Світ Софії - Сторінка 63

Надто вже багато уваги приділяв він індивідууму. Ми не лише діти

свого часу. Кожен з нас, окрім того, є винятковою особистістю, котра живе лише оцей єдиний раз.

— А Геґель не дуже цим переймався?

— Його більше цікавили основні віхи історії. Саме це й обурило К'єркеґора. Він вважав, що філософія єдності романтиків та "історизм* Гегеля втратили десь відповідальність індивідуума за власне життя. Тому для К'єркеґора як романтики, так і Геґель були виліплені з однієї глини.

— Розумію його обурення.

— Сьорен К'єркеґор народився 1813 року і одержав суворе виховання свого батька. По батькові успадкував він і релігійну печаль.

— Сумно звучить.

— Саме через свою меланхолію він почувався зобов'язаним розірвати свої заручини. Копенгагенське міщанство неприхильно сприйнялу цю новину. Ось так рано став він особою виклятою та осміяною. З часом він усе більше озлоблю-вався і невдовзі перетворився на "ворога народу", як називав таких людей Ібсен.

— Через розірвані заручини?

— Ні, не тільки. Згодом, особливо під кінець свого життя, він став гострим критиком культури. "Уся Європа перебуває на шляху до банкрутства", — казав він. Він вважав, що живе в час, позбавлений пристрасності та заангажованосгі. Особливо гостро реагував на брак заангажованосгі всередині церкви. Був невблаганним у своїй критиці так званого "недільного" християнства.

— Сьогодні більше годилося б говорити про "конфірмаційне християнство". Більшість зараз приймають перше Причастя тільки заради численних подарунків.

— Так, ти це добре збагнула. Для К'єркеґора християнство було таким всеохоллюючим і водночас настільки суперечило розумові, що мало би існувати лише або-або. Не можна бути "трохи" чи "частково" християнином. Або Ісус Христос воскрес першого дня Великодня, або ні. Якщо він насправді воскрес із мертвих, якщо насправді помер за наші гріхи, то це настільки вражаюче, що мало би позначитись на всьому нашому житті.

— Розумію.

— Однак К'єркеґор бачив, як церква і більшість віруючих дуже приземлено ставилися до релігійних питань. Для нього ж самого релігія і розум були, як вогонь і вода. Замало вірити у "істинність" християнської віри. Бути християнином — означає іти слідами Христа.

— Що тут спільного з Геґелем?

— Ми, напевно, почали не з того кінця.

— Тоді пропоную увімкнути задню передачу і стартувати знову.

— К'єркеґор почав студіювати теологію ще у сімнадцятилгг-ньому віці, та його щораз більше захоплювала філософія. Коли йому сповнилося 27 років, захистив магістерську роботу "Про поняття іронії". У ній К'єркеґор учинив розправу над свавільною грою романтиків з ілюзією та романтичною іронією, їй він протиставив "сократівську іронію". Сократ також вдавався до іронії, як до дієвого засобу пізнання глибоко захованих життєвих істин. Сократ для К'єркеґора на противагу романтикам був "мислителем екзистенції", тобто мислителем, який усе своє існування вплітає у філософські рефлексії.

— Зрозуміло.

— Після розриву заручин К'єркеґор виїхав у 1841 році до Берліну, де, між іншим, слухав лекції Шеллінґа.

— І зустрів Гегеля?

— Ні, Геґель помер на десять років раніше, однак його дух панував у Берліні та й більшості країн Європи. Його "систему" використовували як універсальний засіб тлумачення усіх можливих питань. К'єркегор вважав "об'єктивні істини", якими займалася гегелівська філософія, цілком несуттєвими для окремого індивідуума.

— Які ж істини суттєві?

— Замість того, щоб шукати Істину з великої літери, краще знайти істини, важливі для життя окремої особистості. Важливо знайти "істину Для себе", Індивідуума або ж особистість К'єркеґор ставив на чалі "системи". Юєркеґор говорив, що Геґель забув, що сам був людиною. Ось що він написав про гегелівський тип професора: "Пан професор, схильний до спекуляцій, пояснюючи таїну всього існування, зопалу забув своє ім'я; бо є людиною, просто людиною, а не фантастичним пунктом 3/8 якогось параграфа".

— А чим, на думку К'єркеґора, є людина?

— На таке запитання не відповіси загальною фразою. Опис людської природи чи людської "істоти" для К'єркеґора не становив жодного інтересу. Істотною є тільки екзистенція конкретної особистості. А людина не сприймає власної екзистенції за письмовим столом. Лише діючи, а надто роблячи свій вибір, ми співвідносимося з нашою екзистенцією. Аби проілюструвати тобі думку К'єркеґора, розповім одну історію про Будду,

-Про Будду?

— Так, бо і філософія Будди починала відлік з людського існування. Одного разу якийсь монах дорікнув Будді, що той дає нечіткі відповіді на такі запитання, як "Що є світ?" і "Що є людина?" Відповідаючи на докір, Будда взяв за приклад людину, поранену отруєною стрілою. Не цікавитимуть же пораненого суто теоретичні питання, з чого зроблена стріла, яка саме отрута на ній чи під яким кутом було її випущено.

— Він просив би радше допомоги, щоб хтось витягнув стрілу і залікував рану.

— Правда ж? Саме це було важливим для його існування. Будда і К'єркеґор тонко усвідомлювали, що існують лише одну коротку мить. А, як уже було сказано, людина не спостереже свого існування за письмовим столом, маніпулюючи міркуваннями про природу світового духа.

— Розумію.

— К'єркеґор говорив також, що істина є "суб'єюивною". Цим він не хотів ствердиш, ніби байдуже, у що ми віримо чи про що судимо. Він вважав, що справді важливі істини є особистими. Тільки такі істини є "істинами для себе".

— Можеш навести приклад такої суб'єктивної істини?

— Важливим, наприклад, є питання, чи правдиве християнство. Це не з тих питань, які можна з'ясувати теоретично чи академічно. Для людини, яка усвідомлює свою екзистенцію, йдеться про життя і смерть. Це не тема для дискусії заради самої дискусії. Це щось таке, до чого людина наближається з найбільшим благоговінням.

-Так,

— Впавши у воду, ти не будеш вдаватися до теоретичних розмірковувань, втопишся чи ні. Тебе не "цікавитиме" питання, є там крокодили чи немає. Йтиметься про життя чи смерть.

— Очевидно.

— Отож, розрізняють філософське ставлення до питання про існування Бога та ставлення індивіда до цього ж питання. Кожна людина опиняється віч-на-віч з такими важливими питаннями, наблизитися до яких можемо тільки через віру. Речі, пізнані за допомогою розуму, є, на думку К'єркеґо-ра, зовсім несуттєвими.

— А ось це доведеться тобі пояснити.

— Ми точно знаємо, Софіє, що 8+4=12. Це приклад "істин розуму", про які говорили усі філософи після Декарта. Та хіба долучимо ми їх до своєї вечірньої молитви? Хіба до цієї істини прагнемо ми на смертному одрі? Такі істини, можливо, і є "об'єктивними" та "загальними", однак цілком байдужими для екзистенції індивідуума.

— А як же віра?

— Ти не можеш знати, чи пробачила людина тобі твій поганий вчинок. Однак саме це знання потрібне для твого існування. Саме це найбільше тебе стосується. Не можеш також знати, чи якась інша людина любить тебе. Можеш тільки вірити або сподіватися. Та це важливіше для тебе, ніж знати, що сума кутів у трикутнику дорівнює 180 градусів. Цілуючись вперше в своєму житті, ніхто не думатиме у ту мить про "закон причинності" або Кантові форми сприйняття.

— О, ні, це було би безлуздо.

— Перш за все віра потрібна, коли йдеться про релігію. Про це К'єркеґор писав: "Якщо можемо об'єктивно пізнати Бога, то не віримо, а саме тому, що не можемо його збагнути об'єктивно, мусимо вірити. Якщо прагнемо дотримуватися віри, мусимо постійно піклуватися, щоб утримати об'єктивну непевність, щоб в об'єктивній непевності опинитися як на глибині під водою і надалі вірити".

— Досить складно.

— Раніше багато хто намагався довести існування Бога або хоч осягти його розумом. Але якщо хтось задовольниться такими доказами існування Бога чи розумовими аргументами, то втратить саму віру, а з нею релігійне благоговіння. Неістотно, чи правдива наука Христа, важливо те, чи правдива вона для мене. У середньовіччі та сама думка звучала у твердженні: "сгесіо quia absurd шп".

— Хіба я не казала тобі говорити по-норвезьки?

— Вираз означає: "Я вірю, тому що це суперечить розумові". Якби християнство апелювало до розуму, чи до інших частин нашого єства, не було би й мови про віру.

— Це я тепер уже зрозуміла.

— Отже, ми побачили, що мав К'єркеґор на увазі під "екзистенцією", "суб'єктивною істиною", що саме вкладав у поняття "віра". Усі три поняття об'єдналися у критику філософської традиції, особливо філософії Геґеля. Була у ній і "критика цивілізації". У сучасному суспільстві городян людина стала "публікою" або "громадськістю", вважав К'єрке-ґор, а головною рисою юрби є порожня "балаканина". Нині часто вживають слово "конформізм", яке означає, що "всі вважають так само" і одностайно виступають за те, до чого не мають безпосереднього стосунку.

— Я от замислилася, чи не має К'єркегор чогось спільного з батьками Юрунн?

— Але не завжди він був таким ласкавим у своїх характеристиках. Він послуговувався гострим пером та терпкою іронією. Він уживав, наприклад, такі гострі формулювання, як

"юрба є неправдою" або "правда завжди у меншості". Він підкреслював також, що люди здебільшого несерйозно ставляться до існування.

— Колекціювання ляльок Барбі — це одне. Інша річ, коли сама стаєш такою лялькою...

— Це перенесе нас до К'єркеґорового вчення про три стадії "на життєвому шляху".

— Що ти сказав?

— К'єркеґор вважав, що існує три різних типи життя, які він називав "стадіями": естетична, етична та релігійна. Він послуговувався терміном "стадія", щоб підкреслити, що можна жити на двох нижчих і несподівано перестрибнути до найвищої стадії. Однак багато людей продовжують жити на тій самій стадії усе життя.

— Закладаюся, що скоро ти даси пояснення. До того ж мені стає цікаво, на якій стадії знаходжуся я.

— На естетичній стаді? люди живуть моментом і кожної миті прагнуть до насолоди. Добре те, що гарне, миле і приємне. Така людина живе виключно у світі відчуттів. "Естет" стає м'ячиком до метання власних бажань та настроїв. Негативним є усе нудне.

— Дуже дякую. Така життєва позиція мені добре відома.

— Тому справжній романтик є типовим естетом. Не йдеться тут тільки про чуттєву насолоду. Люди з безтурботним ставленням до життя, чи до філософії, чи до мистецтва, для якого вони працюють, також живуть на естетичній стадії.