Українська Дивізія "Галичина" - Сторінка 32

При кінці цього обговорення полковник Бізанц попросив слова і в палкій промові закликав усіх командирів виконувати совісно свої обов'язки в ці найважчі часи для Дивізії. Наказ про відступ не здивував Дивізію, бо вона завчасно опрацювала докладний плян відступу. Маршрут відступу для Дивізії був призначений по так званому шляху "Пак" (Parkstrasse) з Ґрацу через Вольфсберґ (Wolfsberg) до Фелькермаркту.

Тим часом курінь саперів Дивізії збудував 12-тонний допоміжний міст через річку Мур, недалеко на південь від Ґрацу, щоб уможливити швидкий перехід Дивізії під час відступу.

7 травня 1945 року, о 11.00 годині почався відступ висунутих уперед дуг фронту лівого сусіда Дивізії. Про точний час відступу Дивізії мало ще надійти повідомлення. Проте, вже 7 травня командування Дивізії відіслало на захід всі свої обози й бойові валки. Усі шляхи на захід забиті німецькими військами, але рух, керований численними старшинами й польовими жандармами, проходив справно. Майже всі частини 6-ої армії, в тому числі й IV-ий СС-танковий корпус та Дивізія, відступали шляхом "Пак". Але одночасно цим шляхом маршуватимуть численні з'єднання 2-ої армії з південного сходу, з Вольфсберґу, на північ, у напрямі Радштедських Таврів, тобто у протилежному напрямі до руху 6-ої армії. Найгіршим пунктом буде перехрестя коло Вольфсберґу, де зустрінуться обидві маршові колони.

На жаль, не встановлено часу відступу поміж 1-ою і 6-ою арміями й тому постала різниця у часі відступу поміж Дивізією і сусіднім кавалерійським корпусом. Цей корпус замінив тим часом СС-дивізію "Райхсфюрер СС", яку перекинено в район Відня. Згідно з попередніми наказами, Дивізія мала б почати відступ 8 травня о 11.00 годині. Кавалерійський корпус хотів відступати аж увечорі того дня, бо вдень йому неможливо відірватися від ворога. Також відступ лівого крила Дивізії з-під Фельдбаху натрапляв на деякі труднощі. Проте Дивізія мусіла погодитися з тим, що її лівий сусід відступатиме вдень, а Дивізія не зможе втриматися на відкритому крилі. Важко було договоритися з 1-им кавалерійським корпусом щодо користування шляхом відступу.

Ані IV-ий СС-танковий корпус, ані 6-та армія не виявляли бажання втручатися у ці суперечки. Кінець-кінцем всі ці розмови, при тодішньому загальному еґоїзмі всіх частин, закінчилися без будь-якого успіху. А потім на практиці виявилося, що спільне користування шляхом відступу не натрапляло на жадні труднощі чи затримки.

Впродовж цілого дня 7 травня 1945 року як командир, так і його начальник штабу часто ставили запитання IV-му СС-танковому корпусові про наказ з точним встановленням часу для відступу Дивізії. На всі свої запитання вони одержували стереотипну відповідь: "Почекайте. Накази прийдуть!" Ще увечері й вночі начальник штабу намагався добитися наказу, але даремно. 8 травня 1945 року, о 2.00 годині вранці потелефонував Вехтер, що йому в дорозі з 6-ої армії трапилася аварія автомобіля. Він викликав начальника штабу і дивувався, що на відтинку Дивізії панував спокій. Як він зрозумів, то армія вже видала наказ про негайний відступ. Тим часом з Дивізії все відійшло, а тільки залишилися бойові частини. Начальник штабу знову запитав танковий корпус про наказ, але й цей раз не одержав жадного наказу. Аж врешті, о 6.00 годині вранці, 8 травня 1945 року, телефонував начальник штабу IV-го корпусу і дав наказ до негайного відступу. Частини тилового забезпечення мали залишитися на бойовій лінії аж до 11.00 години перед полуднем. Дивізія мала маршувати шляхом "Пак" в напрямі Фелькермаркту. Дивізія вийшла з складу IV-го корпусу і дальших наказів уже не могло бути. Після цього перервано зв'язок. Не було жадного особистого прощання, навіть хоч би поміж командуючим генералом і командиром Дивізії. Це був дивний спосіб звільнювати Дивізію з складу IV-го СС-танкового корпусу. Ясне, що для нього Українська Дивізія була тільки якась там "чужонаціональна", а не німецька, дивізія.

Дивізія негайно передала накази до своїх частин, які нетерпляче його очікували. Серед пожвавлених бойових дій штаб Дивізії залишився на своєму командному пункті до 10.00 години, а пізніше одним стрибком переїхав поза річку Мур. Ворожі дії пожвавилися, бо він помітив наш відступ. Проте відірвання від ворога й відступ з фронту відбувалися пляново. Також команди тилового забезпечення виконали своє завдання згідно з наказом. Тільки на лівому крилі під Фельдбахом 30-ий полк натрапив на труднощі і мав деякі втрати. Покищо ворог вів дії місцевого характеру і не наступав цілим фронтом. Усі шляхи переповнені, проте відступ відбувався справно. Власних літаків для охорони маршових колон не було, зате в пополудневі години появилися випадково большевицькі літаки та атакували маршові колони бомбами й бортовою зброєю, не завдаючи більших втрат. Частини забрали з собою лише необхідну зброю і припаси, а всю важку зброю, головне гармати й важке спорядження, залишено згідно з наказом. Частину важкої зброї покинено у стані непридатному для вжитку.

Марш до полону

Дивізія мусить тепер відірватися від ворога, а це можна осягнути тільки поспішним маршем. Треба маршувати, маршувати, щоб увійти на територію, зайняту західніми альянтами. Аж до того часу заборонено робити перепочинки — треба маршувати день і ніч, бо все ще існує небезпека наступу Червоної Армії. 8 травня 1945 року начальник штабу ще раз повернувся через річку Мур і спонукував всі частини, головне тилові команди, до поспішного маршу.

З вишкільно-запасним полком, в якому перебував сотник Макарушка, Дивізія мала радіозв'язок аж до вечора 7 травня. Відтак зв'язок перервався. Проте, цьому полкові було відомо, що дивізійний збірний пункт призначений у його районі. Тому, що не вдалося наладнати радіозв'язку з запасним полком, Дивізія мусіла припустити, що з ним щось трапилося. З Дивізії післано до Фелькермаркту 1-го старшину для доручень, щоб він повідомив запасний полк про прибуття Дивізії.

Перехід усіх частин через річку Мур відбувався за пляном і без затримок. При переправі дуже придався збудований дивізійними саперами міст. У почті штабу Дивізії перебували генерал Шандрук, Вехтер і Арльт. Всі частини були достатньо забезпечені харчами. Зрештою, з великих складів на захід від Ґрацу вони зможуть поповнити свої припаси, якщо матимуть на них місце.

Вся Дивізія перебувала у постійному русі. Через велике розтягнення колони, нею було важко командувати. Щоправда, кінним і моторизованим возам у колоні ще можна було видавати накази, але піші вояки, не зв'язані з возами, підсідали до моторизованих частин і їхали на захід. Після того, як Дивізія відійшла від ворога і переправилася через Мур, командування Дивізії намагалося дістатися якнайскоріше на чоло колони, щоб знову перебрати над нею команду. Спочатку командування залишилося навмисне трохи позаду, щоб при деяких тактичних труднощах мати можливість командувати й допомагати українським воякам якнайшвидше йти на захід. Те, що українці змішалися з іншими частинами, не мало значення. Дивізії, як зрештою і всім іншим німецьким частинам, ішлося насамперед про те, щоб не попасти в руки большевикам. У цьому випадку швидкість мала більше значення, ніж затримання у сукупності поодиноких частин, бо й так десь спереду альянти затримають усіх вояків, і тоді буде час на збірку. Натомість кавалерійський корпус утримував суцільність своїх частин, але на це він мав досить радіоапаратів, а його частини — однорідні швидкі засоби пересування.

Большевицькі літаки ще кілька разів атакували маршову колону бомбами й бортовою зброєю, але не нанесли великих втрат. Останній їх наліт відбувся 10 травня.

Тим часом старшина для доручень, висланий до вишкільно-запасного полку, встиг ствердити, що в районі Фелькермаркту нема ніяких англійських частин, але зате там розмістився сильний полк партизанів Тіто. Вишкільно-запасний полк, підрозділи якого були розташовані здалека один від одного, попав у важкі бої і при великих втратах намагався пробитися на північ. Під час боїв полк розпався. Начальник штабу зустрів потім тільки командира цього полку, кілька командирів куренів та ще декого з його вояків. У такій ситуації старшина для доручень на власну руку — і зовсім правильно — на роздоріжжі на північ від Вольфсберґу спрямував Дивізію в північному напрямі, в якому зрештою маршували всі інші німецькі війська. Передові частини Дивізії безсумнівно були повідомлені про зміну напряму післанцем, висланим раніше Макарушкою. Таким чином Дивізія опинилася в головній маршовій колоні відступаючої німецької армії, що йшла через Твімберґ (Twimberg) — Юденбурґ (Judenburg) — Мурав (Murau) — Мавтерндорф (Mautendorf) у напрямі перевалу Радштадтських Таврів (Radstдdter Tauern) — Радштадт. Те, що більше число українців не попало в руки тітовцям в районі Фелькермаркту, треба завдячувати самостійному рішенню старшини для доручень Міхелеві (Michel) та сотникові Макарушці (дивись схему ч. 16).

Тим часом генерал Фрайтаґ з своїм почтом поспішав на чоло колони, щоб наново перебрати командування з'єднанням. 10 травня 1945 року командний пункт Дивізії розмістився на ринку у Тамсвеґу по полудні, а увечорі перемістився до Санкт Андре, 3 кілометри на північ від Тамсвеґу. Увечорі прийшли відомості, що альянти затримують у Тамсвеґу всі чужонаціональні частини та всі частини зброї СС. Цю відомість перевірив і підтвердив адьютант Вехтера. Начальник штабу Дивізії, що був старшиною вермахту, поїхав автомобілем на пропускний пункт до Тамсвеґу, щоб довідатися, чи не можна б його якось обійти. Перед від'їздом він просив Вехтера, щоб на нього у всякому разі зачекали. Фрайтаґ ліг відпочивати, а Вехтер обіцяв чекати повороту начальника штабу. Начальник штабу без перешкод переїхав контрольний пункт, але не міг рушитися у затриманому русі великої колони. Відразу таки він післав до штабу Дивізії штабового писаря і ще раз прохав почекати на його поворот.

Коли пізно по полудні він прибув до Мавтерндорфу з великим запізненням, спричиненим затримкою в дорозі, щоб звідти поїхати до штабу Дивізії і подати новий маршрут відступу, він зустрів 1-го старшину для доручень, 1-го штабового писаря і командира саперного куреня.