Скляний ключ - Сторінка 27

Дивимося, і справді, під килимком лежить ключ. Однак, коли ми відкрили двері, то побачили, що весь будиночок кишить зміями – ми їх у вікно не помітили, – і вони всі зашипіли, піднялися і поповзли на нас. Ми злякалися, зачинили двері і стали слухати, як вони шиплять і б'ються головами об поріг. І тоді ви сказали: – Давайте відкриємо двері і сховаємося, змії виповзуть. а ми зайдемо в дім. – Так ми і зробили. Ви помогли мені забратися на покрівлю – вона чомусь виявилася дуже низькою – а потім залізли самі і, перегнувшись донизу, відчинили двері. Ми лежали на покрівлі, затамувавши подих, і дивилися, як тисячі і тисячі змій, звиваючись, повзуть у ліс. Нарешті, відповзли останні, і ми зіскочили з покрівлі, вбігли досередини, зачинили за собою двері, і їли, їли, їли. І тут я раптом прокинулась, і виявилося, що я сиджу на постелі, сміюся і плескаю в долоні.

– Мені здається, що ви все це вигадали, – мовив Нед після невеликої паузи.

– Чому ви так вирішили?

– Тому що ваш сон почався як жахіття, а закінчився зовсім навпаки, і взагалі, усі сни, котрі мені снилися про їжу, зазвичай кінчалися раніше, ніж я встигав піднести що-небудь до рота.

Дженет розреготалася.

– Ні, я не все придумала, але ви мені не повірили, і тепер я вам не скажу, де правда, а де вигадка.

– Ну, добре. – Нед знову взяв виделку, але їсти не став. – Цікаво, а ваш батько нічого не знає? Не могли б ми що-небудь витягти з нього, якби ми йому розповіли те, що нам відомо? – Нед поставив це запитання з таким видом, ніби йому це щойно прийшло в голову.

– Звісно, могли б, – з жаром відповіла вона.

Нед замислено приплющив очі.

– Я одного боюсь, як би він не вибухнув і не зіпсував нам усю музику передчасно. Він же у вас гарячий, правда?

– Еге ж, – неохоче зізналася вона, – але ми... – її обличчя враз посвітліло, – я цілком певна, що коли ми пояснимо йому, чому необхідно почекати, то він... Але ж у вас вже все готово?

– Поки що ні, – покачав він головою.

Дженет надула губки.

– Можливо, завтра, – сказав Нед.

– Справді?

– Я нічого не обіцяю, – попередив він, – але думаю. що до завтрішнього дня все буде готово.

Дженет простягла руку через стіл і торкнулася руки Неда.

– Але ви обіцяєте, що, як тільки все буде готово, ви дасте мені знати – будь то день чи ніч?

– Гаразд, обіцяю, – відповів він з непроникним видом. – Але ж вам зовсім не обов'язково особисто бути присутньою при цій сцені.

Вона почервоніла, але очей не опустила.

– Я знаю, ви вважаєте мене чудовиськом. Мабуть, так воно і є.

– Будемо сподіватися, що істина, коли ми докопаємося до неї, – пробурмотів Нед, глядячи собі в тарілку, – припаде вам до смаку.

Глава дев'ята. МЕРЗОТНИКИ

1

Після того, як Дженет пішла, Нед Бомонт підійшов до телефону і назвав номер Джека Рамсена.

– Послухай, Джек, ти не міг би заглянути до мене? – запитав він, коли той взяв трубку. – Добре... чекаю.

До приходу Джека Нед встиг перевдягтися. Вони всілися один навпроти одного в плюшеві крісла, тримаючи в руках по склянці віскі з содовою, і закурили: Нед – сигару, Джек – сигарету.

– Ти чув про мій розрив з Полем? – запитав Нед.

– Так, – недбало зронив Джек.

– Ну і що ти про це думаєш?

– Рівним рахунком нічого. Я пригадую, що зовсім недавно ви теж порвали друг з другом, а потім виявилося, що це ловушка для О'Рорі.

Нед усміхнувся, мовби він з самого початку чекав саме такої відповіді.

– Таким чином, усі вважають це новим трюком?

– Багато хто, – лаконічно відповів його франтуватий співбесідник.

Нед глибоко затягся і повільно з розстановкою запитав:

– А якщо я зізнаюся тобі, що на цей раз ми порвали з ним по-справжньому, без дураків?

Джек промовчав. Обличчя його нічого не виражало.

– На жаль, це так, – сказав Нед. Він відхлебнув зі склянки. – Скільки я тобі винен?

– Сорок монет за останнє дільце з дівчинкою Медвіга. За минуле ми розрахувались.

Нед витяг з кишені штанів товсту пачку грошей, відділив від неї чотири десятидоларові асигнації і протягнув їх Джеку.

– Дякую, – кивнув той.

– Отже, ми розрахувались, – підсумував Нед. Він глибоко затягся і, цідячи дим крізь зуби, вів далі: – Я маю для тебе ще одну роботку. Я хочу, щоб Поля взяли за вбивство Тейлора Генрі. Він мені зізнався у всьому, але потрібні додаткові докази. Хочеш попрацювати над цим зі мною?

– Ні.

– Чому?

Смаглявий молодий чоловік піднявся і поставив порожню склянку на стіл.

– Ви знаєте, що ми з Фредом заснували тут невеличке детективне агентство. Справи йдуть непогано. Ще пару років, і ми почнемо солідно заробляти. Ви мені подобаєтесь, Бомонт, та не настільки, щоб через вас розсваритися з людиною, котра тримає в руках все місто.

– Поль – людина пропаща, – спокійно відповів Нед. – Вся його свора вже зібралась хоронити його . В цю саму мить Фарр і Рейні...

– Так нехай вони самі і займаються цим, – перервав його Джек. – Я не збираюся занурюватися в цю брудну історію, і взагалі я тільки тоді повірю, що їм під силу похоронити Поля, коли побачу його в труні. Трохи потріпати його – це вони можуть, а ось на більше вони не потягнуть. Та ви його самі знаєте краще мене. В одному мізинцю Поля більше мужності, ніж у всієї цієї шайки, разом взятої.

– Так, в хоробрості йому не відмовиш, якраз це і може погубити його. Ну що ж, ні так ні.

– Ні, – повторив Джек і взяв капелюха. – Що-небудь інше – будь ласка, а це – ні. – І він махнув рукою, ніби як підводячи риску під розмовою.

Нед також піднявся з крісла.

– Я так і думав, що ти відмовишся, – проговорив він без тіні образи в голосі. Він пригладив вусики кінчиком пальця і замислено поглянув на Джека. – До речі, ти не підкажеш мені, де б я міг відшукати Шеда О'Рорі?

Джек покачав головою.

– Відколи поліція втретє учинила наліт на його притон, і там у стичці прихлопнули двох фараонів, Шед укривається, хоча і не схоже, щоб поліція мала докази особисто проти нього. – Він витяг з рота сигарету. – Ви знайомі з Віскі Вассосом? Можна дізнатися від нього; якщо ви його добре знаєте, запитаєте у нього. По вечорах він зазвичай вештається у кабачку Тіма Уокера.

– Спасибі, Джек. Спробую щастя.

– Пусте, – відповів Джек. Він повагався. – Мені дуже шкода, що ви порвали з Полем. Краще вже б ви... – він обірвав себе і направився до дверей. – Втім, ви самі знаєте, що робити, – сказав він, не обертаючись, і вийшов.

2

Нед Бомонт зайшов у окружну прокуратуру. На цей раз його відразу провели до Фарра.

Фарр не зробив навіть спроби припіднятися з крісла і не простягнув Неду руки.

– Здрастуйте, Бомонт. Присядьте, – промовив він з льодяною ввічливістю. Його задерикувата фізіономія, трохи злиняла. Очі дивилися вороже і насторожено.

Нед усівся позручніше, закинув ногу на ногу і почав:

– Я забіг до вас розповісти про те, що відбулося поміж мною і Полем учора, коли я пішов звідси.

– Ну? – холодно процідив Фарр.

– Я повідомив йому, що у вас піджилки трясуться, – сказав Нед зі своєю найчарівнішою усмішкою; вид у нього був такий, наче він розповідає забавний анекдот. – Я розповів йому, як ви силкуєтеся, стараючись пришити йому вбивство Тейлора Генрі. Я сказав, що єдиний для нього спосіб врятувати шкіру – це відшукати справжнього вбивцю. І знаєте, що він мені відповів? Що він і є той самий убивця, тільки він назвав це нещасним випадком, чи самообороною, чи чимось ще у цьому роді.

Фарр ще більше зблід і стиснув губи, але далі мовчав.

– Вам не дуже нудно мене слухати? – запитав Нед, припіднявши брови.

– Продовжуйте, – ще холодніше відповів Фарр.

Нед відкинувся на спинку стільця і усміхнувся.

– Думаєте, я морочу вам голову? Боїтеся попастися в западню? – Він покачав головою. – Ех, Фарр, заяча душа!

– Я ладний вислухати відомості, які ви побажаєте мені сповістити. – промовив Фарр, але зараз я дуже зайнятий і попрошу вас...

– Гаразд, – розсміявся Нед, – я тільки думав, що ви захочете оформити цю мою розповідь як показання свідка.

– Будь ласка. – Фарр натиснув перламутрову кнопку на столі.

У кімнату зайшла сивоволоса жінка в зеленій сукні.

– Містер Бомонт хоче продиктувати показання, – сказав Фарр.

– Слухаю, сер, – відповіла жінка і присіла збоку за стіл прокурора. Тримаючи над блокнотом серебрений олівчик, вона поглянула на Неда порожніми очима.

– Вчора вдень у своєму кабінеті, – почав Нед, – Поль Медвіг розповів мені, що в той вечір, коли був убитий Тейлор Генрі, він обідав у домі сенатора Генрі; що там у нього вийшла сварка з Тейлором Генрі, і, коли він пішов, Тейлор Генрі побіг за ним і замахнувся на нього важким сучкуватим коричневим ціпком; намагаючись вирвати цей ціпок, Медвіг випадково вдарив ним Тейлора Генрі по голові і збив його з ніг; затим він відніс цей ціпок і спалив його. Він сказав, що єдиною причиною, котра змусила його промовчати про це, було бажання укрити випадок від Дженет Генрі. Ось і все.

– Негайно віддрукуйте це, – наказав Фарр стенографістці. Жінка вийшла

– А я ж думав, що вас моя розповідь схвилює. – Нед зітхнув. – Мені здавалося, що ви на собі волосся почнете рвати від захоплення.

Окружний прокурор пильно дивився на нього, не мовлячи ні слова.

– Я розраховував, що ви, принаймні, затримаєте Поля, – не бентежачись, провадив Нед, і подасте йому... – він змахнув рукою, підшукуючи слова, – мої "викривальні показання " – непогано звучить, га?

– Дозвольте мені самому вирішувати, як вести розслідування, – стримано відповів окружний прокурор.

Нед гучно розсміявся, потім замовк і мовчав допоки стенографістка не повернулася з віддрукованим екземпляром його заяви.

– Принести присягу на Біблії? – запитав Нед.

– Не треба, буде досить, якщо ви просто підпишете.

Нед поставив свій підпис.

– А це зовсім не так забавно, як я думав, – весело поскаржився він.

Квадратна щелепа Фарра висунулась вперед.

– Авжеж, звісно, – промовив він з похмурим вдоволенням.

– Ех ти, Фарр, заяча душа, – повторив Нед. – Бережись автомобілів, не переходь вулицю при червоному світлі. – Він церемонно відкланявся. – До нової зустрічі.

Вийшовши з прокуратури, Нед сердито зморщився.

3

Тим самим вечором Нед Бомонт подзвонив у двері неосвітленого триповерхового будинку на Сміт-стріт. Низенький чоловічок з маленькою головою і надто широкими плечами виглянув у шпарку, сказав: "Заходь" – і розчахнув двері.

Нед кивнув йому, пройшов по тьмяно освітленому коридору повз двоє зачинених дверей, відкрив треті і спустився по дерев'яних сходах у підвальчик, де була влаштована стойка і тихо грало радіо.

Поряд зі стойкою містилися скляні матові двері з надписом "Туалет".