Таємниця покинутого замку - Сторінка 20

Колись був помічником злої чаклунки Гінгеми, і тому на нього не діяли їхні чарівні властивості.

Джюс узяв з собою пилку, швидше за звичкою, — аби мати під рукою якийсь інструмент. Та де там! І справа не у величезних розмірах кам'яних валунів. Пилкою камінь не розпиляєш, тим більше чарівний. Пилка не залишала на ньому навіть подряпини. Урфін виліз на чорне творіння Гінгеми і всівся якомога зручніше. Він згадував одну за одпою дії чаклунки. Як не силкувався знаменитий городник, але жодне зловісне заклинання не міг згадати, все призабулося. Та і зло злом не зруйнуєш. Раптом сяйнула чудова думка: а що коли розпалити багаття і підігріти цей камінець? Усе чаклування починається з вогню.

Так він і зробив. Притяг на тачці кілька оберемків хмизу. Розклав гігантське багаття, у центрі якого опинився Чорний камінь.

Багаття розгорілося на славу. Язики полум'я цілком охопили валун, розігріваючи його дедалі більше.

Раптом напис "Гінгема" розплавився і почав зникати. Урфін не на жарт злякався: а що як він перестарався і всі чари чаклунки відразу ж випаруються? Мов очманілий, помчав він по джерельну воду, а потім став бігати довкола каменя, виплескуючи на нього вміст відер і бочечки. Чорний велет загув, напружився і впав, розсипавшись на дрібні камінці. Та що найдивовижніше — на кожному красувався напис "Гінгема". Урфін невимовно зрадів. Кращого не можна було й бажати. За кілька рейсів він перевіз друзки зруйнованого чарівного каменя до своєї хати.

Відтоді він шукав нагоди скористатися зачарованими уламками.

Джюс весело котив тачку з овочами лісовою стежкою. Огірки, полуниця, горіхи радували своїм виглядом навіть досвідченого в городніх премудрощах Урфіна. Однак непокоїла його дума.

"Як забрати смарагди у ватажка менвітів? — гадав Джюс. — Адже в нього їх нагромадилося стільки, що можна допомогти визволити цілий народ — арзаків з далекої Рамерії".

Розмірковуючи, Урфін згадав аркуш, який викрала ворона в Баан-Ну. Кагги-Карр думала тоді, що викрала план важливої воєнної операції. Коли ж Ільсор пояснив текст, усе виявилось кумедним: і генерал, і його вигадані пригоди. Твір вояки-фантазера не викликав інтересу, забувся, а Джюс запам'ятав, що генерал любить пригоди.

"Що ж, — думав городник, — треба влаштувати Баан-Ну пригоду з каменями Гінгеми".

Чарівні уламки, хоча і були дрібними, однак кожен з них не менший від добрячого кругляка; як його непомітно вручити Головному менвітові? Якщо залишити камінь десь осторонь, генерал не зверне на нього жодної уваги. Камінь зовні нічим, крім напису, непримітний.

До замку "подарунок" Гінгеми можна доставити разом з овочами. Завдання неважке. А що далі?

Не раз довелося Урфінові штовхати тачку від свого городу до замку і назад, перш ніж у нього визрів план дій.

Якось на кухні він почув від кухаря-розпорядника, який перемовлявся з вартовим, що генерал нагромадив гігантську колекцію смарагдів. На той час Джюс уже сяк-так володів мовою менвітів, і про що вони говорили між собою, розумів досить добре.

— Можливо, ваш генерал багатий, — пробурмотів Джюс мовби про себе, — але навряд чи його колекція може зрівнятися зі скарбами з тайника Гуррікапа.

— А де ці скарби? — відразу запитав кухар.

— Тут же, у вас, — пояснив Джюс, — тайник у замку, але надійно замаскований. Ніхто не знає місця, де він знаходиться.

— А ти звідки знаєш?

— Мудрий мандрівник прочитав в одній старій книжці. Відтоді кухар-розпорядник і вартовий, озброївшись залізними палицями, блукали по замку, обстукували стіни і підлогу, марно намагаючись знайти тайник.

Одного чудового ранку стук привернув увагу Баан-Ну. Кухаря зразу ж доставили до генерала. На допиті бідолаха зізнався, що розшукував тайник.

— Ти віриш у ці байки? — усміхнувся Баан-Ну, але думка про скарби міцно засіла у його голові, і він захотів сам поговорити з городником. Така нагода незабаром випала. Генерал підстеріг Урфіна, коли той знову привіз до замку овочі й фрукти, і затяг його до свого кабінету.

— Що тобі відомо про тайник Гуррікапа? Де його шукати? — нетерпляче випитував він.

Урфін чекав цих запитань.

— Знаю лише, що тайник знаходиться в одній з башт замку, — відповів городник, — замурований каменем з написом "Гінгема". Але Гуррікап міг зачарувати скарби. Щоправда, в нашій країні ніхто ніколи не пробував їх шукати.

"Нікчемні боягузи! Зрештою, це навіть добре. Я сам заволодію всіма скарбами", — подумав Баан-Ну, а вголос сказав:

— Урфіне, прошу тебе більше нікому про це не говорити.

Щоб полегшити генералові пошуки, Джюс замінив кілька старих, потрісканих каменів на більш міцні з написом "Гінгема". План, який придумав Урфін, щоб відібрати смарагди у ватажка менвітів, скидався на риболовлю з кількома вудочками, розставленими далеко одна від одної.

Наступного ранку городник залишив на кухні плоди, а потім, прошмигнувши мимо вартового, обійшов свої камені-вудочки. В одному з темних куточків замку він побачив те, що передбачав: генерал корчився в неприродній позі, поряд з ним стояв підсвічник. Свічка встигла згоріти тільки на чверть: отже, Баан-Ну потрапив у пастку недавно. Він мовчки силкувався відірвати руку від каменя, але марно. Страх і жадібність боролися у його душі. Страх казав: "Клич на допомогу, самому тобі не вирватися", а жадібність шептала: "Покличеш на допомогу — доведеться скарби поділити. Краще напружся і визволися сам".

Поки страх не подолав жадібність, Урфін кинувся до кабінету генерала, відшукав ключі від сейфа і вмить забрав смарагди.

Назад, додому, городник рушив з важкою тачкою, але везти її було легко — в руках Урфіна виявився засіб, здатний визволити цілий народ.

Заховавши смарагди, Джюс поспішив знову до замку, голосно торохкаючи тачкою. Свічка вже згоріла, але Баан-Ну ще мовчав, не втрачаючи надії вирватися. Почувши торохкання тачки, Головний менвіт гукнув городника. Урфін прийшов і допоміг генералові звільнитися від каменя. Поки Баан-Ну приходив до тями в своєму кабінеті, Урфін замінив камені Гінгеми на звичайні.

Однак ще довго, потай один від одного, блукали генерал і кухар-розпорядник, розшукуючи тайник Гуррікапа. Баан-Ну ніяк не міг згадати те місце, де невідома сила, що струмувала з каменя з написом "Гінгема", протримала його кілька годин.

ТРИВОЖНЕ ЧЕКАННЯ

В ці важкі для Чарівної країни дні тривала напружена і цілком непомітна для менвітів-завойовників робота під землею.

Бригади Лестара й Ружеро жили однією-єдиною думкою: "Вода, вода, Сонна вода. Вона повинна з'явитися в таборі Прибульців".

Тією ж думкою про воду було заклопотане сіре вусате військо: мишачі мордочки сновигали впевнено і швидко; піддані Раміни сумлінно справлялися з роботою. Одні, як і раніше, рили землю, інші виносили її подалі.

Ружеро й Лестар не були новачками в такого роду праці. Саме вони відновлювали джерело, коли вода щезла з вини Руфа Білана. Подія ця мала місце за правління сімох підземних королів, яким повернення води пояснили чарами Еллі.

Насправді ж дуболоми під керівництвом Ружеро і Лестара опускали труби у землю доти, доки не відшукали водоносний шар. З часом нестійкі гірські породи завалилися, понівечивши глиняні труби, якими піднімалася вода. Вирішили викопати колодязь і прибрати уламки труб. Колодязь вийшов досить глибоким, і, щоб земля не обсипалася та не обвалювалася, стіни його закріпили брусами. Бруси доставляли з країни Жуванів. Тут уже правитель Жуванів Прем Кокус постарався, як тільки міг. Діяти доводилося надзвичайно обережно. Прибульці могли полагодити вертольоти і з їхньою допомогою вести спостереження. Мешканці Гудвінії, які перевозили бруси, маскувалися. Вантаж накривали травою, і виходило, ніби фермери везуть сіно. Звичайно, прокладальники водогону хвилювалися. Ніхто не знав, чи піде Сонна вода трубами. Сподівалися на механіка Лестара — в нього винахідлива голова, він майстер на вигадки. А якщо ні, тоді й подумати страшно.

Висадження в повітря зорельота — останній засіб, запропонований Каннінгом, — справа небажана. Ніхто ж уяви не має про наслідки вибуху.

Можливо, завалиться замок Гуррікапа, поховавши під своїми уламками менвітів. Але загинуть і арзаки. Навіть якщо їх повідомити про час вибуху, все одно всім сховатися не вдасться. Загине Синя хатина з Ментахо та Ельвіною.

Альфреда лякало ще й таке: а що як від струсу впадуть склепіння Підземної печери, розчавивши старовинний, семи кольорів веселки палац підземних королів? Перестане існувати неповторне диво природи.

І все ж Ільсор замінував "Діавону".

Отоді звірі і птахи почали переселятися подалі від замку Гуррікапа. Страх за майбутнє вивів на одну стежку білохвостих оленів і чорнохвостих зайців. По сусідству з ними м'яко ступали ягуари, схожі на тигрів, і гірські леви — пуми. Руді гривасті вовки йшли за ведмедями-велетнями з чорною пухнастою шерстю та білими, схожими на великі окуляри, позначками біля очей. Стрімголов стрибали антилопи. А єноти брели перевальцем, зупиняючись біля кожного ручая, щоб прополоскати у воді то ягоди, то горіхи. Не чути було ні клацання зубів, ні лютого гарчання. На деякий час переселенці стали добрими сусідами. Птахи, охоплені тим же передчуттям лиха, покидали свої ліси. Услід за птахами і звірами лісовими дорогами рушили люди. Тільки похмурі сови та пугачі — нічні хижаки — не піддалися загальному переполоху і залишалися в рідних гніздах.

Раптове переселення не залишилося непоміченим. Вигляд спустілих лісів і сіл на околицях замку бентежив Прибульців, їм ставало моторошно. Місцевість, де вони перебували, раптом здалася їм потопаючим кораблем, з якого втікає все живе. Чому всі рятуються втечею? Невже передчувають якесь стихійне лихо, подібне на виверження вулкану чи землетрусу? Треба бути напоготові, щоб не загинути в цій невідомій країні.

Тим часом робота під землею тривала з неослабними темпами. Нарешті настав момент, коли водогін для Сонної води з'єднали з колодязем. Миші, які мали тонкий нюх, самі попросили, щоб їх опустили в колодязь у клітках.

Тепер залишалося чекати. Якщо Сонна вода проникне в колодязь, миші заснуть.

Переселенці знайшли притулок у Жовтій країні — володіннях доброї феї Вілліни. Чи доведеться вигнанцям повернутися в рідні краї, чи залишаться там назавжди — залежало від мишей.

МИШІ ЗАСНУЛИ!

Було це вночі.