Приватна Венера - Сторінка 24

Ось, візьміть, передасте Дуці.

Армандо Марнассі, ексклюзивне право представляти продовольчі товари "Алкано"; далі наводилися дві адреси й два номери телефонів.

Давіде поклав візитівку до кишені піджака, аби потім передати Дуці.

— Чому божевільний? — запитав по тому, повертаючи в напрямку до вулиці Плініо.

— Він одразу ж запропонував мені роботу, двісті тисяч на місяць, йому потрібна добра секретарка. А потім розповідав мені, що скупив багато квартир, аби вигідно вкласти гроші, і якщо мене не влаштовує моє теперішнє житло, то він залюбки віддасть мені одну з них. Якби проїхали ще довше і якби він не мав дружини, то, мабуть, запропонував би мені руку і серце.

Якби в нього не було візитівок, вона могла б подумати, що всі ці пропозиції лише для принадження, але якщо чоловік таких зрілих літ дає своє ім'я, адресу й телефон, то це майже завжди серйозно. Може, він один з тих рідкісних моложавих старих чоловіків, які, позбувшись коханки з квартирою чи салоном, шукають скорої заміни?

Гаразд, пополудні, відпочивши з годинку, вона знову візьметься до діла.

О пів на четверту Лівія Уссаро опинилася в іншому районі: площа Сан-Бабіла, недалеко від площі Сан-Карло. У другій половині дня молоді міланці або приїжджі, часто доволі гожі, які не потребували пообідньої сієсти й були нечутливі до спеки, скупчувалися в цьому районі, розглядаючи вітрини, роблячи якісь покупки або зустрічаючись із подружками. Якщо зацікавлений літній синьйор знає про таку традицію, він знає й те, що о цій порі там можна знайти все, що його цікавить; отож він відмовляється од пообіднього сну й виходить з дому. І саме о цій порі, без жодних двозначностей, чоловік п'ятдесяти з гаком років, стоячи поряд зі ставною юною брюнеткою, не викличе непотрібних асоціацій. Припустімо, той, кого ми шукаємо, ще існує, ще веде свою діяльність. Тоді найімовірніше його можна зустріти саме в цьому районі. Сюди він приходить прочісувати навіть увечері, від дев'ятої години до пів на одинадцяту. Це район магазинів, кіно, театрів. Досить постояти віддалік бульвару Вітторіо, території професіоналок, і поблукати трохи бульваром Маттеотті, щоб надибати кого треба.

Командним пунктом у них була квартира на площі Леонардо да Вінчі, тобто власне помешкання Дуки, куплене ще батьком. На дверях і досі красувалася табличка "Доктор Дука Ламберті"; таку саму табличку на дверях з бічної вулички Дука одразу зняв, а тут лише заліпив стрічкою скотчу слово "доктор". Але якось уранці побачив: хтось зірвав цю стрічку — або дурень листоноша, або звичайнісінький хлопчак. Дука наліпив стрічку вдруге, але і вдруге хтось її зірвав, і він махнув рукою.

Головний на цьому пункті — Дука, він сам і винахідник цієї схеми з усіма її найдрібнішими деталями, і тепер йому треба лише чекати звіту Давіде. До одинадцятої вечора, коли приїжджає Давіде, робити Дуці абсолютно нема чого, тільки ждати телефонного дзвінка: з хвилини на хвилину Лівія Уссаро могла вийти на ціль. Але чи ймовірна така можливість?

Отак чекаючи, він віддався родинному життю, сестрі Лоренці, небозі Сарі. Вперше після трьох років ув'язнення сидячи безвихідно вдома (вийти він не мав права, оскільки саме в цю хвилину і міг викликати його телефон), Дука відкрив ддя себе багато чого. Наприклад, що його сестра стала дуже ляклива. Перед судом, коли він бачив її востаннє. Лоренца здавалась радісною і мужньою, так ніби арешт брата лише робив йому честь. Вона повідомляла йому в тюрму, що всі газети пишуть про нього, що він став відомим лікарем і, коли його виправдають — а вона цього певна,— в нього з'являться сотні пацієнтів і він зможе відкрити власну клініку.

Тепер Лоренца стала зовсім іншою, він міг це простежити сам. Вони разом прокидались і гляділи дитину, разом прибирали в квартирі, готували їжу, а в сестри усе не минав переляк. Лоренца боялась всього. Коли Дука днями сказав про свій намір пожити певний час тут, вона дуже зраділа, але якось після обіду, коли Сара спала, йому довелося пояснити їй причину свого перебування в цій квартирі, розповісти про Лівію Уссаро, про двох сфотографованих і вбитих дівчат, про пошуки невідомого чоловіка.

— Але чому цим займаєшся ти? — спитала вона його злякано. Розтлумачити це було важко, Лоренца дуже відрізнялась від Лівії Уссаро,

здатної міркувати абстрактними поняттями. Лоренці треба було наводити факти, конкретні поняття, такі як "сьогодні — понеділок, а завтра — вівторок". Дука відповів так:

— Я взявся вилікувати хлопця, і мені платять саме за це. Ось тільки хвороба Давіде не в тім, що він п'є, а в іншому, причина куди глибша: він повинен знов навчитися жити, уживатися зі своїми ближніми, і для того треба дати йому якусь роботу. А те, чим він сам, Дука, займається тепер, це, по суті, курс терапії, здатний зцілити хлопця, і полягає він у полюванні на чоловіка, який убив Альберту, Якщо вдасться знайти того чоловіка, впіймати й покарати, Давіде знов почує себе повноцінною людиною і перестане заглядати в чарку. Для нього Альберта стала ніби першою жінкою: він повинен помститися за неї і ця помста зцілить його.

Може, таке пояснення було дуже примітивне, зате конкретне. Лоренца не сказала братові нічого, але страх її не розвіявся.

— А що, як і з тією дівчиною щось станеться? Адже це ти втрутив її в небезпечне діло.

Атож, він за це відповідальний, а з Лівією Уссаро могло статися що завгодно. Але Дука був майже переконаний, що з нею не скоїться нічого, і то з тієї простої причини, що вони нічого не знайдуть. Що більше минало днів, що більше звітував щовечора Давіде (а його звіти були завжди однакові: не знайдено нічого), то дужче посилювалася Дучина зневіра у власний план.

Ось і цього вечора Давіде погукав його з вулиці, й Дука кинув йому з вікна ключ. У кухні на хлопця чекало охолоджене пиво, але, перш ніж випити його, Давіде розповів про всі скупі події дня. Нічого особливого. Лівія двічі згоджувалася сісти в машину, очевидно, чогось сподіваючись, але на вулиці Монца, як звичайно, виходила,— її супутниками виявлялися чесні батьки родин, які залишилися в місті і роз'їжджали в своїх машинах, пробуючи, без великих сподівань, свого щастя.

За багато днів Лівія чого тільки не знайшла, за винятком того, кого вони шукали. Здибала навіть одну лесбіянку, і ця лесбіянка, особа дуже настирна, ніяк не хотіла її відпустити, супроводжувала в піших прогулянках, настійно агітуючи Лівію за жіночий гомосексуалізм, так що Лівія в телефонній розмові призналася Дуці, як їй було нелегко спростовувати докази тієї причепи.

— З теоретичного погляду вона майже переконала мене з допомогою неспростовної діалектики, що гомосексуалізм має такі самі права на існування, як і гетеросексуалізм.

Навіть говорячи по телефону, Лівія не могла втриматися від свого нахилу до абстрактних розумувань, і Дука дав їй виговоритися: хоч якась та віддяка.

В ці дні пошуків траплялося багато всякого, за винятком лише того, на що розраховували. Одного разу Лівія наразилася на п'яного ґвалтівника. Вона зрозуміла це на^то пізно, вже сидячи в машині, і, щоб урятуватися, мусила зняти тривогу, висунувши двічі підряд лікоть у віконце. Давіде, помітивши умовний сигнал, наздогнав автомобіль і перекрив йому дорогу. Побачивши перед собою такого здоровила, п'яничка не став сперечатися, і Давіде відвіз Лівію додому. Була зустріч і з поліцією. Одного вечора двоє цивільних у Сан-Бабілі зажадали в Лівії документів. Слово "вчителька" в посвідченні особи їх дещо заспокоїло. Ці двоє славних хлопців, виховані в пошані до культури, не могли уявити собі, щоб викладачка історії й філософії клацала кастаньєтами, і все-таки порадили їй сидіти вдома.

Не траплявся тільки синьйор А. Лівія звала його не "синьйор Ікс", а "синьйор А", оскільки, по суті, цей чоловік не був якимсь інкогніто: він займався цілком визначеною справою — керував брудним бізнесом. Як його звати і який він зовні, Дука не знав, знав лише, що той існує. Можна, наприклад, сказати: "Найгладший чоловік у Мілані",— ви його ніколи не бачили, не відаєте, хімік він чи власник траторії, блондин чи брюнет, але знаєте, що він існує, треба тільки знайти його й звалити, і тоді його одразу ж упізнають, бо це той, хто важить більше за будь-якого іншого міланця. Але про цього синьйора А не було ніяких звісток.

— Давіде, дайте мені, будь ласка, ваш блокнот з номерами автомобілів. Тихо гомонів транзистор. Лягаючи спати, Лоренца залишила його

ввімкнутим. З відчиненого кухонного вікна, зверненого на подвір'я, линув гарячий дух нагрітого асфальту; пиво, щойно витягнуте з холодильника, нагрівалося, треба було його одразу пити, і зрештою так вони й зробили. Погортавши записника, Дука побачив двадцять три номери машин, з яких чотири виявилися не міланські, й був навіть один іноземний, французький.

Маскаранті, який нишком від Карруа теж брав участь в операції, перебрав один по одному всі номери, але для нього це був лише педантизм фанатика: з інформації Лівії було вже відомо, що ці машини належать тим, до кого їм діла немає, й Маскаранті повністю це підтвердив. Власників машин було перевірено один по одному, але синьйора А там не виявлено. Маскаранті лише натрапив на одного розшукуваного квестурою Флоренції і звелів заарештувати. А синьйора А як не було, так і не було.

Скільки часу могли тривати ці пошуки? Сьогодні ввечері доведеться їх припинити. Карруа міг би й сам це чудово передбачити, мав можливість звернутися й по допомогу до Інтерполу. Чому ж так пристрасно за це взявся він, Дука, та ще й утягнув Лівію Уссаро?

Зрештою він відклав припинення пошуків ще на день.

У кухонній шафі виявилося дві пляшки віскі, Давіде взяв уже відкорковану, з дозволу Дуки налив собі чималу порцію і, випивши, підсумував:

— А чому це має бути обов'язково чоловік п'ятдесяти років? — І, не діждавшись відповіді, додав: — Вони — молоді, які подобаються жінкам і вміють їх умовляти.

Дука вимкнув радіо, яке саме розводилося про бурхливу діяльність різних міністрів.

— Такі молоді, про яких ви кажете, діють без фотографій, з поганим товаром... Пробачте, я хотів сказати — з поганими жінками, вже ладними торгувати своїм тілом. Ті молоді майже всі добре відомі поліції. Той, кого ми хочемо знайти, виконує зовсім іншу роботу, іншого класу, і веде її з розмахом.