Селяни - Сторінка 60

Одного вечора, близько десятої години, він повертався з лісу одним із шести шляхів, що вели до павільйону мисливських побачень, і відпустив сторожа, бо замок був вже недалеко. На повороті алеї хтось із рушницею вийшов з кущів.

– Генерале, – сказав він, – ось уже втретє ви буваєте на мушці моєї рушниці, і втретє я дарую вам життя…

– А чому ти хочеш мене вбити, Бонебо? – сказав генерал, не виявляючи найменшого хвилювання.

– Слово честі, коли це буду не я, то буде хтось інший; а я, бачте, відчуваю прихильність до людей, що служили імператорові, і не можу наважитися підстрелити вас, немов куріпку… Не розпитуйте мене, я нічого не скажу… Але в вас є вороги сильніші й хитріші за вас, і вони вас подолають… Я дістану тисячу екю, якщо вас заб’ю, і одружусь з Марі Тонсар. Дайте мені кілька злощасних арпанів землі та яку-небудь халупу. Я казатиму те, що казав досі: що мені не випало нагоди. Ви матимете час розпродати свої землі й поїхати звідси; але не гайтесь. Хоч який я мерзотник, а все ж я ще чесний хлопець; інший міг би з вами зробити куди гірше…

– А коли я тобі дам те, чого ти просиш, ти скажеш мені, хто тобі пообіцяв три тисячі франків? – спитав генерал.

– Я сам не знаю; а людину, яка мене на цю справу підштовхує, я занадто кохаю, щоб її вам назвати… А потім, коли б ви навіть дізналися, що це Марі Тонсар, це вас однаково ні до чого б не привело: Марі Тонсар мовчатиме, наче мур, а я відцураюсь від своїх слів.

– Зайди до мене завтра, – сказав генерал.

– Єсть! – сказав Бонебо. – А якщо мене визнають не досить метким, я вас попереджу.

Через тиждень після цієї незвичайної розмови весь округ, весь департамент і Париж були повні величезними об’явами про продаж Егів по ділянках через контору суланжського нотаріуса пана Корбіно. Усі ділянки лишилися за Рігу й пішли за загальну суму в два мільйони сто п’ятдесят тисяч франків. На другий день Рігу звелів переправити імена: пан Гобертен дістав ліси, а Рігу й подружжя Судрі дістали виноградники та інші ділянки. Замок і парк було перепродано чорній банді[108], крім павільйону та прилеглої до нього ділянки, які лишив за собою пан Гобертен, щоб зробити подарунок своїй поетичній і сентиментальній подрузі.

Взимку 1837 року один із найвизначніших політичних письменників і журналістів свого часу Еміль Блонде дійшов останнього ступеня злиднів, які йому досі вдавалося приховати, ведучи бурхливе світське життя; він уже думав, чи не відважитись на відчайдушний крок, бо переконався, що, хоча має розум, знання і досвід, він тільки й знає, що працює на інших, що всі місця уже зайняті, що він уже на порозі зрілого віку, а не має ні суспільного становища, ні грошей, що безглузді, обмежені міщани змінили придворних і нездар часів Реставрації і що держава знову стає такою, якою була до 1830 року. Якось увечері, коли він був уже близький до самогубства, яке сам не раз висміював, і подумки окидав останнім поглядом своє жалюгідне життя, по суті трудове, а не дозвільне, хоч йому й дорікали гульбищами, – перед його очима постав прекрасний і благородний образ, ніби статуя, що вціліла у своїй недоторканності й чистоті серед скорботних руїн, – в цю хвилину швейцар подав йому листа з чорною сургучевою печаткою. Пані де Монкорне сповіщала про смерть чоловіка, який знову вступив був на службу і командував дивізією. Графиня успадкувала все його майно: вона не мала дітей. Сповнений гідності лист повідомляв Блонде, що сорокарічна жінка, яку він любив у дні її молодості, приязно протягує йому руку і пропонує значне багатство. Згодом відбулося весілля графині де Монкорне і Еміля Блонде, що одержав призначення на посаду префекта. Їдучи до своєї префектури, він вибрав колишній шлях до Егів і наказав зупинитися на тому самому місці, де колись стояли два флігелі, бо хотів відвідати бланжійську громаду: там усе викликало стільки ніжних спогадів у серцях обох подорожніх. Край був невпізнанний. Замість таємничого лісу і парку з алеями тяглися зорані поля; околиці нагадували лист картону з наклеєними строкатими клаптями матерій. Селянин – переможець і завойовник – заволодів маєтком, що був подроблений на тисячі латок, а населення між Кушом і Бланжі збільшилось утричі. Колись так бережений чудовий парк був розораний, а мисливський будиночок, що називався тепер віллою "il Buen Retiro"[109] і належав Ізорі Гобертен, оголився. Це була єдина вціліла будівля, що здіймалася серед полів чи то пак серед смужок розораної землі, що змінили колишній краєвид. Вона скидалася на замок, такі жалюгідні були розкидані навколо будиночки, типові селянські хатки.

– Ось він, прогрес! – вигукнув Еміль. – Ось сторінка з "Суспільної угоди" Жан-Жака! І мене впрягли в соціальну машину, яка виконує подібну роботу!.. Боже мій, що станеться в недалекому майбутньому з королями! Та що казати про королів, що станеться через півсторіччя з народами, коли все так ітиме й далі?

– Ти мене любиш, ти тут, поряд; теперішнє мені здається чудовим, і мене мало турбує таке далеке майбутнє, – відповіла дружина.

– Поруч тебе – хай живе теперішнє, – весело вигукнувї Блонде, – і к бісу майбутнє!

Він велів фурманові рушати, і коли коні пустились навскач, подружжя знову віддалося втіхам медового місяця.

1845 р.

Примітки

33

Брегель, Ян (1570–1625) – фламандський живописець, що дістав прізвисько "оксамитового" за м’якість колориту.

34

Сераль – жіноча половина палацу турецького султана.

35

Луїні, Бернардіно (бл.1480 – бл.1533) – відомий італійський живописець школи Леонардо да Вінчі.

36

Рубенс, П’єр-Поль (1577–1640) – фламандський художник.

37

Краса сарацинів у Гренаді – Альгамбра, старовинна фортеця і палац мавританських володарів Іспанії, пам’ятник арабської архітектури XII–XIV століть.

38

Краса Лімані. – Лімань (інакше зветься Овернь) – старовинна провінція Франції.

39

Слово "Еги" походить від латинського слова aqua – вода.

40

Тунське озеро – знаходиться в Швейцарії.

41

Відкупщик Буре – французький фінансист XVIII століття, дуже розбагатів на відкупах і спекуляціях.

42

Стиль помпадур – названий так на честь маркізи де-Помпадур (1721–1764), коханки короля Людовіка XV.

43

Ми готуємо навколо Парижа околиці Рима – навколо Рима лежить Кампанья – болотиста і малярійна місцевість по річках Тібру і Анно.

44

Флоріна, Марієтта, Сюзанна дю-Валь-Нобль, Туллія – куртизанки, героїні різних романів Бальзака.

45

Дюбаррі, Жанна – фаворитка Людовіка XV; була гільйотинована під час першої буржуазної революції.

46

В принципі я не люблю приміток, і це перша, яку я собі дозволяю; її історичний інтерес буде мені виправданням; крім того, вона доведе, що описувати бої слід зовсім інакше, ніж робиться в сухих поясненнях письменників-спеціалістів, які уже три тисячі років тільки й кажуть нам, що про правий чи лівий фланги і про більш або менш прорваний центр, але солдата, його геройство, його страждання не згадують ані єдиним словом. Сумлінність, з якою я готую свої "Сцени військового життя", примушує мене відвідувати всі поля боїв, зрошені французькою й іноземною кров’ю: отже, я схотів побувати й на рівнині Ваграма. Під’їжджаючи до берегів Дунаю, проти Лобау я помітив на порослому м’якою травою березі якусь хвилястість грунту, що нагадувала великі борозни на полях, засіяних люцерною. Я запитав, від чого залежить такий стан землі, вважаючи його якимсь особливим способом її обробітку. "Тут, – сказав мені селянин, який служив нам провідником, – сплять кірасири імператорської армії; те, що ви бачите, це їхні могили". Ці слова примусили мене здригнутися; принц Фрідріх Шварценберг, переклавши їх, пояснив, що цей селянин супроводив вози, навантажені кірасами. За однією з тих частих випадковостей, що трапляються на війні, наш провідник доставив Наполеонові його сніданок у ранок битви під Ваграмом. Незважаючи на свою вбогість, він зберігав подвійний наполеондор, який йому дав імператор за молоко і яйця. Грос-Аспернський священик провів нас на те славетне кладовище, де французи і австрійці, по коліна в крові, билися один з одним, виявивши і з того, і з другого боку однакову славну мужність і впертість. Отам, пояснюючи нам, що мармурова плиточка, яка притягла нашу увагу, з накресленим на ній ім’ям власника Грос-Асперна, вбитого на третій день бою, була єдиною нагородою, даною родині покійного, священик сказав нам з глибоким сумом: "То був час великих бід і то був час великих обіцянок; а тепер, тепер – час забуття..". Слова ці здалися мені повними величної простоти, але, поміркувавши над ними, я знайшов виправдання уявній невдячності австрійського королівського дому. Ні народи, ні государі не досить багаті, щоб винагородити за всі самовіддані вчинки, привід яким дають великі війни. Нехай ті, хто служить справі з задньою думкою про нагороду, продають свою кров і стають кондот’єрами! Хто шпагою або пером воює за свою батьківщину, ті повинні думати тільки про те, щоб добре робити свою справу, як казали наші батьки, і сприймати все, навіть славу, не інакше, як щасливу випадковість.

47

Картонний велетень, що вітає Єлизавету при вході в Кенільвортський замок. – Мається на увазі епізод у романі Вальтера Скотта "Кенільворт" – опис прийому, влаштованого графом Лейстером на честь англійської королеви Єлизавети в Кенільвортському замку.

48

Сади Арміди – мова йде про "Зачаровані сади" чарівниці Арміди, героїні поеми Tacco "Визволений Єрусалим"; ім’я Арміди стало означати жінку-спокусницю.

49

Жан Руве – за переказами, винахідник сплавлення лісу плотами; жив у Франції в XVI ст.

50

Ізола-Белла – острів на озері Лаго-Маджоре в Італії, вкритий красивими садами.

51

Шарле, Нікола-Туссен (1792–1846) – французький художник, славився своїми малюнками і літографіями з побутовою тематикою.

52

Маршал Рішелье, Арман Дюплессі – внучатий племінник відомого кардинала Рішельє, французький полководець другої половини XVIII ст. Не маючи ніяких наукових знань, за протекцією попав у члени Академії наук.

53

"Тонсар" походить від французького дієслова "tonser" – стригти, робити тонзуру.

54

Податок на вікна і двері, залежно від їх кількості в будинку, ввела Директорія.

55

Проти неба (лат.).

56

"Тіволі" – паризький сад для розваг.

57

Хліб янголів (лат.).

58

Буасо – стародавня французька міра сипких тіл, місткістю близько відра.

59

Єкю дорівнювало трьом франкам.

60

Крихітка (італ.).

61

Багато суду – багато несправедливості (лат.).

62

О, село! (лат.)

63

Торжество галла над франком. – У XVIII ст.