Прерія - Сторінка 46

Тут нам треба їхати обережно, щоб не залишити широкого сліду, бо його можуть помітити, а цікавість індіанця — небезпечний сусіда.

Він вирушив поперед усіх туди, де жорстка груба трава стирчала прямо, нагадуючи високий і густий очерет. Сюди він в'їхав спочатку сам, а потім велів решті їхати за ним вервечкою, щоб потрапляти слід у слід. Коли вони заглибилися в гущавину футів на двісті, він наказав Полу й Мідлтонові їхати далі по прямій, а сам зліз з коня і по своєму сліду повернувся на край луки. Там він пробув досить довго, вирівнюючи притолочену траву й усуваючи, як міг, усі свідчення їхнього проїзду.

А його супутники тим часом повільно — бо їхати було важко — просувалися вперед, поки заглибилися в бур'яни на добру милю. Знайшовши підхоже місце, вони злізли з коней і заходилися лаштуватись на ночівлю. Трапер на цю пору встиг уже повернутись і зразу ж почав керувати приготуваннями.

На достатньому просторі повиривали та повирубували бур'яни й приготували, трохи осторонь, постіль для Інес і Еллен, таку зручну й м'яку, що вона могла позмагатися з пуховою периною. Стомлені жінки, трохи підживившись із припасів Пола й старого, полягали спати. Мідлтон і Пол незабаром обляглися за прикладом своїх коханих, а трапер з природознавцем залишилися смакувати бізонячим м'ясом, яке засмажили напередодні, й тепер, за звичаєм мисливців, їли холодним.

Якесь невиразне почуття, що весь час гнітило Оубеда, тривожачи йому душу, гнало від нього сон; що ж до старого, то звичка й необхідність давно навчили його підкоряти волі всі свої потреби. Отож нині він, як і його товариш, волів краще не спати.

— Якби вихованці затишку й супокою знали, яких труднощів і небезпек зазнає ради них природознавець, — почав Оубед, трохи помовчавши після того, як Мідлтон пішов спати, — вони б на його честь споруджували срібні колони та бронзові статуї!

— Не знаю, не знаю, — відказав його товариш, — срібла не дуже багато, принаймні в пустелі, а тих ваших бронзових ідолів забороняють божі заповіді.

— Справді, такої думки додержувався великий іудейський законодавець; але єгиптяни і халдеї, греки й римляни мали звичку вшановувати своїх богів саме в такий спосіб. Багато славетних античних митців завдяки своїм знанням і майстерності перевершували іноді навіть саму природу у своїх витворах і показали нам таку красу й довершеність людського тіла, які вельми рідко зустрічаються тепер серед особин нашого роду.

— А чи вміють твої ідоли ходити чи говорити, чи мають вони найвеличніший дар — розум? — запитав трапер, — у голосі його звучало обурення. — Я хоч і не вчащав до ваших поселень з їхнім галасом і пустими балачками, але свого часу мені все-таки доводилося бувати в містах — я міняв хутра на свинець і порох — і бачити там отих воскових ляльок у крикливому вбранні, зі скляними очима…

— Воскових ляльок! — перепинив його Оубед. — Та це ж опоганення мистецтва — порівнювати жалюгідний виріб ремісника, якогось ліпника з воску, до чистих взірців античного мистецтва!

— А хіба це не опоганення в очах господніх — прирівнювати вироби його створінь до витворів його всесильної руки? — відказав старий.

— Шановний венаторе, — почав природознавець і відкашлявся, ніби готуючись до гарячої суперечки. — Давайте вести розмову в дусі взаєморозуміння і приязні. Ви говорите про покидьки, створені неуками, а в моїй уяві постають ті неоціненні перлини, що їх мені пощастило бачити в скарбницях Старого Світу!

— Старий Світ! — озвався трапер. — Я з дитячих літ тільки й чую про це від тих напівголодних негідників, що заполонили нашу благословенну землю! Знай торочать про Старий Світ, ніби бог не створив весь світ за один день, ніби не розділив свої дари порівну — та, на жаль, не всі з однаковою розважливістю і мудрістю користуються ними. Було б справедливіше назвати той світ спорохнілим, спаплюженим і блюзнірським світом!

Доктор Баттіус, пересвідчившись, що обстоювати свої улюблені положення перед таким супротивником, що не додержує узвичаєних правил суперечки, не легше, ніж устояти на ногах в обіймах могутнього борця, голосно гмикнув і, скориставшись словами трапера, як лазівкою, перевів розмову на інше.

— Коли йдеться про Новий Світ, мій шановний друже, — прорік він, — то не треба розуміти це так, що гори й долини, скелі й річки нашої півкулі не такі давні — у фізичному розумінні, — як ті місця, де знайдено цеглини Вавілона; ні, це означає, що духовно Новий Світ почав існувати значно пізніше, ніж він утворився фізично чи геологічно.

— Щось не розумію! — сказав старий, запитливо подивившись натуралістові в обличчя.

— Простіше кажучи, він у моральному відношенні молодший за інші країни християнського світу.

— Тим краще, тим краще. Я не вельми ревний прихильник вашої старої моралі, як ви її називаєте, бо я завжди вважав — а я довго жив у самому серці природи, — що та мораль зовсім не найкраща. Люди перекручують і спотворюють божі настанови, пристосовуючи їх до своєї порочності; надто вже багато в них дозвілля, от вони й хитрують по-всякому із заповідями.

— Ні, шановний мисливцю, ви все-таки мене не зрозуміли. Кажучи "мораль", я маю на оці не те обмежене, буквальне значення цього слова, в якому вживається його синонім — "моральність", а поведінку людей в їхньому спілкуванні, їхні установи й закони.

— А я все це називаю чистісіньким безглуздям і марнотою, — урвав його мову впертий супротивник.

— Гаразд, — нехай буде так, — відповів учений, втративши надію що-небудь утовкмачити старому. — Мабуть, я зробив надто велику поступку, — тут-таки додав він, бо йому здалося, що він надибав щілину в спірці, крізь яку замріло слабке світло нових доказів. — Певне, я зробив надто велику поступку, сказавши, що наша півкуля утворилася так само давно — в буквальному розумінні, — як і древні частини, тобто Європа, Азія та Африка.

— Легко сказати, що сосна нижча за вільху, а спробуй це довести. Чи є в тебе докази, які підтверджували б твою думку?

— Доказів багато, і всі вони грунтовні, — відказав Оубед, радіючи з такої щасливої нагоди. — Подивіться на рівнини Єгипту й Аравії — в їхніх піщаних пустелях дуже багато пам'яток давнини, до того ж існують і письмові свідчення їхньої слави; отож маємо подвійний доказ колишньої величі тих країн, які тепер перетворилися на неродючі пустині. Але дарма шукати свідчень того, що й на нашому континенті людина сягала колись такої вершини цивілізації, чи марно намагатися віднайти стежку, якою вона, спускаючись униз, дійшла до теперішнього стану — свого другого дитинства.

— Ну і який тобі пожиток з усього цього? — запитав трапер: хоч його і збивали з пантелику вчені слова, проте він збагнув суть думок природознавця.

— Це підтверджує мою ідею, що природа створила ці безмежні землі не для того, аби вони впродовж хтозна-скількох віків лежали необроблені й незаселені. Але це лише моральний аспект; якщо ж підійти до цього з точки зору точних наук, наприклад, геології…

— Вистачить з мене й твоєї моралі, — відказав старий. — Про мене, тут тільки й моралі, що пиха безуму. Я мало знаюся на тих байках про Старий Світ, бо ж мало не все життя пробув віч-на-віч з природою, розмірковуючи над тим, що бачив, а не над тими переказами, що чув. Але я ніколи не був глухий до слів божої книги, і багато довгих зимових вечорів пробув я у вігвамах делаварів, слухаючи добрих моравських братів, коли вони розтовкмачували племені ленапів історію і вчення давніх часів! Приємно було послухати таку мудру мову після виснажливого полювання! Еге ж, це було приємно, і я часто потім, коли траплялася вільна хвилька, як ото, приміром, у засідці на мінгів, обговорював те, що чув, з Великим Змієм делаварів. Пам'ятаю, не раз доводилося мені чувати, буцім земля обітована була колись родюча, як долина Міссісіпі, й росло там багато злаків і плодів; але потім на неї впала кара, і тепер вона нічим, окрім своєї голизни, не може похвалитися.

— Це так, але Єгипет та й мало не вся Африка дають ще разючіші докази такого виснаження природи…

— Скажи мені, — перепинив його старий, — а чи справді там, у країні фараонів, ще й досі стоять будівлі, такі високі, як ото земні гори?

— Це така сама правда, як і те, що природа завжди наділяє різцями тварин з класу ссавців, починаючи з роду homo…

— Це просто дивовижа! І це доводить, який великий господь, коли навіть його слабкі створіння можуть робити такі дива! Певне, чимало людей знадобилося, щоб спорудити такі будівлі; еге ж, людей з неабиякою силою і майстерністю! А тепер є такі люди в тій країні?

— Де там! Більша частина країни тепер пустеля, і, якби не могутня ріка, вона б уся стала такою.

— Так, річки — велике благо для тих, хто обробляє землю; це зрозуміє кожний, коли проїде від Скелястих гір до Міссісіпі. Але як ви, вчені, пояснюєте, що земля так змінилась і що загинуло стільки народів?

— Це можна пояснити моральними причи…

— Правду кажеш, усьому причина їхня мораль; їхня зіпсованість і пиха, а головним чином — пристрасть до руйнування! Тепер послухай, чого досвід навчив стару людину. Я прожив довге життя — тобі про це скажуть моя сивина й зморшкуваті руки, хоч, може, мій язик не дуже мудрий для моїх літ. І я бачив багато людського безуму, бо людська природа однакова всюди, де б людина не народилася — в лісовій пущі чи в місті. За моїм недолугим розумінням, бажання людей не відповідають їхнім здатностям. Якби ж то вони знали дорогу, то вилізли б на небо з усією своєю потворністю — це підтвердить кожний, хто бачив, як вони на землі із шкури пнуться. А їхні здібності не відповідають їхнім бажанням тому, що мудрість божа встановила межі їхнім лихим діянням.

— Хто ж не знає, що за допомогою певних фактів можна обгрунтувати теорію про природну порочність усього роду як такого; але якби можна було взяти котрийсь окремий вид і науково впливати на нього, то виховання, певне, викорінило б зле начало.

— Та хай йому грець, тому твоєму вихованню! Колись я думав, що з тварини можна зробити собі товариша. Скількох ведмежат, скількох плямистих оленят я виховав оцими старими руками! Часом мені здавалося, що вони перетворюються на розумних істот, — а що з цього виходило? Ведмідь починав кусатись, а олень утікав до лісу саме тоді, коли я самовпевнено думав, що мені пощастило змінити вдачу, якою обдарував цих тварин сам бог! Якщо людину може так засліпити безум, що вона з віку-правіку чинить зло, головним чином, самій собі, то, мабуть, вона чинила його і в тих країнах, які ти називаєш стародавніми.