Тім Талер, або Проданий сміх - Сторінка 4

—Чого там не знав!

Однак насправді нічого він не знав. Він навіть не обурився й не розсердився, йому тільки сумно стало, що мачуха ласувала потай від нього, та ще й у борги залізла.

— Ось як, — додала пані Бебер. — Нічого я тобі не дам. Іди додому й перекажи те, що я сказала. Чуєш?

Але Тім не зрушив з місця. ("Не зважай, що вона бурчатиме! І не вертайсь без тістечок! Не відступайся, поки стара відьма не дасть, що треба!") Він сказав:

— Адже ж сьогодні роковини татового з мамою весілля. Чи то пак із мачухою. Та й... —Тімові раптово пригадався іподром, перегони, загадкова комерційна справа з картатим паном, і він квапливо додав:

— Та й однаково ввечері я вам, пані Бебер, принесу гроші. Й за ті марципани, що візьму зараз, теж заплачу. Ось побачите!

— Ти принесеш гроші?

Пані Бебер завагалась була, але щось у хлопцевому голосі неначе впевнило її, що він таки справді принесе гроші, хоч, може, й не всі зразу.

Про всяк випадок вона спитала:

— А де ж ти їх візьмеш?

Тім скорчив страшне обличчя, немов у розбійника в ляльковому театрі, й сказав якомога товстішим голосом:

— Украду, пані Бебер! У директора гідростанції!

Хлопець так добре вдав розбійника, що пані Бебер засміялася, полагіднішала, і, одне слово, Тім одержав свої шість марципанів, ще й на додачу сьомий задарма.

Мачуха саме стояла на дверях, коли Тім вернувся з тістечками. Ще й досі (чи вже знову) розхвильована, вона заторохтіла без ком і крапок:

— Требабуломенісамійпіти! Казалащосьтавідьмапро-борг? Приністістечкачині? Чогомовчиш?

Тім краще відкусив би собі язика, ніж переказав свою розмову з пані Бебер. Крім того, йому вже час було поспішати на іподром, а з мачухою як заведешся, то не скоро відкараскаєшся. Тому він тільки сказав:

— Ще й задарма один марципан дала. Можна мені йти гуляти, ма? (Він так ніколи ні разу й не спромігся сказати на мачуху "мамо".)

Мачуха навдивовижу охоче відпустила його і навіть дала один марципан із собою:

— Навіщо тобі слухати жіночі балачки, воно тобі зовсім не цікаве. Йди собі гуляй, тільки не дуже допізна.

І Тім щодуху подавсь до іподрому. Та хоч як він поспішав, а проте встиг дорогою вм'яти марципан, тільки тричі ляпнувши начинкою, — щоправда, один раз на сині святкові штанці.

Картатий незнайомець уже стояв біля брами. Хоч перші перегони давно почались, він не виявляв ані найменшої нетерплячки чи досади. Навпаки, сьогодні він був сама приязнь та ласкавість. Відразу потяг Тіма до садочка при кав'ярні й замовив йому лимонаду та ще один марципан. Самі марципани та й марципани! Цілу неділю. А картатий пан із якнайсерйознішим обличчям витинав такі жарти, що Тім аж качався зо сміху.

"А він таки непоганий дядько, — думав хлопець. — Тепер я розумію, чому тато його вподобав".

До того ж незнайомець тепер дививсь на нього лагідними, привітними карими очима. Якби Тім був спостережливіишй, він мусив би помітити, що досі цей пан мав холодні водяво-блакитні очі, наче риб'ячі. Але Тім іще не був дуже спостережливий. То лиш пізніше життя навчило його все помічати.

Нарешті картатий пан заговорив про свою справу.

— Любий мій Тіме, — сказав він, — я дам тобі стільки грошей, скільки ти захочеш. Я тільки не можу викласти їх тобі готівкою на стіл. Але я можу наділити тебе здатністю вигравати будь-який заклад. Будь-який, розумієш?

Тім кивнув головою трохи розгублено. Однак слухав дуже уважно.

— Звісно, цю здатність я дам тобі не задарма. Така здатність, сам розумієш, має велику ціну!

Тім знову кивнув головою. Тоді збуджено спитав:

— А що ж ви за неї хочете?

Хвилинку незнайомець замислено дивився на Тіма, певне, вагаючись.

— Що... я... за... неї... хо-чу, пи-та-єш? — промовив він нарешті, розтягуючи слова, мов гумку-жуйку. Та потім вони посипались йому з рота так швидко, що годі було й добрати: — Яхочущобтивіддавменізанеїсвійсміх!

Він, мабуть, і сам помітив, що говорить занадто швидко й незрозуміле, бо проказав іще раз повільніше:

— Я хочу, щоб ти віддав мені за неї свій сміх!

— Оце й усе? — спитав Тім сміючись. Але в ту мить він помітив, як чудно, майже сумно дивляться на нього карі незнайомцеві очі, й Тімів сміх урвався навіть без звичайного "ік!" на кінці.

— Ну, то як? — спитав картатий. — Згода?

Тім опустив погляд і побачив перед собою марципани на блюдечку. Йому згадалася пані Бебер, борг, що він обіцяв заплатити, тоді спало на думку, скільки всякої всячини можна купити, маючи багато грошей. І він сказав:

— Коли це насправді, то я згоден.

— От і добре. В такому разі треба підписати угоду, — Картатий пан витяг із кишені якийсь папір, розгорнув його й поклав на столі перед Тімом. — Прочитай уважно!

Тім почав читати:

"1. Цю угоду укладено між паном Т. Трочем з одного боку й паном Тімом Талером з другого боку " "... 19.. року в місті... й підписано в двох однакових примірниках обома сторонами".

— Якими це сторонами? — спитав Тім.

— Це так в угодах називаються особи, що ті угоди між собою укладають.

— А... — І Тім почав читати далі:

"2. Пан Тім Талер згідно з цією угодою передає панові Т. Трочеві свій сміх у цілковите й необмежене розпорядження".

Прочитавши вдруге слова "пан Тім Талер", хлопець здався собі майже дорослим. Він ладен був підписати угоду задля самих цих трьох слів. Він і гадки не мав, як має змінити все його життя оцей коротенький другий пункт угоди.

Далі в ній стояло:

"3. На оплату вищезазначеного сміху пан Т. Троч зобов'язується дбати про те, щоб пан Тім Талер вигравав будь-який заклад чи то заставу. Цей пункт чинний без жодного обмеження".

Тімове серце забилося дужче. Він читав далі:

"4. Обидві сторони зобов'язуються тримати цю угоду в цілковитій таємниці".

Тім кивнув головою, не підводячи очей.

"5. У тому разі, коли одна зі сторін повідомить про цю угоду якусь третю особу чи осіб і таким чином порушить установлене пунктом 4 зобов'язання, друга сторона залишає за собою здатність відповідно: а) сміятися або ж 6) вигравати заклади, тим часом як винна сторона цю здатність а) сміятися або ж б) вигравати заклади втрачає цілковито".

— Оцього я не втямлю, — промовив Тім, наморщивши лоба.

Пан Т. Троч — тепер ми нарешті знаємо, як його звуть, — пояснив йому:

— Розумієш, Тіме, коли ти порушиш обіцянку мовчати й розкажеш кому-небудь про цю угоду, то вже не могтимеш вигравати заклади, але й сміху свого назад не одержиш. Коли ж про неї пробалакаюсь я, то ти одержиш свій сміх назад, проте виграватимеш заклади й далі.

— Тепер зрозумів, — відказав Тім. — Це означає: мовчи, то будеш багатий, тільки не сміятимешся. А пробалакаєшся — будеш бідний і однаково не сміятимешся.

— Атож. Ну, читай далі.

І Тім прочитав далі:

"6. У тому випадку, коли пан Тім Талер програє який-небудь заклад, пан Т. Троч зобов'язується повернути панові Тімові Талерові його сміх. Однак у такому разі пан Тім Талер надалі втратить здатність вигравати заклади".

— Це означає... — хотів був пояснити пан Троч. Але Тім уже зрозумів усе сам:

— Знаю, знаю! Коли я програю який-небудь заклад, то дістану свій сміх назад, але закладів більше не виграватиму. — І швидко перебіг очима останній пункт:

"7. Ця угода набуває чинності з того моменту, коли обидві сторони поставлять свої підписи під обома її примірниками.

Місто... " "... 19.. року"

Панів Тронів підпис уже стояв ліворуч. Подумавши трохи, Тім вирішив, що угода цілком законна. Він вийняв із кишені недогризок олівця й хотів був підписати, та пан Троч зупинив його.

— Це треба підписувати чорнилом, — і він подав Тімові свою авторучку.

На вигляд та ручка була з чистого золота, а на дотик якась химерно теплувата, наче наповнена теплою водою. Та хлопець не помітив ні золота, ні тієї теплоти. Він уже думав тільки про своє багатство, а тому не вагаючись підписав обидва папери. Чорнило в ручці виявилося червоне.

Тільки-но Тім підписав угоду, як пан Троч вельми приємно засміявся й сказав: "Щиро дякую". Тім відказав: "Будь ласка!" — і теж спробував засміятись, але не спромігся навіть усміхнутися. Губи його мимохіть стислися, й рот зробився тоненькою рискою, наче бритвою прорізаний.

Пан Троч узяв один примірник угоди, згорнув його й сховав у внутрішню кишеню піджака. А другий простяг Тімові зі словами:

— Сховай як слід! Коли через твоє недбальство ця угода попадеться комусь на очі, це означатиме, що ти не дотримав таємниці. І з того може вийти велика біда для тебе!

Тім кивнув головою, також згорнув свій примірник і заховав у кашкет, під надпороту з одного боку підшивку.

Потім картатий пан поклав перед ним на столі дві монети по п'ять марок і сказав:

— Оце буде підвалина твого багатства!

І знову засміявся Тімовим сміхом. Але враз чогось дуже заквапився, покликав офіціантку, заплатив, підвівся, кинув: "Ну, щасти тобі, хлопче", — і пішов.

Тімові довелось поспішати на іподром, бо от-от мали вже початися останні перегони. Він підбіг до каси, взяв квитка й не довго думаючи поставив гроші на кобилу Мавріцію-другу. Коли угода, що лежить у нього в кашкеті, дійсна, то ця кобила має виграти перегони.

І Мавріція-друга виграла.

Тім, що цього разу поставив десять марок, одержав кілька сотень. Озираючись, чи ніхто не дивиться, він сховав гроші в ліву внутрішню кишеню курточки й швиденько подався з іподрому.

П'ятий аркуш

ДОПИТ УВЕЧЕРІ

Аж вийшовши за браму, Тім знов обережно помацав кишеню, де лежали виграні гроші. Цупкий папір залопотів, і в Тіма шалено закалатало серце. Він, Тім Талер, — багата людина! Він може поставити надгробок татові. Він може заплатити борг пані Бебер. Він може щось купити мачусі й Ервінові, а собі, коли схоче, придбає самокат. На гумових шинах, із сиреною!

Щоб досхочу натішитися своїм щастям, Тім пішов додому пішки. Він радо купив би дорогою що-небудь для мачухи, але всі крамниці стояли зачинені — неділя.

Свій виграш у кишені Тім міцно стискав рукою.

Дорогою йому стрілося троє його однокласників. Постояли, поговорили, тоді один спитав:

— Що там у тебе в кишені, Тіме? Жаба?

— Ні, паровоз! — відказав Тім і хотів був усміхнутися, та знову губи його стислися в тоненьку рисочку.

Але хлопці того не помітили. Вони засміялися на ту відповідь і один вигукнув:

— Ану, покажи твого паровоза!

— Може, поїдемо на ньому в Гонолулу! — озвався другий.

Але Тім ще дужче стис гроші в жмені й відповів:

— Мені треба додому.