Світ Софії - Сторінка 49

Ф. С. Ґрунтвіґ

Гільда перегорнула аркуш. З наступної сторінки починався перший розділ, названий "Райський сад". Дівчинка зручно вмостилася на ліжку, оперла папку до колін і почала читати.

Софія Амундсен поверталася після занять додому" Зі школи вона вийшла разом з Юрунн. Вони розмовляли про роботів. На думку Юрунн, людський розум подібний до складного комп'ютера. Софія не була певна, чи погоджуватися з подругою. Хіба ж людина не повинна бути чимось більшим, ніж просто машиною?

Гільда продовжувала читати і невдовзі забула про все на світі, навіть про свій день народження. Час від часу якась швидкоплинна думка проскакувала поміж рядками, доки вона була заглиблена у читання.

Невже тато створив роман? Повернувся до написання великого твору і завершив його нарешті у Лівані? Він часто жалівся, що час у тих широтах має здатність розтягатися.

Тато Софії також подорожував світами. Напевно, це та дівчинка, з якою Гільда мала б познайомитися...

Досить їй було глибоко замислитися, що одного дня її не стане, як думки її поверталися до того, яким безмежно прекрасним є життя... Звідки узявся світ?.. Врешті-решт щось таки мусило виникнути з нічого" Але чи справді так було? Хіба це не так само важко уявити собі, як і те, що Всесвіт існував вічно?

Гільда читала і читала, їй страшенно ніяково було читати про те, як Софія Амундсен одержала листівку з Лівану. "Гільді Меллер Кнаґ, через Софію Амундсен, Клевервейєн, 3..."

Люба Гільдо! Сердечно вітаю тебе з п'ятнадцятиріччям. Сама розумієш, мені б хотілося зробити тобі подарунок, який би ріс разом з тобою. Вибач, що посилаю листівку до Софії. Так простіше.

Цілую. Тато.

От шельма! Гільда подумала, що тато завжди був хитруном, але цього разу він її буквально приголомшив. Замість покласти листівку просто до пакунка, він вдрукував її у рукопис.

Бідолашна Софія! Вона зовсім розгубилася.

Чому чийсь тато посилає листівку Софії, коли її слід посилати зовсім у інше місце? Кому це заманулося морочити голову власній доньці, посилаючи привітання з днем народження на чужу адресу? Чому так "простіше"? І передусім: як їй розшукати Гільду?

Ну, як усе це пояснити?

Гільда перегорнула сторінку і почала читати наступний розділ, який називався "Капелюх". Невдовзі вона дійшла до довгого листа, написаного Софії якоюсь загадковою особою. Гільда затамувала подих.

Потреба зрозуміти, для чого ми живемо, не така вже й випадкова, як скажімо, колекціонування поштових марок. І хто цікавиться цим питанням, приєднується до мільйонів тих, хто добирав способу з'ясувати його, відколи людство існує на цій планеті...

"Софія була геть виснажена". Гільда також. Тато написав їй у дарунок не просто книжку, а дуже дивну та загадкову книжку.

Короткий підсумок. Білого кролика витягнули з порожнього капелюха. Але тому, що це дуже великий кролик, трюк триває вже багато мільярдів років. На самісіньких кінчиках тонких шерстинок народилися усі людські діти. Вони мають змогу захоплюватися і чудесним мистецтвом фокусника. Та чим старшими стають діти, тим глибше спускаються у надра кролячого хутра. І там зостаються...

Не тільки Софію хвилювало, що вона теж була уже недалека від того, аби й собі знайти затишну місцинку в надрах кролячого хутра. Сьогодні Гільді сповнилося п'ятнадцять років, їй здавалося, що саме нині настав час визначити шлях, яким вона піде далі.

Дівчинка прочитала про грецьких натурфілософів. Гільда знала, що тато захоплювався філософією. Він написав статтю в газеті про потребу внести філософію до списку обов'язкових шкільних предметів. "Чому філософія має бути в шкільній програмі?" — так називалася стаття. Час від часу він порушував це питання на батьківських зборах у Гільдиному класі. Гільда чулася тоді страшенно незручно.

Дівчинка глянула на годинник. Стрілки показували пів на восьму До появи мами із святковим сніданком залишалося ще, на щастя, не менше години, ЇЇ цілковито полонила історія дівчинки Софії та усі ті філософські питання. Гільда уже читала розділ "Демокріт", Спершу Софії пропонувалося подумати над запитанням: "Чому складанки "Леґо" є найгеніаль-нішою грою у світі?" А згодом вона знайшла "великий жовтий конверт" у поштовій скриньці.

Демокріт погоджувався зі своїми попередниками, що причина змін у природі полягала зовсім не в тому, наче щось насправді "змінювалося". Він припускав, що усе навколо складається з маленьких невидимих цеглинок, кожна з яких вічна і незмінна. Демокріт назвав ці найменші часточки атомами.

Гільда розгнівалася, коли Софія знайшла під ліжком її червону шовкову шаль. Ото аж там опинилася! Та як шаль могла вплестися у розповідь? Мабуть, мусила бути ще й десь-інде...

Розділ про Сократа починався словами, що Софія прочитала в газеті "кілька рядків про норвезький батальйон ООН у Лівані". Пізнати тут тата! Його завжди турбувало, що норвежців мало цікавить миротворча діяльність військ ООН. Якщо це нікого не хвилює, то хай хоч Софію. Саме так, гадає він, можна привернути увагу засобів масової інформації.

Читаючи постскриптум листа філософа до Софії, Гільда усміхнулася:

Якщо знайдеш червону шовкову шаль, то прошу добре її пильнувати* Буває, що речі губляться. Особливо у школі, а це і є школа, філософська.

До Гільди долинули кроки на сходах. Певно, мама зі сніданком. Коли почувся стук у двері, Гільда саме почала читати про те, як Софія одержала відеокасету про Афіни і про потаємний Сховок у саду.

— Многая літа, многая літа! Наша доня хай живе... Мама почала співати ще на сходах.

— ...многая літа хай має...

— Заходь, — сказала Гільда. Вона саме читала, як учитель філософії промовляв до Софії, стоячи на Акрополі. Він був дуже схожий на Гільдиного тата, з "доглянутою чорною борідкою" та в голубому береті.

— Вітаю з днем народження, ГільдоІ

— Гм...

— Постав на столику.

— Хіба ти не...

— Ти бачиш, я зайнята.

— Тобі ж сьогодні сповнилося 15 років!

— Ти була в Афінах, мамо?

— Ні, чому ти питаєш?

— Дивовижно, що древні храми стоять там донині, їм дві з половиною тисячі років. Найбільший з них називається "Палати Діви".

— Ти розпакувала татів дарунок?

— Який дарунок?

— Поглянь на мене, Гільдо. Ти геть непритомна. Гільда поклала папку з рукописом на коліна Мама схилилася

над її ліжком. На таці стояли запалені свічки, помащені маслом булочки та апельсиновий напій. А ще там був маленький пакуночок. Але мама мала тільки дві руки, тому норвезький прапорець стирчав з-під пахви.

— Дуже дякую, мамо. Я тебе дуже люблю, але розумієш, маю мало часу

— До церкви тобі йти аж коло одинадцятої,,. Щойно тепер Гільда повністю усвідомила, де вона, а мама нарешті поставила тацю на нічний столик.

— Вибач, я цілком заглибилася у читання. Дівчинка показала велику папку-скорозшивач.

— Це від тата..,

— Що ж він там написав, Гільдо? Я не менше цікава, ніж ти. Уже багато місяців від нього годі дочекатися хоча б одного мудрого слова.

Гільда, невідомо й чого, зніяковіла.

— О, це лише оповідь.

— Оповідь?

— Так, оповідь. І щось на кшталт філософської книги.

— Може розпакуєш мій подарунок?

Гільда відчула, що може образити маму, і взялася до її дарунка. У пакунку лежав золотий браслет.

— Який чудовий! Дякую!

Вона підвелася з ліжка і розцілувала маму Вони ще поговорили якусь хвильку а потім Гільда поспіхом мовила:

— Можеш уже йти. Саме в цю мить він стоїть на самому вершечку Акрополя, розумієш?

— Хто стоїть?

— Поняття не маю, і Софія також. У цьому і є уся суть.

— Добре. Мені час на роботу Поїж що-небудь. Сукня висить унизу

Нарешті мама зійшла вниз сходами. Це ж зробив і Софіїн учитель філософії: зійшов сходами з Акрополя і спинився на пагорбі Аеропаг, а згодом з'явився на древній афінській торговиці.

Гільда аж здригнулася, коли стародавні будівлі звелися з руїн. Татовою ідеєю-фікс була побудова силами усіх країн, котрі входять до ООН, достовірної копії стародавньої торгової площі в Афінах. Тут могли би збиратися філософи і науковці, обмінюватися думками, обговорювати філософські питання, а також займатися проблемами роззброєння. Такий велетенський проект міг би згуртувати людей, вважав він. "Уміємо ж будувати нафтовидобувні платформи та місяцеходи".

Потім Гільда читала про Платона. "На крилах любові душа прагне полетіти "додому", до світу ідей. Вона прагне визволитися з "тілесних пут..."

Софія проповзла попід живоплотом і побігла навздогін Гермесові, але той утік від неї. Прочитавши про Платона, вона подалася углиб лісу і натрапила на червону хатину над маленьким озерцем. У хатині висіла картина, на якій було зображено Б'єркелі, Березовий Затишок. Опис точно відповідав Гільди —ному Березовому Затишку, "Як дивно!"

Гільда поклала папку на ліжко, підійшла до книжкової полиці і вийняла тритомний лексикон Клубу книжки, який подарували їй з нагоди чотирнадцятиріччя. Берклі... ось!

Берклі, Джордж, 1685-1753, англ. філософ, єпископу Клоуні Заперечував існувань тетю. Наші відчуттітт походять від Бога. Б. відомий також своєю щлапикою абстрактних загальних уявлень. Основний твір: "Трактат про принциіш людського знання" (1710).

Так, справді дивно, Гільда якусь мить стояла, задумавшись, перш ніж повернутися до ліжка та папки.

Певно, тато повісив оті дві картини у хатині. А може, за схожістю назв ховається якийсь інший зв'язок?

Берклі, отже, був філософом, який заперечував існування матеріального світу поза людською свідомістю. Можна закластися, що це, справді, дивно. Але не завжди легко довести помилковість таких суджень. Той опис в енциклопедії досить добре пасував до світу Софії, її "чуттєві сприйняття" викликані, певно, Гільдиним батьком.

Можливо, вона довідається більше, читаючи далі. Гільда аж розсміялася, дійшовши до того місця, де Софія побачила у дзеркалі відображення дівчинки, котра підморгнула їй обома очима. Здавалося, наче це Софії підморгнула дівчинка у дзеркалі. Ніби хотіла сказати: "Я бачу тебе, Софіє. Я тут, по інший бік даеркала".

Отже, вона знайшла зелений записник з грошима та документами! Як він міг туди заблукати?

Дурниці! На якусь секунду-дві Гільда й справді повірила, що Софія знайшла записник. А потім спробувала перейнятися почуваннями Софії. Для неї усе це було незбагненне і загадкове.

Вперше Гільді закортіло зустрітися зі Софією віч-на-віч, їй хотілося поговорити з тією дівчинкою про те, як усе між собою пов'язане.

Тепер Софії слід поквапитися і вийти з хатини, доки її не зловили на гарячому.