Тварина, обдарована розумом - Сторінка 35

Психологи склали звіт, уривки якого потрапили на сторінки газет і глибоко вразили громадськість.

"З наших розмов з Бі й Фа, – писали психологи, – ми зробили висновок, що ці двоє дельфінів володіють словниковим запасом, знаннями й інтелектом середнього американського тінейджера[41], з тією різницею, що вони не вдаються до жаргону й розмовляють правильною англійською мовою. Природний розум німих дельфінів, судячи з їхньої поведінки, цілком очевидний, лише вони не мають засобів до його виявлення. Ми вважаємо, що взаємовідносини людини з дельфіном, якими добрими вони не здавалися б у океанаріумах, повинні розвиватися в напрямку великого рівноправ'я. Приязнь, що її мають дресирувальники й обслуговуючий персонал до дельфінів, справді, велика й нерідко зворушлива, проте вона приховує в собі відтінок поблажливості, а це свідчить, що упередження, які виникають у стосунках людини з твариною, не стерлися. У професора Севіллн, навпаки, стосунки з дельфінами чудові. Либонь, саме завдяки своїй глибокій гуманності й відсутності будь-яких упереджень професор Севілла й досяг із Бі й Фа таких гарних успіхів.

У всіх басейнах, які ми відвідали, дельфінів годують добре, – йшлося далі в звіті. – Непогане й медичне обслуговування. Однак слід побажати, щоб умови їхнього життя були кращі, бо перебування дельфінів у тісному середовищі впливає на їх душевну рівновагу. З цього приводу ми хочемо наголосити, що в ніякому разі басейни не повинні бути круглі, бо в дельфінів виробляється звичка кружляти колом, та сама звичка, що притаманна диким звірам, замкненим у клітці, котрі безугавно никають із кутка в куток. Краще їх тримати в прямокутних басейнах, один бік яких досягав би ста метрів – мінімальної довжини, необхідної для досягнення швидкості, що принаймні створювало б враження волі. Проте найкращим засобом від комплексу ув'язнення, беручи до уваги виняткову лояльність дельфінів до людей, слід час від часу випускати їх у відкрите море, щось на зразок солдатських короткочасних відпусток".

Майже одразу ж "Асоціація американських матерів" опублікувала цілий ряд міркувань, що звучали приблизно так само. "Оскільки дельфіни розмовляють, – заявляли матері, – ніхто більше не повинен поводитися з ними як з тваринами. Отже, яке право має доктор Ліллі та інші вчені встромляти електроди в черепи цих істот? Яке право мають директори атракціонів примушувати їх працювати безкоштовно й без нормованого часу, мов циркових тварин? І чому ці директори силоміць нав'язують дельфінкам партнерів, тоді як на волі, в природному середовищі, дельфінки вибирають їх на свій смак?"

* * *

Що ж до реагування різних церков, то їх слід віднести до найвеликодушніших за характером і найглибших по суті порушених питань, бо від них залежав майбутній статус дельфіна в людському суспільстві. Перший порушив це питання пастор-євангеліст Ліїд у статті "Борг Йони", що наробила чимало галасу. Ліїд закликав звернути увагу на те, що дельфін належить до родини китових. А кит (або, достоту кажучи, кашалот) проковтнув Йону. Хіба не вартий уваги той факт, що кит, кажучи просто, не потрощив Йону своїми жахливими щелепами? Він не перетворив його також на кашку за допомогою м'язів і соків свого шлунка. Черево кита стало для Йони сховищем, а не домовиною. І за кілька днів кит відпустив Йону на волю цілого й непошкодженого, здатного виконувати завдання, що чекали на нього. Таємниче й провіденціальне зближення китоподібних і людини!

Ліїд писав, що ці думки виникли в нього, коли він читав звіт про прес-конференцію від 20 лютого, йому здалося, що людина ще не віддала свого боргу вдячності китоподібним, бо останні з давніх часів відзначені печаттю провидіння, як зовсім інші для людини істоти. Ліїд писав далі, що він ледь не знепритомнів, коли на запитання одного журналіста Фа запитав з властивою йому відвертістю й безпосередністю: "Хто такий бог?" Якого християнина, запитував Ліїд, не вразило б прикре почуття за таку, необізнаність? Звичайно, журналіст відповів, як міг, але єдиною дійовою відповіддю – Ліїд не боявся цього сказати – було би залучити дельфінів до слова божого. Бо запитання "Хто такий бог?" продиктоване не банальною допитливістю, що а людина здатна вдовольнити, залежно від її волі. Це запитання: "Хто такий бог?" – уже саме є духовною нудьгою. Коли Фа, як усе це підтверджує, розумна істота, він здатний запричаститися до таїнств віри.

Однак у багатьох пасторів-євангелістів, як і пасторів інших сект, відчайдушна теза Ліїда не забарилася викликати нарікання й заперечення. "Звичайно, – писав із цього приводу пастор-баптист Д. М. Хоторн, – тварини мають своє місце в світі божому. Як і людина, вони сотворіння Бога, бо – від великого до малого – Він вивів усіх їх із Небуття. Але Бог поставив їх на нижче місце в ієрархії істот і підкорив людині. Бог не дозволив їм любити Його, благоговіти перед Його таїнством і вкушати винагороду в Його царстві небесному. Я погоджуюся з Ліїдом, – писав далі Хоторн – що дельфін Фа – істота розумна. Та, на жаль, душа й розум не синоніми. Чи мають дельфіни душу? Ось питання! Щоб у цьому переконатися, потрібне божественне одкровення або принаймні незаперечне й безсумнівне знамення. Залучення дельфінів до християнської віри було б благочестивим діянням, але воно, можливо, відкривало б шлях прикрим вільностям, бо ми мусили б відступити від заповідей, даних нам Богом, щоб ми свято виконували їх. Чи маємо право, – запитував наприкінці Хоторн, – одночасно змінювати букву й дух святого письма й сказати дельфінові, причащаючи його до віри, що великомученик умер на хресті в ім'я його спасіння?"

Саме в цей момент у полеміку втрутився превелебний отець Р.П.Шмідт. Він народився у Франції, виріс у Канаді й Сполучених Штатах. Шмідт був єзуїт з глибоким і всеосяжним розумом. Доктор теології, доктор біологічних наук, етнолог, соціолог, нумізмат, археолог, він знав, крім двох рідних мов (англійської й французької), італійську, іспанську, німецьку, румунську й чеську. (Останньою, за словами чехів, розмовляв без акценту, що є рідкісним явищем для іноземця). Листувався з Тейяром де Шарденом, лордом Бертраном Раселлом, Гюнтером Андерсом і філософом Гароді. У шістдесят років вивчив російську мову: "Щоб, – як мовив він, – читати Толстого в оригіналі".

Шмідт енергійно й з хистом напав на тезу Хоторна. Вона погана, передусім, уже тим, писав Шмідт, що таке міркування означає підтримку релігією огидної й сміховинної промови ПОПа в Атланті. В цьому полягає велика небезпека, від якої Хоторн перший би застеріг, коли б завчасно помітив її. Християнство, якщо воно не хоче себе дискредитувати, не мало б зв'язуватися з відсталими політичними доктринами. Навпаки, воно повинно прагнути зберігати контакт з еволюцією, що відбувається в світі, засвоювати досягнення думки й у той чи інший спосіб використовувати найвизначніші наукові відкриття. Звичайно, Хоторн має слушність, проводячи грань між розумом і душею. Одначе в цьому випадку на що спирається він, утверджуючи, хоча б побічно, що дельфіни не мають душі? Що таке насправді душа, як не здатність тієї чи іншої істоти відчувати метафізичне гнітюче невдоволення своєю земною долею й звільнитися від неї в пориваннях релігії? Релігійні віросповідування дельфінів, вів далі Шмідт, у тому вигляді, в якому вони з'являються нам із слів Бі (прес-конференція 20 лютого), наївні й спрощені; але це не перешкоджає їм нести в собі елементи релігійного почуття: Поняття про втрачений рай: дельфінів колись у давнину вигнали з землі; 2. Поняття про той світ: земля для них – рай, куди вони потрапляють після смерті; 3. Поняття про самопожертву: вони готові віддати життя, щоб якнайшвидше й найпевніше досягти вічного блаженства; 4. Поняття про обожнену досконалість: вони мають у собі велике почуття любові до людини, що здається їм (помилково) вельми доброю й могутньою істотою. Французький письменник Веркор має слушність, писав далі Шмідт, утверджуючи, що єдиний справжній критерій людської основи – це не фізична подоба, не мова й навіть не розум, а релігійне почуття.

Всупереч тому, що думає Хоторн, не слід чекати божественного одкровення, бо властиво одкровення в тому й полягає, що сьогодні вже можна думати про залучення дельфінів до християнської віри, маючи можливість це здійснити. Безперечне й безсумнівне знамення, що його вимагає Хоторн, нам уже подароване – це чудотворна поява талану мови у дельфінів.

Антропоцентризм, писав далі Шмідт, як і геоцентризм, віджив своє. Людина більше не самотня на планеті. Віднині людина мусить ставитися до тварин, що відповідають тим критеріям, за якими вона визначає свою сутність, як до рівних собі осіб. Переборюючи консерватизм своєї зверхності, можна зрозуміти, що людина й дельфіни – це одне й те ж, лише назване іншими іменами. Отож не буде абсурдом, коли ми скажемо дельфінові, що Христос помер на хресті для спасіння його, бо віднині людиною слід вважати кожну істоту, обдаровану релігійним почуттям і яку можна залучити до справжньої віри за допомогою членороздільної мови.

Зайвий раз, вдавався Шмідт наприкінці до своєї улюбленої тези, з'ясовується, що немає справжньої антимонії між наукою й релігією. Навпаки, наука розширює в нас поняття "людина", що відкриває перед нами захоплюючі перспективи: завдяки науці ми зуміємо нині домогтися того, що слово Христове проникне до глибин океанів.

Після появи цієї статті багато священиків, що належали до різних церков, написали листи Лоррімерові, прохаючи дозволу одержати доступ до Бі й Фа, щоб їх причастити до віри. Вони наштовхнулися на ввічливу відмову. Комісія, відповідав Лоррімер, розуміє високі прагнення, що продиктували це прохання, одначе поки що вона не має змоги вдовольнити його, бо місце, де професор Севілла навчає Бі й Фа, засекречено із цілком зрозумілих причин, яких вимагають правила безпеки[42]. Принаймні з офіційної точки аору проблему залучення дельфінів до християнської віри не можна вважати визрілою.

Зовсім інша проблема привернула увагу Білого дому, й він вважав, що слід її негайно розв'язати. Було ухвалено, що Мало навчити одного чи двох дельфінів. Якщо дельфіни мають стати цінними помічниками американського військо-по-морського флоту, то потрібно, не гаючи часу, вжити всіх необхідних заходів для їх масового вербування.