Подорож в Арзрум - Сторінка 7

Умираючий бек був надзвичайно спокійний і нерухомо дививсь на молодого свого друга. В улоговині зібрано було чоловік 500 полонених. Кілька поранених турків кликали мене знаками, напевно вважаючи, що я лікар, і вимагаючи допомоги, яку я не міг їм подати. З лісу вийшов турок, затискуючи рану закривавленою ганчіркою. Солдати підійшли до нього з наміром його приколоти, можливо, з людолюбства. Але це занадто мене обурило; я заступився за бідного турка і насилу привів його, знеможеного і спливаючого кров'ю, до купки його товаришів. При них був полковник Анреп. Він курив дружелюбно з їхніх люльок, незважаючи на те, що були чутки про чуму, яка ніби відкрилась у турецькому таборі. Полонені сиділи, спокійно розмовляючи між собою. Майже всі були молоді люди. Відпочивши, рушили ми далі. По всій дорозі валялись тіла. Верст за 15 знайшов я Нижегородський полк, що зупинився на березі річки посеред скель. Переслідування тривало ще кілька годин. Надвечір прийшли ми в долину, оточену густим лісом, і нарешті зміг я виспатись досхочу, проскакавши за ці два дні більше вісімдесяти верст.

Наступного дня війська, що переслідували ворога, дістали наказ повернутися в табір. Тут дізналися ми, що між полоненими був гермафродит. Раєвський, на моє прохання, звелів його привести. Я побачив високого, досить гладкого мужика з обличчям старої кирпатої чухонки. Ми оглянули його в присутності лікаря. Erat vir, mammosus ut temina, habebat t. non evolutos, p. que parvum et puerilem. Ouaerebamus, sit ne exsectus? — Deus, respondit, castravit me*. Ця хвороба, відома Іпократу, за свідченням мандрівників, зустрічається часто у кочових татар і турків. Хосс є турецька назва цим мнимим гермафродитам.

Військо наше стояло в турецькому таборі, взятому напередодні. Намет графа Паскевича стояв біля зеленого шатра Гакі-Паші, взятого в полон нашими козаками. Я пішов до нього і застав його, оточеного нашими офіцерами. Він сидів, підігнувши під себе ноги й курячи люльку. Він здавався років на сорок. Повага і глибокий спокій відбивались на прекрасному його обличчі. Віддавшись у полон, він просив, щоб йому дали чашку кофію і щоб його звільнили від запитань.

Ми стояли в долині. Снігові і лісисті гори Саган-лу були вже за нами. Ми пішли вперед, не зустрічаючи ніде ворога. Селища були пусті. Навколишня місцевість сумна. Ми побачили Аракс, який бистро тече в кам'яних берегах своїх. За 15 верст від Гассан-Кале є міст, прекрасно й сміливо збудований на семи нерівних арках. Переказ приписує його побудову розбагатілому пастухові, який помер пустельником на висоті горба, де й донині показують його могилу, затінену двома самотніми соснами. Сусідні поселяни сходяться до неї на поклоніння. Міст називається Чабан-Кепрі (міст пастуха). Дорога в Тебріз лежить через нього.

За кілька кроків від моста відвідав я темні руїни караван-сарая. Я не знайшов у ньому нікого, крім хворого осла, напевно кинутого тут утікачами-поселянами.

24 червня ранком пішли ми до Гассан-Кале, стародавньої кріпості, взятої напередодні князем Бековичем. Вона була за 15 верст від місця нашої ночівлі. Довгі переходи втомили мене. Я сподівався відпочити; але вийшло інакше.

Перед виступом кінноти з'явилися в наш табір вірмени, що жили в горах, вимагаючи захисту від турків, які три дні тому відігнали їхню худобу. Полковних Анреп, добре не розібравши, чого вони хотіли, вирішив, що турецький загін був у горах, і з одним ескадроном Уланського полку помчався у бік, давши знати Раєвському, що 3 000 турків є в горах. Раєвський рушив услід за ним, щоб підкріпити його на випадок небезпеки. Я вважав себе прикомандированим до Нижегородського полку і з великою досадою поскакав на визволення вірменів. Проїхавши верст 20, в'їхали ми в село і побачили кілька відсталих уланів, які, спішившись, з голими шаблями переслідували кількох курей. Тут один з поселян розтлумачив Раєвському, що справа йшла про 3 000 волів, три дні тому відігнаних турками і яких дуже легко буде наздогнати днів через два. Раєвський наказав уланам припинити переслідування курей і послав полковникові Анрепу наказ повернутися. Ми поїхали назад і, вибравшись із гір, прибули під Гассан-Кале. Але таким чином дали ми 40 верст гаку, щоб врятувати життя кільком вірменським куркам, що зовсім не здавалось мені забавним.

Гассан-Кале вважається ключем Арзрума. Місто побудоване біля підніжжя скелі, увінчаної кріпостю. В ньому було до ста вірменських сімей. Табір наш стояв на широкій рівнині, що розстелялася перед кріпостю. Тут відвідав я круглу кам'яну будівлю, в якій є гаряче залізо-сірчане джерело.

Круглий басейн має сажнів три в діаметрі. Я переплив його двічі і раптом, відчувши головокружіння й нудоту, ледве мав силу вийти на кам'яний край джерела. Ці води славляться на сході, але, не маючи порядних лікарів, жителі користуються ними навмання і, мабуть, без великого успіху.

Під стінами Гассан-Кале тече річка Мурц; береги її вкриті залізними джерелами, які б'ють з-під каміння і стікають у ріку. Вони не такі приємні на смак, як кавказький Нарзан, і віддають міддю.

25 червня, в день народження государя імператора, в таборі нашому під стінами кріпості полки прослухали молебень. За обідом у графа Паскевича, коли пили за здоров'я государя, граф об'явив похід на Арзрум. О п'ятій годині вечора військо вже виступило.

26 червня ми стали в горах за п'ять верст віл Арзрума. Ці гори називаються Ак-Даг (білі гори); вони крейдяні. Білий, їдкий порох їв нам очі; сумний їх вигляд наводив тугу. Близькість Арзрума і впевненість у закінченні походу втішала нас.

Увечері граф Паскевич їздив оглядати місцевість. Турецькі вершники, які цілий день кружляли перед нашими пікетами, почали по ньому стріляти. Граф кілька разів погрозив їм нагайкою, не перестаючи розмовляти з генералом Муравйовим. На їх постріли не відповідали.

Тимчасом в Арзрумі був великий розрух. Сераскір, який прибіг до міста після своєї поразки, розпустив чутку про цілковитий розгром росіян. Услід за ним відпущені полонені доставили жителям відозву графа Паскевича. Втікачі піймали Сераскіра на брехні. Скоро довідались про швидке наближення росіян. Народ почав говорити про здачу. Сераскір і військо думали захищатись. Стався заколот. Кілька франків були вбиті озлобленою черню.

В табір наш (26-го зранку) з'явилися депутати від народу і Сераскіра; день минув в переговорах; о п'ятій годині вечора депутати вирушили в Арзрум, і з ними генерал князь Бекович, який добре знав азіатські мови і звичаї.

На другий день зранку військо наше рушило вперед. З східної сторони Арзрума, на висоті Топ-Дага, була турецька батарея. Полки пішли до неї, відповідаючи на турецьку стрілянину барабанним боєм і музикою. Турки втекли, і Топ-Даг був зайнятий. Я приїхав туди з поетом Юзефовичем. На покинутій батареї застали ми графа Паскевича з усім його почтом. З висоти гори в улоговині відкривався очам Арзрум зі своєю цитаделлю, з мінаретами, з зеленими дахами, наклеєними один на один. Граф був верхи. Перед ним на землі сиділи турецькі депутати, що приїхали з ключами міста. Але в Арзрумі помітне було хвилювання. Раптом на міському валу блиснув вогонь, закурився дим, і ядра полетіли до Топ-Дагу. Кілька їх пронеслось над головою графа Паскевича; "Voyez les Turcs, — сказав він мені, — on ne peut jamais se fier a eux"*. B цю ж мить примчався на Топ-Даг князь Бекович, який з учорашнього дня був в Арзрумі на переговорах. Він заявив, що Сераскір і народ давно згодні на здачу, але що кілька неслухняних арнаутів під проводом Топчі-Паші заволоділи міськими батареями і бунтують. Генерали під’їхали до графа, просячи дозволу примусити мовчати турецькі батареї. Арзрумські сановники, які сиділи під вогнем своїх же гармат, повторили ту саму просьбу. Граф деякий час вагався; нарешті дав наказ, сказавши: "Годі їм дуріти". Вмить підвезли гармати, почали стріляти, і ворожа стрілянина мало-помалу затихла. Полки наші пішли в Арзрум, і 27 червня — в роковини полтавської битви о шостій годині вечора російський прапор замаяв над арзрумською цитаделлю.

Раєвський поїхав у місто — я вирушив з ним; ми в’їхали в місто, яке являло собою дивну картину. Турки з пласких дахів своїх похмуро дивились на нас. Вірмени шумливо товпились у тісних вулицях, їхні хлопчаки бігли перед нашими кіньми, хрестячись і повторюючи: "Християн! Християн!" Ми під'їхали до кріпості, куди входила наша артилерія; з крайнім здивуванням зустрів я тут мого Артемія, який уже роз'їжджав по місту, незважаючи на суворий наказ нікому з табору не відлучатися без особливого дозволу.

Вулиці міста тісні і криві. Будинки досить високі. Народу багато,— крамниці були замкнені. Пробувши в місті годин зо дві, я повернувся до табору; Сераскір і чотири паші, взяті в полон, були вже тут. Один паша, худорлявий дідусь, страшенний клопотун, жваво говорив нашим генералам. Побачивши мене у фраку, він спитав, хто я такий. Пущин дав мені титул поета. Паша склав руки на груди і поклонився мені, сказавши через перекладача: "Благословенний час, коли зустрічаємо поета. Поет брат дервішу. Він не має ні батьківщини, ні благ земних; і тоді, як ми, бідні, дбаємо про славу, про владу, про скарби, він стоїть нарівні з володарями землі і йому поклоняються".

Східне привітання паші всім нам дуже сподобалось. Я пішов подивитись на Сераскіра. При вході до його намету зустрів я його любимого пажа, чорноокого хлопчика років чотирнадцяти, в багатому, арнаутському одязі. Сераскір, сивий старик, зовнішності звичайнісінької, сидів у глибокій тузі. Біля нього була юрба наших офіцерів. Виходячи з його намету, побачив я молоду людину, напівголу, в баранячій шапці, з дубиною в руці і з міхом (outre*) за плечима. Він кричав на все горло. Мені сказали, що це був брат мій, дервіш, що прийшов вітати переможців, його насилу відігнали.

ПОДОРОЖ В АРЗРУМ

ПІД ЧАС ПОХОДУ 1829 РОКУ

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ

Арзрум. Азіатська розкіш. Клімат. Кладовище. Сатиричні вірші. Сераскірський палац. Харем турецького паші. Чума. Смерть Бурцева. Виїзд із Арзрума. Дорога назад. Російський журнал.

Арзрум (що неправильно називається Арзерум, Ерзрум, Ерзрон) заснований близько 415 року, в часи Феодосія Другого і названий Феодосіополем.