Тварина, обдарована розумом - Сторінка 36

Під натиском своїх радників президент Сполучених Штатів не гаяв часу: він діяв. Згадавши історичне рішення 25 вересня 1945 року президента Трумена про анексію континентального цоколя США – рішення, що відсунуло підводні кордони країни далеко за територіальні води, – американський уряд оголосив, що віднині він вважає: Сполученим Штатам належать усі дельфіни, касатки, кашалоти та інші китоподібні тварини, що паруються й розмножуються у районі їхнього континентального цоколя. Внаслідок цього знищення, переслідування й виловлення зазначених китоподібних забороняється для всіх кораблів, катерів і човнів, для всіх рибалок, груп рибалок і рибальських підприємств, до якої б національності вони не належали, й входить тільки до компетенції військово-морського флоту США.

Ця заява, однак, мала значення, що виходило за межі тих практичних міркувань, якими керувалися її автори. По суті, вона вносила в історію людства факт великого значення: вперше виникло поняття "дельфіна-американця".

ІX

Зарубіжні відгуки на прес-конференцію, що відбулася 20 лютого, не були несподівані: ввічливі в соціалістичних країнах, захоплюючі в союзників США, захоплюючі й тривожні в державах "третього світу". В останніх, яких щодня непокоїла ескалація війни у В'єтнамі, відповідальні особи нишком ставили собі такі запитання: куди зайдуть Сполучені Штати в індустріальному розвитку, в чудесах, що їх творить наука, й у світовій експансії?

Чи не стануть вони тепер п'яніти від свого всесилля й щоразу, коли якась маленька державка чинитиме їм опір, посилати своїх дельфінів підміновувати її порти або топити її флот?

Депутат англійського парламенту від Ч… А.С.Крессент запитав прем'єр-міністра, яким чином Великобританія, за своєю суттю країна морська, дозволила випередити себе в наукових дослідженнях дельфінів. На А.С.Крессента дивилися, як на химерного вільного стрільця, а партія, членом якої він був, вважала його за трохи неврівноваженого, проте до його наступальних, надміру галасливих виступів завжди прислухалися. Прем'єр-міністр відповів, що, звісно, в "цій країні" є чудові дельфінознавці, але Великобританія не має змоги витрачати сотні мільйонів фунтів стерлінгів на одне дельфінознавство й до того ж її береги не омивають теплі моря, в яких можна було б розплоджувати дельфінів. Тоді А.С.Крессент спитав, чи не занадто прем'єр-міністр необізнаний у морських справах, що не відає того, що є дельфіни, які живуть у холодних морях. Прем'єр-міністр відповів, що Бі й Фа належать до породи Tursiops truncatus, а, наскільки йому відомо, остання живе в теплих морях. А.С.Крессент заявив, що, на його думку, температура води тут ні до чого. Покладаючись на власний досвід, А.С.Крессент не розумів, чому холодна вода є перешкодою до навчання дельфінів мови. – (Сміх). – Він спитав у прем'єра, навіщо витрачати величезні кошти на королівський військово-морський флот, коли найкоштовніший британський авіаносець може бути потоплений за кілька хвилин ворожим дельфіном, якого не спроможний виявити ніякий сонар. (Hear! Hear!)[43]. Прем'єр заявив, що побоювання поважного депутата безпідставні, адже нині тільки американські дельфіни є операційні. Поважний депутат від Ч… поцікавився, чи прем'єр-міністр може гарантувати, що ні народний Китай, ні СРСР ніколи не матимуть операційних дельфінів. Той відповів, що не може дати таких гарантій, але на випадок необхідності великобританський флот розраховуватиме на допомогу американських дельфінів, звісно, в межах НАТО. А.С.Крессент вип'яв груди, й очі його спалахнули вогниками.

– Інакше кажучи, – заявив він, – ми просимо в Сполучених Штатів дозволу на своє існування й одержуємо ласкаву згоду! Ми просимо їх урятувати фунт стерлінгів, і вони рятують його! У нас немає дельфінів, та не варто бентежитися, вони позичать нам своїх! Якось Дізраелі мовив про Ірландію, що вона перебуває по відношенню до нас у становищі "величного жебрака", в такому ж становищі тепер ми самі перебуваємо по відношенню до Сполучених Штатів. – (Протести). – Ми не маємо більше незалежної економіки, не маємо грошей, не маємо зовнішньої політики. – (Вигуки: "Деголлівець! Деголлівець!") – Коли любити Великобританію означає бути деголлівцем, тоді так, я деголлівець. – (Сміх). – Як я можу це приховати? Занепад нашого престижу в світі й наші розрахунки на Сполучені Штати мене приголомшують. Факти незаперечні, й треба бути лицеміром, щоб відвертатися від них: ми перетворюємося на колонію колишньої нашої колонії! – (Вигуки: Shame! Shame![44]).

У Франції депутат Маріус Сільвен, один з найвпертіших представників опозиції, звернувся з такими словами до прем'єр-міністра:

– Ви справедливо щойно віддали належне американській науці, яка зробила "незвичайний стрибок уперед", навчивши розмовляти дельфінів. Чудово, пане прем'єр-міністре, але цього замало. Я пропоную вам піти трохи далі в своїх міркуваннях. Франція не має дельфінів, що розмовляють. У Сполучених Штатів вони є. Таким чином, чи вважаєте ви, що слід було нам виходити з НАТО 1969 року, в той історичний момент, починаючи з якого кожен військовий флот матиме потребу в цих незамінимих помічниках, щоб захищатися й робити розвідку? – (Оплески на лавах Федерації й Демократичного центру). – Словом, я закликаю уряд подивитися реально на факти, а не поринати в мрії величності, які надихає вузький націоналізм. – (Протести депутатів від ЮНР). – Відкрийте очі, панове! Франція з економічних, фінансових й військових можливостей маленька країна, яка не годна "іаre da se"[45]! – (Рішучі протести ЮНР, "незалежних" і на деяких лавах комуністів). – Ви заперечуєте? – (Вигуки: "Так! Так!") – Ну що ж, у такому разі скажу, що Франція мусить вибирати: або ж вона погодиться повернутися до НАТО – (протести ЮНР і комуністів) – і тоді її кораблі отримають захист від американських дельфінів, без якого нині військовий флот може перетворитися на металобрухт – (протести); – або ж Франція навчить своїх дельфінів. – (Вигуки: "Авжеж, авжеж! Чом би ні?") – Кажете, чом би ні? Я приєднуюся. – (Іронічні вигуки серед представників ЮНР: "Тоді голосуйте з нами!") – Як і ви, я запитую: чом би ні? Однак я не голосуватиму з вами й зараз скажу чому. Та спочатку поміркуйте над деякими фактами й цифрами. Сполучені Штати нараховують сто п'ятдесят дельфінознавців, Японія – вісімдесят, Англія й Федеративна Німеччина – кожна по п'ятнадцять. А чи знаєте ви, панове, скільки Франція має дельфінознавців? Двох! – (Вигуки й протести). – Кажу, двох. Панове з парламентської більшості, ви з 1958 року тримаєте владу в своїх руках. А скажіть, що ви зробили за ці роки для дельфінознавства? Я відповім за вас: нічого! Нічогісінько! – (Оплески й протести). – Чи організували ви дослідження в галузі дельфінознавства? Ні! Чи створили ви й фінансували лабораторії по вивченню дельфінів? Ні! Потурбувалися ви про те, щоб підготувати дельфінознавців? Ні! Наловили ви дельфінів у Середземному морі, щоб вивчати їх? Ні! Чи бодай спорудили ви басейни, де в майбутньому можна було б тримати дельфінів? Ні. Один з двох французьких дельфінознавців попросив у вас куточок острівця, що біля Марселя, аби там розмістити дельфінів. Дали ви його йому? Ні! А чи знаєте ви, пане прем'єр-міністр, куди збирається піти цей дельфінознавець, щоб вивчати дельфінів? Я вам скажу: до Сполучених Штатів![46] (Сміх, оплески й вигуки протестів).

* * *

Американське військово-морське міністерство й державний департамент з гарячковим нетерпінням чекали відгуків з Радянського Союзу на прес-конференцію 20 лютого. Ці відгуки з'явилися за двома заходами й з великими проміжками часу – в усякому разі так здалося нетерплячим спостерігачам.

23 лютого, за три дні після прес-конференції, уряд СРСР у дипломатично ввічливих тонах привітав уряд Сполучених Штатів, американських учених і американський народ із "чудовим успіхом", що його вони досягли в зоології.

Відтак, 2 березня редакційна стаття в "Правде" знову порушила проблему дельфінів. Це було зроблено в дбайливо обміркованих виразах. Радянські вчені, повідомлялося в статті, вивчають дельфінів уже багато років і досягли чудових результатів[47]. Автор статті писав із захопленням про досягнення дельфінів професора Севілли, однак з його слів зовсім не випливало, що радянське дельфінознавство бодай трохи відстало від американського дельфінознавства. "Правда, – писав наприкінці автор, – порівнювати тут нелегко, бо радянська програма вивчення дельфінів відрізняється за метою й методами від американської програми. На противагу американцям, цим жертвам традиційно індивідуалістського мислення, розвинутого капіталістичним "struggle for life"[48], які зосередили зусилля на одному чи двох дельфінах і перетворили їх на своєрідне диво, наші вчені прагнуть перейти прямо до масового прищеплення дельфінам культури. Вони досягли певних успіхів, застосувавши спрощену систему спілкування, завдяки якій підкорили собі сотню дельфінів у Чорному морі. Віднині ці дельфіни цілком успішно використовуються в рибальстві".

– Боже мій! – вигукнув Лоррімер, коли Адамс приніс йому переклад цієї статті. – Ми ні на крок не просунулися вперед. Що означає "вони досягли певних успіхів"? А що таке "спрощена система спілкування?" У мене так само спрощена система спілкування з моїм собакою, але це все ж таки не мова. Негідники, роти в них застебнуті на всі ґудзики, як і їхні мундири!

* * *

Голдстейн, про приїзд якого попередив Адамс у п'ятницю, 5 березня, прибув до дачного будиночка в суботу пополудні. Він високий на зріст, широкоплечий, з міцними грудьми, з-під відкритого коміра сорочки в нього визирали пасма рудого й сивого волосся. В нього м'язиста шия, Грубі риси обличчя, войовниче підборіддя. Через свого пишного, кучерявого, посивілого чуба з виду скидався на старого лева. Голдстейн наближався до тераси дачного будиночка якось боком, його великі мускулясті ноги в черевиках, здавалося, щоразу підстрибували, блимаючи товстими каучуковими підметками. Він злегка нахилив голову вперед, від чого ще виразніше вималювалися круглі плечі. Лукавими голубими очима розглядав Арлетту й Севіллу.

– Моє прізвище Голдстейн, – заговорив він дзвінким голосом, простягуючи Севіллі свою широку волохату руку.