Смертельний світ - Сторінка 22

Гадаю знайшов нашого носія. Приготуйся, зараз.

Поворот був повільний і Джейсон не втрачав сигналу. Кілька разів він вагався, проте знов спіймав його. Коли компас врівноважився Мета додала потужності.

Вони взяли курс на пирійських тубільців.

Година польоту зі швидкістю близькою найвищої атмосферної швидкости не принесла жодних змін. Мета скаржилися, проте Джейсон наполіг на продовженні курсу. Сигнал був незмінним і поволі посилювався. Вони перетнули пасмо вулканів, що позначали межі континенту, кораблем термосили розжарені потоки повітря. Щойно вони залишили берег позаду і вони були над водою, Скоп доєднався до ремствувань Мети. Він ненастанно обертав свою вежу, однак на такій висоті стрілянини було з комареву ніжечку.

Коли на видноколі з'явились острови сигнал пішов на спад.

— Тепер сповільнюй, — передав Джейсон. — Ті острови попереду скидаються на випромінювач нашого сигналу!

Колись тут був континент, ковзав на розплавленому ядрі Пиру. Тиск змінився, тектонічні плити змістились і континент зник в океані. Все, що тепер залишилось від цих просторів суші з різноманіттям життя — це ланцюжок островів, що були колись вершинами найвищих гірських хребтів. На цих островах, що прямовисно вигулькували з води збереглись останні мешканці зниклого континенту. Відібрані нащадки переможців невпинного жорстокого відбору. Тут жили найстаріші місцеві пирійці.

— Знижуйся, — подав знак Джейсон. — До цієї великої вершини. Здається сигнал іде звідти.

Вони кинулись додолу над горою, проте не змогли нічого крім дерев і спаленої сонцем скелі вгледіти.

Біль майже зніс Джейсону голову. Вибух ненависті пройшов крізь підсилювач в його череп. Він зірвав навушники і обхопив руками голову. Крізь сльози побачив чорну хмару летючих тварюк, що зірвались з дерев. Він тільки встиг вихопити проблиск узгір'я, перш ніж Мета додала потужності двигням і корабель швидко забрався звідти.

— Ми знайшли їх! — Її шалене піднесення зникло щойно вона здріла Джейсона в комунікаторі. — З тобою все гаразд? Що сталося?

— Почуваюсь... спустошеним... раніше я вже переживав псі вибухи, проте нічого подібного! Якраз перед вибухом я помітив отвір, схожий на печеру. Здається сигнал був звідти.

— Лягай, — сказала Мета. — Відвезу тебе до міста якомога хутчіш. Попереджу Керка, він має знати, що сталося.

Коли вони приземлялись група людей вже чекала на космодромі. Вони увірвалися щойно корабель торкнувся землі, прикриваючи обличчя від ще гарячого повітря шахти. Керк увірвався щойно відчинився порт, роздивляючись довкола, поки не помітив Джейсона простягненого на прискорювальному лежаку.

— Це правда? — гаркнув він. — Ви простежили чужорідних злочинців, що розпочали цю війну?

— Легше чоловіче, легше, — сказав Джейсон. — Я відстежив джерело псі повідомлення, що підтримує вашу війну. Я не знайшов ніяких доказів щодо того, хто розпочав цю війну і, звичайно ж не поспішав би настільки, щоб називати їх злочинцями...

— Я втомився від твоєї гри слів, — перебив Керк. — Ти знайшов цих істот і зафіксував їх розташування.

— На мапі, — сказала Мета, — я зможу долетіти туди із заплющеними очима.

— Добре, добре, — сказав Керк, потираючи руки, настільки сильно, що можна було почути жорсткий скрегіт його мозолів. — Аж не віриться, що по всіх цих століттях війна можливо добігає кінця. Та тепер це можливо. Замість того, щоб просто вбивати ці самовідновлювальні легіони бридких напасників ми зможемо дістатись їх керівників. Вистежити їх, перенести війну на їх територію... і стерти їх з поверхні цієї планети!

— Нічого подібного! — сказав Джейсон, з зусиллям сідаючи. — Нічого ти не робитимеш! Відтоді як я прилетів на цю планету мною тут попихають, я неодноразово ризикував своїм життям. Як ти думаєш, я зробив це тільки, щоб задовольнити твої кровожерні прагнення? Я домагаюсь примирення — не руйнувань. Ти обіцяв зв'язатися з цими істотами, постаратись домовитись. Ти що не людина честі, що тримає своє слово?

— Я не зважатиму на образи, хоча за таке іншим разом я убив би тебе, — сказав Керк. — Ти добре послужив моїм людям і ми не соромимось чесно визнати борг. Водночас не треба звинувачувати мене в порушенні обіцянки, якої я ніколи давав. Пригадую дослівно казав наступне: ‘обіцяю дотримуватись усякого розумного плану, що скінчить цю війну'. Цього я й збираюсь триматись. Твій план мирних переговорів не розсудливий. Тому ми збираємось знищити ворога.

— Спочатку подумай, — звернувся Джейсон до Керка, що обернувся піти. — Що не так у спробі переговорів чи перемир'я? Потім, якщо не вдасться, можете спробувати по-своєму.

Відсік був переповнений пирійцями, що проштовхувались в середину. Керк майже дійшовши до дверей, повернувся до Джейсона.

— Я скажу тобі, що не так з мирним планом, — сказав він. — Так роблять боягузи, ось чому. Для тебе це прийнятно, бо ти прибулець і не знаєш кращого. Однак невже ти вважаєш, що я б хоч на мить міг потакати таким програшним принципам? Коли я кажу, я кажу не тільки за себе, а й за всіх нас. Ми не проти боротьби, і ми знаємо як це робиться. Ми знаємо, що якби ця війна була скінчена, ми могли б збудувати тут кращий світ. Водночас, якщо у нас є вибір між продовженням війни і боягузливим миром – ми обираємо війну. Ця війна тоді буде скінчена, коли ворог буде повністю знищений!

Пирійці, що слухали викрикували на знак згоди і коли Керк проштовхувався крізь натовп деякі з них підбадьорливо плескали його по плечі коли він минав їх. Джейсон відкинувся на дивані, змучений зусиллями і вичерпаний спробами здолати жорстокість пирійців мирними закликами.

Коли поглянув всі вони пішли – крім Мети. У неї було те ж саме кровожерливе піднесення як і в решти, проте воно зникло, коли вона на нього глянула.

— То що, Мето? — гірко запитав він. — Жодних сумнівів? Ти теж думаєш, що знищення єдиний спосіб скінчити цю війну?

— Я не знаю, — сказала вона. — Я не певна. Вперше в своєму житті у мене більше ніж одна відповідь на питання.

— Вітаю, — сказав він. — Ознака дорослішання.

XXII.

Джейсон стояв осторонь і спостерігав завантаження смертоносного вантажу до корабельного трюму. Пирійці були в доброму гуморі укладаючи гвинтівки, гранати і газові бомби. Коли на борт доправили заплічник з атомною бомбою один з них затягнув похідної пісні, а решта підхопили. Можливо вони були щасливі, однак очікування кривавої різанини сильно гнітило Джейсона. Він почувався якимось зрадником життя. Можливо, знайдене ним життя потрібно було знищити, а може й не потрібно. Без здійснення хоч би найменшої спроби до порозуміння, знищення буде відвертим вбивством.

Керк вийшов з операційної будівлі й всередині корабля чулось гудіння пускових насосів. Вони вирушали з хвилини на хвилину. Джейсон змусив себе поспішно перейняти Керка на півдорозі до корабля.

— Я лечу з вами, Керку. Принаймні це ти мені винен, за те що я їх знайшов.

Керк вагався, не схвалюючи таку думку. "Це бойова місія," — сказав він. — "Немає місця для спостерігачів і додаткової ваги... і вже занадто пізно нас зупиняти, Джейсоне, ти це знаєш."

— Ви пирійці найгірші брехуни у Всесвіті, — сказав Джейсон. — Ми обидва знаємо, що корабель може підняти в десять разів більший вантаж ніж той, що він несе нині. Отже... ти дозволиш мені летіти чи заборониш без всякої на те причини?

— Залазь на борт, — сказав Керк. — Лиш не плутайся під ногами, бо розтопчуть.

Цього разу, оскільки точка призначення була достеменно відома, політ тривав набагато менше. Мета підняла корабель в стратосферу високою балістичною дугою, що закінчувалась на островах. Керк сидів у кріслі другого пілота, Джейсон сидів позад них, звідки міг бачити екрани. Десант з двадцяти п'яти добровольців був в нижньому трюмі зі зброєю напоготові. Всі екрани корабля переведено на фронтальний показ. Вони спостерігали як з'являвся і здіймався зелений острів, тоді він зник прихований полум'ям гальмівних ракет. Старанно маневруючи кораблем, Мета посадила його на плоскім уступі поблизу входу в печеру.

Цього разу Джейсон був готовий до психічного вибуху ненависті, проте як і раніше було боляче. Стрільці сміялись і радісно вбивали всіх тварин острова, що наближались до корабля. Їх вбивали тисячами, а вони перли далі.

— Хіба ви мусите це робити? — запитав Джейсон. — Це вбивство, різанина, отак просто забивати цих звірів.

— Самозахист, — сказав Керк. — Вони на нас нападають і їх вбивають. Що може бути простіше? А тепер стули писок, бо кину тебе до них.

Минуло з півгодини, перш ніж стрільба стихла. Тварини й далі на них напали, однак масові напади, здавалося, скінчились. Керк сказав через внутрішній лінію.

— Штурмова група виходьте і обережно там. Вони знають, що ми тут і спробують за можливості влаштувати нам пекло. Несіть бомбу в цю печеру і перевірте наскільки вона глибока. Ми завжди можемо підірвати їх з повітря, однак з того не буде нічого доброго, якщо вони сховалися у твердій скелі. Тримайте екран відкритим, залиште бомбу і відходьте щойно я скажу. Тепер рухайтесь.

* * * * *

Чоловіки роїлися вниз сходами і утворюючи стрій для відкритого бою. Незабаром їх атакували, проте тварюк знесли, перш ніж вони змогли б підібратися ближче. Небавом чоловік з бомбою дістався печери. У нього на грудях була змонтована камера, тож спостерігачі на кораблі могли бачити поступ штурмового загону.

— Велика печера, — пробурчав Керк. — Заглиблюється і простягається до низу. Цього я й боявся. Скинута бомба просто завалила би вхід. Без жодних гарантій, що щось не змогло б зрештою вибратись звідти. Мусимо переконатись як глибоко простягається печера.

В печері було досить тепло щоб використовувати інфрачервоні фільтри. Кам'яні стіни жорстко відсвічували чорно-білим з перебігом наступу.

— Жодних ознак життя, відтоді як увійшли до печери, — повідомив офіцер. — Обгризені кістки на вході і трохи посліду лиликів. Поки скидається на природну печеру.

Крок за кроком наступ тривав, щораз сповільнюючись. Навіть не чутливі до псі випромінювання пирійці відчували безперервний потік ненависті спрямований на них. У Джейсона, на кораблі, головний біль замість послаблюватись, повільно зростав.

— Стережись! — закричав Керк, з жахом вдивляючись в екран.

Печера від стіни до стіни була заповнена блідими, безокими тваринами.