Сезон гроз - Сторінка 7

Не буду чекати на розвиток сюжету, піду і запитаю просто в очі. Не можу стирчати в цьому містечку. Хоча б тому, що з грошима зараз у мене скрутно.

— Проти цього, — гордо промовив трубадур, — знайдеться у мене засіб. Допоможу тобі з фінансами… Геральт? Що коїться?

— Вертайся до майстерні й принеси мені клепку.

— Що?

— Принеси мені клепку. Швидко.

Вуличку перегородили троє здорованів з огидними, щетинистими й брудними мордами. Один, плечистий, аж квадратний, тримав у руці окуту залізом палицю, товсту наче держак кабестану. Другий, в кожусі шерстю навиворіт, ніс тесак, а за поясом мав абордажний топірець. Третій, смаглявий як моряк, був озброєний довгим і паскудним на вигляд ножем.

— Гей, ти, рівський смердюк! — Почав квадратний. — Як почуваєшся без мечів за плечима? Як з голою сракою на вітру, га?

Геральт розмову не підтримав. Чекав. Чув, як Лютик сперечається з бондарями через клепку.

— Втратив свої ікла, виродку, отруйна ти відьмацька гадюко, — тягнув своє квадратний, з усієї трійці ймовірно найбільш вправний в ораторському мистецтві. — А гада без іклів ніхто не боїться! Бо він як той глистяк або який інший хробак глистуватий. Ми таку мерзоту башмаками в жижу розчавлюємо. Щоб більше не сміла по наших містах лазити, ходити поміж чесних людей. Не будеш, стерво, наших вулиць своїм слизом паскудити! Бий його, хлопці!

— Геральт! Хапай!

На льоту впіймав клепку, відскочив від удару палицею, вперіщив квадратному по голові, закрутився, вдарив бандюгу в кожусі під лікоть, той крикнув і випустив тесак із рук. Відьмак копнув його під коліно і звалив на землю, розвернувся і з розмаху зацідив клепкою у скроню. Не чекаючи, поки бугай впаде, і не перериваючи руху, знов ухилився від палиці квадратного, врізав йому по пальцях, стиснутих на держалі. Квадратний заричав від болю і впустив палицю, Геральт по черзі ударив його у вухо, по ребрах і в друге вухо. Потім копнув у промежину, з розмаху. Квадратний упав і скулився, згортаючись, корчачись і торкаючись чолом землі.

Смаглявий, найспритніший і найшвидший з усієї трійці, затанцював навколо відьмака. Зграбно перекидаючи ніж з однієї руки в іншу, пішов у наступ на підігнутих ногах, махаючи ножем хрест-навхрест. Геральт легко ухилявся від ударів, відступав, чекав, поки той не подовжить крок. Як тільки це сталось, розмашистим ударом клепки відбив ніж, піруетом обійшов нападника і вдарив у потилицю. Головоріз упав на коліна, відьмак лупонув його клепкою трохи нижче вуха, у нерв. Відомий медикам як сплетення привушне.

— Ой-ой, — промовив, дивлячись зверху, як той звивався, задихався й давився від крику. — То мусило бути боляче.

Бугай в кожусі витяг з-за пояса топірець, але не підводився з колін, не певний, що робити далі. Геральт розвіяв його сумніви, приложивши клепкою по шиї.

Вулицею, розштовхуючи натовп зівак, збігалась міські охоронці правопорядку. Лютик заспокоював їх, спираючись на свої владні зв'язки, гарячково пояснював, хто був нападником, а хто чинив самозахист. Відьмак жестом підізвав барда.

— Простеж, — научав, — аби їх взяли під варту. Попроси кузина прокуратора притиснути їх як треба. Або самі причетні до крадіжки мечів, або хтось їх винайняв. Знали, що я неозброєний, тому відважились напасти. Клепку поверни бондарям.

— Був змушений цю клепку купити, — зізнався Лютик. — І добре вчинив. Незле, як бачив, володієш дощечкою. Маєш носити при собі постійно.

— Іду до чародійки. В гості. Мушу йти з клепкою?

— До чародійки, — скривився бард, — краще було б взяти щось більш вагоме. Наприклад, оглоблю. Як говорив один мій знайомий філософ: йдучи до жінки, не забудь взяти з собою…

— Лютику.

— Добре, добре, я розповім, де знайти магічку. Але, спочатку, дозволь дати пораду…

— Ну?

— Відвідай спочатку лазню. І цирульника.

Розділ п'ятий

Стережіться розчарувань, бо зовнішність оманлива. Такими, як видаються, речі бувають вкрай рідко. А жінки — ніколи.

Лютик, Півсторіччя поезії

Вода в басейні фонтана завирувала і заклекотала, розбризкуючи золотисті краплинки. Літта Нейд, на прізвисько Корал, чародійка, простягнула руку, проскандувала стабілізуюче закляття. Поверхня води стала рівною, ніби полита олією, запульсувала спалахами. Образ, спочатку невиразний і каламутній, став чітким і перестав тремтіти, хоча лишався частково викривленим через рух води, проте був ясним і виразним. Корал нахилилась. Бачила у воді Ринок Прянощів, головну вулицю міста. І крокуючого вулицею чоловіка з білим волоссям. Чародійка придивилась пильніше. Споглядала. Шукала підказки. Якісь прикмети. Деталі, які дозволили б оцінити. І передбачити.

На питання, що є справжній чоловік, Літта мала усталений погляд, викресаний роками досвіду. Вміла розпізнати справжнього чоловіка у натовпі більш-менш вдалих підробок та імітацій. Для цього не мусила вдаватись до контакту фізичного, який, подібно до більшості чародійок, вважала не лише за тривіальний, але й доволі оманливий спосіб перевірки мужності. Така безпосередня дегустація, як впевнилась на власному досвіді, дозволяє поласувати смаком, але надто часто лишає по собі й неприємний післясмак. Нестравність. І печію. А часом, навіть, нудоту.

Літта вміла розпізнати справжнього чоловіка навіть здалеку, на підставі дрібних і з першого погляду незначних фактів. Справжній чоловік, винесла з практики чаклунка, полюбляє риболовлю, але виключно на штучну мушку. Колекціонує фігурки солдатиків, еротичні малюнки і власноруч зібрані моделі кораблів, у тому числі у пляшках, а пустих пляшок з-під елітного алкоголю в його домі ніколи не бракує. Вміє смачно готувати, вдаються йому справжні кулінарні шедеври. Ну і, в цілому, сам його вигляд має викликати бажання.

Відьмак Геральт, про якого чародійка чула багато, про якого зібрала багато інформації, і якого власне споглядала у воді басейну, відповідав, як на її погляд, тільки одному з перелічених вище критеріїв.

— Мозаїк!

— Я тут, пані учителько.

— Чекаємо на гостя. Щоб все було готово і на належному рівні. Але спочатку принеси мені сукню.

— Кольору чайної троянди? Чи морської хвилі?

— Білу. Він носить чорне, влаштуємо йому інь і ян. І черевички, підбери щось відповідно до кольору, зі шпилькою не менше чотирьох дюймів. Не можу дозволити, аби дивився на мене аж так згори.

— Пані учителько… Та біла сукня…

— Що?

— Вона така…

— Скромна? Без оздоби і витребеньок? Ех, Мозаїк, Мозаїк. Чи ж ти ніколи не навчишся?

* * *

При вході його мовчки зустрів дебелий і пузатий амбал зі зламаним носом і очима малої свинки. Змірив поглядом Геральта від голови до п'ят, а потім ще раз, у зворотному напрямку. Після цього відступив, даючи знак, що можна увійти.

В передпокої чекала дівчина з гладко зачесаним, навіть прилизаним волоссям. Мовчки, самим жестом запросила його до кімнати.

Увійшов, прямо в заквітчаний патіо, посеред якого тихо поплюскував фонтан. Центр фонтану оздоблювала мармурова статуетка оголеної танцюючої дівчини, точніше дівчинки, судячи з малорозвинених атрибутів жіночої статі. Крім цього, вирізьблена рукою майстра статуетка звертала на себе увагу ще однією деталлю — фігура із цоколем дотикались тільки в одній єдиній точці — великому пальці стопи. Жодним чином, прикинув собі відьмак, не вдалось би стабілізувати таку конструкцію без допомоги магії.

— Геральт із Рівії. Вітаю. І запрошую.

Для того, аби вважатись класично вродливою чародійкою, Літта Нейд мала занадто гострі риси обличчя. Рум'яна теплого відтінку персика, які делікатно виділяли вилиці, трохи пом'якшували цю гостроту, але не приховували. Підведені кораловою помадою губи мали ідеальну форму, аж надто ідеальну. Але кидалось в око інше.

Літта Нейд була рудою. Класично і натурально рудою. Барвиста, яскрава червоно-іржава червінь її волосся наштовхувала на думку про літнє хутро лисиці. Якби зараз, Геральт був у цьому абсолютно певен, впіймати руду лисицю і посадити поруч із Літтою, обоє мали б однакове забарвлення. Коли чаклунка рухалась, серед ясно-червоних локонів спалахували світліші золоті відтінки, дійсно як на лисячому хутрі. Такий рудий типаж зовнішності зазвичай передбачав наявність ластовиння, і в чималій кількості. Однак у Літти його взагалі не було.

Геральт відчув раптове занепокоєння, забуте і приспане, тепер воно підіймалось десь із самих глибин. Завжди мав дивну і незрозумілу схильність до рудоволосих, кілька разів цей тип забарвлення вже штовхав його на великі дурощі. Відтоді дав собі обіцянку тримати себе в руках і думати головою. Зрештою, обіцянки було дотримуватись доволі легко. Минув рік з того часу, як такого роду дурощі перестали його спокушати.

Еротичний колір волосся був не єдиною принадою чародійки. Сніжно-біла сукня була скромною і взагалі без оздоби. Це мало на меті певну ціль, ціль вивірену і, поза всяким сумнівом, навмисну. Простота не розпорошувала увагу споглядача, концентруючи її на ладній фігурі.

І на глибокому декольте. Коротше кажучи, в "Добрій Книзі" пророка Лободи, в її ілюстрованому виданні, Літта Нейд з певністю могла би бути зображеною на гравюрі, що відкривала розділ "Про хтивість нечисту".

Кажучи ще коротше, Літта Нейд була тією жінкою, з якою тільки повний ідіот міг мати бажання зв'язатись довше, ніж на дві доби. Найцікавішим було те, що саме за такими власне жінками упадали зазвичай ватаги чоловіків, схильних до серйозних відносин.

Випромінювала аромат фрезії та абрикосу.

Геральт вклонився, після чого зробив вигляд, що статуетка на фонтані його цікавить більше, ніж фігура і декольте чародійки.

— Запрошую, — повторила Літта, вказуючи на малахітовий стіл і два плетених крісла. Зачекала, поки він всядеться, сама, сідаючи, похизувалась витонченою литкою і черевичком зі шкіри ящура.

Відьмак зробив вигляд, що вся його увага цілком зосереджена на карафці з вином й тарелі з фруктами.

— Вина? Це Нугарус із Туссента, на мою думку, воно краще ніж розрекламоване Ест-Ест. Також є Кот-де-Блессюр, якщо віддаєш перевагу червоному. Налий нам, Мозаїк.

— Дякую. — Прийняв із рук дівчини келих, всміхнувся їй. — Мозаїк. Красиве ім'я.

Помітив у її очах переляк.

Літта Нейд поставила келих. Зі стуком, який мусив привернути його увагу.

— Ну і що, — мотнула головою й рудими локонами, — привело славнозвісного Геральта із Рівії в мою скромну оселю? Просто вмираю з цікавості.

— Внесла за мене заставу, — сказав умисно сухо. — Тобто, взяла на поруки.