Похорони Великої Мами (збірка) - Сторінка 7

Дамазо сховав руку зі згортком за спину. Дон Роке примружився і витягнув голову, намагаючись розгледіти його своїми короткозорими очима без окулярів.

— Та це ти, хлопче! — здивовано вигукнув він.

Дамазо відчув, ніби щось нескінченне нарешті закінчилося. Дон Роке опустив палицю і підійшов з роззявленим від подиву ротом. Без окулярів і вставних щелеп його можна було прийняти за жінку

"Що ти тут робиш?"

— Нічого, — сказав Дамазо.

Він змінив положення непомітним рухом тіла.

"Що ти там маєш?" — спитав Дон Роке.

Дамазо відступив.

— Нічого, — сказав він.

Дон Роке став червоним і почав тремтіти.

"Що ти там приніс", — крикнув він, зробивши крок вперед з піднятим прутом. Дамазо подав йому пакет. Дон Рок прийняв його лівою рукою, не нехтуючи своєю безпекою, і пощупав взяте. Тільки тоді він розумів.

"Не може бути", — сказав він.

Він був настільки здивований, що поклав палицю на прилавок і, здавалося, забув про Дамазо, відкриваючи пакет. Він мовчки розглядав кулі.

"Я збирався знову покласти їх", — сказав Дамазо.

— Звичайно, — сказав Дон Роке.

Дамазо зблід як смерть. Алкоголь повністю покинув його, і він мав лише терпкий осад на язику та розгублене відчуття самотності.

"Отже, це й було диво", — сказав Дон Роке, знову завертаючи кулі . Я не можу повірити, що ти є такою скотиною. Піднявши голову, він змінив вираз обличчя. А двісті песо?

— У шухляді нічого не було, — сказав Дамазо.

Дон Роке задумливо подивився на нього, жуючи губами порожнечу, а потім розплився в усмішці.

— Нічого не було, — повторив він кілька разів. Тож нічого не було. – Знову схопив залізну палицю, кажучи:

"Що ж, ми зараз підемо сказати це алькальду".

Дамазо витер спітніли долоні об штани.

"Ви знаєте, що нічого не було".

Дон Рок продовжував посміхатися.

"Було двісті песо", — прогарчав він. А тепер вони здеруть з тебе шкіру, не стільки за те, що злодюга, скільки за те, що дурень несусвітній.

Незабутній день Балтазара

Клітка була готова. Балтазар у силу звички повісив її під карниз даху, і коли він закінчив обідати, вже всюди говорили, що це найкрасивіша клітка в світі. Так багато людей поспішили на неї подивитись, що перед будинком завирувала ціла юрба, і Балтазару довелося зняти клітку і сховати у столярну.

— Негайно поголись, — сказала Урсула, його дружина. Ти схожий на ченця.

"Не люблю голитися одразу після обіду", — сказав Балтазар. Мав двотижневу бороду, коротке волосся, жорстке і стояче, як грива у мула і загальний вираз переляканого хлопчика. Але це було оманливе враження.

У лютому йому виповнилося 30 років, він прожив з Урсулою чотири роки, не оженившись офіційно і без появи дітей, і життя дало йому багато причин бути настороженим, але жодних до того, щоб боятися. Він навіть не знав, що для деяких персон клітка, яка щойно була зроблена, є найкрасивішою у світі. Для нього, з дитинства звиклого робити клітки, це було завдання, навряд чи складніше ніж інші.

— Тоді відпочинь трохи, — сказала жінка. З цією бородою не можна нікуди заявлятися.

Перепочиваючи, йому довелося кілька разів залишати гамак, щоб показати клітку сусідам. Урсула до цього часу не звертала уваги на цей виріб. Була незадоволена, бо її чоловік нехтував замовною столярною роботою, щоб повністю присвятити себе клітці, і два тижні він погано спав, казав дурниці уві сні. Він і не думав ці дні голитися. Але її незадоволення розвіялося коли клітка була закінчена. Допоки Балтазар прокинувся після сієсти, вона випрасувала його штани та сорочку і поклала їх на сидіння поруч з гамаком, а також принесла клітку на стіл їдальні.

Споглядала її в тиші.

— Яку ціну встановиш? — спитала вона.

— Не знаю, — відповів Балтазар. Я попрошу тридцять песо, щоб побачити, чи дають мені двадцять.

— Попроси п'ятдесят, — сказала Урсула. Ти працював цілі ночі і витратив багато часу за ці п'ятнадцять днів. Крім того, вона дуже велика. Я думаю, що це найбільша клітка, яку я бачила у своєму житті.

Балтазар почав голитися.

"Ти думаєш, що вони дадуть мені п'ятдесят песо?"

"Це для Дона Чепе Монтьєля дрібниця і клітка того варта", — висловилася Урсула. Попроси взагалі шістдесят.

У будинку стояв задушливий морок. Був перший тиждень квітня і спека здавалася ще менш стерпною із-за скрекоту цикад. Коли Балтазар закінчив одягатися, то відчинив двері патіо, щоб провітрити будинок, і зграйка дітей заявилась до їдальні.

Поголос поширився. Доктор Октавіо Гіральдо, старий лікар, задоволений життям, але змучений професією, думав про клітку Балтазара, коли снідав з дружиною-інвалідом. На внутрішній терасі, куди вони виносили стіл у спекотні дні, було багато горщиків з квітами та дві клітки з канарками. Його дружині імпонували птахи, і їй вони так сподобались, що вона зненавиділа котів, бо вони запросто могли їх з'їсти.

Думаючи про клітку для жінчиних птичок, доктор Гіральдо пішов того дня навідати хворого чоловіка, і на зворотному шляху зайшов до Балтазара, щоб її роздивитись.

У їдальні було повно людей. На столі, виставлений для показу, горбився величезний дротяний купол з трьома внутрішніми поверхами, з проходами та спеціальними відсіками, щоб їсти і спати, і з трапецією в просторі, відведеному для відпочинку птахів. Виглядала наче зменшена модель гігантської фабрики по виробництву льоду.

Лікар її оглянув обережно, не торкаючись, думаючи, що справді ця клітка перевершує навіть її набутий престиж, і набагато красивіша, ніж та, про яку він коли-небудь мріяв для своєї дружини.

"Це велика перемога фантазії", — прорік він. Потім пошукав Бальтазара серед присутніх, і додав, глянувши на нього материнськими очима:

"Ти був би геніальним архітектором".

Балтазар розрум'янився.

— Дякую, — сказав він.

— Це правда, — продовжив лікар. Він мав витончені руки і був доволі вгодований, але приємною повнотою, наче жінка, що була красивою в молодості. А його голос був схожий на голос священника, що говорить латинською. Навіть не потрібно буде поміщати птахів сюди, — сказав він, вертячи клітку перед очима публіки, ніби продаючи її. — Достатньо повісити її між деревами і вона буде співати сама.

Повернув її на стіл, мить подумав, дивлячись на клітку, і сказав:

— Добре, я візьму.

"Продається", — сказала Урсула.

"Це для сина дона Чепе Монтьєля", — сказав Балтазар. Він передав, щоб я зробив її швиденько.

Лікар з розумінням сприйняв сказане.

"Він дав тобі модель?"

— Ні, — сказав Бальтазар. Він сказав, що хоче велику клітку, на пару турпіалів.

Лікар оглянув клітку.

— Але ця не для турпіалів.

— Згодиться і для них, докторе, — сказав Бальтазар, підходячи до столу. Діти оточили його. Розміри добре розраховані , — сказав він, вказуючи пальцем на різні відсіки. Далі він вдарив кісточками пальців по куполу, і клітка наповнилася глибокими акордами. — Це найміцніший дріт, який можна знайти, і кожен стик проварений усередині і зовні ", — пояснив він.

— Годиться навіть папузі, — втрутився один із хлопчаків.

— Саме так, — згодився Бальтазар.

Лікар повернув до нього голову.

— Гаразд, але ж він не дав тобі моделі, — сказав він. — Він не давав жодного точного завдання, крім того, що це буде велика клітка для турпіалів. Чи не так?

— Саме так, — згодився Бальтазар.

— Тоді проблем немає, — сказав лікар. Одне — велика клітка для турпіалів, а інша річ — ця клітка. Немає жодних доказів того, що саме це вас попросили зробити.

"Це та сама", — сказав спантеличений Балтазар. Ось чому я це і зробив.

Лікар знизав плечима.

— Ти міг би зробити ще одну, — сказала Урсула, дивлячись на чоловіка. А потім до лікаря: Вам же не терміново.

"Я обіцяв дружині принести сьогодні вдень", — сказав лікар.

— Мені дуже шкода, докторе, — відповів Бальтазар, — але я не можу продати замовлене.

Лікар знизав плечима. Витираючи хусткою піт з шиї, він мовчки споглядав клітку, не зводячи погляду з тієї ж самої невизначеної точки, мов дивився на корабель, який тане в далечині.

— Скільки дадуть тобі за неї?

Балтазар, не відповідаючи, пошукав очима Урсулу.

— Шістдесят песо, — виклала вона.

Лікар продовжував оглядати клітку.

— Вона дуже гарна, — зітхнув він. Надзвичайно красива. Потім, рухаючись до дверей, почав енергійно обмахуватись, посміхаючись, і спомин про цей епізод назавжди зник з його пам'яті.

"Монтьєль дуже багатий", — сказав він, виходячи.

Насправді, Хосе Монтьєль був не такий вже багатий, як здавався, але він був здатний на все, щоб стати таким. У декількох кварталах звідти, в будинку, доверху набитому майном, де ніколи і не пахло речами, які не можна було продати, він залишався байдужим до приголомшуючої новизни клітки. Його дружина, змучена одержимістю смертю, закрила двері і вікна після обіду і лежала дві години з розплющеними очима в мороці кімнати, а Хосе Монтьєль солодко подрімав. Її здивував рокіт багатьох голосів,, що наблизився. Тоді вона відчинила двері вітальні і побачила перед будинком людський вир, і Балтазара з кліткою посеред юрби, одягненого у білий колір і щойно поголеного, з тим виразом декоративної відвертості чи то простодушно-шанобливої посмішки , з якою бідні заявляються до дому багатих.

— Яка чудова річ, — з радісним подивом скрикнула дружина Хосе Монтьєля і повела Балтазара всередину. Я нічого подібного в житті не бачила! І додала, обурена юрмою, що товпилася біля дверей, "Але неси її далі в дім, бо вони перетворять вітальню на курятник.

Бальтазар не був чужим у будинку Хосе Монтьєля. Неодноразово його запрошували виконувати різні столярні роботи.

Але він ніколи не почувався добре серед багатих. Він завжди відчував жалість до них, до їхніх жінок, потворних і конфліктних, з хворобами, що лікувалися у важких хірургічних операціях. Коли він заходив до їхніх осель, ноги його підломлювалися.

"Пепе вдома?" — спитав він.

Він поставив клітку на стіл їдальні.

"Ще у школі", — сказала дружина Хосе Монтьєля. Але ось-ось вернеться. —І додала: "Монтьєль купається". Насправді Хосе Монтьєль не встиг скупатися. Він нашвидку обтирався лосьйоном, щоб вийти і подивитися, що відбувається у його домі. Він був настільки недовірливий,що навіть спав без електричного вентилятора, щоб стежити під час сну за шерехами у будинку

— Аделаїда, — прокричав він. Що відбувається?

"Вийди подивіться, яка чудова річ", — крикнула у відповідь його дружина.

Хосе Монтьєль — огрядний і волохатий, рушник висить на шиї — висунувся із спальні.

—Що це?

— Клітка для Пепе, — сказав Бальтазар.

Жінка спантеличено дивилася на нього.

"Для кого?"

— Пепе, — підтвердив Балтазар.