Українська Дивізія "Галичина" - Сторінка 34

На цих постах багато допомагав українцям і був дорадником німецьких чинників, зокрема губернатора Вехтера в українських справах. 1945 року заарештований большевиками у Відні і засланий; останні відомості про нього з початку 1950-их років.

[6] Згідно з наказом про творення Дивізії від 20 липня 1943 року, "Aufstellung der SS-Freiw. Division 'Galizien', Juli 30, 1943, Geheime Kommandosache", Records of the Reich Leader of the SS and Chief of the German Police (Reichsfьhrer SS und Chef der Deutschen Polizei), National Archives, Washington, D. C., T-175-108-2631292-3, підписаним начальником головного управління СС Гансом Юттнером (SS-Obergruppenfьhrer und General der Waffen SS Hans Jьttner), відповідальність за формування Дивізії мав генерал-майор зброї СС Шімана (SS-Brigadenfьhrer und Generalmajor der Waffen SS Schimana).

Шімана був на цьому посту до 19 листопада 1943 року. Від 20 жовтня 1943 року до кінця існування Дивізії її командиром був СС-оберфюрер Фріц Фрайтаґ (SS-Oberfьhrer Fritz Freitag), якого 20 квітня 1944 року підвищено до ранґи СС-бриґаденфюрера і генерал-майора зброї СС (SS-Brigadenfьhrer und Generalmajor der Waffen SS). K. G. Klietmann. Die Waffen SS; eine Dokumentation (ст. 193).

[7] Інспекція — спеціяльний орган у німецьких збройних силах, створений для нагляду і контролю над кадрами поодиноких родів зброї.

[8] 3 червня 1943 р. начальник головного управління СС (SS-Hauptamt) повідомив, що до леґіону "Галичина" зголосилося приблизно 80 000, з того близько 50 000 прийнято, а близько 13 тисяч пройшло бранку. Згідно з наказом райхсфюрера СС від 5 липня 1943 р., до 15 липня мали бути призвані до військової служби: 300 старшин і 48 лікарів на курси до райху, 1 300 підстаршин 1 800 абітурієнтів на підстаршинське навчання, 2 000 стрільців до охоронного батальйону в "Гайделяґері", який згодом мав бути поширений в 1-ий галицький СС-добровольчий ґренадирський полк (1. Galizischen SS-Freiwilligen-Grenadier-Regiment). Крім цього, в липні мали бути призвані ще 12 000, з яких будуть зформовані галицькі добровольчі полки чч. 4-8. Проте справа виглядала на практиці інакше. Згідно із звітами, на 31 грудня 1943 р. в Дивізії було: старшин — 256, підстаршин — 449, стрільців — 11 929, разом 12 634; на 30 червня 1944 р.: старшин — 346, підстаршин — 1131, стрільців — 13 822, разом 15 299; а на 20 вересня 1944 р.: старшин — 261, підстаршин — 673, стрільців — 11 967, разом 12 901. Згідно з уставом, склад Дивізії мав бути: старшин — 480, підстаршин — 2 587, стрільців — 11 682 (з того допоміжних (Hilfswillige) — 1 854); разом 14 689. З вищенаведених даних бачимо, що Дивізія завжди мала забагато стрільців, зате старшин, та, головне, підстаршин було дуже мало. K. G. Klietmann. Die Waffen SS; eine Dokumentation (ст. 194, 519).

В протоколі Військової Управи, том II, ст. 6-7, гавптштурмфюрер Шульце, німецький шеф уряду поповнень у Львові, подав наступні дані: "На зазив до Дивізії зголосилося 80 000, до асентерунку було признаних 53 000, до асентерунку стануло 42 000, асентеровано 27 000, реклямованих 1400, дістали покликання 25 600, покликано — 19 047, дійсно явилося 13 245, з вишкільних таборів, як хворих, звільнено 1 487, на вишколі знаходиться 11 578, між 1 і 13. XI. ц. р. покликується 6 150".

"Під сучасну пору в "Гайделяґері" є 3 208, з них 1 139 абітурієнтів. Стан галицького СС-добровольчого полку 4 є 1 264, 5-го полку — 1 372, 6-го полку — 1 293, 7-го полку — 1 671, 8-го полку — 1 573. Стан галицького запасного батальйону є 425".

[9] В червні 1943 р. райхсфюрер СС (Гіммлер) заборонив вживати в Дивізії назву "українська" та зарядив називати її "галицькою" ("Galizisch"), а добровольців — "галичанами" ("Galizianer"). Проти того запротестував губернатор дистрикту Галичина в Генеральній Губернії (Вехтер), вказуючи передусім на факт, що Галичина — це державно-територіяльне й провінціяльне поняття, а не національне. Гіммлер відкинув той та всі інші протести, мотивуючи своє рішення ставленням України до Німеччини у 1918-19 рр. K. G. Klietmann. Die Waffen SS; eine Dokumentation (ст. 194).

У наказі Гіммлера від 14 липня 1943 р. до всіх начальників штабів писалося: "При згадці про галицьку дивізію я забороняю коли-будь говорити про українську дивізію чи українську національність". Heinz Hцhne. Der Orden unter dem Totenkopf. "Der Spiegel", Hamburg, 1967, No. 7 (ст. 64).

[10] Штаб Української Дивізії складався з наступних відділів:

Відділ I(а) — тактичні завдання, воєнні дії, персональні справи старшин; I(b) — постачання амуніції, зброї, спорудження, транспорту; I(c) — контррозвідка, переслухування полонених, політичний контроль, цензура листів; II(a) і II(b) — картотека старшин, підстаршин і стрільців; III — польовий суд для політичних і кримінальних справ вояків; IV(a) — обмундирування, харчі; IV(b) — санітарний; IV(c) — ветеринарний; IV(z) — зуболікувальний; V — автомашини і механічні сотні; VI — духовна опіка: релігійні справи, преса, театр, радіо тощо.

Командирові Дивізії були ще безпосередньо підпорядковані дивізійна штабова квартира, польова жандармерія і польовий шпиталь. Е. С. Штаб 1-ої Української Дивізії. "Вісті" Братства кол. вояків 1-ої УД УНА, ч. 1-2 (39-40), січень-лютий 1954, Мюнхен (ст. 22). Ю. Тис-Крохмалюк. Організація 1 УД УНА. "Вісті Комбатанта", ч. 3(11), Нью-Йорк, 1963 (ст. 15-19).

[11] Під час боїв під Бродами в Дивізії було тільки два вищі бойові командири-українці: майор Микола Палієнко — командир дивізіону важкої артилерії та сотник Михайло Бриґідер — командир 1-го куреня 29-го полку. Палієнко згинув під Бродами, а Бриґідер був згодом відряджений з Дивізії.

[12] В наказі про творення Дивізії писалося: "командна мова — галицька (galizisch), наказова мова — німецька (deutsch)". Проте навіть цього розпорядження командир Дивізії не дотримався. — Aufstellung der SS-Freiw. Division "Galizien", Geheime Kommandosache, 30. Juli 1943.

[13] Для ведення різних справ Дивізії на підставі договору між проф. Кубійовичем і губернатором Вехтером була створена Військова Управа. 15 квітня 1943 року у Львові відбулося перше її засідання. Зборами керував проф. Кубійович. Тоді було схвалено проєкт правильника інж. Юрія Тиса-Крохмалюка і на цій підставі розподілено функції членів: проф. д-р Володимир Кубійович — голова, сотник Осип Навроцький — начальник канцелярії, інж. Євген Пиндус — заступник, інж. Михайло Хронов'ят — призовний відділ, д-р Любомир Макарушка — відділ старшин, інж. Андрій Палій — відділ опіки над родинами, мґр. Михайло Кушнір — відділ пропаґанди, ред. Степан Волинець — освітний відділ, д-р Іван Рудницький — правний відділ, д-р Володимир Білозор — відділ здоров'я, митрат о. проф. д-р Василь Лаба — відділ душпастирства, інж. Юрій Крохмалюк — історично-військовий відділ, проф. Зенон Зелений — відділ молоді.

Ці пропозиції прийняв без застережень губернатор Вехтер, але незабаром, без ніякого порозуміння з проф. Кубійовичем, проголосив Військову Управу установою, йому підлеглою та призначив її головою полк. Бізанца, а почесним головою генерала Віктора Курмановича (інші члени залишилися без змін). 28 квітня 1943 року членам Військової Управи було вручено номінаційні грамоти. Зміна ролі й структури Військової Управи була актом нельояльности губернатора Вехтера. Її завдання не були докладно оформлені, зокрема коли незабаром створено при німецькій владі уряд поповнень (СС-Веґерцунґсамт) під керівництвом д-ра Шульца. Ця німецька установа була паралельною організацією щодо української Військової Управи і невдовзі вона почала перебирати щораз більше функцій, які повинні були належати до Військової Управи.

Начальником канцелярії Військової Управи і фактичним заступником полковника Бізанца був увесь час сотник Навроцький і насамперед завдяки йому існувала гармонійна співпраця між Військовою Управою і Українським Центральним Комітетом.

[14] "Партизанами Ковпака" німці називали всі совєтські партизанські загони, які діяли в північно-західніх районах України, хоч сам Сидір Ковпак, один з найвизначніших організаторів і керівників комуністичного партизанського руху в Україні діяв в цій частині України та в Галичині лише влітку і восени 1943 року.

[15] Дивись додаток ч. 3.

[16] Так звані "поліційні полки" були зформовані з добровольців, призваних до Дивізії першим набором. Вони проходили бойове навчання в районі колишнього польсько-прусського пограниччя, біля Глині, Білостоку та в східній — Мецу (Metz) і південній — По (Pau) — Тарб (Tarbes) — Сальє-де-Борн (Salies-de-Bearn) Франції. Згідно з протоколом Військової Управи від 1943 року (том ІІ, ст. 6-7), полки мали такий склад: 4-ий полк (Gal. SS-Freiw.-Regiment 4, мабуть, це була офіційна назва полків) — 1 264, 5-ий — 1 372, 6-ий — 1 293, 7-ий — 1 671, 8-ий — 1 573. Курені в цих полках складалися з 4 сотень (приблизно 160 стрільців), а сотні — з трьох піхотних чот і однієї чоти зв'язку. Старшинами і підстаршинами поліційних полків були виключно німці.

На початку лютого 1944 року 4-ий полк було перекинуто до Галичини на боротьбу з большевицькими партизанами, де він згодом брав участь у боях з Червоною Армією під Тернополем. У Франції вояки закінчили вишкіл і на весні 1944 року їх у більшості відіслано до Дивізії в Нойгаммер. Під час вишколу їх використовувано також для поборювання французьких партизанів. При ліквідації поліційних полків у Франції деякі вояки перейшли до лав французьких партизанів, наприклад, група Осипа Круковського, яка становила окремий відділ в групі майора Легранда.

Проти невключення поліційних полків до Дивізії протестували губернатор Вехтер, командування Дивізії, Український Центральний Комітет та Військова Управа; їхні протести, як знаємо, досягли мети. Військова Управа вислала деяких своїх членів відвідати ці полки, наприклад, Юрій Крохмалюк відбув поїздку до Франції та до 4-го полку в районі Збаражу.

Джерела й література: Крохмалюк Ю. У Збаражі. "Вісті", чч. 4-5 (18-19), червень-липень 1992, Мюнхен. Небелюк М. Під чужими прапорами. Париж 1951. Процакевич Є. Поліційні полки. "Вісті Комбатанта", ч. 3-4, Торонто — Нью-Йорк 1970.

[17] Промову Гіммлера добре характеризує професор Колюмбійського університету Джордж Г.