Скляний ключ - Сторінка 23

Очі його гляділи пильно і спокійно. – Однак, в одному ви маєте рацію: я дійсно друг Поля. Ним я і залишуся, кого б він там не вбивав.

Запала довга пауза, під час якої Дженет не зводила очей з лиця Неда. Коли вона, нарешті, заговорила, голос її звучав глухо, безживно:

– Отже, все було даремно? Мені здавалося, що коли я розповім вам правду... – вона осіклась. Її обличчя, руки, плечі виражали повну безнадію.

Нед повільно покачав головою.

Зітхнувши, вона встала і простягла йому руку.

– Мені дуже гірко і образливо, але ж нам не обов'язково розставатися ворогами, чи не так, містере Бомонт?

Він теж підвівся. Простягнутої руки він, начебто, не помітив.

– Та половина вашої душі, яка обманювала Поля і продовжує його обманювати, – мій ворог.

Дженет не прибирала руки.

– А друга половина, – запитала вона, – та половина, яка не має до цього відношення?

Він взяв її руку і низько схилився над нею.

4

Провівши Дженет, Нед Бомонт підійшов до телефону і назвав номер.

– Доброго дня, – сказав він. – Це говорить Бомонт. Скажіть, містер Медвіг ще не появлявся?.. Коли він прийде, передайте йому, будь ласка, що я дзвонив і зайду побачитися з ним... Дякую вам.

Нед поглянув на годинника. Було кілька хвилин на другу. Він запалив сигарету, всівся біля вікна і став розглядати сіру церковку напроти. Кільця диму, відштовхуючись від віконного скла, плавали над його головою сизими хмаринками. Так він сидів і гриз сигарету хвилин десять, поки не задзеленчав телефон.

– Хелло, – мовив він, знявши трубку. – Так, Гаррі... Розуміється. Де ти знаходишся?... Гаразд, піду. Чекай мене там ... Через півгодинки. Прекрасно.

Жбурнувши недопалок у камін, він вдягнув пальто та капелюх і вийшов. Пройшовши пішки шість кварталів, він зайшов у ресторан, з'їв салат з булочкою, випив чашку кави, а затим пройшов ще чотири квартали до маленького готелю під назвою "Мажестік". Юнак ліфтер привітав Неда, назвавши його за ім'ям, і, піднімаючи його на четвертий поверх, запитав, що він може сказати про третій заїзд на сьогоднішніх скачках.

Подумавши, Нед відповів:

– Думаю, що Лорд Байрон виграє.

– Дуже сподіваюся, що ви помиляєтесь, – зауважив юнак, – я поставив на Шарманку.

– Все може бути. – Нед знизав плечами. – Та вже Шарманка поважчала.

Пройшовши по коридору, Нед постукав у двері 417-ї кімнати. Двері відкрив Гаррі Слосс, міцний, широколиций, починаючий лисіти чоловік років тридцяти п'яти. Він був у самій сорочці, без піджака.

– Сукунда в секунду, – сказав він, відкриваючи двері. – Проходь.

Почекавши, поки Гаррі зачинить двері, Нед звелів:

– Викладай, що стряслося.

Гаррі всівся на ліжко і стурбовано поглянув на Неда.

– Знаєш, мені дуже не подобається ця штука.

– Яка саме?

– А те, що Бен поперся в прокуратуру.

– Гаразд, – роздратовано проговорив Нед. – Я не поспішаю, можу і зачекати поки ти зберешся по-порядку розповісти, в чому справа.

Гаррі підняв свою широку білу ручищу.

– Зачекай, Нед, зараз я тобі все поясню. Вислухай мене. – Він порився у кишені і витяг зібгану пачку сигарет. – Пам'ятаєш той вечір, коли пристукнули цього хлопчака Генрі?

– Еге ж, – знудженим тоном вимовив Нед.

– Пам'ятаєш, ми з Беном прийшли до клубу саме перед тим, як ти об'явився?

– Авжеж.

– Так ось, слухай, ми бачили, як Поль сварився з цим шмаркачем там, під деревами.

Нед розгладив кінчиком пальця свої вусики і здивовано заперечив:

– Але ж я бачив, як ви вилізали з машини перед клубом саме в ту хвилину, коли я знайшов труп. Ви ж під'їхали з другого боку. І до того ж, – він підняв палець, – Поль з'явився у клубі раніше за вас.

– Все це вірно, – закивав Слосс. – Тільки ми спочатку проїхали по Китайській вулиці до квартири Пінкі Клейна, але його не було вдома, і тоді ми розвернулися і поїхали назад до клубу.

– Так що ж ви бачили?

– Ми бачили, як Поль сварився з ним там, під деревами.

– Ви це бачили, проїжджаючи мимо?

Слосс знову ствердно затряс головою.

– Але ж було темно, – нагадав Нед, – Я просто не розумію, як ви могли, рухаючись, розгледіти їхні обличчя. Ви що, зменшили швидкість чи зупинилися?

– Ми не зупинялися і швидкість не зменшували, але вже Поля я ні з ким не сплутаю, – наполягав Слосс.

– Можливо, але звідки ти знаєш, що він стояв там з Тейлором Генрі?

– З ним. Напевне з ним. Ми досить ясно його бачили.

– І до того ж ще ви бачили, як вони сварилися. Що ти хочеш цим сказати? Вони билися?

– Ні, але вони стояли так, наче вони сварилися. Ти ж сам знаєш, по тому, як люди стоять, можна зрозуміти, що вони сваряться.

– Ясно, – невесело усміхнувся Нед. – Якщо один із них стоїть у другого на голові. – Усмішка щезла. – І Бен потягнувся з цим у прокуратуру?

– Так. Я не знаю, звісно, чи сам він туди пішов, чи ж Фарр що-небудь рознюхав і послав за ним, та тільки він розколовся у Фарра. Це вчора було.

– А як ти дізнався про це, Гаррі?

– Фарр мене повсюди шукає, ось як я дізнався про це, – відповів Слосс. – Бен проговорився, що я був разом з ним, і Фарр велів передати мені, щоб я зайшов, тільки я не хочу вплутуватися у цю історію.

– Ще б пак! Але що ти скажеш Фарру, коли він тебе зацапає!

– Та не дам я себе зацапати! Тому то я і викликав тебе. – Слосс відкашлявся і провів язиком по пересохлих губах. – Я подумав, що, може, мені краще змитися з міста на пару тижнів, поки заворушення не вляжеться, тільки для цього монета потрібна.

Усміхнувшись, Нед покачав головою.

– Цього саме і не слід робити. Якщо ти дійсно хочеш допомогти Полю, піди до Фарра і скажи, що ти не розібрав, хто там стояв під деревами, і взагалі вважаєш, що із вашої машини розгледіти що-небудь толком було неможливо.

– Гаразд, зробимо, – з готовністю погодився Слосс. – Але послухай, Нед, маю ж я що-небудь за це отримати? Врешті-решт я ж ризикую... Ну, словом, ти мене розумієш?

Нед кивнув.

– Після виборів ми підшукаємо тобі тепленьке містечко, таке, де працювати доведеться не більше години в день.

– Ось що, – Слосс встав. Його водянисті зеленкуваті очі дивилися з настійливим благанням, – я скажу тобі всю правду, Нед. Я зовсім на мілині. Не міг би ти роздобути мені замість цього містечка трохи грошенят? Вони мені позаріз потрібні.

– Спробую. Поговорю з Полем.

– Зроби це для мене, Нед, і подзвони, гаразд?

– Гаразд. Бувай.

Із "Мажестіка" Нед Бомонт відправився у міську ратушу, де містилася прокуратура, і заявив, що йому необхідно побачити містера Фарра. Круглолиций молодий чоловік, до якого він звернувся, вийшов з приймальні і через хвилину повернувся з вибачливою міною на обличчі.

– Мені дуже шкода, містере Бомонт, але містер Фарр кудись вийшов.

– Коли він повернеться?

– Не знаю. Його секретарка говорить, що він нічого їй не сказав.

– Що ж, доведеться ризикнути, – промовив Нед. – Почекаю у нього в кабінеті.

Молодий чоловік заступив йому дорогу.

– Але це неможливо...

Нед усміхнувся йому своєю найчарівнішою посмішкою і ласкаво запитав:

– Тобі вже обридло твоє місце, синок?

Молодий чоловік нерішуче пом'явся і відступив убік. Нед пройшов по внутрішньому коридору і відчинив двері у кабінет окружного прокурора.

Фарр підняв голову від паперів і скочив з місця.

– Як, це були ви? – скрикнув він. – Чорт забирай цього хлопчиська! Завжди він що-небудь наплутає. Сказав, що мене запитує якийся містер Бауман.

– Не біда, – лагідно відповів Нед. – Я ж потрапив до вас врешті-решт.

Він дозволив окружному прокурору кілька разів потиснути собі руку і всадити в крісло.

– Які новини? – кинув він недбало, коли вони обоє зручно вмостилися.

– Ніяких, – відповів Фарр, заклавши великі пальці рук у кишені жилета і розкачуючись на стільці. Все та ж рутина, хоча, баче Бог, роботи нам вистачає.

– Як справи з виборами?

– Могли би бути й краще, – по багряному обличчі окружного прокурора ковзнула тінь. – Проте, я думаю, що ми все-таки впораємося.

– Що-небудь стряслося? – безтурботно запитав Нед.

– Так, всяка всячина. Завжди можуть виникнути непередбачувані обставини. На те вона і політика.

– Чи не можемо ми, я... або Поль... чим-небудь допомогти?

Фарр покачав рудою, коротко стриженою головою.

– Може, ваші труднощі викликані поголосами, що Поль має стосунок до вбивства Тейлора Генрі?

В очах Фарра майнув переляк. Він кілька разів блимнув і випрямився.

– Бачите, – нерішуче промовив він, – усі вважають, що ми давно мали б знайти вбивцю. Звісно, на сьогодні це одне з найголовніших наших ускладнень, можливо, навіть, найголовніше.

– Розкопали що-небудь новеньке з часу нашої останньої зустрічі?

Фарр знову мотнув головою. Його очі дивилися насторожено.

– Продовжуєте притримуватися деяких ліній розслідування? – з холодною усмішкою запитав Нед.

Прокурор засовався в кріслі.

– Так, Нед, розуміється.

Нед схвально кивнув. Погляд його став недобрим, в голосі зазвучала зловтіха:

– Як щодо показань Бена Ферріса? Їх теж притримуєте?

Фарр відкрив рот, закрив його, пожував губами. В наступну мить його широко відкриті від здивування очі стали абсолютно безпристрастними.

– Я не знаю, чи варті чого-небудь показання Ферріса: Думаю, що ні. Я придаю їм так мало значення, Нед, що просто забув про них.

Нед іронічно засміявся.

– Ви ж знаєте, – продовжував Фарр, що я не став би приховувати від вас чи від Поля, якби довідався що-небудь важливе. Ви ж досить добре мене знаєте.

– Раніше знали, але тоді у вас нерви міцніші були, – відповів Нед. – Ну, добре. Так ось, якщо вас цікавить той тип, котрий був у машині з Беном, ви можете взяти його зараз в готелі "Мажестік," номер чотириста сімнадцять.

Фарр мовчки розглядав зелене сукно свого стола, танцюючу фігурку з літаком на чорнильному приборі. Лице його осунулось.

Нед встав, усміхаючись одними губами

– Поль завжди готовий виручити своїх хлопців з біди, – промовив він. – Якщо вам потрібна його допомога, він з задоволенням дозволить себе арештувати по звинуваченню у вбивстві Тейлора Генрі.

Фарр не підводив очей.

– Не мені вказувати Полю, що йому робити, – вичавив він.

– Геніальна думка! – вигукнув Нед. Він перегнувся через стіл і довірче прошепотів у самісіньке вухо окружного прокурора. – А ось ще одна, не менш геніальна. Не вам робити те, чого Поль не велить...

Усміхаючись, він направився до дверей, проте усмішка зникла, щойно він вийшов на вулицю.

Глава восьма. ПОЦІЛУНОК ІУДИ

1

Нед Бомонт відкрив двері, на яких було написано "Східна будівельно-підрядна компанія," і, обмінявшись привітаннями з двома молодими дівицями, сидівшими за столиками, пройшов у наступне приміщення, де знаходилися п'ять-шість чоловіків, а звідти – в особистий кабінет Поля Медвіга.