Ревізор - Сторінка 13

Тільки я, справді, боюсь за тебе: ти іноді вимовиш таке слівце, якого в доброму товаристві ніколи не почуєш...
Г о р о д н и ч и й. Що ж? слово ж не шкодить.
А н н а А н д р і ї в н а. Та добре, коли ти був городничим; там же життя зовсім інше.
Г о р о д н и ч и й. Егеж, там, кажуть, є дві рибини: ряпушка і корюшка, такі, що тільки слинка потече, як почнеш їсти.
А н н а А н д р і ї в н а. Йому все б тільки рибки. Я не інакше хочу, щоб наш дім був перший у столиці, і щоб у мене в кімнаті таке було амбре, щоб не можна було ввійти, і треба б тільки отак зажмурити очі. (Зажмурює очі і нюхає). Ах, як гарно!
Ява II
Ті самі і купці.
Г о р о д н и ч и й. А! здорові були, соколики!
К у п ц і (вклоняючись). Доброго здоров’я, батечку!
Г о р о д н и ч и й. Що, голубчики, як поживаєте? як крам ваш іде? Що, самоварники, аршинники, скаржитись? Архікрутії, протобестії, дурисвіти морські! скаржились? Що, багато взяли? От, думають, так у тюрму його й засадять!.. А чи знаєте ви, сім чортів і одна відьма вам у зуби, що...
А н н а А н д р і ї в н а. Ох, боже мій! які ти, Антоша, слова пускаєш!
Г о р о д н и ч и й (з незадоволенням). А, не до слів тепер! Чи знаєте ви, що той самий чиновник, якому ви скаржились, тепер жениться з моєю дочкою? Що? га? що тепер скажете? Тепер я вас! У! Обманюєте народ... Зробиш підряд з казною, на сто тисяч обдуриш її, постачивши гниле сукно, та потім пожертвуєш двадцять аршин, та й давай тобі ще нагороду за це! Та якби знали, так би тобі... І черево суне наперед: він купець, його не займай. "Ми" каже, "і дворянам не поступимось". Та дворянин... ах ти ж, пика! дворянин вчиться наук: його хоч і шмагають у школі, та за діло, щоб він знав корисне. А ти що? — починаєш з крутійства, тебе хазяїн б’є за те, що не вмієш обманювати. Ще хлопчисько, "отче наш" не знаєш, а вже недомірюєш; а як розідме тобі черево та наб’єш собі кишеню, так і запишався! Ху ти, яке диво! Через те, що ти шістнадцять самоварів видудлиш за день, то через те й пишаєшся? Та мені плювати на твою голову і на твою пиху!
К у п ц і (вклоняючись). Винуваті, Антоне Антоновичу!
Г о р о д н и ч и й. Скаржитись? А хто тобі поміг змахлювати, коли ти будував міст і написав дерева на двадцять тисяч, тоді як його й на сто карбованців не було? Я поміг тобі, цапина борода! Ти забув це? Я, посвідчивши це на тебе, міг би тебе також спровадити на Сибір. Що скажеш? га?
О д и н з к у п ц і в. Богу винуваті, Антоне Антоновичу. Лихий попутав. І закаємось надалі скаржитись. Вже яке хоч задоволення, не гнівайся тільки!
Г о р о д н и ч и й. Не гнівайся! Ось ти тепер валяєшся в ногах у мене. А чому? — тому, що моє зверху; а якби хоч трошки на твоєму боці, то ти б мене, каналія, втоптав у самісіньке багно, та ще б і колодою зверху придушив.
К у п ц і (кланяючись у ноги). Не занапасти, Антоне Антоновичу!
Г о р о д н и ч и й. "Не занапасти!" Тепер: "не занапасти!" а перше як? Я б вас... (Махнувши рукою). Ну, та бог простить! годі! Я не пам’ятозлобний; тільки тепер, дивись, бережи вуха! Я віддаю дочку не за якого-небудь простого дворянина: щоб поздоровлення було... розумієш? не те, щоб відкараскатись яким-небудь баличком чи головою цукру... Ну, йди з богом! (Купці виходять).
Ява ІІІ
Ті самі, Амос Федорович, Артемій Филипович, потім Растаковський.
А м о с Ф е д о р о в и ч (ще на дверях). Чи вірити чуткам, Антоне Антоновичу? до вас прибилось надзвичайне щастя?
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Маю честь привітати з надзвичайним щастям! Я сердечно зрадів, коли почув. (Підходить до ручки Анни Андріївни). Анно Андріївно! (Підходячи до ручки Марії Антонівни). Маріє Антонівно!
Р а с т а ко в с ь к и й (входить). Антона Антоновича вітаю! Хай продовжить бог життя ваше і нового подружжя, і дасть вам нащадків численних, онучат і правнучат! Анно Андріївно! (Підходить до ручки Анни Андріївни). Маріє Антонівно! (Підходить до ручки Марії Антонівни).
Ява IV
Ті самі. Коробкін із жінкою. Люлюков.
К о р о б к і н. Маю честь привітати Антона Антоновича! Анно Андріївно! (Підходить до ручки Анни Андріївни). Маріє Антонівно! (Підходить до її ручки).
Ж і н к а К о р о б к і н а. Сердечно вітаю вас, Анно Андріївно, з новим щастям.
Л ю л ю к о в. Маю честь привітати, Анно Андріївно! (Підходить до ручки і потім, обернувшись до глядачів, клацає язиком з виглядом молодецтва). Маріє Антонівно! Маю честь привітати! (Підходить до її ручки і звертається до глядачів з тим самим молодецтвом).
Ява V
Дуже багато гостей у сюртуках і фраках, підходять спочатку до ручки Анни Андріївни, кажучи: "Анно Андріївно!", потім до Марії Антонівни, кажучи: "Маріє Антонівно!". Бобчинський і Добчинський проштовхуються.
Б о б ч и н с ь к и й. Маю честь привітати!
Д о б ч и н с ь к и й. Антоне Антоновичу, маю честь привітати.
Б о б ч и н с ь к и й. З щасливою пригодою!
Д о б ч и н с ь к и й. Анно Андріївно!
Б о б ч и н с ь к и й. Анно Андріївно! (Обидва підходять в один час і стукаються лобами).
Д о б ч и н с ь к и й. Маріє Антонівно! (Підходить до ручки). Честь маю привітати. Ви будете у великому, великому щасті, в золотій сукні ходити й делікатні всякі супи їсти, дуже втішно будете проводити час.
Б о б ч и н с ь к и й (перебиваючи). Маріє Антонівно, маю честь привітати! Дай боже вам усякого багатства, червінців і синка отакого маленького, отакого (показує рукою), щоб можна було на долоньку посадовити, егеж! Усе буде хлопчина кричати: уа! уа! уа!
Ява VI
Ще кілька гостей, що підходять до ручок. Лука Лукич із жінкою.
Л у к а Л у к и ч. Маю честь...
Ж і н к а Л у к и Л у к и ч а (біжить вперед). Вітаю вас, Анно Андріївно! (Цілуються). А я ж то так зраділа. Кажуть мені: "Анна Андріївна видає дочку".— "Ах, боже мій!" думаю собі, і так зраділа, що кажу чоловікові: "Слухай, Луканчику: от яке щастя Анні Андріївні!" "Ну", думаю собі, "хвалити бога!" І кажу йому: "Я так захоплена, що горю від нетерпіння виявити особисто Анні Андріївні..." "Ах, боже мій!" думаю собі: "Анна Андріївна саме сподівалася доброї партії для своєї дочки, а ось тепер така доля: саме так сталось, як вона хотіла", і так, справді, зраділа, що не могла говорити. Плачу, плачу, от просто ридаю. Лука Лукич каже: "Чого ти, Настенько, ридаєш?" — "Луканчику", кажу, "я й сама не знаю, сльози так ото рікою й ллються".
Г о р о д н и ч и й. Дуже прошу сідати, панове! Гей, Мишко! принеси сюди більше стільців! (Гості сідають).
Ява VII
Ті самі, дільничний пристав і квартальний.
Д і л ь н и ч н и й п р и с т а в. Маю честь привітати вас, ваше високоблагородіє, і побажати благоденства на многая літа!
Г о р о д н и ч и й. Спасибі, спасибі! Прошу сідати, панове! (Гості сідають).
А м о с Ф е д о р о в и ч. Але скажіть, будь ласка, Антоне Антоновичу, яким чином усе це почалось, поступінний хід усієї справи.
Г о р о д н и ч и й. Хід справи надзвичайний: зволив сам особисто освідчитись.
А н н а А н д р і ї в н а. Дуже шанобливим і якнайделікатнішим способом. Все надзвичайно гарно говорив. Каже: "Я, Анно Андріївно, з самої тільки пошани до ваших гідностей". І така прекрасна, вихована людина, найблагородніших звичаїв! — "Мені, чи вірите, Анно Андріївно, мені життя — копійка; я тільки тому, що шаную ваші незвичайні гідності".
М а р і я А н т о н і в н а. Ой, мамуню! та це він мені казав.
А н н а А н д р і ї в н а. Облиш, ти нічого не знаєш, і не в своє діло не втручайся.— "Я, Анно Андріївно, дивуюсь". Такими хвальними розсипався словами... І коли я хотіла сказати: "Ми ніяк не сміємо сподіватись такої честі", він раптом упав на коліна і таким найблагороднішим чином: "Анно Андріївно! не зробіть мене найнещаснішим! погодьтесь відповідати на мої почуття, або я смертю скінчу життя своє".
М а р і я А н т о н і в н а. Але ж, мамуню, він про мене це говорив.
А н н а А н д р і ї в н а. Ну, звісно... і про тебе було, я нічого цього не заперечую.
Г о р о д н и ч и й. І так аж налякав: казав, що застрелиться. "Застрелюсь, застрелюсь!" каже.
Б а г а т о х т о з г о с т е й. Скажіть, будь ласка!
А м о с Ф е д о р о в и ч. Отака штука!
Л у к а Л у к и ч. От справді, доля вже до цього вела.
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Не доля, батечку, доля — індичка: заслуги привели до того. (Набік). Отакій свині лізе завжди в рот щастя!
А м о с Ф е д о р о в и ч. Я, хай так, Антоне Антоновичу, продам вам того песика, якого торгували.
Г о р о д н и ч и й. Ні, мені тепер не до песиків.
А м о с Ф е д о р о в и ч. Ну, не хочете, на іншому собаці зійдемось.
Д р у ж и н а К о р о б к і н а. Ах, як, Анно Андріївно, я рада вашому щастю! ви не можете собі уявити.
К о р о б к і н. Де ж тепер, дозвольте дізнатися, перебуває іменитий гість? Я чув, що він поїхав чогось.
Г о р о д н и ч и й. Так, він поїхав на один день у вельми важливій справі.
А н н а А н д р і ї в н а. До свого дядька, щоб попросити благословення.
Г о р о д н и ч и й. Попросити благословення; але завтра ж... (Чхає, привітання зливаються в суцільний шум). Вельми дякую! Але завтра ж і назад... (Чхає; привітальний шум; чутніше за інші голоси):
Д і л ь н и ч н о г о п р и с т а в а. На здоров’я, ваше високоблагородіє!
Б о б ч и н с ь к о г о. Сто років і міх червінців!
Д о б ч и н с ь к о г о. Продовж, боже, на сорок-сороків!
А р т е м і я Ф и л и п о в и ч а. Щоб ти пропав!
Ж і н к а К о р о б к і н а. Щоб тебе чорт узяв!
Г о р о д н и ч и й. Найщиріше дякую! І вам того ж бажаю.
А н н а А н д р і ї в н а. Ми тепер у Петербурзі маємо намір жити. А тут, скажу вам, таке повітря... сільське вже занадто!.. признаюсь, велика неприємність... От і чоловік мій... він там дістане генеральський чин.
Г о р о д н и ч и й. А так, скажу вам, панове, я, чорт забери, дуже хочу бути генералом.
Л у к а Л у к и ч. І дай боже стати!
Р а с т а к о в с ь к и й. Від людини неможливо, а від бога все можливо.
А м о с Ф е д о р о в и ч. Великому кораблеві — велика й плавба.
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Які заслуги, така й шана.
А м о с Ф е д о ро в и ч (набік). Ще й справді зробиться генералом! От уже кому личить генеральство, як корові сідло! Ну, брат, ні, до цього ще довга пісня. Тут і кращі за тебе є, а досі ще не генерали.
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч (набік). Ото, чорт забери, вже й у генерали лізе! Чого доброго, може, й буде генералом.