Таємниця покинутого замку - Сторінка 19

Променеві пістолети стріляли без угаву, правда, марно. Навчені гірким досвідом, орли більше не наближалися до лобових стекол. Нападаючи знизу або з хвоста, вони, щойно машина втрачала керування, залишали її в спокої.

Гігантські розміри птахів та їхня несамовитість вселили в інопланетян жах. Той самий жах, який вони хотіли принести Смарагдовому містові.

Армії Діна Гіора не довелося брати участь у битві, але його бійці були найпалкішими глядачами в світі. Успіхи союзників-орлів вони зустрічали захопленим ревом, а загибель — сумними стогонами. Тіллі-Віллі довго бігав за одним падаючим вертольотом, сподіваючись вдарити по ньому мечем, але вертоліт упав на величезний дуб і розлетівся на шматки.

Нарешті ескадрилья Прибульців кинулася навтіки. З погнутими гвинтами, пошкодженими моторами, розбитими шасі, метляючи і викреслюючи неймовірні фігури, вцілілі вертольоти пробиралися до Ранавіра. Порожні скриньки для смарагдів давно було викинуто за борт. Вороги втікали, а летюче воїнство загороджувало їм шлях у долину Гуррікапа. Тільки з десяток машин врятувалося, сяк-так дотеліпалося до бази. Ледь дотяг до місця і Мон-Со. Його донесення, а найбільше вигляд понівечених вертольотів справили на Баан-Ну приголомшливе враження. Страх заворушився у серці генерала, котрий ще зовсім недавно вважав себе всесильним. Він ніяк не міг зрозуміти, що ж відбувається в такій маленькій країні, населеній цілком сумирними жителями?

Перекладач Ментахо запевняв генерала, що орли не збираються нападати на Ранавір, що вони, мовляв, не мають ворожих намірів. Баан-Ну все одно тіпали дрижаки, страх не минав.

Через кілька днів правителі Смарагдового міста і Фіолетової країни, феї Вілліна й Стелла нагородили Карфакса та все його воїнство найвищими орденами своїх держав.

Страшило наказав внести до літопису докладний опис історичної битви. Гноми сумлінно виконали свій обов'язок.

ОСТАННЯ НАДІЯ МЕНВІТІВ

Баан Ну похмуро глянув у дзеркало, і відразу завмерли його нечутні розмірені кроки: власний підупалий вигляд ще більше пригнічував генерала. Підійшовши до крісла, він важко сів у нього, наче, крім маси тіла, з ним разом опустилися також його клопоти. Ще ніколи за весь час перебування на Белліорі він не відчував так виразно їхній тягар. Невдачі останніх днів стискували його плечі й груди, та особливо боліла від них голова.

"Що ж буде? Що відбувається? — роздумував головний менвіт. — Повітряний наліт на Смарагдове місто закінчився повним крахом. Хтозна, може, поки ми на Рамерії створювали техніку, белліорці здогадалися, що ми хочемо їх підкорити. Що ж, силою не вдалося, візьмемо хитрістю. Тут допоможе нам говорильна машина. З нею не буде осічки".

Генерал узяв зі столу срібний дзвіночок і нетерпляче закалатав ним. Одразу відчинилися двері, на порозі кабінету постав Ільсор.

— Ільсоре, чи все готове для дослідів? — запитав Баан-Ну.

— Машина повністю готова. Полковник Мон-Со доставив у ваше розпорядження ще двох белліорців. Перешкод для дослідів нема, мій генерале.

Доповідь заспокоїла Баан Ну. Він більше вже не потрапить у полон подій, він підкорить їх своїй волі.

— Випробування призначаю негайно. Крім Кау-Рука, Мон-Со і тебе, ніхто не повинен бути присутнім, — наказав Баан-Ну.

Учасники найважливішого зараз для менвітів досліду зібралися у Синій хатині.

— Почнемо з Ментахо, — запропонував Баан-Ну.

Ментахо і Ельвіна, які відчули, що в Синій хатині готується щось надзвичайне, присіли на стільцях біля самих дверей. Вони думали, що їх негайно пошлють по гриби. Замість цього Баан-Ну привітав ткача несподіваним вигуком:

— Привіт тобі, високошановний белліорцю!

"Гм, зрозумій цих генералів", — подумав Ментахо і відразу ж випалив менвітською мовою:

— І тобі привіт, мій повелителю.

Баан-Ну трохи нахмурився, кинувши короткий погляд на Кау-Рука.

"Дещо перестарався Ментахо. "Повелитель" — ще ранувато", — подумки мовив він. І вдивляючись в обличчя ткача, наказав без зайвих передмов: — Присунь до мене свій стілець, а сам відійди до говорильної машини й там стій.

Ментахо, який сидів, утупившись собі в ноги (він так завжди робив, розмовляючи з Баан-Ну), не зрозумів, кому адресовані останні слова, і не виявив жодного інтересу, щоб вияснити.

— Розкажи відверто, Ментахо, що тебе хвилює, — запитав генерал, свердлячи очима ткачеве обличчя, але не знаходив його лукавих очей.

— Та що там хвилює, — спроквола мовив Ментахо і спантеличено почухав потилицю. — Нічого не хвилює. Хіба що нудьга тут у вас, нам з Ельвіною поговорити ні з ким крім якогось ящика, — ткач кивнув у бік говорильної машини.

"З ним каші не звариш, — зрозумів Баан-Ну. — Він не тільки вивчив нашу мову, а й розгадав, для чого нам потрібен. Тим гірше для нього, ми його назавжди ізолюємо від жителів Гудвінії".

— Однак ми захопились розмовою, — знову заговорив генерал. — Відпочинь, Ментахо. Сходи з Ельвіною по гриби.

Ткач з дружиною пішли, прихопивши кошик.

— Давайте свіженьких, — сказав Баан-Ну.

Вартові ввели до кімнати одного з Жуванів. Він з цікавістю озирнувся довкола і почав вивчати ордени, які прикрашали груди Головного менвіта.

— Привіт тобі, достойний сину Белліори, — промовив генерал, піднявши руку над головою. Клацнула кнопка, кліпнула лампочка, і говорильна машина чітко повторила слова генерала його ж голосом, але вже мовою жителів Чарівної країни.

Жуван широко посміхнувся, склав свої руки, зображуючи рукостискання, і мовив:

— І тобі мій уклін, добрий чоловіче.

Машина відразу видала переклад голосом Жувана. Дивлячись у вічі белліорця, Баан-Ну зразу дав команду:

— Заговори з Ільсором.

Жуван, почувши переклад, розгублено закліпав очима.

— Від чого я повинен заговорити Ільсора? — запитав він.

Машина знову переклала, настала генеральська черга дивуватися.

— Заговорювати можна з кимось, а не від чогось, — повчально промовив він.

Ільсор непомітно натис одну з кнопок, машина почала пояснювати без будь-якої сторонньої допомоги:

— Заговорити можна і когось, і від чогось, і навіть самого себе, як це відбувається тепер з вами, мій повелителю.

Тільки подив допоміг генералові витримати цю нечувану зухвалість. Він так і блискав очима на ні в чому не винуватого Жувана.

— Зарубай собі на носі, — різко зауважив він, — що з генералом так розмовляти не годиться.

На обличчі белліорця відбився безмежний подив.

— Я готовий відрубати собі носа, але не можу зрозуміти, причім тут генерал і яка вам від цього користь? — пробелькотів він.

— Що ти мелеш, торохтію? — закричав, не витримавши, Баан-Ну.

Жуван зовсім перелякався.

— Якби я був млином, я молов би борошно. А якщо я торохтій, то торохтять вози. Про що ви мене запитуєте? Я бачу, ви сердитесь. Я нічим не хочу вас образити. Але давайте мені зрозумілі накази, а то я не знаю, що мені робити, — тихо мовив він і покірно глянув на Баан Ну.

— Мон-Со, — рикнув генерал на всю горлянку, — де ви взяли цього мідноголового?

Мон-Со виструнчився перед Баан-Ну, збираючись дати відповідь, але в цей час Ільсор знову натис на кнопку, в машині щось заскрипіло, і до присутніх долинув її власний хрипкий голос:

— Ну ось, уже обзивається, а ще генерал. Сам не може як слід пояснити, чого хоче, а обзиває мідноголовим.

— Ільсоре, вимкни негайно говорильну машину! Мон-Со, відповідай, чому ти перестав служити? Тобі набридло бути полковником? Я можу зробити тебе лейтенантом! — кипів генерал. — Привести другого белліорця! Ільсоре, вимкни машину!

До Баан-Ну, котрий ніяк не міг заспокоїтися, підвели другого Жувана.

— Візьми з підвіконня листок паперу, — уривчасто кинув Жувану генерал і виразно глянув йому у вічі.

Очі белліорця округлилися, він очманіло почав крутити головою, щось розшукуючи.

— З чого я повинен зірвати листок? Я не знаю такої квітки, як підвіконня. В нас ростуть підсніжники, та й то високо в горах. І де ви бачите в кімнаті квіти? Що ви називаєте "папером"? — нарешті запитав він генерала і, знизавши плечима, безвільно опустив руки.

— Про що він говорить? — обернувся генерал до Ільсора, теж очманіло хитнувши головою.

— Це випадковий набір слів: очевидно, не всі словосполучення машина пропускає, — спокійно відповів слуга. — Мій генерале, дозвольте мені задати белліорцеві запитання, щоб з'ясувати причину збою. — Чекаючи дозволу, Ільсор поштиво дивився на генерала.

— Дій, Ільсоре, — дозволив Баан-Ну.

— Достойний сину Белліори, — мовив Ільсор. — Хто править у Смарагдовому місті?

— Там править Мудрий Страшило.

— Ільсоре, він вішає тобі на вуха макарони. Як можна правителя називати таким іменем?

Жуван, якому машина встигла перекласти слова генерала, збентежено втупився в обличчя Баан-Ну.

— Що за макарони я вішаю на вуха цього пана, якщо я не маю ніяких макаронів?

— Що, знову теревениш? — розлютився Баан-Ну. — Ти зараз зрозумієш мене, дурню. Ми сказали тобі дуже багато слів, а твій куций мозок не в змозі їх усіх перетравити. Тобі простіше зрозуміти мову команди. Візьми аркуш, — Баан-Ну сам узяв з підвіконня папір. — Намалюй мені ваше страховисько.

Жуван подумав і зобразив шаблезубого тигра з величезними іклами.

— Я так і гадав, що йдеться не про правителя, — задоволено зауважив Баан-Ну. — Стояти! — скомандував він з такою силою, що Жуван підстрибнув мало не до стелі, але не встиг витягнути руки по швах. — Бігом! — лютував генерал, блискаючи очима. — Марш!

І Жуван, зробивши два стрибки, раптом перейшов на церемоніальний крок, потім за командою: "Бігом!" — стрепенувся, кинувся стрибати, й негайно почав карбувати крок за командою: "Марш!"

— Вартовий! — заволав Баан-Ну. — Всипати цьому тупакові десять кийків!

— Ви, генерале, звісно, найповажніший пан, так роз'ясніть мені,— сказав Жуван, — який зв'язок між вартовим і кийками і куди мені їх насипати?

Машина підморгнула Жувану і видала якісь буркотливі звуки мовою менвітів.

Генерал побагровів і мовчки рвонув до дверей.

Кау-Рук та Ільсор перезирнулися між собою, і штурман стенув плечима.

"Чому так нервував Баан-Ну?" — подумав Мон-Со і поспішив за генералом.

УРФІН ДОПОМАГАЄ АРЗАКАМ

Урфін за всім спостерігав і все помічав. Пригоди менвітів біля Чорних каменів Гінгеми здавалися йому незавершеними, він не раз подумки повертався до них. Якось рушив до Великої пустелі. Він не боявся магічної сили Чорних каменів.