Подорож в Арзрум - Сторінка 9

Одержана була сумна звістка, що генерал Бурцов був убитий під Байбуртом. Шкода було хороброго Бурцова, але цей випадок міг бути згубним і для всього нашого малочисленного війська, яке зайшло глибоко в чужу землю і оточене було неприязними народами, готовими повстати при звістці про першу невдачу, отже, війна відновлялась. Граф пропонував мені бути свідком дальших подій. Але я спішив у Росію... Граф подарував мені на пам'ять турецьку шаблю. Вона зберігається у мене як пам'ятка моєї мандрівки слідами блискучого героя по завойованих пустинях Вірменії. Того ж дня я покинув Арзрум.

Я їхав назад у Тифліс по дорозі, уже мені знайомій. Місця, ще недавно оживлені присутністю 15000 війська, були мовчазні й сумні. Я проїхав Саган-лу і ледве міг впізнати місце, де стояв наш табір. В Гумрах витримав я триденний карантин. Знов побачив я Безобдал і покинув високі рівнини холодної Вірменії для гарячої Грузії. В Тифліс прибув я 1-го серпня. Тут лишився я на кілька днів У приємному і веселому товаристві. Кілька вечорів провів я у садах, при звуках музики і пісень грузинських. Я вирушив далі. Переїзд мій через гори знаменний був для мене тим, що коло Кобі вночі застала мене буря. Ранком, проїжджаючи мимо Казбека, побачив я дивне видовище: білі, обірвані хмари перевалювались через вершину гори, і самотній монастир, освітлений проміннями сонця, здавалось, плавав у повітрі, підхоплений хмарами. Скажена Балка теж з'явилась передо мною в усій своїй величі: яр, наповнений дощовими водами, був лютіший навіть за Терек, який тут же грізно ревів. Береги були розтерзані; величезні камені зрушені з місця і загачували потік. Багато осетинців розробляли дорогу. Я переправився благополучно. Нарешті я виїхав з тісної ущелини на роздолля широких рівнин Великої Кабарди. У Владикавказі знайшов я Дорохова і Пущина. Обидва їхали на води лікуватися від ран, які вони дістали в нинішніх походах. На столі у Пущина знайшов я російські журнали. Перша стаття, яка мені попалась, була розглядом одного з моїх творів. У ній на всі лади лаяли мене і мої вірші. Я став читати їх вголос. Пущин зупинив мене, вимагаючи, щоб я читав з більшим мімічним мистецтвом. Треба сказати, що розгляд був оздоблений звичайними вигадками нашої критики: це була розмова між дячком, проскурницею і коректором друкарні, Здравомислом цієї маленької комедії. Вимога Пущина видалась мені такою забавною, що досада, викликана читанням журнальної статті, зовсім зникла, і ми розреготались від щирого серця. Таке було мені перше привітання в любій батьківщині.