Світ Софії - Сторінка 50

Човен, ясна річ, колихався на воді. Ніяк не забуде їй тато тієї старої історії з човном!

Гільда відпила ковток апельсинового напою і взялася до булочки з креветковим салатом, не перестаючи водночас читати рукопис. Йшлося про "упорядника" Аристотеля, який критикував Платонове вчення про ідею.

Аристотель стверджував: ніщо не може існувати у свідомості, чого б раніше ми не перевірили за допомогою відчуттів. На противагу йому, Платон запевняв: усе, що існує в природі, спершу було у світі ідей. Таким чином, Аристотель вважав, що Платон "подвоював кількість речей".

Гільда до цього часу і не здогадувалася, що саме Аристотель вигадав гру у "царство рослин, тварин та мінералів".

Аристотель, виходить, зробив генеральне прибирання у дитячій кімнаті природи. Він спробував довести, що усі речі в природі належать до різних груп та підгруп.

Читаючи про погляди Аристотеля на жінку, Гільда відчула розчарування та обурення. Філософ з таким гострим розумом і... справжній дурень!

Аристотель надихнув Софію на прибирання у своїй "дитячій кімнаті". І тоді серед того розгардіяшу вона знайшла білу підколінку, яку місяць тому наче вітром видуло з Гільди-ної шафи! Усі одержані від Альберто аркуші Софія вклала до папки-скорозшивача, "Усього було понад 50 сторінок". А Гільда читала 124 сторінку, однак, крім "епістолярного курсу" Альберто Кнокса, у неї ще була ціла історія про Софію.

"Елліністична філософія", так називався наступний розділ. На самому початку розділу Софія знайшла поштову картку із зображеним на ній джипом військ ООН. На штемпелі значилося: "Батальйон ООН, 15.06.", І знову листівка, яку тато Гільди долучив до розповіді, замість того, аби послати поштою:

Люба Пльдо!Напевно, ти нині святкуєш своє п'ятнадцятиріччя. А може, ир уже день по таму? Та, зрештою, ир не так важливо, допоки дарунок триває. Частково він триватиме усе життя. Ще раз вітаю тебе. Може, ти уже зрозуміла, чому висилаю листівки до Софії? Переконаний, що вона тобі їх передасть.

Р5. Мат розповіла мені, гир ти загубила свого записника. Обі-и^ю компенсувати ті 150 крон. У школі тобі, напевно, видадуть нове шкільне посвідчення щ до початку літнюс вакацій.

Сердечно цілую. Тато.

Не так вже й зле, вона стане багатшою на 150 крон. Тато, певно, подумав, що власноручно виконаного подарунка не вистачить.

Виявилося, що й Софії 15 червня сповнюється 15 років, але календар Софії досяг заледве першої половини травня. Тато, мабуть, саме тоді писав цей розділ і датував "вітальну картку" для Гільди пізнішим числом.

Бідолашна Софія помчала до продуктового супермаркету на зустріч з Юрунн.

Хто така Гільда? Чому тато Гільди такий впевнений, що Софія її знайде? Нащо посилає листівки Софії, а не безпосередньо своїй дочці?

Читаючи про Плотина, Гільді здавалося, наче вона витає у повітрі.

В усьому довкола є якась частка божественної містерії. Ми бачимо ЇЇ мерехтіння у соняшникові та польовому макові. Ще більше цієї незбагненної містерії помічаємо у метеликові, що злітає зі стеблини, або в золотій рибці, котра плаває в акваріумі. Але найближче до Бога підходимо ми, люди, у нашій душі. Лише там можемо об'єднатися з великою містерією життя.

Більше того, дуже зрідка дано нам відчути, що ми самі е тією божественною містерією.

Було це найприголомшливішим з усього, що Гільда дотепер прочитала, і водночас найпростішим: усе єдине, і це "єдине" є божественною містерією, до якої належимо і ми самі.

Власне кажучи, не треба навіть у це вірити. Просто так є, подумала Гільда. А у слово "божественний" кожен вкладає свій зміст.

Гільда перейшла до наступного розділу. Софія та Юрунн зібралися на прогулянку з ночівлею у ніч на 17 травня. Так дійшли вони до Хатини Майора...

Не прочитавши і кількох сторінок, Гільда зірвалася з ліжка і з папкою під пахвою стала обурено міряти кроками кімнату.

Нечувано! Тут, у маленькій лісовій хатині, тато дозволив двом дівчаткам знайти копії листівок, які він посилав своїй доньці у першій половині травня. І копії були достовірні. Гільда мала звичку по кілька разів перечитувати татові послання. Вона упізнала кожне слово.

Люба Гільдо! Я мало не лусну від усіх цих таємниць, якими оточене твоє день народження. По киша разів на день мушу себе стримувати, щоб не подзвонити тобі і усе не розповісти. Воно росте і росте А ти знаєш, коли гирсь наростає, Пою все важче втримати в собі..

Софія одержала від Альберто новий конверт з лекціями філософії. Йшлося цього разу про юдеїв та греків і дві великі культури. Гільда тішилася нагодою побачити історію людства з висоти пташиного польоту. Нічого подібного у школі їх не навчали. У школі йшлося тільки про дрібниці та ще раз про дрібниці. Батько дав їй змогу сприйняти Ісуса та християнство з нового погляду. Гільді сподобалася цитата з Ґете: "Той, кому три тисячі літ не промовляють нічого, у темряві неуцтва живе з дня на день".

Подальший розділ починався з того, як до Софіїного кухонного вікна прибився клаптик паперу. Звичайно ж, це було нове привітання з днем народження для Гільди.

Люба Пльдо! Не знаю, чи триватиме твоє день народження, коли будеш читати мою листівку. Маю таку надію. В кожному разі сподіваюся, з тою часу гройш

Софії минув тиждень або два, це зовсім не має означати, що стільки ж часу промайнуло і для нас. Я повернуся додому в день святого Івана. Ми довго сидітимемо на гойданці у саду і разом дивитимемося на море, Гільдо. Маємо багато про що поговорити...

А потім Альберто подзвонив до Софії, вона вперше почула його голос.

— Йдеться про якусь війну?

— Я назвав би її духовною боротьбою. Нам треба спробувати привернути Гільдину увагу і залучити її на свій бік, перш ніж її тато повернеться додому, в Ліллесанн.

Урешті-решт у старовинній кам'яній церкві XII століття відбулася зустріч Софії з Альберто Кноксом, переодягненим у середньовічного ченця.

Ой, церква... Гільда глянула на годинник. Чверть по першій... Вона зовсім забула про час.

Те, що пропустила Службу Божу у день свого народження, можливо, не такий уже великий гріх, але щось, пов'язане з тим днем народження, бентежило її. Сама себе позбавила привітань. Хоча на їх брак також не могла нарікати.

Невдовзі і так мала вислухати довгу проповідь. Альберто без зволікань увійшов у роль священика.

Потім вона читала про святу Софію, яка з'являлася у видіннях Пльдеґард. Знову довелося звернутися до лексикону. Але там вона не знайшла жодної інформації ні про одну, ні про іншу. Ну хіба не типово? Щойно йдеться про жінку або про щось, пов'язане з жінками, лексикони стають німими, наче місячні кратери. Може лексикон цензурувало якесь чоловіче об'єднання самооборони?

Пльдеґард з Бінґена була проповідницею, письменницею, лікарем, ботаніком та природознавцем. Могла бути "символом того, що в середньовіччі жінки трималися ближче до землі, цікавилися наукою". І про таку жінку ані слова у лексиконі

Клубу Книжки! Ганьба!

Гільда ніколи раніше не чула, аби Бог мав якусь "жіночу сторону" чи "матірню природу". Називалася вона "Софія", але теж, як виявляється, не була варта затрат на друк.

У лексиконі тільки згадувалося про храм Софії у Константинополі. Він називавися "Hagia Sofia", що означало "свята мудрість". Іменем "мудрості" була названа одна столиця та безліч королев, але ні словом у лексиконі не згадувалося про те, що була просто жінкою. Хіба ж це не цензура?

Однак правдою було те, що Софія появилася перед "Гільди-ним внутрішнім зором", їй увесь час здавалося, ніби бачить перед собою дівчинку з чорним волоссям...

Коли Софія повернулася додому, провівши майже цілу ніч у церкві св. Марії, вона стала перед дзеркалом, яке принесла з лісової хатини.

Вона чітко бачила своє бліде обличчя, обрамлене чорним волоссям, яке ніяк не надавалося до укладення в іншу зачіску, окрім "природно-гладкої" стрижки. Однак поза тим личком причаїлося відображення іншої дівчинки.

Зненацька чужа дівчинка енергійно заморгала обома очима. Так, ніби хотіла дати знати, що вона дійсно там, з другого боку дзеркала. Це тривало лише кілька секунд, а тоді усе зникло.

Скільки ж то разів сама Гільда стояла перед дзеркалом, мовби вишукуючи там чийогось відображення. Але звідки татові знати про це? А може, шукала в ньому відображення темноволосої жінки? Прабабуся ж купила це дзеркало в одної циганки...

Тримаючи важку папку, Гільда відчула, як у неї тремтять руки, їй здалося, ніби Софія справді десь "з іншого боку".

Тепер Софії снилася Гільда та Б'єркелі. Гільда не могла її ні бачити, ані чути, але... Софія знайшла на причалі її золотий хрестик. І той хрестик з Гільдиними ініціалами та ланцюжок лежали у Софіїному ліжку, коли вона прокинулася!

Гільда замислилася. Чи губила вона золотий хрестик? Дівчинка підійшла до комода і вийняла скриньку з прикрасами. Золотого хрестика, якого бабуся подарувала їй на хрестини, не було!

Отож справді умудрилася десь його загубити. Ось тобі маєш! Та звідки міг довідатися про це тато, коли вона й сама не знала?

Більше того: Софії снилося, що Гільдин тато повернувся з Лівану.

Однак до його повернення залишався ще цілий тиждень. Може, Софіїн сон пророчий? А може, тато гадав, що коли повернеться додому, то й Софія якось опиниться тут? Він щось писав про те, що у Гільди має з'явитися нова товаришка...

Під час яскравого, як блискавка, і неймовірно короткого видіння Гільда відчула з цілковитою певністю, що Софія — не лише слід на папері від друкарської стрічки. Вона існує на-справді.

ПРОСВІТНИЦТВО

...від способу виготовлення голки до способу відливання гармат...

Гільда саме почала читати розділ про ренесанс, коли почула, як до будинку заходить мама. Вона зиркнула на годинник. Четверта.

Мама вибігла сходами нагору і відчинила двері до її кімнати.

— Ти не була в церкві?

— Була.

— Але ж... у чому?

— У тому, що й зараз.

— Нічній сорочці?

— Гм... Я була у церкві св. Марії.

— Св. Марії?

— Це стара кам'яна церква ще з часів середньовіччя.

— Гільдо!

Донька відклала папку і звела очі на маму.

— Я забула про час, мамо. Мені дуже шкода, але те, що я читаю, неймовірно захоплива річ.

Мама не стримала усміху.

— Це магічна книжка, — додала Гільда.

— Так, так. Ще раз вітаю тебе з уродинами, Гільдо!

— О ні, боюся мені забракне сил витримувати ще вітання!

— Але ж я не...