Порт у тумані - Сторінка 17

Він машинально крутив у пальцях порожню склянку, забруднену масними руками так, що вона вже була непрозора.

Луї-Здоровило стояв, і йому доводилося нахиляти голову, щоб не впертися нею у стелю. Ланнек для годиться перебирав якісь речі в шафі.

— Обміркував? Що? — перепитав Мегре.

— Не знаю, які права ви маєте. Але знаю, що я залежу тільки від морських властей, і ні від кого більше. Тільки морські власті можуть заборонити судну зайти в порт або вийти в море…

— Отже?

— Ви примушуєте мене залишитися в Уїстреамі… А я маю взяти вантаж у Ля-Рошелі і, якщо запізнюся, відшкодувати збитки за встановленим тарифом за кожен день запізнення…

Розмова не клеїлась, бо набула надто серйозного, півофіційного тону. Мегре добре знав такі просторікування! Хіба мер не погрожував йому майже тим самим? А потім Жан Мартіно, який, щоправда, посилався не на морські власті, а на свого консула?

Відповів не одразу. Глибоко вдихнув повітря й обвів усіх трьох метким поглядом, а в очах у нього спалахнув веселий вогник.

— Не задурюй мені голову! — нарешті сказав він по-бретонськи. — Краще налий по чарці.

Він міг дати маху. Старий матрос перший здивовано повернувся до Мегре.

Луї-Здоровило повеселішав. Ланнек спитав, іще не зовсім відтанувши:

— Ви бретонець?

— Не зовсім… Я з району Луари… Тільки якийсь час учився в Нанті…

Усі скривилися. Як і годиться бретонцям з узбережжя, коли вони чують про бретонців суходолу або, ще гірше, пів-бретонців з району Нанта.

— Немає більше ялівцівки, яку ми пили тоді?

Ланнек узяв пляшку, не кваплячись наповнив чарки — був радий нагоді відтягти розмову. Ще не знав, що йому робити далі. А Мегре, збивши капелюх на потилицю, вмощувався якнайзручніше, пихкав люлькою, привітно і щиро всміхаючись.

— Можеш сідати, Луї-Здоровило…

Той слухняно сів. Ніяковість іще не розсіялась, але вже була не така, як допіру. Ці люди не дозволили б собі не відповісти сердечністю на сердечність. І водночас мусили бути напоготові.

— За ваше здоров'я, хлопці! Визнайте нарешті, що, заважаючи вам вийти в море цієї ночі, я рятую вас від дуже неприємного рейсу в таку паскудну погоду…

— Особливо на виході з рейду… — пробурмотів Ланнек, ковтаючи трохи горілки. — У відкритому морі ще нічого… Але тут, з цією течією Орни, з усіма цими піщаними банками, прохід важкий… Щороку судна сідають тут на мілину…

— "Сен-Мішель" ніколи не знав такого лиха!

Шкіпер поспішив ухопитися за дерево, щоб не наврочили. Селестен сердито бурчав, настрій йому зіпсували балачками про нещастя.

— "Сен-Мішель"? Так це ж, либонь, найкращий парусник на всьому узбережжі… Слухайте сюди. Два роки тому в страшенному тумані він усім корпусом наскочив на камені біля англійського берега… Прибій був просто пекельний… Інше судно там би й залишилось… Так от, тільки-но почався приплив і вода трохи піднялася, шхуна пішла в море. Не треба було заходити в сухий док!

Мегре відчував, що на цьому ґрунті можна було б знайти спільну мову. Проте він не мав бажання всю ніч говорити про мореплавство. Промоклий наскрізь одяг починав потроху парувати, струмочки води дзюрчали по трапу. До того ж, правду кажучи, комісар зле переносив дедалі сильнішу хитавицю судна, яке час від часу дуже вже вдарялося бортом об пірс.

— Це буде чудова яхта!.. — стиха промовив він, дивлячись убік.

Клюнуло! Ланнек здригнувся.

— Так, це судно могло б стати чудовою яхтою! — поправив він. — Досить змінити палубу, і все. Та ще трохи полегшити судно, особливо оснастку…

— Норвежець підписав?

Ланнек зиркнув на Луї-Здоровила, а той тяжко зітхнув. Вони б дорого заплатили, щоб мати бодай кілька секунд для розмови віч-на-віч. Що Луї вже розповів? Що мусить тепер сказати шкіпер, аби не нашкодити?

Луї-Здоровило затято мовчав. Ані словом не натякнув. Ніяк пояснити приятелеві, що діється. Адже все так заплутано. І, безсумнівно, призведе до нових неприємностей! Він вважав за краще пити. Налив собі горілки й одним духом спорожнив склянку, кинувши на комісара покірний погляд, в якому вже майже згас виклик.

— Який ще норвежець?

— Ну, той самий норвежець, який, власне, й не зовсім норвежець… Мартіно… Проте він побачив "Сен-Мішель" не в Тромсе, бо шхуна ніколи не заходила так далеко на північ…

— Зважте, вона могла б це зробити! Вона чудово дійшла б аж до самого Архангельська…

— Коли ви маєте передати судно?

Старий матрос хихикнув у своєму кутку. Відчувалося, що він сміється не з Мегре, а з усіх трьох членів екіпажу шхуни, включаючи й себе самого.

Тут Ланнек спромігся лише вичавити з себе щось жалюгідне:

— Не розумію, що ви хочете цим сказати?

І враз дістав добрячого стусана під бік.

— Дурень!.. Годі вже вам, хлопці!.. Досить сидіти, мов на похороні, й удавати з себе клятих упертих бретонців, якими, власне, ви й є… Мартіно пообіцяв купити шхуну… Чи ж він насправді купив її?.. — Комісара осяяло натхнення. — Дайте-но мені суднову роль…

Відчув, що влучив у ціль.

— Та я не знаю, де вона…

— Годі вже придурюватися, Ланнек! Давай-но сюди роль, побий тебе грім з Бреста! — Мегре грав роль — загалом-таки фальшиво — добродушного буркотуна, сердяги-грубіяна.

Шкіпер пішов до шафи й витяг із шухляди теку — стару, потерту, потемнілу од часу. Вона аж розпухла, так багато було набито в неї паперів, ділових листів і полісів страхування на морі. Один документ був новий; у великому жовтому конверті лежали папери солідного формату — суднова роль. Дата була свіжа, приблизно півтора місяця, а точніше — 11 вересня, тобто за п'ять днів до зникнення капітана Жоріса.

"Шхуна "Сен-Мішель" — загальна водотоннажність 270 брутто-тонн, — споряджена на каботажне плавання. Судновласник: Луї Леґран, порт приписки — Порт-ан-Бессен. Шкіпер: Ів Ланнек. Матрос: Селестен Ґроле",

Луї-Здоровило налив по вінця ще одну склянку. Ланнек розгублено похнюпив голову.

— Стривай, стривай! Так тепер це ти власник судна, Луї-Здоровило?

Жодної відповіді. В своєму кутку Селестен відкусив чималий шматок од плитки жувального тютюну.

— Послухайте, хлопці. Не варто марнувати час на дрібниці. Адже я не набагато дурніший за вас, га? Хоч я й недуже обізнаний з морським життям! Луї-Здоровило не має й шеляга. А таке судно, як це, коштує щонайменше сто п'ятдесят тисяч франків…

— Я не віддав би його за такі гроші! — обурено відрубав Ланнек.

— Скажімо, двісті тисяч… Отже, Луї-Здоровило купив "Сен-Мішель" для когось іншого! Припустимо, для Жана Мартіно. З якихось причин останній не має бажання розголошувати про те, що він власник шхуни… За ваше здоров'я!..

Селестен знизував плечима, наче всі ці справи йому страшенно обридли.

— Чи був Мартіно у Фекамі одинадцятого вересня, коли відбулася купівля-продаж?

Усі троє похнюпилися. Луї взяв плитку тютюну зі столу і вкусив її й собі, а Селестен плював довгими цівками жуйки у стелю.

Розмова на якийсь час урвалася, бо гніт ліхтаря обвуглився: видно, вигорів гас. Ланнек пішов на палубу по бідон і повернувся промоклий до нитки. Якусь хвилину вони лишалися в повній темряві. Ніхто не зрушив з місця.

— Мартіно був там! Я певен! Судно було куплене на ім'я Луї-Здоровила, а Ланнек залишився на борту, може, надовго, а може, й тимчасово…

— Тимчасово…

— Гаразд! Саме так я й думав! На той час, який потрібен буде "Сен-Мішелю" на одну незвичайну експедицію…

Ланнек збуджено підхопився й розкусив сигарету в зубах.

— Ви прийшли в Уїстреам. В ніч на шістнадцяте шхуна стояла заякорена на рейді, готова одразу ж віддати кінці й вийти в море. Де був Мартіно?

Шкіпер знову сів, спантеличений, але повний рішучості й далі мовчати.

— Шістнадцятого вранці "Сен-Мішель" виходить у море. Хто на борту? Чи Мартіно ще тут? Чи Жоріс теж з вами?

Мегре не скидався ні на суддю, ні навіть на слідчого. Голос його звучав однаково лагідно, в очах прозирала хитрість. Здавалося, він грає з приятелями в дитячу гру "Ану, відгадай!"

— Ви берете курс на Англію. Потім ідете на Голландію. Чи не там вас залишають Мартіно з Жорісом? Адже вони їдуть далі. Я маю вагомі підстави гадати, що вони прямують до Норвегії…

Луї-Здоровило щось пробурмотів.

— Що ти сказав?

— Що так вам нічого не добитися.

— Чи капітан Жоріс уже був поранений, коли підіймався на борт? Чи його поранено в дорозі, а може, навіть, у Скандинавії?

Він уже не чекав відповіді, а вів далі:

— Всі троє ви, як і раніше, робите каботажні рейси. Але не відхиляєтесь занадто на північ. Чекаєте листа або телеграми, адже вам має бути призначене побачення. Минулого і тижня ви були у Фекамі — в тому порту, де відбулась ваша перша зустріч з Мартіно. Луї-Здоровило дізнається, що капітана Жоріса знайдено в Парижі в якомусь дивному стані і що його мають привезти до Уїстреама. Луї дістається туди поїздом. У будинку нема нікого. Він залишає записку сестрі й повертається у Фекам.

Мегре зітхнув, на якусь мить умовк, запалюючи люльку.

— Так от! Ми вже підходимо до кінця. Мартіно у Фекамі. Ви повертаєтеся з ним. Але висаджуєте його перед заходом у порт. Це свідчить про те, що він зовсім не хотів, аби його тут помітили. Потім він зустрівся з Луї на старій дразі… За ваше здоров'я!.. — налив собі сам і вихилив чарку під похмурими поглядами трьох моряків.

— Взагалі, щоб усе стало на своє місце, треба тільки з'ясувати, з якою метою Луї-Здоровило пішов до мера саме тоді, як Мартіно тікав до Парижа. Дивовижна місія: бити по пиці людину, яка має репутацію особи, котра не знається аби з ким.

Луї-Здоровило мимоволі блаженно всміхнувся, пригадавши, як він гамселив пана Гранмезона.

— Отак, друзі мої! А тепер затямте собі: кінець кінцем, усе буде з'ясовано. Чи не здається вам, що було б краще, аби це сталося тепер?

І Мегре постукав люлькою об підбора, вибив попіл і запалив її знову. Селестен заснув і голосно хропів. Луї-Здоровило, схиливши голову набік, втупив очі в брудну підлогу. Ланнек марно намагався перехопити його погляд, щоб запитати, як бути далі.

Нарешті шкіпер буркнув:

— Нам нема чого сказати.

З палуби почувся гуркіт, наче впало щось важке. Мегре здригнувся. Луї-Здоровило висунув голову з люка, з каюти виднілися самі його ноги на трапі. Якби він тікав, комісар, безумовно, побіг би навздогін. Тепер уже нічого не було чути, тільки шумів дощ та рипіли якісь блоки.

Так тривало щось із півхвилини.