Штіллер - Сторінка 16

Інші жінки обходяться без балету, зате стають матерями;* вони терплять чоловіка як природного запліднювача, потім уникають його, знаходячи щастя в дітях, що їх так само становлять понад усе, як балерина свій балет: вони можуть говорити тільки про дітей, про своїх дітей, навіть якщо начебто говорять про чужих, ніби відмовляються від пестощів, щоб мати змогу ще більше пестити себе в своїх дітях, вважаючи це за материнську любов, відданість, офіру і, врешті, навіть за виховання дітей. Звісно, це чистісінький нарцизм. Можна було б сказати, що в Юліки той нарцизм холодної натури принаймні мав одну перевагу: зловживав не живих людей, а тільки мистецтво — Чайковського і Рим-ського-Корсакова, часом, напевне, Равеля й Стравінського, але не дітей, що мають тільки одну матір. Пані Юліка Штіллер-Чуді, звісно, спалахнула б гнівом, якби я сказав їй відверто, що жінка в мистецтві видається мені здебільшого підозрілою. Дарма я запевняв би її, що цим не зневажаю ані жінки, ані мистецтва. Може, підсвідомо зниклий Штіллер (зрештою, мене мало обходить, чи наші думки збігаються) відчував те саме, що й я, тільки, здається, робив із того один висновок: докоряв Юліці, хоч і прикривав свій докір ніжністю? що вона ніколи не зазнала втіхи з ним,— то був дурний закид Юліці і такий самий дурний закид собі. Наче кожна жінка на те створена, щоб і тут товаришити своєму чоловікові! Знаменна річ: як уже сказано, Штіллер завше відчував потребу просити вибачення — вій, видко, вважав, що його чоловіча сила зазнала поразки, коли гарненька балерина, може, лиш трохи чесніша за інших дівчат, не розтанула від його поцілунку. її неприступність була, може, страшна, але правдива. Вона не вдавала з себе неприступну, щоб запалити його,— навпаки, швидше пробувала піддатися, аби пригасити все, що могло його запалювати. Але швидко дійшла до того, що, піддаючись так, стала відчувати обриднення, яке за всяку ціну мусила приховувати. Вона не хотіла ображати Штіллера. Не хотіла втратити його: Штіллер був ближчий її серцю, ніж будь-який інший чоловік. З другого боку, їй просто неприємно було вдавати шалену втіху і блаженну млість, якій чоловік у своєму марнославстві майже завжди вірить, хоч як би вона була погано зіграна, та поза зґвалтованої йому потрібна, щоб повірити в жінчине кохання, а насамперед у свою чоловічу силу. Ох, то був жах! Натомість яка радість була виступати на сцені, відчувати на своєму тілі тисячі чужих очей, таких різних, очей гімназистів і солідних одружених чоловіків, очей, що радше дивились на неї саму, аніж на її танок. Справді, Юліці легше було знести ті погляди, аніж Штіллерову тверду, трохи шорстку від гіпсу руку в себе на тілі. її безпорадна відмовка, що вона стомлена, часто дратувала його. Штіллер вважав себе за втілення делікатності, однак не міг зрозуміти, що можна бути втомленому. Штіллер завше всіх міряв на себе! Юліці наче аж полегшало, коли театральний лікар уперше сказав їй, що в неї з легенями не все гаразд, у кожному разі, треба берегтися. Завше трохи курне повітря на сцені було для неї не дуже добре, але в своїй роботі вона його не могла уникнути і тим більше мусила глядітися поза сценою. Так сказав лікар. Отже, вона не з якоїсь там примхи, а улягаючи вимогам здорового глузду, просила поберегти її і лишати якнайбільше в спокої. Йшлося про її здоров'я. Юліка ж була тендітна натура, дуже тендітна, але це не означає, що вона тепер менше кохала свого Штіллера. Він тільки повинен був, як уже сказано, краще розуміти її.

Тим часом Штіллер, здається розумів свою дружину дедалі менше й менше. Він так далеко зайшов у своєму егоцентризмі, що навіть почав вважати, буцімто її втома, обгрунтована від лікаря, вигадана тільки для нього. Бувало, що він мовчки виходив з дому, хряснувши дверима, лише тому, що Юліка казала про свою втому. І повертався десь серед ночі, просякнутий бридким духом пивниці; самий віддих його був образою. Або казав: "Хотів би я дочекатися, коли вже ти не будеш стомлена!" В голосі його бринів докір і гнів. Що ж Юліка могла зробити? Щоправда, він ні разу не сказав: "Ти просто не жінка!", проте Юліка добре відчувала, що він порівнює її з іншими жінками. Врешті Штіллер допровадив її просто до розпачу, і щоб довести собі, йому та цілому світові протилежне, вона знайшла тільки один спосіб: якомога відвертіший флірт. Досі вона ніколи ні з ким не фліртувала. Штіллер її штовхнув на таке. Він вважав, що це несмак: приймати залицяння першого-ліпшого шалихвоста, а найрадніше такого, що його доля закине скоро кудись далі від неї. Юліці подобалось вислухувати хвалу своїй красі разом із хвалою своєму мистецтву; чогось більшого вона не дозволяла. Штіллер був зовсім не ревнивий, його лише неприємно вражало, що його Юліка, прощаючись, переважно в ресторані чи на вулиці перед рестораном, роздавала поцілунки; він тоді питав тільки: "Ти певна, що всіх перецілувала?" Те цілування здавалось йому по-дитячому смішним. Та одного разу він розлютився. Було це після якогось балу, Юліка, струнка вакханка, сідала на коліна то до того, то до іншого чоловіка і все вдавала з себе "шалену жінку". Штіллер чекав на неї з пальтом, і йому вже від усього ртого блювати хотілося, як він казав на свій вульгарний лад. Панове, що залицялися до прекрасної Юліки так чарівно й дотепно і що їм вона віддаровувала своєю красою, напевне, були дуже розумні й справді цікаві, але Штіллер завше казав, що вони геть усі більші чи менші гомосексуалісти. Ясна річ, що його глузи ображали Юліку, бо вона не знала, з чого таке можна впізнати. 1, мабуть, ще й ті глузи штовхали бідолашну Юліку далі, ніж вимагала її натура, аж поки нарешті вона опинилася в обіймах молодого консультанта з реклами, що його чоловічі якості визнавали всі,— до того ж він мав прегарний будиночок під Аско-ною. Штіллер, либонь, не сподівався, що Юліка зважиться аж на таке. Штіллер знав того консультанта і знав також, що він давно закоханий у Юліку. Штіллера, мабуть, аж свербіло дізнатися, що з того вийде, і він сам улаштував їм першу зустріч. Може, він хотів випробувати, чи Юліка справді жінка? А потім, коли вже в них зайшло так далеко, шановний Штіллер мало не збожеволів: замкнувся в майстерні все ковтав веронал, аби цілими днями, не прокидатися. Тепер уже Юліка вважала його поведінку за несмак. Напевне, він злякався, що аж нині між ними став чоловік, правдивий чоловік, і, нічогісінько не знаючи про їхні стосунки, наперед склав зброю. В своїх жалібних листах він бачив уже Юліку, свою балерину, мамою на березі Лаго-Маджоре. Його поведінка, мабуть, тим більше завдавала Юліці прикрощів, що сама пригода була дуже коротка — десь тривала з тиждень в Асконі. Молодий консультант був заклопотаний своєю роботою, гасав сюди й туди, Юліка, звісно, теж ходила на проби. Штіллер запитував що другий день, чому Юліка не їде до Аскони, і так на неї поглядав, ніби чекав від неї відповіді на якесь інше запитання, що його Юліка справді не могла вгадати. Що Штіллер хотів довідатись від неї? Для Юліки вся пригода не варта була розмови, не кажучи вже про те, що вона, натура стримана й боязка, ніколи не любила звірятися в своїх думках. Зрештою, вважала вона, Штіллер і сам міг би помітити, що все вже скінчилося. Та він, здавалося, не помічав нічого чи не мав певно^і. Непосидющий консультант з реклами лишився для ньд-го справжнім чоловіком, що зумів ощасливити Юліку. Штіллер був певен того від першої ж хвилини, коли його охопив ляк, і недобачав, що Юліка зосталася така сама, як і була. Гадав, мабуть, що вона прикидається перед ним, приховує своє щастя, жаліючи його. А тим

часом Юліка після всього, що Штіллер уже вчинив їй, не відчувала ані найменшої потреби жаліти його. Штіллер ще цілі місяці жив ніби на чатах, раз навіть зважився пошукати в її торбинці, чи не знайде якогось знаку — листа, квитка до Аскони, нотатки в календарику. Проте в календарику були тільки позначки, коли йти на проби, до перукаря, до зубного лікаря. Можна собі уявити, як, мабуть, набридало Юліці, що Штіллер усе мізкував над тією пригодою, хай навіть і мовчки, а найдужче набридало тому, що Штіллер, хоч і не дорікаючи, але з міною переслідуваного, все чекав на щось, на якесь слово, що порятувало б його. А що Юліка мала йому казати? Якось Штіллер став домагатися відвертої відповіді, ким був для неї консультант із реклами, і вона відповіла: "Годі вже про це, ти сам довів мене до розпачу. Я ж бо вернулася, то не доводь мене знову до такого!.." В кожному разі, Юліка не бачила за собою жодної провини, якої б Штіллер, із свого боку, не перевершив уже в багато разів. Вона повернулась до нього, отже, йому належало зробити все, щоб їй було з ним добре. Кілька місяців знов було чудово/

Штіллер, видко, довідавшись манівцями, що непосидющий консультант із реклами давно вже має іншу коханку, чекав Юліку під театром, готував по-валенсійсь-кому риж і не ображався, коли вона, стомлена пробою, тільки куштувала його або й зовсім не їла, взяв до серця її запеклу сварку з якимось режисером і признав їй слушність, оберігав її, як наказував лікар, чи принаймні намагався* оберігати,— і так тривало кілька місяців. Потім, видко, він знову поринув у свій егоцентризм і сподівався, що Юліка дбатиме тільки про нього, знову мовчки йшов із дому, хряскав дверима й напивався — наприклад, коли Юліка була надто стомлена, щоб цілими годинами слухати про скульптуру. Якось вона дозво— . лила собі завважити, що його пиятики дуже дорого коштують. Штіллер ображався, і як вона мовчала, і як войґа говорила. Як же Юліка могла бути ніжна до чоловіка, що сам — вона ж відчувала — палав до неї гнівом? Одного ранку, снідаючи, Штіллер ні сіло ні впало спитався, навіщо вона розказала в театрі, що його новий американський непромокальний плащ куплений за її гроші. Юліка не зрозуміла його запитання. "Навіщо ти розказуєш про таке цілому театрові?" — спитав він, аж— тремтячи з гніву,— і то через таку дрібницю. "А що тут страшного?" — здивувалася вона. Штіллер вирвав їй газету з рук і цілих півгодини тлумачив, що, на його думку, тут страшного. Тлумачення його було огидне. Юліці сльози набігали на очі, а що Штіллер не вгавав, вона крикнула "Іди з моїх очей, про'шу тебе, іди!" Штіллер не пішов, хоч напевне бачив, яка вона ображена.