуже порушуватиме тишу. Отож до п'ятнадцяти літ Жан Пелуейр учився з священиком і до колежу прибув лише, щоб скласти екзамени. Чого це раптом батькові заманулося його оженити? Жанові пригадалися дивні слова, які батько сказав напередодні в саду... Але чому тим перейматися? Він повторив про себе, що Жан Пелуейр "нездатний до шлюбного життя". З боку Казнавів сприймати ці жарти всерйоз — безглуздо. Тепер вони намагалися з'ясувати, хто ж ця обранниця; але настала пора сієсти, і це допомогло панові Жерому ухилитися від запитань. Незважаючи на спеку, мати з сином бродили по саду, і стривожений Жан у коридорі підслухував, про що вони говорять.

Гуркіт мотора, що сповіщав про їхній від'їзд, розбудив хворого, і, почувши човгання батькових капців, Жан зайшов до кімнати, пересяклої запахом ліків. У цьому аптечному смороді він вислухав заяву, що його серйозно збираються оженити, і жінкою його повинна стати Ноемі д'Артіай. Жан дивився на свою постать, відбиту у великому дзеркалі, ще сухішу, ніж верес у спалених ландах, і бурмотів:

— Вона не захоче мене,— і тремтів, чуючи неймовірні слова:

— З нею говорили про це, і вона не проти... Старим д'Артіайям це здається чудовим сном, вони не вірять власному щастю.

Жан хитав головою і виставляв руки, ніби захищаючись від видіння. Дівчина в його обіймах, і це добровільно? Ноемі, яку він бачив на обідні з півчою, Ноемі, в чиї очі, схожі на чорні квіти, він ніколи не смів зазирнути? Повів від руху її тіла, коли вона проходила через церковний неф, Жан Пелуейр сприйняв усіма фібрами як єдиний доступний йому поцілунок. А тим часом батько викладав далі свої плани, цілком узгоджені з планами священика: головне — це продовжити рід Пелуейрів і не допустити, щоб бодай частка їхнього добра перейшла до рук тітки Фелісіте та Фернана Казнави. І пан Жером додав:

— Знаєш, коли панотець захоче, він свого доб'ється.

Жан усміхнувся, ошкірився, кутик рота йому сіпався, він сказав:

— Вона мене боятиметься.

Батько і не думав заперечувати; його ніколи не любили, і він не в змозі був уявити, щоб його син міг би спізнати таке щастя. Але чесноти Ноемі він охоче визнавав: панотець обрав її з-поміж усіх, і ця дівчина стане прикладом для всієї парафії. Вона належить до тих жінок, які в шлюбі не шукають тілесних утіх; це буде жінка, свідома свого обов'язку, віддана Богові й чоловікові; з неї вийде матір, які ще бувають на світі й нині,— хоча вони часто народжують, ніщо не порушує їхнього простодушного невідання. Розчулившись, пан Жером кахикнув:

— Коли я знатиму, що ти вдало одружився і що Казнави до тебе не доберуться, то помру спокійно...

Священик хотів діяти якнайенергійніше: Жан міг би зустрітися з Ноемі завтра; вона чекатиме на нього по обіді в церковному домі, а пані д'Артіай знайде якийсь привід, щоб залишити їх на самоті. Пан Жером говорив скоромовкою, він боявся, що доведеться сперечатися і долати синів опір; руки в нього тремтіли. Жан зовсім розгубився, не знав, що казати. Який сором — так нажахатися! Чи не пора йому вже вирватися зі стада рабів і поводитися паном? Ось вона, та одна-єдина мить, коли він зможе розбити свої кайдани і стати мужчиною. А що від нього вимагали відповіді, то він непевно кивнув на знак згоди. Потім, коли він пригадував цю мить, вирішальну для його долі, то признавався, що все вирішили десять сторінок Ніцше, які він погано зрозумів. Він вибіг з кімнати, а пан Жером усе ще не міг опам'ятатися від такої легкої перемоги, і йому кортіло швидше повідомити про неї церковний дім.

Сходячи вниз, Жан дещо освоївся з дивом і почував себе не таким непорочно чистим. Досі він не знав жінки і ось тепер відкрив, що його невинність, мабуть, не триватиме вічно. Він наважився викликати в собі певний образ і сміливо дивився в його чорні очі; ох, самого цього вистачило, щоб він відчув страшенну млість. Йому закортіло скупатися. Але, як часто трапляється в жірондців1, ванна в Пелуейрів була повна картоплі, і Кадетта мусила спершу її спорожнити.

Після вечері Жан Пелуейр пройшовся містечком. Він стежив за собою, щоб не жестикулювати й не розмовляти вголос. Він простував статечно, церемонно і вітався з кожним гуртом людей, що сиділи біля дверей своїх домів; при його наближенні всі раптом замовкали, наче жаби в ставку, але ніхто не сміявся. Нарешті, коли він минув останній будинок і опинився на ще світлій дорозі між чорними колонами сосон, які пахнули на нього своїм гарячим подихом і фіміамом живиці, який ширився з тисячі кадил цього лісового храму, він міг сміятися, трясти плечима, клацати пальцями, кричати: "Я владар, владар, владар!" і скандувати двовірш: "Якими чарами, з чиєї тільки згоди в небес він заслужив такої нагороди?"

III

Жан Пелуейр боявся, що розмова от-от урветься: страх перед мовчанкою змусив священика і пані д'Артіай хапатися за перші-ліпші теми і марнотратно вичерпувати їх; скоро їм уже не буде про що говорити. Сукня Ноемі звисала з стільця, мов квітка магнолії, що перехиляється через вінця вазона. Цього золотого липневого дня Ноемі сповнювала дівочими пахощами цю убогу приймальню, де бог присутній всюди, на стінах і на каміні, пахощами, схожими на аромат тих дурманних квітів, які нерозумно лишати на ніч у спальні. Жан повернув не голову, а тільки очі: він розглядав Ноемі, котра зійшла зі свого п'єдесталу; коли дивитися так зблизька, він бачить її мовби крізь збільшувальне скло. Він жадібно шукав якоїсь вади, "недоробки" на цьому живому, трепетному металі: чорні цятки на крилах носа, на основі шиї шкіра, мабуть, Попечена старою йодною настоянкою. Ось вона коротко засміялася на якийсь Дотеп священика, і Жан Пелуейр устиг у блискучому разкові її зубів помітити один тьмянуватий різець, либонь, попсований. Його пильний погляд перешкоджав цим великим чорним очам дивитися на нього; може, він їв поглядом Ноемі лише для того, щоб вона не могла оглядати його. Язик у священика, хвалити бога, добре підвішений, і він уміє говорити на будь-яку тему. Хоча сам кругленький, маленький, він зовсім позбавлений добродушності. Вся його огрядна постать дихає строгістю. З фермерами він не порозумівся, зате його люблять у містечку, де під його проводом кілька овечок зробили значний поступ у своєму духовному розвитку. Як це нерідко буває, цьому лагідному священикові належала і земля. Він — сама лагідність, сама покірність, але його, здавалося, м'яку волю ніколи не зламати. Він відохотив від недільних балів найвродливіших дівчат і розладнав зальотницькі наміри багатьох хлопців; ніхто не знав про те, що він в останню мить уберіг поштарку від подружньої зради. Це він вирішив, що не гоже, щоб Жан Пелуейр жив одинцем; йому, душпасти-реві, дуже важливо, щоб дім Пелуейрів одного дня не став домом Казнавів, щоб йому до кошари не вкрався вовк.

Жан ніколи не помічав, як високо при диханні здіймаються у жінок груди: коли Ноемі вдихала, її перса майже торкалися підборіддя. Священик перестав удавати, що його цікавить бесіда, він підвівся з словами, що любі діти може хочуть сказати одне одному щось душевне, і запросив пані д'Артіай у сад подивитися, який урожай обіцяють ренклоди.

У темнуватій кімнаті залишився тільки чорний наполоханий самець наодинці з привабливою самичкою; так ніби проводився якийсь ентомологічний експеримент. Жан Пелуейр не ворушився, не підводив очей: тепер це було непотрібно; він був скований її поглядом. Дівчина— міряла очима лялечку, яку їй послано долею. Вродливий хлопець з невиразними, легко замінними рисами обличчя, вимріяний коханець усіх дівчат — той, хто в безсонні ночі вабить їх своїми широкими грудьми й міцними обіймами — розпливався в пітьмі церковного дому, зникав, від нього в найтемнішому кутку приймальні зостався лише цей вражений цвіркун.