Самовільна відлучка - Сторінка 11

Такого не може статися, бо я зі своєю калічною ногою та ходою "боком" дуже повільно піднімаюся сходами й гучно тупаю, тим самим завчасно попереджаю про свій прихід. У зв'язку зі своєю технікою піднімання сходами я вже кілька разів почув слово "слимак". Але мене ще ніхто не примушував повзти "слимаком", як колись у казармі, та й про те, щоб "зробити з мене людину" або щоб я виносив нечистоти, мови не було. Інколи мене називають "ідеалістом", бо я не вимагаю компенсації за збитки під час війни. Я скромнішої думки про себе: мої мотиви цілком реалістичні й пов'язані з моєю манією до чистоти. Навіть мої кількісно і якісно рівноцінні, вимушені спостереження над кумедністю поведінки чоловіків під час війни я сприймаю як не зовсім порядне збочення. Співчувати цій кумедності я ще здатен, поважати її — ні. Я не зневірюсь, я почну вчитись, хоча це, цілком можливо — і не тільки в мене,— теж форма вияву зневіри.

...Хто шукає мене, той знайде: там, де можна, не скручуючи собі в'язів, дивитись на браму Северина.

ДОДАТКИ

Паплюжений як єврей, цілований як німець, охрещений як християнин.

1. Відверте признання. Мені так і не пощастило відтворити виразу обличчя обох Бехтольдів тоді, коли я виграв у них у кості: суміш поваги й подиву з істеричною злістю та розчаруванням; і коли я потім запропонував їм, що як зять візьму на себе роль сина і вступлю до СА, вони аж заверещали з люті: їм хотілося, щоб гріхом членства в СА був заплямований саме Ангел.

Те, що я розповів про свою матір дуже мало, має свої підстави — вона була занадто тендітна й могла розбитись або зовсім не вдатись, і я волію, щоб будь-хто наклеїв у альбомі "Розмалюй сам" готовий шаблонний малюнок або перебивну картинку: дама з буржуазних кіл десь так близько 1938 року, сорокап'ятилітня, тендітна, але не хвороблива. Вже розчарована життям, але не з соціальних причин.

Те, що я романтик, невротик і схильний до ідилій, я вже визнав, але ще раз повторюю це для дорослих.

Я вже двадцять років знаю, що то за "рейнський гульден", про який так схвильовано говорила Гільдегард. Табір того примусового товариства, де мене навчили повзати "слимаком", паплюжили як "єврея" і примусили носити нечистоти, щоб "зробити з мене людину", і де я зустрівся з Ангелом, розташований був у глибині лісів, де народилась чимала частина Гріммівських казок. Більшість наказів, прокльонів та напучувань начальства я вислухував там на тій говірці, якою, певне, говорила нідерцеверенська тітуся, від якої брати Грімми записували казки. Чого ж дивуватись, що' на весілля я подарував Гільдегард "Міхаеля Кольгааса" і казки братів Гріммів ("Ідіот" і "Пальма Кункель" були в неї до шлюбу), що вона багато читала їх і що найцікавішою, так би мовити, найактуальнішою здалася їй казка "Як діти грались у війну". Вона, мабуть, знала ту казку напам'ять, бо вперто повторювала одне речення, якого її мати не розуміла: "І вони взяли рейнського гульдена — рейнського гульдена взяли". Отже, я знаю, в чому вся річ, але ніяк не наважуся пояснити тещі. Та й сам я про дещо тільки здогадуюсь. Звичайно, щодо "рейнського гульдена" я не маю сумніву, і хто ж би це взяв яблуко, коли кожна дитина знає, що за гульден можна купити добру сотню яблук? Усі граються одне з одним у війну; хоч уже не діти і невинність — не монета. Коли я ще додам, що після смерті дружини не мав інших жінок, то принаймні буде так незручно, що далі нікуди, і можна реготати від усього серця. А коли ще додам, що моя улюблена казка — "Співоча кісточка", регіт буде ще гучніший.

2. Мораль. Настійливо рекомендуються самовільні відлуч-

ки з частин. Можна рекомендувати й дезертирство, я це вже

казав, бо є такі дурні, які не тільки ціляться, а й влучають,

і тому кожен повинен знати, чим він ризикує. Вогнепальна

зброя — знаряддя, з яким не слід жартувати. Я нагадую про

Ангела і про Антона Бехтольда.

Самовільна відлучка з нерегулярної частини особливо небезпечна, бо вона, так би мовити, автоматично викликає в мислячих людей підозру (адже більшість мислячих людей мислять не дуже далекоглядно), що той, хто відлучився, хотів попасти до регулярного війська, отже — обережно!

3. Тлумачення

а) Подаровані черницям три вкрадені на складі офіцерські носовички (білі) — це зачаровані лілеї, як ті, що їх звичайно кладуть перед вівтарями святого Йосифа й діви Марії і взагалі всіх, хто зберіг невинність і був канонізований як святий. Вони безпосередньо пов'язані з якнайбілішим папером, на якому я пишу, з моїм нав'язливим миттям рук і з відразою до медкомісій та до власноручного чищення взуття, а також з моєю явною потребою чистоти. Бо хто б іще міг додуматися, щоб заради кількох купань у ванні красти казенне майно — адже, хоч вугілля було з Лотарінгії, воно законно належало німецькій армії — та ще й провадити такі складні переговори з черницями? Це наводить на думку про мою наскрізь платонічну вдачу.

З другого боку — часті згадки про нечистоти, брудні нігті, майже захоплене змальовування власної фізичної недолугості — нападів, схожих на епілептичні, кульгавості, хворобливого страху перед гудінням літаків, яке викликає згадувані вище напади,— все це наводить на висновок, що оповідач слушно називає себе невротиком, а також слушно оголошує себе романтиком і зневіреним. Недвозначні й елементи елітарності — навіть коли йдеться про еліту серед носіїв нечистот. Чи нехіть до "рейнського гульдена" справді пов'язана з відмовою (цілком незрозумілою) вимагати й одержувати належне відшкодування за поранення та інші втрати під час війни?

б) Згадка про Гензеля і Гретель виводиться з однієї недвозначно встановленої події: оповідач кілька разів у тих лісах відлучався від свого трудового загону, тинявся з шматком хліба в кишені, і навіть тоді йому бракувало "ласкавої руки Гретель". А те, що він згадує третю казку, свою улюблену "Співочу кісточку", вказує на якийсь зв'язок із "рейнським гульденом".

в) Спроба ототожнити навчання із зневірою або принаймні натякнути на їхню спорідненість пояснюється ранньою, глибоко підсвідомою відразою до збирання гербарію.

г) Ангел — це не символ ангела, хоч його так і звуть і хоч зовнішньо він на нього схожий.

д) Оповідач щось приховує. Що саме?