Українська Дивізія "Галичина" - Сторінка 30

Крім включення більшої кількости до 30-го полку, решта їх перебувала останні дні війни на бойових вправах у запасному курені чи в окремих частинах Дивізії. Добре, що так склалося, бо таким чином уникнено ще одного нового напруження між українцями й німцями.

Тим часом розбудова укріплень відбувалася далі. Їх будувалося на накази армії, корпусу й самої Дивізії. Розбудова укріплень вимагала великого числа робітників, і тому рішено зменшити вишкільно-запасний полк, а частину вояків перевести з нього в робітничі батальйони. Цей плян пізніше схвалив також генерал Шандрук, як головнокомандувач усіх українських частин. Ці заходи не мали наміру приниження вояцької гідности, але тут ішлося про практичну потребу ведення дальшої боротьби навіть з лопатою, замість зброї, в руках. Одначе через брак знаряддя та будівельного матеріялу цього пляну не можна було повністю реалізувати.

Десь у половині квітня 1945 року Дивізію підпорядковано 6-ій армії, якою командував генерал танкових військ Г. Бальк (Herman Balck). 6-та армія передала її в розпорядження IV-му СС-танковому корпусові, під командування оберґруппенфюрера зброї СС Г. Гілле (Herbert Gille). Таким чином Українська Дивізія стала правим крилом 6-ої армії і дістала додатковий відтинок аж по Фельдбах, включно з шляхом і залізничою лінією, які проходили із заходу на схід. На новому відтинку Дивізія мала два головні оборонні пункти: один — в замку Ґляйхенберґ, а другий, стратегічно важливіший, — під Фельдбахом (дивись схему ч. 15). На устабілізованому фронті частини Дивізії виконували свої завдання з кожного погляду дуже добре. Постачання функціонувало нормально, харчування було аж до останнього дня війни дуже добре, бо Дивізія мала ще багато додаткових харчових запасів. Натомість, через поганий транспорт, стан амуніції був прямо катастрофічний, головне бракувало набоїв для артилерії та важкої зброї. Дивізія, що на початку мала досить амуніції, мусіла пізніше поділитися з іншими частинами, які вистріляли майже всю амуніцію. А проте, на день капітуляції на кожну гармату в Дивізії припадало пересічно 10-15 набоїв. З цього погляду Дивізія також стояла на першому місці поміж усіма дивізіями всієї армії. Поза тим, Дивізія ще віддала іншим частинам деякі припаси харчів. Начальник відділу I(b) та дивізійний інтендант добре виконували свої завдання.

Оборона Ґляйхенберґу

Соняшний, теплий весняний день добігав кінця. Глибока тиша панувала серед вкритих зеленню горбів. Із Фельдбаху навіть було чути, як на башті годинник вибивав години. Селяни поверталися з поля додому. Тут і там торохкотів мотоцикл. Це — полкові зв'язкові. Під пасмом узгір'я дивізійний почет влаштував командний пункт штабу Дивізії. Командир і начальник штабу жили і працювали у переробленому автобусі. Інші відділи штабу Дивізії розмістилися у кількох будинках на долині. Праця кипіла як вдень, так і вночі.

Старшина для доручень саме передав свій вечірній звіт до штабу кавалерійського корпусу. За винятком деякого взаємного артилерійського обстрілу, день минув спокійно. На ніч установлено поля для загороджувального, турбувального й алярмового вогнів. Ще раз перевірено завдання розвідників. Треба також в останній момент змінити світляні знаки, бо їх на іншому відтинку фронту висліджено. Повідомлення прибувають; накази відходять. Вузол радіозв'язку приносить розшифровані повідомлення та одержує наказ, який треба зашифрувати і передати далі. Начальник штабу корпусу по телефону обговорює положення з начальником штабу Дивізії. Начальники штабів сусідніх дивізій прислуховуються до розмови коло телефона у себе і повідомляють про запляновану діяльність своїх частин. Тим часом треба відбути довшу розмову з начальником відділу І(b), передусім у справі поповнення амуніції. Саме прийшов начальник відділу І(c) і повідомив про останні події на фронті. Праця — концентрація — вирішення — наказ. Робота накопичується для начальника штабу. Тим часом дивізійний адьютант повідомив про стан особового складу підрозділів і пропонував плян, за яким частини мали б одержати поповнення з новоприбулих резерв. Сотник Макарушка також чекав на розмову з Фрайтаґом, у якій він збирався відстоювати інтереси вояків-українців. Так і той день, повний праці, добігав до кінця. Десь о 21.00 годині командир і начальник штабу Дивізії мали трохи часу на відпочинок і вечерю за робочими столами. Українські хлопці доклали багато зусиль для приготування звичайної, але смачної страви. Ми ніколи не забудемо вас, щирих і довірених допомагачів, за вашу опіку та запопадливість! Але навіть тепер дзвонить телефон. Звичайно телефонують командири полків, які хочуть обговорити тактичні питання з начальником штабу. Десь спереду тріскають сухі постріли рушниць. Час від часу заграє кулемет. Це — нервозні вартові. Тут і там вибух ґранатометної чи артилерійської шрапнелі. Це — буденний слабий обмін вогню з обох сторін. З командного пункту Дивізії видно, як угору летять сиґнальні ракети. Терен тоді стає освітлений як вдень. Ясні шнури світляних куль перерізують повітря. Після них чути тріскіт. А потім знову глибока тиша. Впродовж близько години небо затягається хмарами. Не видно ні місяця, ні зірки, тільки час від часу сіре світло світляної ракети пронизує нічну темряву. Починають падати великі рідкі краплі дощу. На заході, де кілька годин тому зайшло сонце, небо прояснюється.

На правому крилі фронту Дивізії, може яких п'ять хвилин, клекотить, ніби розгулявся чорт. Барабанний вогонь важкої зброї, час від часу прорізаний дзвінкими серіями кулемета, десятикратною силою відбивається луною від узбіч гір. До неба летить світляна ракета за ракетою. Уже тріщить телефон. Наш правий сусід хоче знати, що робиться, бо на його відтинку спокійно. Радимо йому почекати, бо ще не маємо звідомлень з передової лінії. Там командири зайняті і їх не треба передчасно турбувати запитаннями. Вони мають свій зв'язок: полкові командири до курінних, а курінні — до сотенних. Та вже знову чути телефон. Тепер говорив командир правого полку. Він зголошував, що сильна ворожа штурмова група наступає біля замку Ґляйхенберґ. Ще ситуація зовсім не вияснилася. Він дав сиґнал тривоги полковій резерві, що разташована вглиб поза фронтовою лінією. Також командир Дивізії заалярмував свої дивізійні резерви. На основі попереднього досвіду, командування Дивізії прийняло для оборонних боїв такий принцип: головну фронтову лінію заміщується слабими силами, а головні сили відтягається у резерву; таку тактику застосовується тому, що українці дуже вразливі на сильний вогонь важкої зброї та артилерії, але зате сміливі й завзяті у протинаступах.

Тим часом командир лівого полку повідомляє, що на його відтинку ворог також заатакував сильною штурмовою групою, але його відбито. Зате на його правому крилі положення неясне, бо там крайня сотня правдоподібно залишила позиції, коли попала під сильний обстріл. Наступні звідомлення від нього виявляють, що його зв'язок з правим куренем перерваний. Але вже говорить командир правого полку і повідомляє, що ворог вламався в наші позиції недалеко замку Ґляйхенберґ. Замок був у наших руках. Командир негайно післав свої полкові резерви у протинаступ, але одночасно просить, щоб в долину під Ґляйхенберґ підсунути одну сотню з дивізійної резерви. Його прохання задоволене. Старшина для доручень видав наказ командирові сотні в резерві про його завдання. Вже зголошуються командири гарматного полку і винищувально-протитанкового дивізіону. Вони мають власні мережі зв'язку. З усіх цих звідомлень оперативний відділ дивізійного штабу складає таку картину: ворог, силою приблизно сотні, вламався обабіч замку Ґляйхенберґ при добрій підготові вогню важкої піхотної зброї та артилерії. Через сильний ворожий вогонь наші сотні залишили окопи. Залога замку тримається. На ліво від замку відтинок однієї сотні залишився без охорони. З стрілянини, що знову почалася, можна припустити, що полкова резерва пішла у протинаступ. Не зважаючи на те, Дивізія посилає на відтинок фронту дві сотні з дивізійної резерви, бо складається враження, що ворожі сили надто сильні, щоб відбити їх у протинаступі тільки полковою резервою.

Тим часом старшина для доручень інформує правого сусіда Дивізії про ситуацію на нашому відтинку. Звідти зголошують про сильні розвідувальні дії ворога. Подібні повідомлення прибувають з інших відтинків фронту Дивізії. Ці всі дії мали правдоподібно замаскувати головну мету наступу — замок Ґляйхенберґ, важливий пункт фронту. Цей замок, положений на стрімкій гірці, залишився сіллю в оці ворога, попри те, що в його руках опинилися дві панівні висоти: "Ґляйхенберґер Коґель" і "Штраднер Коґель", бо з замку є добре поле спостереження на всю місцевість.

Від командира правого полку штаб одержує звідомлення, що його протинаступ не мав успіху, та що сили ворога треба оцінювати на підсилену сотню. Такої самої думки було раніше командування Дивізії і тепер вирішає перебрати керування протинаступом. На командира протинаступу призначає командира куреня, що перебував в резерві Дивізії. Він мав в розпорядженні дві сотні з дивізійної резерви та один рій саперних вогнеметів. Крім того, йому підпорядковується усіх вояків, що відступили з шанців. Два спостерегачі артилерії супроводжатимуть наступ. Інші подробиці устійнять між собою командири куреня і гарматного дивізіону на місці дії. Через брак амуніції, артилерії дозволено на вистріляння 60 набоїв. Також польова піхотна артилерія, особливо чота 15-см гармат правого полку підтримає протинаступ. їй також дозволяється вистріляти певну кількість амуніції. Тепер розпочнеться заплянований і підготований протинаступ. Треба рахуватися з тим, що втрата часу дозволить ворогові підкріпити свої сили. Якраз була година 0.30. О 23.15 почався бій. О 1.30 починається наш протинаступ при підготові артилерійського вогню від години 1.28. Під прикриттям артилерійського вогню наші сили наступають на обидва крила ворожого влому. Ворог чинить упертий опір. Ще два рази мусить входити в дію наша артилерія. Тепер вона замовкла, щоб не нанести втрат своїм наступаючим частинам. Завдання перебрала далі на себе піхота, що в рукопашному бою, при допомозі баґнетів, ручних ґранат і вогнеметів, мусить наново здобули шанці.