Про славних жінок - Сторінка 18

Її, що даремно кричала і погрожувала, під вигуки народу раби і хулігани ганебно волокли аж до Воріт Мула, де заслужено покарали: щоб почвара покотилася у підземне царство тим самим шляхом, яким змушувала йти невинних.

Так вчинила Божа справедливість: хоча вона й не поспішає, однак нічого не забуває; тому й накладає жорстокіше покарання на тих, у кого не бачить довгоочікуваних змін у звичках. Якщо ми не роздумуємо над цим, не хочемо вірити, а тим більше не збираємося виправлятися, то самі себе прирікаємо на ще більші гріхи. Нас захоплює буря, коли ми найменше цього сподіваємося, і в нещасті оплакуємо свої вчинки, хоча це й не допомагає.

Огидним є прагнення незаконного здобуття влади: як правило, воно вимагає крові. Рідко досягають мети волею випадку, частіше доводиться вдаватися до підступності або жорстокості. Якщо замислюєш підступність, то тебе заполоняють думки про обман, засідки, хитрощі, зраду й тому подібне; якщо хочеш вдатися до жорстокості, то постійно будеш охоплений пошестю заколотів, бунтів, звинувачень, жорстокості, помсти. І яким шляхом збираєшся йти, такі повинен готувати й сили. Усі ці засоби притаманні зловмисним людям, і якщо ти не станеш їхнім служником, то не зможеш бути правителем царства.

Що ж далі? Скажімо, здобув ти трон. Тоді мусиш закривати вуха на скарги, відвертати очі від сліз, злочинів та вбивств; серце обернути на камінь; озброїти жорстокість і забути про милість; нехтувати здоровим глуздом і плекати несправедливість; знівелювати силу святих законів, підтримувати хтивість та сіяти злість; насміхатися над простотою; пропагувати пожадливість, розкошування і ненажерливість: усе це – передвісники славного правителя. Не зберігається ані Боже, ані людське; змішується святе і грішне, оскільки милосердя утискається, а злочинність переходить у кровопролиття. Принижують благочестивих людей, нечестивих возносять, безчестять дівчат, затягають до насильства невинних юнаків, розтоптують чесноту і вихваляють пороки. Задушивши згоду, всюди тріумфує розбрат. Який же чудовий прихід царя!

То що ж? Якщо дістався хтось трону через кровопролиття і ганебні вчинки, міг би, незалежно від того, як це сталося, жити непорочно! Тут же виникають підозри, лідери йдуть на вигнання, багаті обертаються в бідних, висилають давніх друзів; братів, синів, онуків і батьків кидають у в'язниці або вбивають, наче суперників; немає ані віри, ані святості; відсутня будь-яка справедливість; тривожність наростає, заснути стає важко, без страху неможливо навіть пообідати. Ті, кому можна було довіряти, у вигнанні, і виходить, що все життя в руках негідників.

Яка чудова, яка бажана, яка похвальна влада, здобута таким клопотом! Було б достатньо увійти в хижку бідняка, що сповнена спокоєм, скріплена безпекою і позбавлена тривог. Висоти, які здобувають ціною крові, утримують з таким самим страхом. Коли через підозри усуваємо тих, кому можемо довіряти, то самі себе доручаємо негідникам, відкупляючи злочин; тому часто так і стається, що з їхньою допомогою наш кінець стає таким, яким був початок, а то й ще гіршим. Адже в одну мить, коли гинемо, втрачаємо все те, що збирали впродовж багатьох ганебних років.

Аталія зрозуміла це, однак надто пізно.

52. Клелія, римська діва

Клелія була відомою римською дівою, але античність не залишила свідчень, або ж затерлося з часом, від яких батьків вона походила. Однак можна сміливо вважати, що Клелія походила з відомого роду, що засвідчується її благородним духом, а також тим, що під час війни з Тарквінієм Гордим[104] вона була, разом з іншими відомими римлянами, серед заручників, яких видали Порсенні,[105] цареві етрусків, як гарантію миру.

Аби докладніше дізнатися про визначну відвагу цієї дівчини, слід згадати історію з Тарквінієм Гордим, якого вигнали з Рима за злочин, скоєний проти Лукреції. Коли його таємний план повернення до міста провалився, він вдався до відкритої війни. З цією метою Тарквіній намовив Порсенну, царя міста Клузій, розпочати бойові дії. Однак етруски не змогли перейти через Субліційський міст, бо його мужньо захищав Горацій Кохліт, а згодом відвага і рішучість Муція Сцеволи ввергли Порсенну в страх, і він уклав договір з римлянами.[106] Як підкріплення миру, прийняв багато заручників. І сталося так, що разом з багатьма іншими дівчатами в заручниці потрапила й Клелія.

Мабуть, вона вважала, що для республіки принизливо віддавати стільки молодих дівчат чужоземному цареві; тому, озброївши своє дівоче серце чоловічою відвагою, однієї ночі дівчина перехитрила сторожу і вивела багатьох заручників на берег Тибру. Можливо, вперше у житті заскочивши на коня, що пасся неподалік, не злякавшись ані глибини ріки, ані швидкості течії, вона благополучно перевезла їх на інший берег, повернувши дівчат родинам.

Порсенна, довідавшись вранці про те, що сталося, подався скаржитися; на багатолюдному зібранні сенат ухвалив рішення повернути провідника втікачів, додавши, що через певний час цар має повернути її неушкодженою до своїх. Тим часом цар, заворожений відвагою і дивуючись мужності дівчини, не тільки дозволив їй повернутися до своїх, але й надав їй можливість вивести будь-кого із решти заручників. З усіх, що залишилися, Клелія вибрала тільки молодих юнаків: очевидно, це узгоджувалося з її дівочою чеснотою, а також було найприйнятнішим для міста, оскільки вона звільнила саме тих, які були найвразливішими з огляду на вік.

Саме тому від вдячних громадян Клелія отримала незвичайну почесть: на найвищому місці Святого Шляху[107] їй поставили кінну статую, яка простояла там довгий час.

53. Гіппона, грецька жінка

Гіппона була жінкою грецького походження, як довідуємося з давніх книг. Я не думаю, що вона вважається відомою завдяки якомусь одному найкращому вчинку: адже сягаємо вершин поступово і ніхто не стає найбільшим раптово. Оскільки підступна давнина позбавила нас відомостей про її рід, край та інші вчинки, спало мені на думку описати те, що дійшло до нас – щоб і воно не кануло в небуття, позбавивши її заслуженої хвали.

Ось маємо переказ про те, як Гіппону викрали пірати. Була вона дуже гарна і розуміла, що пірати зазіхатимуть на її цноту. Однак Гіппона дуже високо цінувала свою невинність: навіть коли бачила, що можна зберегти її лише смертю, то, не чекаючи насильства, одразу кинулася у хвилі, і вони забрали її життя, врятувавши невинність.

Хто не схвалить такого твердого рішення цієї дівчини? Замість кількох років, на які могла б мати довше життя, вона відкупила свою чесноту, передчасною смертю здобувши собі віковічну славу. Її відважний вчинок не змогло приховати розбурхане море, навіть покинутий берег не зміг відібрати того, щоб вічні літературні постаменти зберегли цей вчинок у величному світлі.

Потім її тілом довго бавилися хвилі, наче забавкою, аж доки не викинули його на берег Еритеї, і місцеві жителі поховали її так, як загиблих мореплавців. Згодом пірати розпустили поголос, хто вона така і чому загинула; тоді еритейці з усіма належними почестями звели на березі, на місці її поховання, величезну могилу. Вона довго залишалася свідченням чесноти, яку зберегла Гіппона, щоб усі знали: жодна темрява недолі не може затьмарити світла чесноти.

54. Меґулія Доната

Меґулія, якій давні римляни дали прізвисько Доната, як я вважаю, походила з відомого римського роду. У цей примітивний, чи, можна сказати, святий вік, коли країна ще не ринулася з обіймів бідності, найкращої виховательки до пошуків азійських розкошів і царських багатств, Меґулія була дуже відомою. Вважаю, що вона отримала таке прізвисько радше через щедрість своїх родичів, а не через якісь особливі заслуги. Адже у той час для чоловіка придане у п'ятсот тисяч асів[108] видавалося неймовірно величезним: так вона й отримала своє прізвисько – Доната. Воно протрималося довгий час, і якщо згодом якійсь дівчині давали придане більше, аніж звичайне, її також одразу називали Донатою Меґулією.

Яка чудова простота, яка похвальна бідність! Що колись вважалося неймовірно величезним, те видається смішним для сьогоденної захланності. Адже ми вже настільки перейшли міру у всьому, що не впевнений, чи можна знайти робітника, столяра, торговця чи селянина, який привів би додому дівчину за таке мале придане.

І це не дивно, адже навіть жіночки з простолюду приписують собі царські вінці, золоті каблучки, браслети та інші прикраси: вони користуються ними погордливо, не говорю навіть, що безсоромно.

Авжеж! Не знаю, чи сказав би я: "Величнішими стають душі наші, коли навзаєм даруємо великі дарунки", бо зовсім інше вважаю правильнішим: "Своїми злими вчинками культивуємо вади, низькопоклонства і ненаситні прагнення смертних".

55. Ветурія, римська матрона

Ветурія була відомою римською жінкою поважного віку, яка похвальною працею зробила свої роки вічно молодими. Мала вона сина, Ґнея Марція, сильного духом, бистрого думкою та ділом юнака. Коли римляни брали приступом Коріоли, місто вольсків, то здобули його, як знаємо, виключно завдяки відвазі Ґнея, і відтоді він отримав прізвисько Коріолан.[109] З того часу Ґней користувався великою повагою серед знаті за те, що наважувався все робити і говорити.

Одного разу, коли Рим потерпав від сильного голоду, за распорядженням сенату туди відправляли багато зерна із Сицилії. Ґней різкою промовою заборонив роздавати зерно простолюдові доти, доки вони не дозволять поновити права знаті, відібрані при поверненні зі Святого Пагорба. Простолюд дуже розгнівався, адже всі потерпали від голоду, і був би кинувся на нього, якби трибун вчасно не призначив день розгляду справи, яку, до речі, програв.

Розгніваний Ґней не підкорився і був покараний вигнанням; тож він подався до вольсків, нещодавніх ворогів римлян. Вони його щиро прийняли як почесного гостя: адже мужність всюди цінується. Хитрощі, які він вигадав разом з Акцієм Тулієм, спровокували нову війну між вольсками і римлянами, у якій вождем був сам Ґней. Він привів військо до Клелійського рову, що за чотири милі від Рима, і своїми діями поставив римлян у таке становище, що сенат був змушений вислати до вигнанця перемовців, щоб просити про перемир'я на вигідних умовах.

Марцій, різко відповівши, відіслав їх назад.