Світ Софії - Сторінка 65

Софія пошукала в кишенях за грошима. Знайшлаї Монетку на одну крону.

— Скільки вони коштують?

— Одну крону.

Софія дала дівчинці монету і взяла коробку.

— Ти перша за сто років щось у мене купила. Деколи я вмираю з голоду, часом замерзаю.

"Немає нічого дивного у тому, що дівчинці не пощастило продати тут, у лісі, жодного сірника", — подумала собі Софія. Але одразу ж згадала про багатого комерсанта неподалік. Нащо дівчинці з сірниками умирати з голоду, коли у нього так багато грошей.

— Ходи сюди, — покликала Софія. Вона взяла дівчинку за руку і потягнула її до багатія.

— Тобі слід потурбуватися, щоб у цієї дівчинки було краще існування, — сказала вона.

Чоловік підняв голову з-над паперів і відповів:

— Це коштує грошей, а я вже тобі казав, що не повинна пропасти жодна крона.

— Але ж несправедливо, що ти такий багатий, а ця дівчинка ледь животіє, — наполягала Софія.

— Дурниці! Справедливість може бути тільки серед рівних собі.

— Що ти маєш на увазі?

— Я доробився до свого багатства, праця повинна виплачуватися. То називається прогресом.

— Знаєш що!

— Якщо не допоможеш мені, я помру, — сказала убога дівчинка.

Комерсант знову зиркнув на них і з люттю жбурнув на стіл перо.

— Таких видатків немає у моїй розрахунковій книзі. Забирайся геть, у притулок для бідюіхі

— Якщо не допоможеш, я підпалю ліс, — приірозило дівча. Аж тепер комерсант підвівся з-за столу, але дівчинка уже

встигла черкнути сірником і кинути його в суху траву. Трава одразу ж спалахнула.

Багатій сплеснув руками.

— Рятуйте! — зарепетував він. — Червоного півня пустили! Дівчинка глянула на нього з шельмуватим усміхом.

— А ти не знав, що я комуністка!

Наступної миті дівчинка, комерсант та письмовий стіл зникли, наче їх ніколи й не було. Софія залишилася саме посеред палаючої трави. Вона спробувала загасити вогонь, збиваючи полум'я ногами, і невдовзі він таки згас.

— Слава Богу І — Софія обвела поглядом вигорілі плями на землі. У руках вона тримала пачечку сірників. Невже це вона підпалила траву?

Альберто чекав Софію перед хатиною, і вона розповіла йому про свою пригоду.

— Скрудж — це жадібний капіталіст з "Різдвяної казки" Чарлза Діккенса, а дівчинка зі сірниками — з казки Г. X. Андерсена.

— Як дивно, що я зустріла їх у лісі.

— Нічого дивного. Це незвичайний ліс. А зараз ми поговоримо про Карла Маркса. Ти щойно бачила приклад неймовірних класових розбіжностей у середині минулого століття. Краще зайдемо до хати. Як би там не було, а всередині ми більше захищені від майорових втручань.

Вони знову вмостилися біля вікна, з якого було видно озерце. У Софіїному єстві ще дотепер жило враження, яке на неї справила ця калабанька, коли вона випила напій з синьої пляшечки.

Тепер обидві пляшечки, червона та синя, стояли на камінній поличці. На столі красувалася маленька копія грецького храму.

— Що це? — спитала Софія.

— На все свій час, дитя моє. Альберто почав розповідати про Маркса:

— Прибувши до Берліну 1841 року, К'єркеґор, напевно, сидів поруч Карла Маркса на лекціях Шеллінґа. У магістерській праці К'єркеґора йшлося про Сократа. У той же час Маркс написав докторську роботу про Демократа та Епікура, тобто про античний матеріалізм. Тим самим кожен з них визначив напрямок своїх філософських досліджень.

— К'єркеґор став філософом екзистенції, а Маркс — матеріалістом?

— Маркс був історичним матеріалістом. Але до цього ми ще повернемося.

— Продовжуй!

— К'єркеґор і Маркс, кожен по-своєму, взяли за точку відліку філософію Геґеля. Обидва перебували під його впливом, та водночас не прийняли теорії "світового духа", тобто відособилися від гегелівського ідеалізму.

— Він був для них надто абстрактним.

— Саме так. Більше узагальнено можемо сказати, що епоха великих філософських систем минула разом з Гегелем. Після нього філософія взяла зовсім новий курс. Замість великих систем з'являється так звана "філософія екзистенції" або "філософія дії". Саме це мав на думці Маркс, стверджуючи, що "філософи тільки по-різному пояснювали світ, але справа полягає в тому, щоб змінити його*.

Саме ці слова знаменують собою поворотний пункт в історії філософії.

— Після зустрічі зі Скруджем та дівчинкою зі сірниками мені не важко зрозуміти Маркса.

— Міркування Маркса мали, отже, практичну і політичну мету. До того ж він був не тільки філософом, а ще й істориком, соціологом та економістом.

— І новатором в усіх названих сферах діяльності?

— Принаймні, жоден філософ не відіграв більшої ролі в практичній політиці. З іншого ж боку, слід бути дуже обережним, ототожнюючи усе, що зветься "марксизмом" з поглядами самого Маркса. Про нього кажуть, що він став "марксистом* у середині 40-х років минулого століття, хоча пізніше він не раз заперечував це.

— Чи був Ісус християнином?

— На цю тему також можна дискутувати.

— Розповідай далі.

— Формуванню "марксизму", як ми його сприймаємо нині, посприяв від першої ж миті знайомства друг і колега за фахом Фрідріх Енгельс. Уже в нашому столітті великий внесок у марксизм, чи то пак, у "марксизм-ленінізм", зробили Ленін, Сталін, Мао та багато інших.

— У такому випадку пропоную притримуватися тільки Маркса. Ти сказав, що він був "історичним матеріалістом*?

— Він не був "філософським матеріалістом*, як античні прихильники атомістичної теорії та механістичного матеріалізму XVII й XVIII століть. Однак він дотримувався погляду, що матеріальні умови життя в суспільстві визначають передусім наш спосіб мислення. Ці матеріальні відносини, на його думку, є вирішальними і для історичного розвитку.

— Це щось цілком відмінне від гегелівського "світового духа*.

— Геґель вказував, що історична еволюція відбувається внаслідок виникнення напруги між суперечностями, яка згодом завдяки різкій зміні зникає. Маркс розвинув цю думку далі. Однак, за Марксом, добрий Геґель став з ніг на голову.

— Сподіваюсь, не на все життя?

— Геґель назвав силу, котра рухає історію вперед, "світовим духом" або "світовим розумом". Саме це, на думку Маркса, ставить усі речі з ніг на голову. Сам він наполягає, що вирішальними є матеріальні зміни. Отже, не "духовні передумови" ведуть до матеріальних змін, а навпаки: матеріальні відносини визначають духовні. Особливу увагу Маркс приділяв економічним силам у суспільстві, які ведуть до змін і так рухають історію вперед.

— Маєш приклад?

— Стародавня наука і філософія мали суто теоретичну мету. Давніх філософів не надто цікавило, чи їхні теоретичні знання приведуть до кращого практичного результату.

-Так?

— Це залежало від економічної організації суспільства, в якому вони жили. Життя і виробництво засобів існування базувалися здебільшого на праці рабів. Тож заможним громадянам не було потреби підвищувати продуктивність практичними винаходами. Це приклад того, як матеріальні відносини у суспільстві визначають його мислення.

— Я зрозуміла.

— Такі матеріальні, економічні та соціальні відносини у суспільстві Маркс назвав базою. А спосіб мислення, політичні інституції, закони, врешті, релігію, мораль, мистецтво, філософію та науку — надбудовою цього суспільства,

— Отже, база і надбудова.

— А тепер передай мені макет грецького храму.

— Ось він.

— Це зменшена копія древнього Пантеону з Акрополя. Ти бачила його насправді.

— Хочеш сказати — у вщеозапису.

— Бачиш — будівля має дуже елегантний, витончений дах. Він. можливо, найбільше привертає нашу увагу. Саме дах є тим, що ми називаємо "надбудовою". Але дах не може витати у повітрі.

— Його підтримують колони.

— Будівля має перш за все міцний фундамент — "базу", — який несе усю конструкцію. Так, Маркс вважав, що матеріальні відносини утримують думки та ідеї у суспільстві. Тобто надбудова суспільства є відображенням його матеріальної бази.

— Це має означати, що вчення Платона про ідею є відображенням гончарства та виноробства?

— Ні, усе не так просто, і на це Маркс звертав особливу увагу. Між базою та надбудовою суспільства існує взаємовплив. Якби Маркс заперечував такий взаємовплив, то був би "механістичним матеріалістом"*. Однак саме тому, що Маркс визнавав існування взаємовпливу, іншими словами, діалектичних відносин, між базою та надбудовою, ми називаємо його діалектичним матеріалістом* Окрім того, запам'ятай собі, що Платон ніколи не займався ні гончарством, ані виноробством.

— Зрозуміло. Ще щось розкажеш про храм?

— Так, ще кілька слів. Якщо ти ґрунтовно вивчила його базу, опиши її мені.

— Колони стоять на фундаменті, який складається з трьох рівнів або сходин.

— Три рівні існують і в суспільній базі. Найбільш "базовими" є так звані "виробничі відносиш*: природні умови і засоби, тобто клімат та природні ресурси. Від них залежить формування бази, яка чітко визначає, яку продукцію можна виробляти у цьому суспільстві. Це визначає і межі культури та суспільства, які можуть розвинутися в тій чи іншій країні.

— Не можна, наприклад, виловлювати оселедців у Сахарі, а фіґи вирощувати в Північній Норвегії.

— Маєш рацію. Але й спосіб мислення в культурі кочових племен дуже відрізняється від мислення мешканців рибацького селища в Лапландії. Наступна сходинка — це "продуктивні сили" суспільства, тобто знаряддя праці, інструменти та машини.

— У давні часи рибу ловили весельними човнами, а зараз — траулерами.

— Ти впритул підійшла до наступної сходинки суспільної бази, а саме до власників засобів виробництва. Організацію праці, тобто поділ праці та ставлення до власності, Маркс назвав "продуктивними відносинами".

— Зрозуміло.

— Саме спосіб виробництва визначає тип політичних та ідеологічних відносин конкретного суспільства. Не випадково ми мислимо трохи інакше і маємо іншу моральність, ніж у часи феодалізму.

— Отже, Маркс не вірив у природне право, чинне в усі часи?

— Ні, мораль, за Марксом, — це продукт суспільної бази. Не випадково у давньому сільському суспільстві батьки вирішували з ким одружувати своїх дітей. Це було тісно пов'язане з проблемою успадкування господарства. У сучасному великому місті соціальні відносини цілком інші. Своє майбутнє подружжя можна зустріти на вечірці або на дискотеці. І якщо людина по-справжньому закохалася, то вже якось знайде і житло для своєї сім'ї.

— Ніколи не погодилась би, щоб батьки диктували мені, з ким одружуватись.

— Бо і ти дитя свого часу.