Шинель - Сторінка 7

Блідий, переляканий і без шинелі, замість до Кароліии Іванівни, приїхав вій додому, доплентався сяк-так до своєї кімнати і перебув ніч у такому великому розладі, що на другий день вранці, за чаєм, дочка сказала йому просто: "Ти сьогодні зовсім блідий, тату". Але тато мовчав і нікому й слова про те, що з ним трапилось, і де він був, І куди хотів їхати. Ця пригода справила на нього сильне враження. Він навіть не так часто почав говорити підлеглим: "як ви смієте? чи розумієте ви, хто перед вами"; а коли й говорив, то вже не раніш, як вислухавши спершу, про шо мова. Та ще дивніше те, що відтоді зовсім перестав з'являтись чиновник-мрець: видио, генеральська шинель була зовсім до міри, принаймні, вже ніде не чути було таких випадків, шоб здирали з кого шинель. А втім, багато невсипущих та клопотливих людей ніяк не хотіли заспокоїтись і подейкували, що в далеких частинах міста все ше з'являвся чиновник-мрець. І справді, один коломенський будочник бачив на власні очі, як показався з-за одного будинку привид; але, бувши з природи своєї трохи безсилий, — так що одного разу звичайний підсвинок, кинувшись із якогось приватного дому, збив його з ніг, на превеликий сміх візників, що стояли навколо, з яких він постягав за глузування по одному шагу на табаку, — отож бувши безсилим, він не насмілився спинити його, а йшов собі за иим в темряві доги, аж поки привид кінець кінцем озирнувся і, спинившись, запитав: "тобі чого треба?" і показав такого кулака, якого I в живих не побачиш. Будочник сказав: "нічого", та й повернувся одразу ж назад. Привид, проте, був уже куди вищий на зріст, носив величезні вуса і, попрямувавши, як здавалось, до Обухового мосту, згинув зовсім в нічній темряві.